Ющенко–Тимошенко: розлучення міжнародного масштабу

Президент все-таки вирішив розпустити ВР?.. Скандальний візит Тимошенко до Москви, меморандум і «мазурики». Крізь шум у залі було чути виразне хихикання прем`єра

Віктор Ющенко, схоже, все ж таки вирішив розпустити Верховну Раду . Так і сказав: якщо політичні консультації не закінчаться результатом до 7 жовтня, то того ж дня почне консультації щодо розпуску.

Як це було: прем’єр та Президент разом сиділи на засіданнях Кабміну. 26 грудня 2007 р

Він каже, що готовий прийняти будь-який формат коаліції і внести до ради кандидатуру прем`єра від неї. Але в останній фразі відлунює: «не домовляться».

Хоч і чимало було чути про прагнення Президента з прем`єром до спільної плідної праці, але зараз складно сказати, що саме може більше налякати Юлію Тимошенко. Втрата прем`єрського крісла – а така небезпека є, хоч як формуй коаліцію, – чи ймовірність опинитися в залежності від Ющенка в результаті переговорів щодо внесеної кандидатури. Особливо з урахуванням обставин, що склалися.

Світова преса про розлучення

Скандальне «розлучення» перших осіб держави, на глибокий наш сором, давно вже перетворилося на основну сюжетну лінію шоу «Україна на міжнародній арені».

«Між двома політиками, яких під час Помаранчевої революції прозвали «красунею і чудовиськом», розбіжності виникали з будь-якого серйозного питання, – написала «The Times» 3 жовтня. – Коли правляча коаліція, у складі партій пані Тимошенко і пана Ющенка зазнала краху, сторони остаточно облишили стримуватися щодо образ». Як жирна крапка наприкінці статті під назвою «Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко посварилися через літак» наводиться цитата Юлії Володимирівни: «Головне отруєння – це отруєння безмежною владою з важкою інтоксикацією в Секретаріаті Президента».

«Конфлікт між прем`єром Юлією Тимошенко і її колишнім союзником Президентом Віктором Ющенком, – пише італійська «La Repubblica», – поширюється на всі сфери, навіть на небесну: вчора (2 жовтня) дуелянти обмінялися «повітряними ударами».

Як це було: прем’єр у аеропорту чекала на повернення Президента з візиту до Польщі. 14 березня 2008 р

Французька «Le Figaro» спробувала піднятися над темою особистого протистояння Президента і прем`єра: «Особиста неприязнь між «залізною леді» і чоловіком з обличчям, вкритим віспинами в результаті отруєння діоксином в 2004 році, в якому він звинувачує росіян, посилюється стратегічним протистоянням. Ющенко – прихильник вступу країни до НАТО, тоді як його суперниця прикривається громадською думкою, глибоко розколеною в цьому питанні». Щоправда, виданню не вдалося уникнути спокуси нагадати, що «напередодні візиту до Москви, український прем`єр-міністр засудила нелегальний продаж зброї Грузії, здійснений, за її словами, за безпосередньою вказівкою Президента».

А російськомовна (але не проросійська) «Європа Експрес» з Німеччини то й поготів не соромиться у висловах. У матеріалі «Поганий помаранчевий мир» немає жодного абзацу, де не зустрічалися б слова ніби «бардак», «скандали», «чвари», «безвідповідальність», «зрада», «російські агенти» та інше в тому ж дусі. На цій «оптимістичній» ноті, мабуть, і закінчимо перелік.

Тимошенко підключила Путіна

Самі учасники «першого розлучення країни» однозначно дають зрозуміти, що можливість зберегти сім`ю поки що є, але тільки за умови неухильного дотримання принципу «люби мене, будь таким, як я, помри разом зі мною». А поки що, «люблячи», нагороджують один одного такими ляпасами, що Кличко тихо плаче в темному кутку. Деколи навіть не соромлячись залучати в свідки, або й у «співучасники», абсолютно сторонніх осіб.

Ось, скажімо, незграбний путінський «жарт» на спільній з Тимошенко прес-конференції – про «мазурика» й літак. Як слушно зауважив український журналіст, якби ця сцена розігралася роки чотири тому, Юля Тимошенко на знак протесту проти образи "її Президента", безперечно, демонстративно залишила б прес-конференцію. І світові ЗМІ в деталях змальовували б саме її демарш, а не цитували наввипередки Путіна. Проте «крізь шум і сміх у залі, з колонок було чути лише виразне хихикання українського прем`єра, яка спостерігала цю сцену, сидячи праворуч від свого російського колеги».

Як це було: Тимошенко вітала Ющенка з днем народження. 25 лютого 2008 р.

І вже наступного ж дня Юлія Володимирівна сама й підтвердила, що її реакція в Москві випадковою не була. «Мені теж не подобається, коли на світовій арені Президент України називає прем`єр-міністра зрадником національних інтересів, рукою Москви. Може, Президент України сам вийде з своїх прес-конференцій, коли він таке каже, щоб не принижувати честь і гідність України?» (Прес-конференція Юлії Тимошенко в Кабінеті міністрів, Київ, 3 жовтня).

У Секретаріаті Президента, натомість, дуже різко зреагували на московські «хиханьки» Тимошенко з Путіним і Медведєвим: «Чому Юлія Володимирівна, яка дуже болісно реагує на будь-яку критику всередині країни, терпіла подібне ставлення до себе з боку своїх партнерів з сусідньої держави? Які інтереси стоять за цим? Чи варті вони того, щоб терпіти подібне ставлення?» І поставили чергову серію неприємних питань прем`єрові, на які, як заявив представник Секретаріату Кислинський, відповіді не чекають: «не виключено, що вкотре замість змістовної відповіді по суті ми одержимо черговий нервовий сміх і звинувачення в якихось провокаціях».

