Свято на синьо-білому майдані

Ющенко, який вважає призначення Януковича прем’єром шляхом до об’єднання України, де в чому правий. Об’єднання здійснюватиметься поширенням на всю країну тоталітарного стилю правління...

Реванш під гаслом об’єднання України

Свято на синьо-білому “майдані” нарешті відбулося. Радше сказати – щойно почалося.

Віктора Федоровича Януковича 271 голосами депутатів парламенту обрано прем’єр-міністром за поданням Президента Віктора Андрійовича Ющенка.

Реванш відбувся під гаслами “об’єднання України” під офірою двох Вікторів.

Правда, одразу вийшовши з приміщення ВР до народу, Віктор Федорович чомусь танцював в оточенні лише “синьо-білих”, “помаранчеві” ж своєю відсутністю демонстрували жалобу...

Журналістки, що працювали в стінах Верховної Ради, пригадували, як плакали в ЦВК після оголошення Януковича переможцем після другого туру президентських виборів. Нині, щоправда, не плакали. Інтрига щодо подальшого затвердження складу уряду залишала враження, що все не так однозначно.

Представляючи кандидатуру на посаду прем’єра, Президент Ющенко відмовився давати їй персональну оцінку, - хоча витратив на її вивчення всі 15 діб. Ющенко знов похвалився Універсалом національного єднання і вкотре висловив догану учасникам “помаранчевої” коаліції, яка так і не стала реальністю.

А потім Президент пояснив, чому обрав між Януковичем та достроковими виборами парламенту перший варіант. За його словами, вибори були би втратою часу й отриманням реальної кризи в країні замість теперішньої “антикризової коаліції”. Це він так оцінив свій народ і, між іншим, свій уряд Єханурова...

А ще гарант заявив дещо зовсім несподіване: що він не мав конституційного права на розпуск Верховної Ради. Цією заявою Ющенко спростував усі попередні твердження представників свого Секретаріату, та й свої особисті, що має таке право після 25 липня. Після цього практично вся команда з Банкової мала б негайно подати у відставку.

Можливо, Ющенко в такий спосіб хотів підтвердити, що подання ним кандидатури Януковича є вимушеним через специфічну редакцію Конституції? Але враження залишилось зовсім інше: що Президент саме тут, у ВР, таки визнав свою повну і беззастережну капітуляцію.

Не виключено, що Ющенко пошкодував про цей свій виступ уже одразу по голосуванні за Януковича, коли той, отримуючи поздоровлення, більше майже не звертав уваги на главу держави. Як потім, при складанні уряду, не звертав уваги ні на Універсал єдності, ні на вимоги потенційних учасників широкої коаліції.

Та й процедурно пан Янукович обраний за пропозицією не “широкої”, а “антикризової” коаліції, - хоча й із залученням 30 голосів “Нашої України”. Формально це означає, що жодної об’єднавчої функції навіть на рівні парламенту він на момент свого обрання не здійснив, оскільки навіть сама нова коаліція на ту мить створена не була.

Окрім того, передумовою голосування за прем’єра було обрання парламентської квоти Конституційного Суду, і тут стався перший збій, коли фракція Партії регіонів не підтримала висуванця “Нашої України”. Щоправда, потім ПР вибачилась і виправилась, але ціну своєму славетному “слову” таки продемонструвала.

Уряд національного єднання?

Ну й, нарешті, склад уряду достеменно засвідчив ставлення прем’єра Януковича як до “національних цінностей”, записаних в Універсалі, так і до інших партнерів з обох – широкої та антикризової – коаліцій.

Звісно, дотримання курсу на ЄС та НАТО в цьому складі уряду продовжуватимуть міністри Тарасюк та Гриценко, але лише тому, що вони – від офіційної квоти Президента. Хоча як можна дотримуватись будь-якого курсу, коли два міністри протистоять усьому урядові, - залишилося питанням.

