Надії та ілюзії Першого туру
Надії та ілюзії Першого туру

Надії та ілюзії Першого туру

21:11, 27.04.2009
11 хв.

Майже всі інтриги плетуться на фланзі, який у нас умовно називається правим, або націонал-демократичним... Всі акції мають відношення до Першого туру виборів...

Майже всі інтриги плетуться на фланзі, який у нас умовно називається правим, або націонал-демократичним... Всі акції мають відношення до Першого туру виборів...

Нещодавно Голова Верховної Ради зробив дві заяви виняткової важливості. Виступаючи 17 квітня на телеканалі «Інтер», Володимир Литвин констатував, що якісь неназвані ним сили «зомбують українське суспільство», прагнучи не дати йому вибору – «за винятком одного прізвища». А в опублікованому того ж дня інтерв`ю «Газеті по-київськи», спікер поскаржився, що його намагаються «нейтралізувати», використовуючи «справу Гонгадзе».

Значення цих (частково, мабуть, вимушених) одкровень не було оцінене належною мірою, а шкода. Вони дозволяють принципово по-новому поглянути на позиції Володимира Михайловича і, головне – на політичний розклад, що складається в цілому.

Відео дня

Утім, свій внесок до правильного розуміння «розкладу» внесли практично всі. В очікуванні світлого свята Воскресіння Господнього українські політики були віддані головному: прагненню зафіксувати свої позиції у фактично розпочатій виборчій гонці.

Власні політпроекти окреслили Анатолій Гриценко і Арсеній Яценюк. Президент Віктор Ющенко оголосив про свою політичну самореанімацію. Пані прем`єр Юлія Тимошенко видала кілька принадних обіцянок, натякаючи на їх реалізацію в разі своєї перемоги. Петро Симоненко пообіцяв участь у забігу кандидата від КПУ. Анонсовано висунення Сергія Тігіпка від «Трудової України». Схвильований черговою хвилею розповідей про страшні внутрішні конфлікти в Партії регіонів, нагадав про своє неминуче кандидатство Віктор Янукович. І т.ін.

Вже скільки їх упали в цю безодню...

Не зовсім здорова (і, здавалося б, дещо передчасна) виборча лихоманка дійшла до того, що про факт свого існування в політичному просторі зважилися нагадати навіть такі занесені в маргінес персонажі, як Олександр Мороз і Юрій Луценко. Останній ще на початку місяця перейменував підконтрольну і підзабуту «Вперед Україну!» на «Народну самооборону», малинові плакати якої, навпаки, залишилися незабуті після торішнього провалу на київських перевиборах очоленого особисто Юрієм Віталійовичем виборчого списку.

А в Чистий четвер міністр внутрішніх справ вступив в люту суперечку з екс-міністром оборони Гриценком. Привід був аполітичний – продовження терміну техогляду в ДАІ – але учасники полеміки наполегливо звинувачували одне одного в «передвиборчому популізмі». І, схоже, обидва абсолютно мають рацію.

Є щось спільне між двома цими діячами. Перш за все, їх недавнє минуле. І двох років не минуло відтоді, коли обидва вони пліч-о-пліч прикрашали бігборди Блоку НУНС. По-друге – рейтинги. В обох невисокі і абсолютно нікуди не прохідні. Хоча тут є і принципова різниця. Становище Гриценка – теоретично – виглядає дещо кращим. Оскільки його візаві до свого нинішнього стану скотився з висоти 5-го або навіть 3-го рейтингу в країні. Колись, у позаминулому житті, з Юрієм Луценком пов`язували свої надії від 15% до 20% виборців.

А на Анатолія Степановича ніяких особливих надій ніколи і ніхто особливо і не покладав – за рамками вузького, образно кажучи, сімейного кола. Хоча впродовж кількох років інтерес до міністра, а потім екс-міністра оборони старанно, а іноді і пристрасно намагалися привернути півдюжини найвправніших столичних газетярів, – результату це не принесло. Утім, і негативу не додало. І – знову ж таки теоретично – Гриценко все ще залишається перспективним політиком.