Адже й це не перший список вельми різких претензій Секретаріату Президента на адресу прем`єра. Попередній, з 11 пунктів, вже зійшов з перших сторінок, але судячи з усього не забутий. Ні тією, ні іншою стороною.

Не менш «пізнавальною» виявилася і тема постачань української зброї до Грузії.

По ній (після публічної заяви про нібито небажанні заглиблюватися) думкою розтікався пан Путін: «Ми не знаємо, хто приймав рішення щодо постачань спеціальної техніки і озброєнь вже під час самого конфлікту. Але хоч би хто це був, ця людина зробила величезну помилку... Росію більше за все непокоїть, що ця техніка могла бути поставлена вже під час бойових дій і управлялася фахівцями з України. Якщо це підтвердиться – це і є злочин». Таких цитат можна насмикати багацько.

А щоб не виникало сумнівів (принаймні, ні в кого в Росії), кого саме возить «фейсом по тейблу» у присутності Тимошенко її російський колега, преса нашого північного сусіди готувала візит Юлії Володимирівни публікаціями на тему постачань української зброї Грузії за зниженими цінами із посиланнями на дані голови тимчасової слідчої комісії ВР «регіонала» Валерія Коновалюка.

У Москві Тимошенко промовчала, відбувшись заявою про роботу «комісії імені Коновалюка», яку чомусь назвала не тимчасовою, а спеціальною. Чи було це випадковою обмовкою? А якщо врахувати те, що спеціальна комісія в українському парламенті може бути створена тільки для розслідування справи про імпічмент Президентові?

Як це було: Президент та прем’єр на Пасхальному богослужінні у Володимирському кафедральному Соборі. Ніч з 26 на 27 квітня 2008 р.

Утім, за день до візиту на прес-конференції в Києві Тимошенко майже не сумнівалася, що Секретаріату Президента і РНБО є що приховувати: «Ми, безперечно, направимо КРУ, щоб розібратися (у питанні торгівлі зброєю. – Авт.), але я не виключаю, що Президент країни і РНБО просто не допустять контролюючі структури уряду, щоб перевірити чесність і законність торгівлі зброєю». Тут, до речі, варто зазначити, що Контрольно-ревізійне управління створювалося не під функціями нагляду за законністю постачань зброї, а виключно для контролю за відповідністю і раціональністю витрачання коштів органами влади і держкомпаніями. Невже прем`єрові не відомо, що в разі спроби КРУ виконати поставлене Тимошенко завдання, «закрийте двері з того боку» буде єдиною можливою відповіддю? Але до «інформаційного лукавства» Юлії Володимирівни країна давно вже звикла... Так само як і до оригінальних ідей, котрих явно не бракує жодній сторін конфлікту у верхах.

90 відсотків економіки, а решта 10?...

Створення «коаліції трьох» – ще одна болюча тема. «Якщо справді задоволення кадрових апетитів Блоку Литвина блокує процес формування нової коаліції з БЮТ і НУ–НС, тоді, на мою думку, лідер БЮТ могла б підтвердити на ділі свою готовність до самопожертви задля демократичних ідеалів, запропонувавши Литвину очолити Кабінет міністрів», – заявила в середу представник Віктора Ющенка у ВР Оксана Слюсаренко.

«Мені дуже шкода, що Блоку Литвина, по суті справи, Президент України відмовив в участі в демократичній коаліції», – це неприкрите звинувачення пролунало з вуст Юлії Тимошенко у п`ятницю.

Смішно, але це пікірування ще більше підсилило схожість з сімейною сваркою, коли важливо висловити супротивникові все, що накипіло, не надто вибираючи вислови, а також не утрудняючи себе добором зустрічних аргументів. Адже очевидно, що після слів пані Слюсаренко пан Литвин цілком міг вирішити, що крісло Арсенія Яценюка на його амбіції вже замале, і підвищити вимоги до «хочу бути Володаркою морською». А це місце ще зайняте. І без бою, зрозуміло, здано не буде...

З тієї ж таки горезвісної поїздки до Москви, крім розповіді про те, що 90% її спілкування з Путіном і Медведєвим були присвячені економічній тематиці (а на що, цікаво, пішли «невраховані» десять?), а також посади «контролера» за виконанням тими ж таки Путіним з Медведєвим плану Саркозі щодо мирного врегулювання в Грузії (Юлії Володимирівні обіцяли все зробити – як вона сама і похвалилася), наша прем`єр привезла ще і Меморандум про співпрацю в газовій сфері. Мабуть, саме це (єдине) в одну сторіночку документальне підтвердження корисності скандального візиту має найближчим часом стати основним доказом на користь ефективності діяльності Тимошенко на прем`єрській посаді, якій (діяльності) без втоми заважають Секретаріат на чолі з Балогою та на додачу ДУСя.

”Газовий меморандум” Путіна-Тимошенко. Документ з сайту УкрПравди

Щоправда, з тексту меморандуму при ближчому розгляді ніякої корисної інформації видобути не виходить. Усі ці «вітаємо встановлення», «визнаємо ефективність», «підтверджуємо прагнення» тощо яєчної шкаралупи не варті, оскільки не підкріплені ні формулами ціни на газ, ні договорами про схеми постачань. За одним винятком. У пункті четвертому цього опусу Тимошенко погодилася з тим, що Газпром нарівні з Нафтогазом здійснюватиме «спільні експортні постачання природного газу, в тому числі й з підземних сховищ газу на європейський ринок за наявності вільних узгоджених ресурсів газу».

Цікаво, а що саме слід вважати «вільними ресурсами газу», скажімо в українських ПГС? І хто погоджуватиме «свободу» цих самих ресурсів?

Олена Перегуда