Натомість попри попередні запевнення, що “Нашій Україні” дістанеться контроль гуманітарної, у тім числі мовної та релігійної політики, і також з урахуванням Універсалу, - прем’єр-міністр упевнено провів на посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань послідовного борця з “українізацією” та історично підкутого прибічника курсу на Європу через Росію Дмитра Табачника. Хай там які квоти, навіть президентські, - але за ієрархією віце-прем’єр усе одно “старший” від простого міністра закордонних справ...

На цьому тлі не виглядала вже такою шокуючою відмова Януковича “нашоукраїнцям” у посаді першого віце-прем’єра, і не було нічого дивного, що в списку міністрів не було помітно комуністів.

Усе одно новий склад коаліційного уряду був підтриманий 269 голосами – і комуністів, і “нашоукраїнців” також.

Власне, лише це голосування, попри нез’ясованість долі нової коаліції, - і мало символізувати “єднання України” урядом Януковича.

Хоча, звісно, після свого обрання про такі символи сам глава уряду вже дбав мало.

Янукович отримав не просто перемогу в складній позиційній боротьбі. Він отримав її з рук свого колишнього конкурента, що має прямий президентський мандат від щойно зрадженого ним народу. І це – символ для Януковича набагато більш вагомий, ніж якісь там коаліційні розклади.

Янукович отримав під свою руку посадовців, зокрема міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, які не лише досі вдавали, ніби з усіх сил борються з ним, але й до останку намагались виступати від імені революційного Майдану.

Можливо, вони й далі вдаватимуть, що від імені Президента контролюють уряд. Але насправді вони вже поставлені на коліна, - як і уособлюваний ними “помаранчевий кошмар”.

А ще Янукович здобув повну безконтрольність і, відповідно, безкарність своєї діяльності, оскільки жодного механізму його усунення з посади тепер не існує.

“Широка коаліція”, так формально і не створена, - не має в цьому сенсі жодного значення. Натомість має значення внесення до регламенту поправок, які дають змогу додатково, без надмірних формальностей змінювати формат коаліції так, що він уже жодним чином не залежить від якоїсь фракційної цілісності, якихось термінів та навіть входу-виходу депутатів. Типова ситуативна більшість, яка залюбки вже восени збере для свого уряду достатньо голосів на затвердження програми (разом із бюджетними преференціями) й річного імунітету. Історія уряду Тимошенко вже не повториться...

Окрім того, Янукович отримав нарешті й повну гарантію збереження повновладдя своєї посади, як вона записана в теперішній Конституції. І знов – з рук Президента Ющенка, який за один день устиг підписати поправку до закону про Конституційний Суд, що забороняє ревізувати внесені до Основного Закону останні зміни...

Про який баланс гілок влади тепер може йтися, коли гарант дотримання Конституції повністю здав усі важелі здійснення цих своїх повноважень?

Виборець ще подякує...

Дуже дивно в цих умовах виглядає сподівання президентського оточення на парламентську опозицію в особі фракції БЮТ, яка нібито створить жорсткі умови контролю уряду Януковича і цим начебто здійснюватиме допомогу Президентові в балансуванні сил.

Але після останніх кроків самого Президента опозиція в особі БЮТ буде опозицією саме до нього, а зовсім не до уряду та проурядової коаліції Януковича. Тому сподівання деяких мислителів з Банкової, ніби зіткнення коаліції й опозиції поверне хоч частину впливу та влади до Президента, - марні.

І все ж таки Ющенко, який вважає призначення Януковича прем’єром шляхом до об’єднання України, де в чому правий. Об’єднання здійснюватиметься поширенням на всю країну тоталітарного стилю правління нової коаліції та її виконавчих структур. При Кучмі не було проблеми розколу? Не було. Тож не буде його і тепер.

У цьому сенсі Президент Ющенко отримав другу свою вікторію, головним чином - над власним електоратом та своєю командою, які надто зловжили отриманою було свободою. Для того, щоб керувати цією “вольницею”, Президент залучив “варягів” з протилежного табору, підтвердивши незмінність ще й історичних традицій України.

Залишилось дочекатися вдячності об’єднаного та ощасливленого народу, який досі все ще святкує політичні перемоги й поразки по-різному.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News