Ющенко, Янукович, Тимошенко: змагання з політичного суїциду

Аналізуючи дії основних персонажів української політики, доходиш парадоксального висновку: вони явно змагаються, хто здійснить найефективніший акт політичного самовбивства...

Аналізуючи дії основних персонажів української політики в післяпомаранчевий період новітньої історії, доходиш парадоксального висновку: вони явно змагаються, хто здійснить найефективніший акт політичного суїциду. Це свого роду ноу-хау української політики, оскільки не лише в цивілізованих, а навіть у найдикіших країнах світу політики прагнуть до успішних, а не до самогубних кроків. Хоч чимось виділяємося у глобалізованому світі…

Візьмімо главу держави Віктора Ющенка. Він здійснив жахливий з точки зору власного політичного майбутнього крок одразу ж після інавгурації: призначив прем’єр-міністром Юлію Тимошенко.

Ні, з моральної точки зору, це було чудово, чесно і порядно. Підписав зобов’язання перед політичними союзниками – і виконав. Але з політичного погляду – це було дуже необачливо. Даремно попереджало оточення й аналітики Віктора Андрійовича, що неприпустимо ставити на таку посаду людину з власними (і хворобливо безмежними) політичними амбіціями. Механізм самострати було запущено.

Вправними інформаційними операціями Ющенкові за два тижні опустили рейтинг на 15%. Усі необачні дії глави держави (навіть мляві й невиразні) чудово відлагоджена бютівська інформаційна машина підсилювала, рельєфізувала й доносила до кожного виборця. Ідеться, насамперед, про підписання так званого Універсалу національної єдності. Його ініціатори чомусь думали, що країна слідом за Майданом у єдиному пориві вигукне: „Схід і Захід разом!” Але наслідки цього дійства виявилися зовсім іншими. Від Ющенка відійшла ще одна група електорату, особливо в Західній Україні. Тим паче що Президент подав на прем’єра кандидатуру свого вчорашнього найзапеклішого ворога Януковича.

Чимало коштувала рейтингові Віктора Андрійовича й темна історія з „РосУкрЕнерго”, його потуги з повернення собі якнайширших владних повноважень.

А коли особистий рейтинг Ющенка і рейтинг „Нашої України” опустилися до критичної межі, Президент раптом розпочав бій із супротивником, який має разів у шість вищі рейтингові показники й контролює уряд, парламент та велику частину виконавчої вертикалі влади.

Неодноразово був помічений у спробі зробити собі харакірі й двічі екс-прем’єр, лідер Партії регіонів Віктор Янукович.

Інакше, як ганебною, не назвеш поведінку верхівки ПР після програшу президентських виборів 2004 року: повна мовчанка, переховування по закордонах, колаборантські порухи. Їм просто пощастило з Ющенком, інший переможець просто роздушив би вщент цей напівмертвий організм. Натомість кількох „діячів” потаскали по допитах, Ющенко з’їздив у Донецьк, накричав на місцеве керівництво, і на тому все заспокоїлося. Суїцид Януковича не вдався, почалася реанімація.

Наступний самогубний крок лідера ПР – підписання того ж злощасного Універсалу, яке коштувало йому чимало електоральних очок. Але апофеоз реалізації суїцидальних нахилів „тому що послідовного” – це, безперечно, згода йти на дострокові парламентські вибори 2007 року. І це в момент, коли Янукович і „антикризова коаліція” мали практично всю повноту влади в країні. Невже так забаглося Рінату Леонідовичу на західні біржі? А Янукович пішов у нього на поводу? І де тепер ті політтехнологи, які малювали „донам” 40%? І де ті переговірники із західного політбомонду?

У підсумку Янукович отримав у громадській думці імідж „лузера”, програв вибори й привів до влади „демократичну коаліцію” БЮТ та НУ–НС.

Зараз Янукович на межі остаточного самозарізання ритуальним кинджалом. Достатньо проголосувати за підвищення виборчого бар’єра, реалізувати на наступних (чергових чи позачергових) парламентських виборах милу серцю Януковича двопартійність в Україні – і все. Один на один чарівна жіночка – Юлія Володимирівна – схрумає „донів” без перцю і солі. Почне з Віктора Федоровича – як найпоживнішого.

До речі, про Юлію Тимошенко. Колишня „газова принцеса” спроб політичного суїциду робила анітрохи не менше, ніж два Віктори. Достатньо згадати знамениту таємну нічну нараду на дачі прем’єра Тимошенко перед відставкою за участю керівників силових відомств. Якщо вірити колишньому нардепу фракції БЮТ та члену політради партії „Батьківщина” Дмитру Чоботу, на нараді обговорювалася можливість імпічменту Президента. Це було чи не небезпечніше, ніж у середині 90-х років на тривалий час пов’язати свою долю з такою одіозною постаттю як Павло Лазаренко. На той час, восени 2005-го, у Ющенка було достатньо повноважень і впливу, щоб закрити для Тимошенко шлях у велику політику, насамперед, підірвавши бізнес її спонсорів. Але минулося.

Для якогось іншого прем’єра виявилося б замозгубним накручування інфляції підвищенням соціальних виплат і черговим „ручним” керуванням важливими сегментами ринку. А для Тимошенко – як Божа роса.

Нехай не суїцидальним, але точно вже мазохістським був „похід на Київ” минулого року, який завершився, по суті, фіаско для БЮТ і особисто віп-агітаторки за Турчинова Юлії Тимошенко.

А який смертельний номер ми спостерігали 2 вересня поточного року... Таємна змова з політичними ворогами – „регіоналами”, голосування, спрямоване на знищення Ющенка і „Нашої України”. На фоні упертого мовчання Тимошенко щодо свого ставлення до агресії Росії на територію Грузії це було потрактовано як фактичне підтвердження чуток про наявність секретних домовленостей Тимошенко з Кремлем. Такі дії могли б стати самовбивчими для політика, ядерний електорат якого локалізований у Західній Україні.

Але не стають. Чому?

Особисто авторові здається, що відповідь дуже проста: харизма ота сама. Шанований академік-філософ Мирослав Попович у одному з інтерв’ю УНІАН так сказав про Тимошенко: „Вона, безумовно, надзвичайно яскрава особистість, і це навіть тішить моє національне самолюбство... Професори повинні судити всіх, виставляти всім оцінки. Але я тут не здатен на об`єктивні оцінки”.

Якщо вже академік не здатен, що вже казати про електорат! Він усе подарує яскравій і артистичній жінці. І ЄЕСУ, і Лазаренка, і чаювання з Кучмою, і змови з „регіоналами”, і домовленості з Путіним...

Одна думка мучить автора: що буде з Україною, поки її лідери займаються цими квазіфрейдистськими суїцидальними і садомазохістськими ігрищами? Адже в разі чого потягнуть за собою в могилу і всю державу...

Микола Писарчук

УНІАН в Google News