Кремль – Заходу: не чіпайте Україну, це наше…

Ні для кого не секрет, що Росія постійно порушує умови перебування ЧФ в Криму… Чому українські газопроводи мають приносити прибуток Газпрому?... Вони там що, в Кремлі,  заяв свого Кирила не читають?..

Ні для кого не секрет, що Росія постійно порушує умови перебування ЧФ в Криму… Чому українські газопроводи мають приносити прибуток Газпрому, а не українському народу?..  Чому Росії не почати обурюватись Німеччині, вимагаючи змінити заднім числом точку зору Бісмарка про договори з Росією? ..  Вони там що, в Кремлі, заяв свого Кирила не читають?..

А хіба ці стосунки вчора зіпсувались?

Те, що відносини між Україною та Росією вже давно не є добросусідськими, добре відомо. І почалось це погіршення далеко не в 2005 році, а значно раніше. Достатньо згадати постійні заяви російських політиків та пересічних громадян про те, що «хохли» крадуть їхній газ, хоча жодних звинувачень з боку європейських споживачів з цього приводу не було. Можна також підрахувати скільки разів депутати Держдуми, не кажучи вже про окремих екзальтованих мерів, заявляли, що Севастополь російське місто, яке ніхто Україні не передавав, і такої нації та такої мови як українська не існує. А ще пригадати події навколо Тузли у 2003 році, коли навіть хтось з зазвичай проросійські налаштованих депутатів з Донбасу сказав: «А за Тузлу можна і в тузлу заробити». Тобто відносини між Україною та Росією з кожним роком лише погіршувались. Як на мене все це є відображенням несприйняття російськими керманичами факту розвитку України як незалежної держави, яка чим далі тим більш послідовно захищає власні інтереси, та які об’єктивно не завжди співпадають з інтересами Росії. Зрозуміло, що кожний випадок такої розбіжності  інтересів в Росії сприймається як відверто антиросійський та спрямований виключно проти неї. 

Усе це на тлі зростання реваншистських та шовіністичних настроїв в Росії та щирої переконаності багатьох російських державних діячів, політиків, експертів, що держава Україна - це щось випадкове, неприродне, яка з’явилась виключно внаслідок змови Заходу проти Росії. 

Дмитро Медведєв

Безперечно, що за таких настроїв у російському суспільстві, сподіватись на покращення україно-російських відносин не доводиться.

Але навіть за таких непростих міждержавних стосунків надзвичайно різка заява Президента Росії Дмитра Медведєва викликала у багатьох в Україні подив - чому в такій формі і чому саме зараз?

Почати потрібно, мабуть, з аналізу самих звинувачень. В чому ж звинувачує  правлячий російський дуумвірат українського Президента? Зрозуміло, що саме дуумвірат, бо без погодження з Путіним Медвєдєв навряд чи наважився на заяву в подібному тоні.

Отже звинувачення на адресу Президента України Ющенка полягають в наступному.

І друг у них лише Хамас

Російським керманичам  не подобається позиція українського Президента щодо російсько-грузинського конфлікту та постачання Україною військового озброєння Грузії. Мені вже доводилось нещодавно писати , що роль російського керівництва у формуванні передумов для цього конфлікту була настільки неприглядна, а її цілі щодо недопущення транзиту енергоносіїв в обхід  Росії настільки очевидні, що не знайшлось жодної країни світу, яка б підтримала її бачення причин та наслідків минулорічних подій на території Грузії. До речі, з’ясувалось, що навіть Нікарагуа цього не зробила, бо парламент країни, на відміну від Президента Ортеги, не погодився з цим. Тому своє незадоволення російські керманичі з цього приводу можуть висловити не тільки до України, а й до всього світу. А що робити, коли серед друзів Росії тільки Хамас…

Зруйнована вулиця в місті Горі (Грузія). 11 серпня

Що ж до звинувачень у постачанні зброї, то, по-перше, жодних міжнародних обмежень відносно Грузії не було раніше і не існує зараз, а по-друге, до 2005 року Росія сама постачала озброєння Грузії, яке можливо теж використовувалось під час їхнього конфлікту. Цікаво, себе російське керівництво не збирається випороти за це?

До того ж звідки українське керівництво могло знати, що саме російські «мирні» військові літаки будуть бомбардувати грузинські міста і села, і саме їх грузинські військові будуть змушені над територією, підкреслюю, Грузії збивати ракетами зенітного ракетного комплексу "Бук".

“Не ходіть у НАТО!”

Кремлівські можновладці незадоволені також тим, що українське керівництво продовжує політику, спрямовану на вступ України до НАТО. Але в даному випадку мова йдеться про кроки, прямо передбачені українським законодавством, затвердженим ще у 2003 році. І це право українського народу та його керівництва визначати куди та коли вступати до однієї з найвпливовіших організацій світу. З якою, між іншим, Росія має куди більш  глибоку співпрацю ніж Україна. 

