Андрій Парубій: Україна завжди програвала не від того, що була зовнішня агресія надто велика, а від того, що всередині, між собою були протистояння

В останньому у 2016-му році інтерв’ю УНІАН спікер Верховної Ради Андрій Парубій розповів, чому парламент не спромігся проголосувати за введення візового режиму з Росією, коли Рада сама себе реформує і чи слід очікувати на дострокові вибори у 2017-му.

Пане Андрію, ви розпочинали рік віце-спікером, а завершуєте головою парламенту. Пам’ятаєте своє перше рішення на цій посаді?

Моє перше рішення було – відкриті двері у президію. Вони закривалися і відкривалися кнопкою. А я себе відчував вахтером. Тому моє перше управлінське рішення – забрати цю кнопку. Хоча в апараті мені говорили – буде жах…

… депутати будуть бігати у президію…

Так, але нічого страшного не відбулося. (сміється).

Які плани, що ви для себе поставили на посаді спікера, вам вдалося реалізувати у 2016-му році?

Пригадую свою першу прес-конференцію на посаді спікера і питання, які я на ній зазначив. Поміж них було: декомунізація, питання судової реформи, питання безвізового режиму з ЄС (виконання всіх вимог Євросоюзу). Саме на цих питаннях я був найбільше сконцентрований у цьому році. Хоча, скажу відверто, декомунізація було для мене найзначнішим з них.

Чому?

Я називаю це – український порядок денний. Тобто, є порядок денний, у якому величезний перелік питань у багатьох сферах – дерегуляція, енергетична сфера, судова реформа. Але я дуже чітко розумів, що питання декомунізації є моїм обов’язком тут. І з точки зору моїх поглядів і переконань, і з точки зору тривалості і стратегії цього питання. Не всі до кінця оцінюють його важливість і стратегічність.

Такі речі важко оцінити у короткий проміжок часу, хіба ні?

Так. Треба розуміти, що люди народжувалися, ходили у садочок, вчилися у містах і містечках, які носили імена вбивць їхніх дідів. Вважаю, коли іменами катів нашого народу названі міста, села, вулиці, це – травмована ментальність цілої нації. Відтепер ситуація починає змінюватись. Десятиліття і століття будуть минати, будуть проводитися реформи у всіх сферах, але це питання вже буде незмінним. Воно фундаментальне.

У рамках декомунізації змінили назви близько 1000 населених пунктів, в тому числі двох великих міст – Дніпра і Кропивницького / Фото УНІАН

Ми змінили назви близько 1000 населених пунктів, два великих міста – Дніпро і Кропивницький. Щодо них, до речі, було дуже непросто. Виносячи питання про перейменування в залу, я не завжди був впевнений, що за це знайдуться голоси. Я знав, що у залі є люди, які категорично виступали проти таких змін, проти нових назв.

Противники були в опозиції, чи були такі люди і в коаліції?

Скажу так: це були люди з різних політичних сил. І діяли вони так з різних мотивів – для когось це було з мотивів звички, для когось це було з руськоміровських мотивів, але опоненти декомунізації були завжди.

Тому, коли по Дніпру і Кропивницькому на табло з’явилися цифри більше 226 (247 і 230 голосів депутатів, відповідно, - УНІАН), для мене це було глибоке відчуття перемоги і справедливості. І якщо б ви спитали, який найбільший внесок Верховна Рада зробила у цьому році, попри те, що було проведено багато інших важливих реформ, я би назвав декомунізацію як ключовий напрямок.

Ще одним питанням, яке ви, свого часу, ініціювали, було скасування безвізового режиму з Росією. Що завадило Верховній Раді прийняти таке рішення у 2016 році?

Я є автором відповідного законопроекту, і, коли я ще був секретарем РНБО, виходив з цією ініціативою. Вважаю, що з країною-агресором повинен діяти візовий режим. Це моє глибоке переконання.

