Румунія наполягає, що Зміїний - не острів, а скеля

Румунія наполягає, що Зміїний - не острів, а скеля

У Гаазі завершився перший раунд слухань... Інтерв`ю з уповноваженим України в Міжнародному суді ООН Володимиром Василенком...

У Міжнародному суді ООН відбувся перший раунд усних слухань у справі про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон між Україною та Румунією. Одразу після підписання українсько-румунського Договору про відносини добросусідства та співробітництво у 1997 році сторони розпочали переговори про розмежування цих морських просторів у Чорному морі. Однак після 24-х раундів переговорів, які тривали до 2004 року, згоди так і не дійшли. Україна вважала доцільним продовжувати переговори, але Румунія вирішила звернутися до Міжнародного Суду ООН, оскільки про таку можливість сторони домовились при підписанні Договору 1997 року. 

Перші два тижні усних слухань у Міжнародному суді продемонстрували, що аргументи Румунії, на підтримку свого власного варіанту розмежування, є не такими вже й переконливим. Так, майже половину свого часу румунська делегація присвятила питанню острова Зміїний, хоча воно не є предметом судового розгляду. Таким чином, Румунія, очевидно, намагалася відволікти увагу суддів від більш вагомих факторів, а саме довжини морських узбережь сторін, співвідношення яких, насамперед, має враховуватись при роз‘язанні спору. Крім того, румунська делегація вдавалася і до прямого спотворення ситуації, назв і змісту конкретних документів. Наприклад, програму подальшого розвитку інфраструктури острова Зміїний, затверджену українським урядом в 2002 році, голова румунської делегації Богдан АУРЕСКУ назвав програмою трансформації Зміїного зі скелі в острів.

Таких “неточностей” у виступах румунів – багато. Серед них – і намагання представити Румунію жертвою Радянського Союзу. Мовляв, після другої світової війни Румунія, уряд якої було змінено Радянським Союзом, була змушена підписати невигідні для себе територіальні угоди з СРСР. Втім, навіть школярі знають, що Румунія у Другій світовій війні була не жертвою, а навпаки, агресором і воювала на боці гітлерівської Німеччини, намагаючись отримати додаткові території в Європі. Серед них – Бессарабія, Північна Буковина, частина Словаччини, а також Галичини по ліні Чернівці-Львів-Краків.

Одним із центральних аргументів румунської делегації є твердження про те, що нібито ще з 1949 року між СРСР та Румунією існувала домовленість про обмеження належних Україні морських просторів 12-ма милями територіальних вод навколо острова Зміїний. Водночас, жодного доказу на підтримку цієї вигадки, звичайно, немає. 

Прокоментувати судовий процес ми попросили Уповноваженого України в Міжнародному Суді ООН, Надзвичайного та Повноважного Посла України, професора  Володимира ВАСИЛЕНКА.

Пане Володимире, у чому полягають позиції сторін на судовому процесі?

Володимир ВАСИЛЕНКООсновний елемент позиції румунської сторони – довести, що острів Зміїний є скелею, і його треба ігнорувати при проведенні лінії, яка розмежовуватиме виключні економічні зони та континентальний шельф сторін. Крім того, вона наполягає на тому, що при делімітації суд не повинен враховувати значну частину узбережжя України від Одеси до мису Тарханкут (Крим) довжиною майже 630 кілометрів.  Без урахування острова Зміїний при штучній „ампутації” українського узбережжя, лінія розмежування континентального шельфу і виключної економічної зони зміщується таким чином, що до Румунії має відійти кілька тисяч квадратних кілометрів шельфу. Наша ж позиція полягає в тому, що острів Зміїний – це прибережний острів, а не скеля, який має враховуватися при визначенні лінії розмежування. Ми також виходимо з того, що узбережжя України, за різними підрахунками, в 3 – 4 рази довше за узбережжя Румунії. Одним словом, існує диспропорція в довжині узбережжя на користь України, і це має впливати на проведення лінії делімітації.

Під час усних виступів представників Румунії ми побачили їхнє бажання представити себе у вигляді жертви...

Це дійсно так. Але невдоволення румунської сторони є безпідставним, а історичні події не є предметом судового провадження. 

Відомо, що в складі делегації України в суді є закордонні юридичні радники. Наскільки корисною є їхня участь в процесі?

Дійсно, делегація України – інтернаціональна команда. Крім української частини, в ній працюють: адвокати Родман БАНДІ та Лоретта МАЛІНТОППІ з відомої юридичної компанії Фрер Шольмелей/Евершедс (Eversheds), Жан-П’єр КЕНЕДЕК, професор міжнародного права Університету Париж-І (Пантеон-Сорбона), сер Майкл ВУД, член Британської колегії адвокатів, член Комісії міжнародного права ООН. Це – фахівці з великим досвідом і знаннями. Кожен з них неодноразово брав участь у провадженнях Міжнародного Суду ООН й міжнародних арбітражах. Я задоволений нашою командою, до складу якої входять, без перебільшення, професіонали міжнародного рівня.