До того ж, логічною є думка Президента Білорусі Лукашенка, який днями зазначив, що участь країни у тих чи інших міжнародних військових об’єднаннях залежить від того, наскільки це їй  вигідно. І додав «зрозуміла тоді сама структура НАТО, що вони воюють один за одного. Там же немає ані бар`єрів, ані кордонів. Це виключено. Там сильні допомагають слабким».

Що ж до «російської загрози безпеці України, котрої немає і бути не може», то історія з Тузлою, з постійними заявами «про російське місто Севастополь» та тією цілеспрямованою антиукраїнською пропагандистською кампанією, яка протягом багатьох років ведеться в російських ЗМІ, хтозна, яким чином захочеться російському керівництву захищати права, наприклад, громадян в Україні, яким перед тим в масовому порядку роздадуть російські паспорти.

Думаю ще влітку минулого року ніхто навіть думати не хотів, що Росія без санкції Ради Безпеки ООН буде проводити якісь військові операції на території країн колишнього Радянського Союзу. 

Гості, вам господарі не заважають?

Моряки ЧФ Росії в Севастополі

Крім того главу української держави звинувачують у спробах ускладнити практичну діяльність Чорноморського флоту Росії в Криму. Це звинувачення взагалі виглядає якимось показним знущанням. Ні для кого не секрет, що це Росія постійно порушує умови перебування ЧФ в Криму. Україні не дають навіть можливості провести інвентаризацію українського майна, яким користується Росія. Вже не кажучи, що в цьому випадку вона протягом 12 років уникає плати за земельні ділянки та майно, яким користується, не маючи на це права. Так от виявляється, що навіть ті доволі боязкі вимоги української сторони дотримуватись хоча б основних умов перебування ЧФ в Криму, є ускладненням його діяльності. От вже дійсно «гості, вам господарі не заважають?».

Іншого їм поки що не треба, їм ГТС віддайте

Не подобається російському керівництву також позиція української сторони щодо підходів у російсько-українських економічних відносин, особливо в енергетичному секторі. Бажання Газпрому отримати контроль над української ГТС не нове, йому мабуть вже років 17.  Зрозуміло, що керівництво Газпрому, наприклад, цілком влаштовують січневі газові домовленості. Згідно з ними українська ГТС транспортує російській газ собі у збиток. Але чому українське загальнонаціональне майно має приносити прибуток Газпрому, а не українському народу? І чому Україна повинна погоджуватись на російські кабальні умови, а не на європейські, які передбачають значно вигідніший механізм функціонування української ГТС. Це все ж таки той випадок, коли дружба-дружбою, а гріш нарізно. 

А кому в корумпованій державі легко?

Єдина претензія на адресу українського керівництва, яка дійсно має підстави, стосується  порушень майнових прав російських інвесторів в Україні. Але, по-перше, в цілому російський бізнес представлений в Україні, як ніякий інший. Він присутній практично в усіх ключових галузях української економіки, включаючи чорну та кольорову металургію, енергетику, машинобудування, телекомунікації, банківський та страховий бізнес, будівництво, транспорт, аграрний сектор, харчову промисловість, телебачення та інші ЗМІ. Важче назвати ту галузь української економіки, де російський бізнес не представлено. Тобто він працює в Україні та навіть поширює свою присутність.

По-друге, незахищеність прав інвесторів - це проблема не тільки російських інвесторів, а і всього бізнесу в Україні. Шалена корупція, який нерідко сприяють і російські бізнесмени, глибоко пустила свої метастази в інституції виконавчої влади, правоохоронні органи, судову систему. Багато в чому це провина всього керівництва країни, у тому числі й Президента, але вважати, що проблема із захистом прав інвесторів стосується суто росіян, принаймні не  коректно.  

Їм Сталіна в обличчя країни подавай

Медведєв, Путін

Особливо не сприймається російськими керівниками позиція Ющенка щодо українського погляду на спільну історію та мовна політика, спрямована на розширення зон вживання в суспільному житті української мови.

Погляд на історичні події, хоч би як це кому хотілось спростувати, завжди залежить від місцезнаходження. Оцінка різними країнами одних і тих самих подій завжди відрізнятиметься інколи нюансами, а інколи буде прямо протилежною. Чому Росія вважає, що Україна має оцінювати своїх історичних персонажів з російської дзвіниці. Чому б їй не вимагати від Польщі узгоджувати з російськими істориками роль російських та польських історичних постатей в їхній спільній історії. Хоча, зрозуміло, що там дуже відмінні погляди на їхню спільну історію. Або чому не почати обурюватись на Німеччину, вимагаючи від неї змінити заднім числом точку зору Бісмарка про те, що договори з Росією не варті навіть паперу, на якому вони написані. А ще краще почати сперечатись з Китаєм з приводу їхнього бачення історичних подій минулих століть. Там уже в підручниках майже прямим текстом говориться, що весь Сибір належав китайським правителям. 

Бажання російського керівництва нав’язати свою версію історичних подій виглядає доволі дитячим. От наприклад, під час розпаду Радянського Союзу та правління Президента Росії Єльцина оцінка діяльності тих чи інших діячів радянського періоду була одною. Сьогодні в Росії, і це не секрет, почалось відбілювання на державному рівні деяких досить одіозних персонажів того історичного періоду. Згадаємо хоча б Сталіна. Що, українські історики в цьому випадку зобов’язані змінити своє ставлення до  цього діяча, виходячи з позиції Кремля? А що робити, якщо з тих чи інших причин, воно там знову зміниться?

Чим ми відрізняємось від них у мовній політиці

Що ж до звинувачень з приводу утисків російської мови в Україні, то про це вже навіть не цікаво писати. Мабуть єдине, що залишається, це ткнути носом у порівняльну таблицюзадоволення освітніх потреб росіян в Україні та українців в Росії у 2008-2009 навчальному році, яку підготував Секретаріат Президента. Хоча і розумію, що ця карта все-рівно буде розігруватись ще не один рік.

Ну не чіпайте ви «незалежну» від Кремля РПЦ

Медведєв, Глава РПЦ Патріарх Кирил

Доволі курйозними виглядають звинувачення пана Медведєва з приводу, як він каже, «втручання  в  справи православній церкви» з боку українського президента. Еге ж, отака турбота про незалежність православної церкви, враховуючи, що в самій Росії у неї такої незалежності  не існує з часів Петра І. Вона або повністю залежала від російських керманичів, або знищувались і її храми, і її клірики. Не є жодним секретом, що така ж ситуація зберігається і сьогодні. РПЦ є та залишатиметься повністю підконтрольною державній владі і провідником політики Кремля скрізь, де присутня. Тому хоча б з цих міркувань зрозуміло бажання українського президента об’єднати всі православні церкви в Україні та створити єдину православну помісну церкву. Більш того, переконаний, що так воно через деякий час і буде. Може навіть раніше, ніж того очікують в Москві. Чим швидшим буде розвиток демократичного устрою країни та чим ширше та глибше будуть формуватись елементи громадянського суспільства, тим раніше відбудеться об’єднання українських  православних церков.

Що ж до звинувачень у створенні несприятливих умов напередодні, та й під час недавнього пастирського візиту в Україну Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, то можна лише перефразовуючи слова короля з кінофільму «Той самий Мюнхгаузен» спитати, вони там що в Кремлі заяв Кирила не читають. Той от навпаки подякував Президентові Ющенкуі за сприяння у здійсненні візиту. 

У них це і є дипломати

Ну, а що до незадоволення з приводу вимоги відклику з України двох російських дипломатичних представників, як стверджується в заяві, «без будь-яких на те підстав», то хотілось би сказати таке. Секретом полішинеля є те, що в Україні практично у відкриту працюють сотні агентів російських спецслужб, в тому числі під дипломатичним прикриттям. І рішення української сторони про небажаність цих двох «дипломатів» лише говорить, що нахабство та некоректність їхньої діяльності перейшла вже, мабуть, всяку межу. До речі українська сторона зробила це досить чемно, по дипломатичних каналах, не роздмухуючи скандал навколо цих персон. Навмисний галас, здійнятий російською стороною, показує, що вони давно відчувають себе в Україні як у себе вдома, і дуже обурюються, коли їм пробують пояснити, що це не так.

Чого вони хочуть? На щастя, поки що не війни

Дмитро Медведєв

Отже майже всі ці звинувачення вже звучали з вуст російських керманичів, то чому ж ця заява зроблена саме зараз, до того ж у формі, що більше нагадує ультиматум перед початком війни, на якій бомбардують міста і села та вбивають людей.

Пояснень може бути кілька, і кожне з них має право на існування. Поки що, на щастя, це не ультиматум напередодні війни. Я кажу не про інформаційну війну, бо та вже гуркотить не один рік. 

Тому мотиви, на мою думку, більше пов’язані з президентськими виборами. Кремль саме в такій формі висловив вимоги до позиції кандидатів в президенти України, які хочуть отримати його офіційну та неофіційну підтримку. Також цією заявою  російські керманичі показують країнам Євросоюзу та США, що розраховують після поразки у 2004 році привести до влади в Україні свого кандидата і хочуть самі формувати основи української внутрішньої та зовнішньої політики. 

Борис Кушнірук