Стосовно того, наскільки це питання було готове для сприйняття сесійною залою, виникала дискусія. Після того, як деякі фракції попросили перенести це рішення, я запропонував головам парламентських фракцій та МЗС продовжити обговорення та опрацювання цього питання, щоб була вироблена позиція по ньому. Адже негативне голосування по такому питанню могло би стати великим іміджевим ударом по Україні.

Мені приємно, що зараз дискусія продовжується. І зараз міністр закордонних справ, заявив, що допускає таку можливість.

Я сподіваюсь, що у наступному році ми зможемо дійти згоди щодо введення віз з Росією. Це питання лишається під моєю особистою опікою. Я буду на ньому наполягати, щоб воно знайшло підтримку у сесійній залі.

Які ще питання 2016-го року ви вважаєте провальними?

Питання отримання безвізу із ЄС стало одним із найпровальніших для нашої країни у цьому році / eurointegration.com.ua

Думаю, що це також питання, пов’язане з візами – ми, все ж таки, розраховували на отримання безвізового режиму з ЄС у цьому році. І, наголошую, український парламент зі свого боку виконав усі умови, які були поставлені. Але, попри це, до Нового року, як ми цього очікували, безвізовий режим отримано не було.

А якщо зосередитися виключно на роботі Верховної Ради? Що завадило парламенту, наприклад, прийняти Виборчий кодекс, або призначити нових членів Центральної виборчої комісії?

По виборчій реформі – я є одним з авторів Виборчого кодексу. Та головна суть роботи у Верховній Раді: не тільки розробити закон і зареєструвати його, але й знайти для нього голоси, і попереднє рішення фракцій по тому чи іншому питанню є важливим.

Щоб швидше просуватися у виборчій реформі, одним з перших моїх рішень на посаді спікера стало створення робочої групи, до якої увійшли відомі експерти з виборчого законодавства. Відбулося 7 чи 8 засідань, на яких ми змогли розглянути усі законопроекти, які стосуються зміни виборчої системи, проаналізувати їх, зробити порівняння. Фактично, професійну оцінку робоча група зробила.

Потім було запропоновано, щоб така ж дискусія пройшла у фракціях, щоб фракції визначили і дали пропозиції, що для кожної з них є прийнятним, які питання можна обговорювати, а що є цілком неприйнятним у виборчому кодексі. Тобто, наприклад, ця пропозиція – номер один для нас, ця також приймається, а ця – категорично неприйнятна. Тоді ми зможемо зводити, яка з цих систем має найбільшу підтримку між фракціями, і розуміти, у якому вигляді і коли виносити це питання на розгляд.

І що вирішили фракції?

Наскільки мені відомо, така дискусія пройшла ще не у всіх фракціях. Але вважаю, що це питання – великої ваги. Воно важливе для функціонування системи соціальних ліфтів в Україні. Тому, сподіваюсь, ми вийдемо на позитивний результат. Але політичні сили мають дати своє бачення і розуміння.

Так само, як з приводу призначення нових членів ЦВК?

По цьому питанню до мене звернулись дві фракції з проханням його перенести, поки не завершаться політичні дискусії з цього приводу.

На думку Парубія, найбільша небезпечно, коли будуть зняті попередні члени ЦВК, а нові не будуть призначені / Фото УНІАН

Я вже говорив, що найбільша небезпека, коли будуть зняті попередні члени ЦВК, а нові не будуть призначені. І я неодноразово говорив з цього приводу з президентом. Ми навіть узгодили, що він допускає заміну того чи іншого кандидата у дискусії з фракціями, щоб кандидатура на посаду члена ЦВК все ж знайшла підтримку у сесійній залі.

Зараз ваші побоювання почали справджуватися. НАБУ продовжує розслідування справи щодо голови ЦВК Михайла Охендовського…

Останні події мали би прискорити процес розгляду і узгодження нового складу ЦВК. Я особисто налаштований на те, щоб ми чимшвидше змогли вийти на прийняття рішення.