На відміну від Юрія Віталійовича, становище якого багато гірше за губернаторське в самому нещадному сенсі. Малоймовірне навіть його збереження в уряді – за будь-якого результату президентських виборів. З одного боку, Луценко сильно попсував кров опонентам своєї нинішньої господині. Але з іншого – скільки-небудь значної користі їй не приніс (це на такій-то посаді!), особливо по найважливіших напрямках – по Ющенкові, по Балозі та по Черновецькому.

Щоправда, головний міліціонер може поставити собі «в плюс» інформаційний галас, яким він і його парламентські соратники супроводжували численні «силові» акції проти ворогів леді Ю (як казав Труффальдіно, «зато усердья сколько и старанья»), проте, перефразовуючи нашу з Юрієм Віталійовичем улюблену журналістку: чого МВСом не дотиснеш, «Самообороною» не дожартуєш. А невдалі «наїзди» лише зміцнюють становище об`єкту, що і продемонстрував Черновецький на дострокових виборах. Отже в разі своєї перемоги Юлія Володимирівна не замислиться скинути цей обтяжливий баласт і поставити на МВС когось ефективнішого – у «кучморежимному» сенсі, і надійнішого – в усіх сенсах.

Ігри в колі першому

В усій цій азартній метушні важливо зазначити два принципові моменти.

По-перше, майже всі реальні інтриги інтригуються на тому фланзі, який у нас дуже умовно називається «правим», або «націонал-демократичним». Попри всі конфлікти у “регіоналів”, вони наполегливо не бажають «розколюватися» публічно, і щодо навколишньої дійсності тримаються монолітно, як скеля. Або як пельмені, коли злипнуться.

По-друге, всі заходи, піар-акції та маневри, які проводяться зараз, а також усі, які ще проводитимуться найближчим часом, – всі вони мають відношення майже виключно до першого туру виборів. Хто з ким скучкується; хто висуне насправді свою кандидатуру, а хто – ні; хто оголосить про свою підтримку того чи іншого кандидата, – саме навколо цього і лаштується нині вся політична гра.

Вважається, що результати всього цього складного маневрування і інтриг зможуть так чи інакше: а) вплинути на результати фаворитів у турі Першому, що, у свою чергу (це ще більш спірно), допоможе або зашкодить їм у турі Другому. А також b) вплинути на розподіл посад і преференцій після перемоги підтриманого фаворита або, навпаки – в разі його або її програшу. Нібито все це буде закріплене в урочисто підписаних угодах. Хоча, як учить практика останніх років, такі домовленості виконувалися дуже вибірково після довгих передомовленостей. І лише тому, що одній із сторін (найчастіше це був Ющенко) не вдавалося відкрутитися.

З впливом, який результати Першого туру можуть чинити на позицію виборців у Другому турі, теж усе непросто, та й стосується це, знову ж таки, переважно нац-демів. Хоч і не настільки значно, як це здається на перший погляд. Оскільки в Другому турі, нагадаємо, дуже велике значення має негативне голосування. А протистояння в суспільстві вже досягло високого рівня і стараннями протиборчих сил буде розігріте ще більше, особливо в умовах зростаючих економічних проблем.

Тому очевидно, що виборці КПУ в другому колі віддадуть голоси Януковичу – навіть якщо схильний до різних впливів Петро Симоненко особисто закличе їх проголосувати за іншого кандидата. Те саме стосується і ПСПУ – якщо, звичайно, м-м Вітренко візьме участь у виборах і отримає помітний без лупи результат. Аналогічно з Сергієм Тігіпком і, тим більше – з Ігорем Марковим і його напівміфічною партією «Родина», яку російське ТБ, надмірно завищуючи очікування, анонсує як «партію Півдня України».

Але нехитрий блеф одеського підприємця Маркова виглядає дитячим жартом порівняно з фігурою Арсенія Яценюка, що піднялася до грандіозних рейтингів.

Чи на Мономаха шапка?

Саме про цього кандидата, на користь якого «зомбують українське суспільство», і говорив так нервово Володимир Литвин в телеефірі. Автор має визнати, що не поділяє ні надій, які покладаються на Арсенія Петровича, ні побоювань, пов`язаних з цим політтехнологічним феноменом. Перш за все тому, що не бачить ніяких підстав довіряти його розпухлим мов на дріжджах рейтингам.

Щоб детально пояснити, чому цей «феномен» перебуває за межею хоч якоїсь імовірності, треба було б написати окремий матеріал. Але в даному випадку в цьому немає необхідності, оскільки саме рейтинги самі по собі пояснити зовсім нескладно поза зв`язком з честотами і вадами пана Яценюка. Достатньо пригадати, що соціологія вже неодноразово використовувалась у нас як механізм маніпуляції громадською думкою і окремо взятими політиками. Найбільш виразно ця згубна тенденція виявилася на президентських виборах 2004 року. Усім, хто встиг забути тодішню «війну соціологів», варто перечитати блискуче і глибоке дослідження покійної Наталії Вікторівни Паніної (Н.Панина. Экзит-пол в Украине 2004 года: социология или политика).

З іншого боку – «три піар-агентства», котрі, як затверджують ЗМІ, опікаються «розкручуванням» Яценюка. А кожному, хто знайомий, наприклад, з методами рейтингування вітчизняного Інтернету, чудово відомо, що існує чимало порівняно недорогих способів забезпечити високе місце потрібному виданню без утомливої турботи про залучення реальних читачів. Або, якщо йдеться про конкретного політика, – реальних шанувальників.

Ціна цієї «липи», звичайно, невисока. Але, як казав мужик, який у травні 1986 року (в розпал чорнобильської паніки) ловив рибу на київській набережній: «Їсти її не можна, але продати – завжди».

Надії і розчарування «центру», що не відбувся

В зв`язку з цим варто повернутися до різких висловів Литвина, який фактично також поставив під сумнів показники Арсенія Петровича. Дуже сумнівно, щоб Володимир Михайлович прозрів «одразу раптом». Ймовірніше, що він відпочатку усвідомлював, що відбувається і які електоральні резерви ховаються за цією мильною бульбашкою.

Невипадково минулого тижня на прес-конференції в Чернігові Литвин не тільки не виключив своєї участі у виборах, але дозволив собі навіть деяку браваду: «Я не люблю програвати. Якщо рішення буде прийняте, воно буде доведено на 100% до логічного завершення». Досить дивно для такої обережної людини.

Більш того, дуже можливо, що справжню картину того, що відбувається, він розуміє значно більше зацікавлених осіб. Той же Мороз, який обробляє ту ж нішу, що і Литвин, раптово спохопився: чи не зарано зібрався він на спочинок і чи не поквапився, виставивши замість себе пані Валентину Семенюк? Або та сама Юлія Тимошенко, яку вже не раз намагалися лякати, демонструючи рейтинги конкурентів. Або Анатолій Гриценко, який явно не вважає, що його реальні 1,5–2% сильно відрізняються від 15–17% Яценюка і, схоже, вірить, що «кастинг» на «правильного» кандидата ще зовсім не завершено.

Але якщо всі «обізнані» зацікавлені вичікують, то чому розговорився Литвин? Та саме тому, що, як він сам визнав, якісь сили намагаються його «нейтралізувати», тим самим підтинааючи під корінь його далекосяжні мрії і (можливо) плани.

Замість висновку

Усе це дуже цікаво, але нітрохи не радісно. Усі хитрощі і всі прийоми, вживані нині, ніскільки не враховують, як сказано, того простого факту, що все це – ігри Першого туру. Про Другий тур, схоже, ніхто взагалі не думає – розраховуючи чи то на волю небес, чи то на горезвісний «адмінресурс», чи то на дію зовнішніх чинників – від Кремля до Білого Дому включно.

Але відверто маніпулятивний характер нинішньої кампанії неминуче посилює і без того вкрай скептичне ставлення співгромадян до політиків і до політики як такої. У недалекій перспективі це дає реальні шанси найбільш маргінальним радикалам, що вже і продемонстрували в Тернополі прихильники Олега Тягнибока. Навіть з урахуванням всіх поправок на фальсифікацію і адмінресурс цю вкрай небезпечну тенденцію доводиться враховувати серйозно. Тому що вибори – це єдине «справжнє» соціологічне опитування.

Валерій Зайцев, «Нові Грані», спеціально для УНІАН

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся