Симоненко визнає тільки один геноцид – ”Туреччини проти Вірменії”

Компартія ще в 33-му видала матеріали про Голодомор... Комуністи залишаються опозицією у складі правлячої коаліції... Кримські татари поставили б пам`ятник Сталіну... Син займається бізнесом і підтримує комуністичні ідеї... Інтерв`ю

Лідер КПУ з донбасівською безпосередністю знімає з руки годинник, показує. «То скільки це коштує?» – «Не знаю, мені друзі на п`ятдесятиріччя подарували». Розглядаємо подарунок: годинник фірми Longines. Ліземо в Інтернет. Виявляється, такі, як у Симоненко, коштують від 400 до 700 доларів. Мабуть, бачили і дорожчі у деяких наших співрозмовників.

Днями в УНІАН зайшов Петро Симоненко. Виглядав бадьорим, оптимістичним. Лідер КПУ з усіма вітався і тиснув руки. Потім почав говорити. Про комуністичну ідеологію, про «антикризову» коаліцію та ін. Дещо з цього ми записали і пропонуємо вашій увазі.

КОМПАРТІЯ ВИДАЛА МАТЕРІАЛИ ПРО ГОЛОДОМОР ЩЕ 33-ГО РОКУ?

– Зараз відзначається чергова дата голодомору 32–33 років в Україні. Чи голосуватимуть комуністи за проект закону, який визнавав би цю трагедію геноцидом? Що взагалі комуністи думають з цього приводу?

- За той проект, про який говорить Президент, де згадується про геноцид, ми ніколи голосувати не будемо.

А взагалі комуністи першими заявили про голод в Україні. Ще в 1933-му Політбюро КПУ, не приховуючи картини подій, видало всі значущі матеріали про ситуацію 32–33 років. Тому позиція Компартії сьогодні така: голод і трагедія були, але це не тільки трагедія українського народу, це трагедія народів, що населяли Радянський Союз і Україну. І нині ви не знайдете жодного документа, який стверджував би, що це була навмисна політика знищення селянства. До речі, моя сім`я теж постраждала: навесні 33-го року у моєї бабусі з голоду померли дві доньки. Адже мої батьки із Запорізької області (з Куйбишевського району), а це центр тих проблем...

- Вважаєте, політики геноциду не було?

- Тим, хто розкидається словами, я пораджу вивчати історію: у світі був тільки єдиний геноцид, який визнаний світовою спільнотою, – геноцид Туреччини проти Вірменії. Я ж визнаю: трагедія 32–33 років була, і з неї треба робити висновки, думаючи сьогодні про живих, але не забувати про померлих. А за п`ятнадцять років незалежності України померло більше 11 мільйонів громадян. Кількість населення скоротилася більш ніж на п`ять мільйонів. Якби у нас велася розумна політика, то населення повинне мало б збільшуватися. Поки що все навпаки. Тому і сьогоднішня політика керівництва України цілком підпадає під визначення геноциду.

КОМУНІСТИ ПРОДОВЖУЮТЬ ЗАЛИШАТИСЯ ОПОЗИЦІЄЮ У СКЛАДІ ПРАВЛЯЧОЇ КОАЛІЦІЇ?

- Чому рейтинг КПУ падає рік-у-рік?

- Річ у тому, що багато людей сьогодні стають політичними рабами. Вони залежні від того, хто дає їм робоче місце. Адже в політичних блоках, партіях, скрізь, окрім Компартії, місця купувалися. Кандидати платили від п`яти до восьми мільйонів для включення в передвиборні списки. А у власника, який включений в список, є свої підприємства, на яких він примушує голосувати своїх робітників так, як йому треба.

- Ви говорите як опозиціонер. Може, ви досі вважаєте, що комуністи сьогодні опозиційна партія?

- Ми єдина партія, яка перебуває в опозиції, оскільки ведемо боротьбу проти політичної системи, що захищає капітал.

- Невже Ви перебуваєте в опозиції до правлячої коаліції, яку самі сформували, та її уряду?

- Ідея її створення була моєю, і пропозиція комуністів створити таку коаліцію була для України найбільш вигідною. І головне те, що я поставив завдання виключити політичну складову в коаліції. І спірні питання – про мову, вступ до НАТО чи ЄЕП – ми запропонували винести на референдум, залишивши тільки соціально-економічну складову.

- Скажіть як комуніст: досвід яких країн, на Вашу думку, на цьому етапі міг би стати прикладом для України: Куби, Північної Кореї, Венесуели?

- Я вивчав досвід організації роботи комуністів в Китаї, В`єтнамі, на Кубі. Це політичні режими, які забезпечують нормальну реалізацію комуністичної ідеї в умовах змін у світі. Шість років тому я був в Китаї, де бачив мільйони людей на велосипедах, а, приїхавши минулого року, побачив, що всі ці мільйони пересіли в машини. Подібна ситуація спостерігається і у В`єтнамі.

– А європейський досвід для нас абсолютно неприйнятний?

– А ось ви дайте відповідь на моє запитання: що таке європейські цінності?

– Запитання ставить журналіст. Для нашої професії найважливішою є така європейська цінність, як свобода слова.

– Та немає у нас ніякої свободи слова. Всі засоби масової інформації пишуть так, як скаже господар.

– Невже Ви нас в чомусь підозрюєте?.. Як Ви ставитеся до страти?

- Я за страту. І у ВР я голосував проти її скасування, адже суспільство повинне себе якось захищати.

- Вас не запрошували до Маріїнського палацу на святкування дворіччя Помаранчевої революції?

- Ні. Але я б і не пішов ніколи в житті.

- Які у Вас зараз відносини з Морозом?

- Теоретичні суперечки ми ведемо, свою позицію не приховуємо і говоримо, що практично Соціалістична партія сьогодні перетворилася на соціал-демократичну партію. І як така вона лівою вже не є. А Володимир Ілліч (В.І.Ленін – вождь світового пролетаріату. – Авт.) ще тоді дуже чітко сказав, що центр – це політичне болото. Ось і сьогодні ті, хто називає себе центром, постійно перебуває то в одному таборі, то в іншому. Своєї позиції у них немає.

КРИМСЬКІ ТАТАРИ ПОВИННІ ПОСТАВИТИ ПАМ`ЯТНИК СТАЛІНУ?

- Як Ви ставитеся до ідеї федералізації України?

- Це слабка позиція. Федералізм небезпечна річ, тому що дозволяє розділити Україну на декілька частин. Ще Кучма готував проект розділення її на дев`ять земель. Але ця спроба дуже небезпечна, зокрема, тому що у нас в Криму різко змінюється демографічна ситуація. І там буде вибух, якщо так далі триватиме. Татари перейдуть від ідеї національної автономії до ідеї національної держави, чому активно сприяють українські націоналісти, підтримуючи такі настрої в Меджлісі кримсько-татарського народу. А взагалі я повторю думку, яку колись висловив Джемілєву (Мустафа Джемілєв – очільник Меджлісу кримсько-татарського народу. – Авт.), коли він почав ображати мене у зв`язку з тим, що я комуніст. Я сказав: ви, мудрі аксакали кримсько-татарського народу, зберіть усе золото і збудуйте Сталіну пам`ятник в Сімферополі.

- Пам`ятник Сталіну?

- Він теж тоді на мене подивився так здивовано. Але пригадаймо: 9 травня сорок п`ятого року, молодий хлопець розписався на стінах Рейхстагу, приїхав до Криму і бачить, що його сім`я вирізана. Він починає розбиратися: хто це зробив. Вивчайте історію: в один день двадцять тисяч, тобто дві чисто татарські дивізії, присягнули Гітлеру і зрадили нас. Вони охороняли концтабори, вбивали, вирізували мирне населення, здавали партизанське підпілля – я, звичайно, кажу не про всіх кримських татар. Що робить Сталін у сорок четвертому році? Знаючи, що незабаром повернуться з фронту люди, сім`ї яких були вирізані, – фронтовики були готові знищити все кримсько-татарське населення, – Сталін організував вивіз татар. Там (у засланні. – Авт.) вони пройшли навчання, одержали робочі місця, будинки побудували, академіками стали і повернулися до Криму.

СИН ЗАЙМАЄТЬСЯ БІЗНЕСОМ І ПІДТРИМУЄ КОМУНІСТИЧНІ ІДЕЇ?

- Як проходить звичайний день головного комуністи України? Чи ходите Ви до церкви?

- О восьмій годині я виїжджаю на роботу, о дванадцятій ночі приїжджаю додому. Роботи дуже багато: мені практично в двох іпостасях доводиться виконувати свої функції – як народного депутата і керівника фракції, а також керівника партії.

- Невже тільки спите і працюєте?

- Звичайно, намагаюся знайти можливості, щоб відпочити. Якщо є можливість постояти з вудочкою біля води, йду на рибалку.

- Ваш син працював в комерційному банку. Досі там?

- Син прислухався до моєї думки і пішов звідти. Нині займається різними бізнес-проектами.

- Він перебуває в КПУ?

- У партії він не перебуває, але ідеї поділяє.

- Ви відчуваєте себе донецьким у сучасному розумінні цього слова, адже родом ви звідти?

- Я відчуваю себе людиною, яку виховала область, де у великій шані було поняття відповідальності, міцна була робітнича кісточка. Не випадково ми завжди пишалися Донбасом, і він давав дуже серйозні кадри.

- Газета «Бізнес» писала, що у вас годинник за п`ять тисяч доларів. 

- Хто сказав? У газеті написано? Подивіться – я не розуміюся на них.

Лідер КПУ з донбасівською безпосередністю знімає з руки годинник, показує.

- То скільки це коштує?

- Не знаю. Мені друзі на п`ятдесятиріччя подарували.

- Це Ваш єдиний годинник?

- Ні, звичайно.

Розглядаємо подарунок: годинник фірми Longines. Ліземо в Інтернет. Виявляється, такі, як у Симоненко, коштують 400–700 доларів. Мабуть, бачили ми й дорожчі у деяких наших співрозмовників.

Антон Зікора