Навесні парламент визнав рекомендації Єврокомісії основою для реформи Верховної Ради. Чи відбулося щось далі?

З реформою парламенту ситуація краща, ніж ситуація, яку ми обговорювали у попередньому питанні. Загалом, ця реформа включає в себе як перелік питань, які потребують саме голосування Верховної Ради, так і ряд питань, які не потребують винесення рішень парламенту як органу, а можуть вирішуватись рішеннями спікера Верховної Ради. Наприклад, електронний порядок денний – це те, що було вирішено розпорядженнями спікера – і Гройсмана, і моїми.

Ще одне – «Відкрита Рада». Публічність, вільний доступ до документів парламенту, на мій погляд, є найбільш відкритим, у порівнянні з багатьма європейськими парламентами. Особливо для мене було дуже важливим, щоб були опубліковані всі запити, які подають депутати. Адже, якщо були питання щодо якихось корупційних або лобістських (у поганому сенсі цього слова) складових, то, переважно, вони стосувалися саме депутатських запитів. А коли є відкритий доступ, кожен журналіст, експерт, громадянин, можуть побачити, чи є у роботі депутата корупційна або лобістська складова. Тому, вважаю, що «Відкрита Рада» - важливий крок у реформі парламенту.

Напевно, виділив би як вагомий фактор так звані тематичні дні. Коли ми складаємо порядок денний не за кількістю законопроектів з різних сфер, які, «накопичилися» для розгляду, а робимо розгляд по темах законопроектів. Так, на початку осені я ввів цю традицію – і питання розглядаються по блоках.

Відбувається це так: комітет пропонує, що має такий-то набір питань, вони виносяться на розгляд, і будь-хто міг спостерігати, як восени парламент, наприклад, до обіду розглядав один тематичний блок питань, а після обіду – інший. Ми побачили, на моє переконання, суттєве збільшення ефективності прийняття законодавчих актів і їх якості.

І у чому вона полягає?

Справа у тому, що, маючи тематичні блоки, цілі групи заздалегідь займаються підготовкою до них. І Уряд, і профільний комітет, і експертне, і громадське середовища, мають час для вивчення питань, які вноситимуться до сесійної зали.

На думку Парубія дуже важливо, щоб були опубліковані всі запити, які подають депутати / Фото УНІАН

У результаті, коли ми виходимо на прийняття рішення у парламенті, буває, що навіть немає дискусії з того чи іншого приводу. Так, наприклад, було з екологічними питаннями. До «екологічного дня» у Раді була проведена така колосальна робота, що майже всі негативні і суперечливі моменти були вилучені до винесення у сесійну залу. Крім того, під час дискусій, у залі знаходиться і профільний міністр, і представники міністерства, і комітет, і експерти… Тоді набагато ефективніше йде робота.

Загалом, ми тільки за цю осінь прийняли 100 законів (за рік – 224 закони). І ми збільшили не так кількість, як якість законів. Це була одна з рекомендацій Єврокомісії щодо реформи парламенту і вважаю її дуже важливою.

Але ж не всі рекомендації варто беззаперечно виконувати? Наприклад, рекомендація Єврокомісії щодо роботи парламенту у пленарному режимі лише два дні – вівторок і четвер – викликала в суспільстві невдоволення…

Тут трохи в іншому питання. Як я вже казав, є питання, які не потребують затвердження у сесійному залі, а є, які потребують. Ця рекомендація, про яку ви говорите, називається «про змішані пленарні тижні» і потребує змін до Регламенту.

У чому вона полягає? Вона передбачає – і, на мою думку, це дуже правильна ініціатива, – щоб у нас було не два пленарних тижні, а три. Але щоб вони могли би виглядати, приблизно, так: понеділок – погоджувальна рада і кількагодинні дебати з Урядом. Не просто година запитань, а саме дебати з тих питань, які на погоджувальній раді передбачені на розгляд, а також ті, які Уряд пропонує для розгляду. Далі – вівторок – пленарний день. Середа – немає пленарних засідань, але у комітетах працюють повний день. Тобто, ми розуміємо, що комітету недостатньо часу тільки в середу після обіду для розгляду усіх питань. Вже неодноразово було так, коли вже шоста вечора, а ми не розглянули навіть половини питань на комітеті. Далі, на вечір середи повинні були б відбуватись засідання голів комітетів, які б, за результатами опрацювання в комітетах, пропонували би питання до розгляду. Четвер – знову пленарний. П’ятниця – проводились би парламентські слухання. Сьогодні ми їх проводимо у середу, але людям, які приїжджають з регіонів, набагато легше брати участь у слуханнях у п’ятницю, а не серед тижня.

Власне, все це викликало опір серед деяких народних депутатів, бо вони вважають, що проводити три пленарні тижні підряд буде досить складно.

Бажають частіше бувати в «округах», з яких повертаються з тропічною засмагою?

З різних мотивів. Та, у будь-якому разі, ця пропозиція не знаходила підтримки.

Крім того, багато мажоритарників стверджують, що мають більше працювати на окрузі. Я їм пояснюю, що пленарних днів у такі «змішані тижні» буде не більше, ніж тепер, просто це буде розтягнуто у часі. Але, на жаль, розуміння і підтримки поки немає.

Так само не знайшла у цьому році підтримки інша пропозиція, яка передбачала ускладнення реєстрації законопроекту.

Ви маєте на увазі ідею щодо того, щоб суб’єктом законодавчої ініціативи був не один народний депутат, а група депутатів?

Не тільки це, а також і те, щоб до кожної законодавчої ініціативи чотири комітети – бюджетний, євроінтеграції, по боротьбі з корупцією і профільний – давали свій висновок.

І чому така новація пробуксовує?

Тому що більшість парламентарів вважають, що право на законодавчу ініціативу – це одна з головних прерогатив народного депутата. І ніхто не може її обмежувати.

Але ж, з іншого боку, якщо поглянути на кількість зареєстрованих проектів, складається враження, що реєструються вони лише для статистики, до розгляду більшості з них не доходить взагалі…

Саме так часто і відбувається. Одним з моїх рішень на посаді спікера було змінити деякі позиції, які відображаються на персональних сторінках народних депутатів на сайті Верховної Ради. Одна з таких позицій – кількість зареєстрованих законопроектів. Я дав розпорядження зняти цю норму.

Адже, фактично, якщо депутат з округу, і друкується звіт про його діяльність, щоб була забита ця стрічка, щоб він міг продемонструвати свою успішність – мають бути зареєстровані ним законопроекти. Інколи це призводило до того, що законопроекти реєструвалися не за потребою, а тому, що потрібно було наповнювати такий звіт.

Які рекомендації Єврокомісії потребують законодавчого врегулювання і мають шанси бути підтриманими Верховною Радою?

Всі ініціативи, які потребують законодавчого врегулювання, ми плануємо пропрацювати на робочій групі. Я створив цю робочу групу і очолив її, і ми пішли за принципом, який люблять проголошувати європейці, принципом двох «К» - компромісу і консенсусу.

Верховна Рада / REUTERS

Я запропонував схему, з якою всі погодилися. Перше – не намагатись багато ініціатив вводити в законопроект. А вийти на те, що одна ініціатива – один законопроект. Тоді легше, бо кожна ініціатива має своїх противників і прихильників.

Наразі ми домовились по трьох ініціативах – всі представники фракцій підтвердили готовність їх підтримати, і ми можемо у наступному році їх розглянути. Поміж них, наприклад, ініціатива, яка передбачає тотожність міністерств і комітетів. Але вона зможе запрацювати вже в наступному скликанні.

Тобто, поточний склад Верховної Ради приймає правила, за якими буде працювати парламент наступного скликання?

У багатьох питаннях – так. Депутати зійшлись на тих реформах, які будуть реалізовуватись вже у наступних скликаннях. Але я цього не остерігаюсь. Ми про це вже багато говорили з головами фракцій і з паном Коксом: якщо ми певні речі затвердимо зараз, то вже в наступному скликанні вони дійсно будуть діяти.

Маю надію, що моя узгоджена з фракціями пропозиція про те, що одна реформа – один законопроект, розблокує законодавчу ініціативу реформування парламенту. І по інших питаннях, затвердження яких потребує голосування у сесійній залі, буде легше працювати. Вважаю, багато у цій сфері зроблено. І багато зможемо зробити у ближчий час.

Ви вже говорили про публічність, і мені згадалося, що досить недавно декларації народних депутатів розпочали публікувати на їхніх персональних сторінках на сайті ВР. Чому, на вашу думку, дані, які в них були, тоді не викликали великого резонансу, а як було оприлюднено е-декларації, це викликало шок у більшої частини суспільства?

Питання не в тому, де було опубліковано ті чи інші дані. А в тому, що електронні декларації передбачають набагато більшу відкритість, мають набагато більший обсяг даних. Я сам дві доби не міг внести свої дані (сміється).

Крім того, хочу зауважити, що електронне декларування – один з успіхів парламенту у цьому році. Не тільки тому, що ця ініціатива була підтримана, а і тому, що вона почала діяти.

Давайте поговоримо про якість депутатського корпусу. Восьме скликання цікаве тим, що у парламенті дійсно з’явилися нові обличчя. І, до речі, ці самі люди стояли з вами пліч-о-пліч на Майдані. Тому таке питання: чи відчуваєте ви різницю між тим, коли вам доводилось координувати цих людей у якості активістів Майдану і тим, як доводиться координувати їх у якості народних депутатів?

Знаєте, як на Майдані, так і у парламенті, є дуже багато подібного. Дискусія, яка була на початку Майдану між громадськими діячами і політиками, трохи в іншому вимірі, зберігається і зараз.

Я вважаю (це одна з важливих справ на Майдані), що нам вдалося вийти за межі тих протистоянь і стати одним з тих, хто зміг згладити такі протистояння. Коли ми формували Самооборону Майдану, там було повне порозуміння, хоча були там дуже різні люди. Наприклад, була сотня, яка сформувалась виключно з партійців – сотня «Удару», була сотня афганців, була сотня «Правого сектору», а поруч була сотня «Відсічі»…

Все одно складається враження, що сотні були більш дисципліновані, ніж депутатські фракції. Хоча б поглянути, як ви скликаєте їх до сесійної зали на голосування…

Повірте, на Майдані були дні, коли знайти достатньо людей на барикади було теж не просто. Доводилося ходити і переконувати. Просто тут, у Верховній Раді, ми бачимо все це публічно.

А вам доводилося чимось погрожувати депутатам чи шантажувати їх чимось, щоб вони зібралися на голосування?

Доводилося, в основному, збирати їх шляхом запрошень, інколи, шляхом жорсткіших дій – як знімання заробітної плати за пропущений день, як опублікування списків прогульщиків в «Голосі України». Тому я б не назвав це погрозами. Більше того, коли такі речі я озвучував у сесійній залі, я питав: «Ніхто не заперечує?» Ніхто не заперечував.

Ви вважаєте публікацію списків або доволі невеликі фінансові стягнення з депутатів дієвими?

Справа у тому, що я використовую той арсенал, який є мені доступний. Власне, публічність і фінансові стягнення – це те єдине, що доступне. І ці заходи самі по собі ситуації не вирішують. Хоча бувають дієвими. Згадати хоча б ситуацію з відвідуванням пленарних засідань по середах, коли у депутатів стало за звичку щосереди не приходити. Але коли такі «відвідини» однієї середи було опубліковано в «Голосі України», у подальшому кожна середа у нас була робоча.

Парубій переконаний, що дисципліна у парламенті зросла / Фото УНІАН

Крім того, треба визнати одне – більшість депутатів у цьому парламенті є дієві люди. Ті, хто прийшов з Майдану і з АТО, налаштовані на роботу, вони мене підтримують і готові боротися з тією невеликою частиною, яка часто не відвідує засідання.

Загалом, вважаю, що дисципліна у парламенті зросла. Хоча цей процес буде, звичайно, тривати. Але, коли доводиться закликати депутатів, мати труднощі з тим, щоб забезпечити необхідну кількість депутатів, я звертаюсь до журналістів і до громадськості за допомогою у таких питаннях.

Це допомагає?

Ще б пак. Пам’ятаю з власного досвіду. Ось, наприклад, я не голосував за якийсь законопроект, а в мене на окрузі вже питають, чому не голосував. Або не був на засіданні. Питають, чому не був. Тому вважаю, що тиск громадян допомагає підвищити рівень дисципліни. Громадський вплив взагалі є ключовим.

Вже декілька разів під час нашої розмови згадувався такий факт як недостатня кількість голосів. І, коли відбуваються сигнальні голосування чи переголосування, а потім все одно рішення провалюється, бо не вистачило 2-3-10 голосів, складається враження, що про коаліцію вже можна говорити або тільки хороше, або ж нічого…

Скажу кілька речей. На моє переконання, стратегічно коаліція свою функцію виконала – коли рекомендувала Уряд і прем’єра та затвердила Кабмін.

А, якщо порахувати, то у БПП – 141 депутат, у НФ – 81. Тобто разом - 222. Ще, як мінімум, 10 позафракційних також входять до коаліції. І, коли йдуть голосування, по кожному з них формується своя більшість.

Взагалі, величезною перевагою цього парламенту є те, що ми в ньому мали і маємо проєвропейську, проукраїнську демократичну більшість. Подивіться, коли ми голосуємо питання національної безпеки, ми знаходимо під 300 голосів. Коли євроінтеграційні закони – під 300 голосів… Ми маємо проукраїнську більшість – і це найважливіше.

Адже, згадайте, раніше у Верховній Раді фактично була проукраїнська і проросійська частини. Тобто, було стратегічне цивілізаційне протистояння. Зараз такого немає. Це є ключова відмінність від попередніх скликань. Тепер ми стали більш схожі на більшість європейських парламентів. Коли є дискусія між собою з приводу нюансів проведення тих чи інших реформ, але у фундаментальних питаннях депутати – єдині. І якщо би в мене спитали, яке найголовніше досягнення парламенту у цьому році, я би сказав – стабілізація роботи Верховної Ради. Згадайте, навесні були спроби розхитати парламент. Піднімалися теми дочасних виборів. Казали, що як не восени, то навесні вони точно відбудуться. Підкреслюю, ця тема на сьогодні закрита.

Тобто, навесні 2017-го ніяких дострокових виборів?

Парубій не вірить у дострокові вибори до ВР навесні / Фото УНІАН

Звичайно. Взагалі, вважаю, що тема дострокових виборів – це зовнішня тема. Так, наприклад, було у Молдові. Коли державу дестабілізували з середини, потім змінили владу, а тепер є спроби змінити зовнішній вектор країни. Але, наголошу, будь-які спроби дестабілізувати український парламент, буде повністю провалено.

Коли ми говоримо про зовнішні впливи, не можна не згадати і зовнішні загрози. Чи відчуваєте ви себе у безпеці як керівник парламенту? І чи можуть почуватися у безпеці депутати у стінах Верховної Ради і біля них?

Дійсно, ми, перш за все, парламент воюючої країни. І питання безпеки має велике значення. Я знаю, про що говорю – мені під готелем Київ, де я живу, не так давно кинули під ноги бойову гранату. Тому питання безпеки парламенту для мене не пустий звук. Адже, з одного боку, ми намагаємося зробити парламентський простір більш відкритим, більш прозорим, дати доступ до Ради для більшої кількості людей. З іншого боку, треба запобігати загрозі того, що хтось прийде до парламенту під виглядом екскурсії для вчинення якоїсь небезпечної дії.

Тобто, це складне питання, адже загроза, у будь якому разі, існує.

І який ви бачите вихід з цієї ситуації?

Намагаюся з тими, хто під Радою, і з тими, хто в Раді, вести діалог. Бо там де є комунікація, там менше агресії.

Вважаю, що дискусія, спілкування зменшують напругу. Наприклад, під Раду приходили профспілки. Я запросив їхніх представників сюди, був також віце-прем’єр Кубів, був міністр соцполітики Рева. Більше 2 годин ми говорили. І я впевнений, коли є такий діалог, менше напруги на вулиці. Так само було, коли під Раду приходили афганці. Коли є діалог, менше агресії, менше передумов для непередбачуваних ситуацій. Я вірю в діалог і комунікації.

Але в гібридній війні, яку проти нас веде РФ, про безпеку важко говорити, що безпека повністю забезпечена.

Якщо говорити про комунікацію, як відбувається комунікація між гілками влади – між президентом, Кабміном і парламентом? Як часто вам доводиться вести перемовини за участю особисто президента і прем’єра?

Можу сказати, що комунікація дуже інтенсивна, і я вважаю, що це теж дуже позитивно. Бо я пригадую, як проходив реванш в 2005 році в великій мірі через те, що почалися конфлікти у найвищому керівництві держави. Так само, пригадую як історик – на усіх етапах ми програвали, переважно, не від того, що була зовнішня агресія надто велика, а від того, що всередині, між собою були протистояння, як це було між Петлюрою і Скоропадським, Коновальцем, Винниченком, Грушевським, як це було в часи Руїни… І тому, я вважаю, дуже важливим, щоб відбувалася постійна комунікація на найвищому рівні.

Ви вважаєте, що зараз ми можемо втримати ситуацію і не довести до такого протистояння, яке відбувалося між українцями у 20-ті роки минулого сторіччя?

Я вважаю, що це одна з ключових запорук для державності.

Прем’єр і президент, на вашу думку, мають таке ж розуміння?

Так, я відчуваю, що у них є таке саме розуміння. І я вважаю, що сам факт нашої постійної комунікації дуже важливий.

З прем’єром ми спілкуємося кожної п’ятниці, коли йде година запитань до уряду. До мене у кабінет заходить весь уряд, я їх пригощаю кавою, ми готуємося до години запитань… Важливо, що налагодили велику комунікацію і на рівні комітетів та міністрів. Вважаю, що і там дуже високий рівень комунікації.

Парубій впенений у високому рівні комунікації між усіма представниками влади / Фото УНІАН

З президентом розмова відбувається, фактично, кожного тижня. Ми проговорюємо ключові ризики, які є, і ключові завдання, які перед нами стоять. Вважаю, що рівень комунікації на рівні найвищих керівників на сьогодні є високий. Вважаю це дуже позитивним явищем, аби ми могли відповідати на всі виклики, які стоять перед нами, а особливо на виклики щодо спроб дестабілізації країни зсередини.

Тобто ризик дестабілізації залишається високим?

Я вважаю, що не можна недооцінювати Путіна. Його дії мають глобальний масштаб, його агресія дуже багатопланова. І, звичайно, Кремль буде (як це є і зараз) виділяти кошти як на російську армію, так і на дестабілізацію України зсередини. Тому тут не можна ніколи, ні на якому етапі, розслаблятися і вважати, що все вже нормально. Нам доводиться щоденно, щотижнево тримати фронт, як на Сході, так і тут, у Києві.

