Чи зрадила Україну Юлія Тимошенко?

Чому цей наїзд Секретаріат здійснив у непідходящий з точки зору донесення інформації до її споживача час?.. Гра на випередження.. Тимошенко готувала атаку...

Тимошенко, Путін

У Секретаріаті Президента вважають , що відповідь на це сакраментальне і вже доволі звичне для українського політикуму запитання є позитивною. Заступник глави СП Андрій Кислинський, відомий своєю особистою близькістю до Президента Ющенка, заявив, що докази державної зради і політичної корупції прем’єрки Тимошенко передано до правоохоронних органів. Для детального вивчення. Ну і, мабуть, для „оргвисновків”...

Від викладу основних моментів переданих (до СБУ?) матеріалів волосся стає на голові дибки. Мовляв, продалася Юлія Володимирівна не задешево – за цілий мільярд (!) доларів. Саме стільки нібито виділив Кремль на реалізацію підтримки кандидатури Тимошенко на пост Президента України. А „газова принцеса” та її БЮТ натомість мають зберігати мертву мовчанку з приводу конфлікту в Грузії. І взагалі – „системно працювати на Росію”.

Уже і штаб передвиборний створено в Москві. На чолі його, за словами Кислинського, злий геній української політики Віктор Медведчук, а поряд – вірний олігарх Григорій Суркіс, юрист Олександр Задорожній, донецький відступник Сергій Клюєв і професор Дмитро Табачник, який займатиметься „гуманітарними проектами”. Тобто, усі ті, хто в 2004 році підтримали Януковича, тепер переключилися на нову проросійську кандидатуру.

Зловісний штаб уже розпочав свою підступну роботу в горах далекої Сардинії, де й перебуває нібито нині Юлія Володимирівна із найближчим оточенням. До реваншистів приєднався в суботу навіть Леонід Данилович (чи даремно стільки чуток ходить про його незабарне повернення у велику політику)?

Так і підмиває вслід за великим Станіславським сказати – „не вірю!”

Ну дуже вже наворочено, немов у поганому детективі.

Але... Є факти, які Тимошенко так і не пояснила суспільству. Насамперед уперте мовчання щодо російської агресії на територію Грузії. Лінія захисту, вибудувана штабом ЮВТ, виглядає непереконливо. Мовляв, Президент у нас відповідає за зовнішню політику, то нехай він і коментує. А Юля помовчить. Але ще зовсім недавно Тимошенко їздила до Європи й коментувала там найрізноманітніші інформприводи, нітрохи не переймаючись тим, що заступає на Президентові терени. На це накладається суперобережна позиція щодо вступу до НАТО – „як народ скаже, так і я”. Ну зовсім а-ля Янукович. А про що з Путіним так довго балакали нещодавно тет-а-тет? А що то була за загадкова поїздка до Москви у 2005 році? За які заслуги закрили справу в російській прокуратурі?

А тому доводиться підозрювати, що в прес-релізі Секретаріату поряд з відвертими фантазіями (Задорожній уже встиг заявити, що останнім часом взагалі з Києва не виїжджав, і це легко перевірити) міститься також інформація, яка має, так би мовити, зв’язки з об’єктивною реальністю. Наскільки міцними є ці зв’язки, можуть продемонструвати лише ті матеріали, які СП передав правоохоронцям. Чомусь у автора є сильна підозра, що невдовзі частина їх має „витекти” в інформаційний простір.

Виникає закономірне питання: чому цей жорсткий інформаційний наїзд СП здійснив у непідходящий з точки зору донесення інформації до її споживача час? Друга декада серпня, відпускна кампанія в розпалі, спека, народ на дачах і водоймах, по телевізору дивиться здебільшого олімпіаду та зведення про російсько-грузинську війну. Поясненням може бути інформація, отримана автором від знайомих у центральному апараті БЮТ: нібито там готували інформаційну спецоперацію проти Ющенка та його родичів. На вересень був намічений викид матеріалів, які мали засвідчити начебто корумпованість старшого брата глави держави. Звичайно, це б сильно вдарило по Президентові й розчистило дорогу до президентства для Тимошенко. Можливо, тому й завдала свого удару команда Президента на випередження.

Непряме підтвердження цієї версії – останній абзац заяви Кислинського: „Не має дивувати, якщо ми станемо свідками розгнузданої інформаційної кампанії, потоку брехні та шумових ефектів на кшталт нової політичної реформи чи спроб імпічменту Президента”.

Є певний гумор у тому, що проти Тимошенко використали її власну улюблену зброю. Адже свого часу Юлія Володимирівна гнівно обвинувачувала в державній зраді Віктора Януковича і екс-міністра з ПЕК Юрія Бойка. Щоправда, без особливих результатів.

Не дуже віриться в те, що в президентових „нукерів” наявна така доказова база, яка б дала змогу досягти реальних юридичних результатів. Наприклад, знову засадити ЮВТ до Лук’янівки. Тим паче, вона знову може звідти вийти з політичними ґешефтами. Радше заява від Секретаріату є елементом суто інформаційної війни. Тепер для Юлі створюються певні труднощі. Мовчати далі? Тоді щодня торочитимуть, що „мовчанка є знак згоди”. Виправдовуватися? Заняття доволі безперспективне, народ у нас звик, що диму без вогню не буває, виправдовується, значить, щось та було. Залишається самій переходити в інформаційний наступ і використовувати підготовлені матеріали.

Але момент для цього далеко не оптимальний. Тепер „наїзди” на родичів Президента виглядатимуть лише як відповідь на звинувачення на власну адресу, як помста. І це в той час, коли у Юлі через її „російсько-грузинську мовчанку” виявилася розчарованою значна частина її базового електорату на Заході України. Досить почитати „коменти” на Інтернет-форумах, щоб пересвідчитися в цьому. Тому великою мірою інформаційні викиди проти Ющенка будуть нівельованими.

Але Юлії Володимирівні не звикати виборсуватися з тяжких ситуацій. Її штаб мав припасти на такі випадки якісь нестандартні ходи...

Микола Писарчук