Ви очікуєте на перемогу в суді чи, скоріше, на певне компромісне рішення?

У нас своя позиція, і, я вважаю, що вона цілком обґрунтована. Але є позиція румунської сторони, яка має свою логіку і яку Румунія відстоює ще з часів Радянського Союзу.

Міжнародний суд ООН – це найавторитетніша міжнародна судова інстанція в світі. Рішення суду відзначаються надзвичайно високою правовою якістю. Вони остаточні і не підлягають оскарженню. Ніколи жодна країна в світі не скаржилася на несправедливість рішень суду. Суд в такого роду справах, як делімітація морських просторів, ніколи не виносить рішеннь, які на 100% задовольняють вимоги якоїсь однієї зі сторін. При цьому суд спирається на міжнародне право і на принцип справедливості, враховуючи всі “pro i contra”. І головне – яким би не було рішення Суду – виграють обидві сторони, оскільки з їхніх відносин буде усунуто серйозний конфліктний фактор.

Коли можна очікувати на винесення остаточного вердикту?

Не в цьому році – це точно. При нормальному ході розгляду справи – десь в першій половині 2009 року. Зараз Суд досить завантажений. Квапливих рішень він не виносить. Це – складний процес, складна робота, в ході якої судді детально і ретельно обговорюють всі аспекти справи. Рішення, яке винесе Суд, буде викладено лише на одній сторінці, але обґрунтування до нього складатимуть цілий том на кілька сотень сторінок, де чітко викладатиметься, чому Суд взяв чи не взяв до уваги кожен з аргументів сторін.

Що також важливо – рішення Суду ухвалюються більшістю голосів. Тут правило консенсусу не працює. Суд складається з 15 суддів, але оскільки Україна і Румунія не мають в складі Суду своїх громадян, то обидві сторони скористалися правом призначити спеціально для слухань цієї справи по одному додатковому судді. Україна вибрала американського юриста, професора права Університету Маямі, співредактора міжнародно-правового видання „American Journal of International Law” Бернарда ОКСМАНА, а Румунія обрала професора міжнародного права Університету Париж-І (Пантеон-Сорбона) П’єра КОТТА. Обидві кандидатури відповідають всім вимогам суддів вищого юридичного органу ООН і разом з основним складом Суду мають об‘єктивно і неупереджено розглянути справу. Разом з тим, у слуханнях не бере участь німецький суддя Б.СІММА, який заявив самовідвід. Таким чином, рішення ухвалюватимуть 16 суддів. 

Аргументи української сторони, дійсно виглядають переконливіше, ніж аргументи румунів. Достатньо привести лише один приклад, озвучений Л.МАЛІНТОППІ в суді 11 вересня. В своїй доповіді адвокат торкнулася питання діяльності сторін в спірному районі, зокрема, видачі ліцензій на геолого-розвідувальні роботи та охорони рибних запасів. Так, Україна з 1993 року видала три ліцензії на розвідку ділянок КШ “Дельфін”, Олімпійська” та “Губкіна”. „Факт видачі цих ліцензій доводить, що Україна, як до так і після укладення угоди з Румунією від 1997 року ліцензувала діяльність, пов’язану з розвідкою нафтових та газових родовищ, на ділянках континентального шельфу, на які притендує Румунія в ході цього процесу”, - заявила адвокат. Водночас, Румунія такої діяльності не вела, що, очевидно, суперечить висунутим в ході слухань в Гаазі аргументам про те, що нібито ще з 1949 року між Радянським Союзом та Румунією існувала домовленість про обмеження суверенних прав України 12-ти мільною полосою територіальних вод навколо острова Зміїний. Те ж саме стосується і охорони живих ресурсів у виключній економічній зоні, що здійснювалася Україною. Принаймні з 1995 року українська берегова охорона кілька разів затримувала рибалок з Болгарії та Туреччини за незаконний вилов риби у водах, на які зараз претендує Румунія. Румунія ж не тільки не здійснювала охорони цих вод але й румунські рибалки не заходили до них для вилову риби аж до квітня 2006 року. І це при тому, нагадаємо, що справа про делімітацію була передана до суду в 2004 році.

Рішення суду доведеться чекати нетак вже й довго. Саме воно має поставити крапку у спірному питанні між двома країнами.

Сергій Воропаєв, Гаага – Брюссель.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter