Путін як зброя масового психологічного ураження

Формула про зіткнення комерційних інтересів практично універсальна. І ось її запустили в дію у відносинах з Україною.. Супротивника не намагаються убити, але готові залякати до смерті...

«Газові війни» Росії з колишніми радянськими республіками стають поганою новорічною прикметою. Газпром, який все частіше позиціонується як підрозділ російської влади, не просто проводить спецоперації на суміжних територіях, але й вирішує завдання збереження своєї ролі.

У Росії Путіна, яка так і не стала «Росією Медведєва», любили говорити про суперечки господарюючих суб`єктів. Під цим соусом соратники Володимира Володимировича вичавили з країни неугодних олігархів і зачистили інформаційний простір країни, встановивши контроль над телеканалами, які мали власну думку. На російське телебачення сьогодні мило дивитися - куди там Держтелерадіо СРСР. Але, як виявилось, формула про зіткнення комерційних інтересів практично універсальна. І ось її запустили в дію у відносинах з Україною - другою за величиною республікою колишнього Союзу, яка останні 17 років докладає зусиль щодо виходу з тіні Москви. Цікаво спостерігати, як нервово реагують представники російської влади і Газпрому на заяви єврочиновників і політиків Старого Світу про те, що газова суперечка з Україною - питання політичне, а не економічне.

Ефектне «соло на вентилі» - це не лише спроба примусити європейські країни зважати на зростання апетитів Газпрому, але й ефектний політичний наступ. Якщо хочете - асиметрична відповідь на підписання Україною і Грузією Хартії про стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами. Зрозуміло, що Вашингтон цими документами намагався підсолодити пілюлю неотримання двома пострадянськими республіками ПДЧ. Не менш очевидним є те, що Москва не могла собі дозволити зупинитися на досягнутому. У результаті під прицілом опинилася наша країна, а наступальні дії йдуть згідно з новітніми технологіями: супротивника не намагаються вбити, але готові залякати до смерті.

Час для нового (ймовірно, не останнього) витка «газової війни» був вибраний дуже вдало. У США Джордж Буш допрацьовує останні дні у якості президента, а Барак Обама ще не вступив у повноваження. Тому з-за океану чіткої позиції щодо російсько-українського газового конфлікту так і не прозвучало, а підбадьорливі заяви клерків Держдепартаменту в цих умовах мають ефект комариного пищання. Власне кажучи, і Європейський Союз у першій декаді січня боровся виключно за власні інтереси. Після відновлення нормального транзиту газу в Старому Світі запросто можуть спокійно спостерігати за другим актом газової драми - боротьбою Києва і Москви за прийнятну ціну газу в 2009 році. До речі, нічого дивного - Газпром за кілька останніх років відразу в кількох європейських країнах спробував увійти до тамтешніх розподільних мереж, та й з місцевими політиками російська енергетична монополія давно навчилася дружити. На цьому тлі дуже показова заява Дмитра Фірташа  про те, що компанія «RosUkrEnergo» контролює 75% об`єму газу, що продається в Україні. При цьому половина акцій RUE належить Газпрому. Наступні президентські вибори за графіком у нас взимку, і енергетичний чинник може стати куди впливовішими за банальні підтасовування і вкидання бюлетенів.

«Звитяжною» боротьбою за російський газ Кремль у зв`язці з Газпромом не тільки старанно накачує м`язи останнього на тлі глобальної фінансової кризи, а й демонструє власним співгромадянам вже звичний образ ворога. І заяви однофамільця російського президента, «газпромівського яструба» Олександра Медведєва, про нібито вплив українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство на газові переговори - найкраще підтвердження трансформації Газпрому. Тепер це не тільки енергетична монополія, а й, судячи з усього, підрозділ чи то МЗС, чи то спецслужб.

Якщо температура політичної двосторонньої напруженості не спаде, громадян України можуть зобов`язати пред`являти при в`їзді на територію Росії довідку про оплату комунальних послуг. Або - як варіант - примусять залишати на кордоні в заставу балон з газом, щоб попередити крадіжку блакитного палива на побутовому рівні. Російська влада звичними і відпрацьованими методами відволікає увагу від власних економічних проблем, акцентуючи увагу на наявності кризових явищ в економіках сусідніх держав, по можливості - посилюючи їх. Росія сьогодні практично веде проти України війну на інформаційному і енергетичному напрямах, вдаючись навіть до зброї масового психологічного ураження - прем`єр-міністра Володимира Путіна. Одкровення вчорашнього кремлівського володаря деколи шокують непідготовленого слухача, а тональність заяв давно залишила межі дипломатичної пристойності. І, судячи з активності Володимира Володимировича, гра того варта.

Хоча на європейському ринку Росія ще може зазнати іміджевих втрат, але сьогодні практично йдеться про перетворення нашої країни на старті президентської кампанії на політичний супермаркет «Україна без Ющенка». Тут на полицях і Юлія Тимошенко, готова домовлятися з російським керівництвом, і Віктор Янукович, який бравує власною опозиційністю, і Володимир Литвин, який констатував поразку нашої країни в інформаційній війні. До речі, за перший тиждень 2009 року з’явилася лише унікальна спільна заява Ющенка і Тимошенко з газового питання, решта претендентів на роль вождя нації вважали за краще на публіці не з`являтися.

Чи варто дивуватися, що Росія прагне вирішувати комплекс завдань, демонструючи претензії на роль енергетичної наддержави, якій до снаги домінування на пострадянському просторі.  Гірше інше: відсутність здатності вітчизняної еліти до консолідації, яка проявилася в останні дні надзвичайно виразно, дозволяє стверджувати, що загрози суверенітету і економічний шантаж перетворюються з мовних фігур на сувору українську реальність. І чіткої  відповіді на цей виклик ані офіційний, ані опозиційний Київ поки не сформулювали.

Євген Магда

УНІАН в Google News