Звичайно, найважче ми пройшли. Найскладніші економічні етапи, коли країна була на грані дефолту. І вже цього року ми прийняли бюджет, у якому ми підвищуємо мінімальні заробітні плати, мінімальний прожитковий мінімум… Це вже бюджет розвитку, коли люди відчувають підтримку, відчувають розвиток економіки. Але це ні в якій мірі не повинно нас вводити в ілюзію, що небезпека залишилась позаду.

Не можу не спитати, чому бюджет приймали цілу ніч, до ранку?

Бо розглядали його по повній процедурі. Я хочу відповісти всім критикам, що не в тому річ, що приймали вночі. Важливо, що ми пройшли всі поправки. Адже кожен з бюджетоутворюючих законів мав від 200-х до 400-т поправок… Можна сказати, що це був у якійсь мірі експеримент. Ми з Гройсманом домовилися: давай, спробуємо пройти бюджет чітко згідно процедури. Тому ми розглядали кожну поправку.

Я нагадаю, бюджет був поданий до парламенту, згідно закону, до 15 вересня. Він був розглянутий в першому читанні, були внесені всі поправки депутатів, були потім внесені урядом пропозиції. Тобто, ми змогли пройти бюджет від А до Я повністю, по повній процедурі.

А як вам вдалося втримати депутатів у сесійній залі? Двері запирали?          

В чому є перевага під час голосування за бюджет, це вже навіть така традиція, що, якщо є бюджет – треба його розглянути. Бо якщо не розглянемо у вівторок, доведеться в четвер...

Всі розуміли – і тут теж є високий рівень відповідальності – бюджет має бути прийнятий. А його неприйняття – це катастрофа для країни, для нашої безпеки це катастрофа. Тобто всі розуміли, що є той день, коли треба.

Парубій згадав і про тяжку "бюджетну" ніч / REUTERS

До речі, ми радилися, як краще бути. Ми ж могли у вівторок пройти закони, а вже у четвер – сам бюджет. Втім, вирішили: давайте краще приймемо сьогодні. І це було рішення більшості депутатів, адже я поставив на голосування: давайте працювати до прийняття бюджету. І цю пропозицію зал підтримав.

Вважаю, що ми пішли правильним шляхом, продемонстрували що можна пройти по всіх процедурах повністю бюджет.

Проголосувавши за бюджет, парламентарі, начебто, закрили рік. Але суспільство не дуже позитивно сприймає довгі зимові канікули депутатів…

Перш за все, не можна це називати канікулами, бо це не є канікулами. У нас є тиждень роботи в округах, тиждень роботи в комітетах. Звичайно, якби ми поставили на різдвяні свята пленарний тиждень, засідання було би важко провести. І, до речі, так відбувається кожної зими, коли новорічні і різдвяні свята – перерви у пленарних засіданнях більші.

Наостанок, особисте питання: російська пропаганда постійно навішує на українських політиків ярлики – то шукає «візитки Яроша», то смакує заяви «Кривавого Пастора»… Вас ще ніяким «бандеро-фашистом» не назвали?

Звісно, було багато пропагандистських речей, які я на собі відчув і на Майдані, і після Майдану. То вони закидали мені звинувачення по снайперам на Майдані, то я був у них винним у подіях в Одесі… Вважаю, що, якщо країна-агресор визначає мене одним із тих ключових людей, по яким намагається бити сильніше, це означає, що я все роблю правильно.

Але окремих спеціальних прізвиськ щодо мене я не чув.

Якою є головна ціль для вас як для людини, яка опинилася у цей конкретний час у цьому конкретному місці, на цій конкретно посаді і, скажімо так, творить історію України?

Звичайно – втримати державу і здобути перемогу. Я пригадую як мені батько минулого року на День народження сказав: «Твій дід воював в УГА (Українська галицька армія, - УНІАН), їм не вдалося втримати державу. Дядьки воювали в УПА, їм також не вдалося втримати державу. Тому ти зараз маєш відповідати і за себе, і за них, щоб втримати країну». Це і є моїм головним дороговказом.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News