Анатолій Толстоухов: ми живемо поняттями минулого століття

Двічі в одну й ту ж річку не вступити? Анатолій Толстоухов втретє стає міністром Кабінету міністрів. Він з вдячністю згадує Кучму, а про нинішнього президента каже: "Для мене Ющенко сьогодні Президент України, а я вмію їй служити"...

Анатолію Володимировичу, Україна має незвичну й не прогнозовану коаліцію й не дуже очікуваний уряд. Чи вдається новому кабінету стати однією командою?

Дозвольте з вами не погодитися. Україна має закономірну, перехідну з точки зору політреформи ситуацію; коаліцію, яка відповідає головному завданню нашого розвитку – консолідації суспільства; уряд, що здатен реалізувати поточні й перспективні завдання. Результати та довіра важливіші того, хто кого чекав.

Чи Ви не відчуваєте певного дискомфорту, що Вам доводиться працювати поряд із людьми Президента Ющенко та реалізовувати курс Президента Ющенка?

Від того, що Україна на владному рівні об’єднується , а не чубиться, потрібно відчувати радість. Для мене Віктор Ющенко сьогодні Президент України, а я вмію їй служити.

Цьому уряду доведеться працювати в умовах погіршення економічної ситуації, коли потрібно буде згорнути соціальні ініціативи. Дехто прогнозує розчарування новою владою. Які ваші сценарії, чи вдасться у таких умовах досягнути політичної стабільності та уникнути розчарування людей.

Проекти бюджету на шляху соціально-економічного розвитку на наступний рік спростовують ваші прогнози і не залишають місця сценаріям „погіршення”. Але владу будуть „бити”, а їй все рівно до людей треба йти, щоб між ними опозиція знов не розбила „наметові міста”. Ключові слова для стабільності: коаліція, покращення, довіра.

Анатолію Володимировичу, ви вже втретє стаєте Міністром Кабінету міністрів України. Ви могли би порівнювати завдання, які стояли перед Вами тоді і які стоять зараз? Умови, в яких працювали тоді і в яких зараз – коли було важче?

Міністр КМУ в Уряді Валерія Пустовойтенка – це член Уряду, який керував Секретаріатом, був головним господарником системи влади і знаходився на прямому зв’язку з Президентом – керманичем системи виконавчої влади. Сьогодні я керую урядовим апаратом в Уряді, який очолює прем’єр-міністр Віктор Янукович. І все! Значно простіше, а й ще більш відповідально.

Партії Регіонів дорікають, що в неї практично не має кадрового резерву. Що їхній кадровий дефіцит відчувається вже на рівні пошуку керівників департаментів міністерств. Чи ви згодні з оцінкою? Чи ви займаєтесь його формуванням?

Одні дорікають: кадрів немає... Інші стверджують: всюди донецькі...Тим самим тільки підтверджують перефразований вислів Володимира Леніна: Донбасс это не случайный район. Это район, без которого строительство независимой Украины останется простым, добрым пожеланием.

Які Ваші прогнози щодо перспектив розмежувань київської влади? Ви колись самі мали бути учасником такого розмежування?

Я, наприклад, не знаю про свою участь в якомусь розмежуванні, хоча про це й раніше писали. Обговорення ситуації в певному колі осіб це нічого не означає. До того ж правова оцінка ситуації апаратом Кабміну була зроблена виходячи з законодавства, а не кон’юнктури. Що стосується першої частини запитання, то підстав поки для прогнозів не бачу, а провокувати певні процеси не входить в коло моїх обов’язків.

Тепер про співпрацю уряду та парламенту... Колись Ви були координатором більшості. Як Ви вважаєте, чи потребує нинішній устрій такого формального чи неформального координатора?

Це внутрішнє питання коаліції. Парламентська більшість у ВР четвертого скликання і парламентська коаліція у парламенті п’ятого скликання – дві великі різниці з усіх точок зору. Це по-перше. По-друге, багато залежить від позиції Голови ВР. Якщо вона чітко визначена практично, то координатор в тій якості, яку грав я, не потрібний.

Чи працюватиме уряд над завершенням політичної реформи? Чи намагатиметься Президент й надалі її переглянути?

Ми нею лише народжені, а маємо стати на ноги. Раніше всі реформи виникали на якомусь одному боці державотворення, ставали об’єктом супротиву з другого і на виході ми мали продукт боротьби...Сьогодні потрібна реформа моделі розвитку, щоб завтра розпочинати реформи по напрямках... Нас чекає „епоха реформ”.

Зараз у топ-менеджменту періоду Леоніда Кучми модно запитувати про їхню оцінку епохи Кучми. Чи Ви вже давали таку оцінку? Які головні здобутки та мінуси цієї епохи? Чи є щось за що Вам, скажімо так, соромно з цієї епохи?

„Епоха Кучми” увійшла в наш лексикон, мабуть, з подачі Володимира Михайловича Литвина. Починалось все з „несподіваного президентства”, завершилося „поваленим режимом”. Звичайно, ці поняття "епоха, президентство, режим" - не тотожні. Просто з 15-річної історії країни 10 пов’язані з ім’ям Президента Леоніда Кучми. Він багато зробив для України. Я особисто вдячний йому за роки спілкування, співпраці з часу роботи ВРУ 12(1) скликання. Звичайно, я вже сьогодні міг би дати свою оцінку його правління. Але давайте почекаємо трішки. Сподіваюся, прочитаємо його мемуари і на холодну голову поставимо оцінку. Маємо розуміти, що то оцінка і нам.

Дехто з соціологів прогнозує, що у народу може сформуватися запит на тверду руку й не виключає скачування у авторитаризм. Ви вірите у такий сценарій?

Коли в запитаннях лунає "дехто", "інколи", "окремі політичні сили", мені пригадуються слова пісні „Если где-то кое-кто у нас порой...”и невольно возникает продолжение: „потому-то мы всегда живем с дырой…”, а якщо серйозно, то ще Токвіль замислився над формою майбутньої деспотії в демократичних державах... Це було в першій половині 19 століття. Ми ж живемо поняттями 20 століття. Все ще Леніним, Сталіним дихаємо... Україні потрібна ефективна влада, яскраві політики, довіра до держави. Оце і є її „сильна рука”, щоб не ходити по світу з рукою простянутою.

Над матеріалом працювалаЯрослава Міщенко