Якби Президент хотів подолати корупцію, то наслідував би приклад цивілізованих країн

У боротьбі з корупцією варто було б змінити акценти. Зловити на гарячому корупціонера практично неможливо. Зате оцінити його доходи за так званими “зовнішніми ознаками” – дуже навіть просто...

У боротьбі з корупцією варто було б змінити акценти. Зловити на гарячому корупціонера практично неможливо. Зате оцінити його доходи за так званими “зовнішніми ознаками” – дуже навіть просто...

Учора Президент України провів чергову нараду з боротьби із корупцією.

Скільки таких нарад пройшло в Україні? Десятки... І що сталося з корупцією? Відомо що.

Кучма, Ющенко

Пам’ятаю, колись Ющенків попередник Леонід Кучма звинуватив у корупції все суспільство, для якого, за його висловлюванням, властиве “корупційне мислення”. Як, мовляв, боротися, з корупцією, якщо хабародавець не вважає дачу хабара чимось ганебним, неправильним?

Не можу не погодитися з кучмівським визначенням, хоча далі нього ні Леонід Данилович, ні – тепер уже – Віктор Андрійович не присунулися. Та й навряд чи Ющенко, якщо він при здоровому глузді, вірить, що якимись нагаями, накачками, гучним стрясанням повітря можна подолати вірус корупції.

Колись прем’єр-міністр Павло Іванович Лазаренко, який стараннями того ж Кучми свого часу став символом української корупції, казав своїм урядовцям на засіданні Кабінету міністрів буквально таке (авторка чула на власні вуха): “Накралися... А тепер і на державу треба попрацювати”.

На жаль, це гасло не реалізоване й досі. По суті – через десять років його повторив Віктор Ющенко.

Президент, якщо виходити з інформаційних повідомлень про антикорупційну нараду, не виявив стратегічного бачення цієї проблеми і того, як із нею боротися. Його заклики звучали навіть смішно... Посилити боротьбу... Удосконалити законодавство... Створити новий план боротьби (наче всі старі вже виконано)... “Якщо ми хочемо подолати це зло, нам потрібно починати з себе”, – сказав Ющенко.

Але все це лірика – не більше. Корупція чхати хотіла на чесні (чи не дуже) пориви Глави держави, на всі ті наради та засідання.

То невже її справді неможливо подолати?

Подолати – звісно, ні. Але приборкати, загнати в глухий кут, мінімізувати – при наявності доброї волі – дуже навіть можливо.

Луценко, Ющенко

Пан Ющенко наказав керівництву Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури (ха-ха), Служби безпеки за три тижні розробити новий план боротьби з корупцією. Я можу по пунктах передбачити, що покладуть на стіл Президентові керівники названих відомств. Але жодного реального заходу, спрямованого на подолання корупції, там не буде. Спитаєте, чому? Ну, самі знаєте відповідь.

Якби Президент і всі ті керівники справді хотіли боротися з корупцією, то запросили б для цього зарубіжних фахівців – у світі все давно придумано й випробувано. А зарубіжні фахівці, напевне, запропонували б дуже ефективний антикорупційний захід, який добре показав себе в багатьох країнах світу... Пам’ятаєте французький фільм “Вечеря з придурком”? Головний герой – чиновник, – до якого додому випадково потрапляє знайомий податковий інспектор (“придурок”) страшенно боїться, аби той не помітив картин, які висять на його стінах... Бо за свої доходи він не зміг би їх купити. Податковий інспектор негайно оштрафував би чиновника, якби помітив це.

Так ось, у боротьбі з корупцією варто було б змінити акценти. Зловити на гарячому корупціонера практично неможливо. Зате оцінити його доходи за так званими “зовнішніми ознаками” – дуже навіть просто.

Ющенко, Наливайченко

Для цього потрібно створити спеціальний підрозділ – у структурі податкової служби, міліції, прокуратури чи СБУ, а краще на якихось міжвідомчих “засадах”, – який займатиметься зовнішнім оцінюванням статків різних посадовців, а також їхніх родичів. Де живуть (не важливо – володіють тим житлом чи ні), на чому їздять, які прикраси носять, якими активами володіють, які банківські операції здійснюють, куди катаються відпочивати тощо... Особливо ретельно треба відстежувати “зовнішні ознаки” доходів депутатів, урядовців, представників місцевої влади, суддів, зокрема Верховного Суду та Конституційного Суду, міліціонерів, прокурорів, митників... Якщо не може пояснити, де взяв чи за які гроші купив, – автоматичне звільнення з посади й правові наслідки...

Це загальноприйнята практика в більшості цивілізованих держав.

І хіба це так важко запровадити в Україні за наявності вищої волі та демократичної парламентської більшості (ха-ха)? Дуже навіть легко. Тільки тоді напевне на своїй посаді не залишиться жоден чиновник.

Оксана Охрімчук