Чи потрібен референдум щодо НАТО?

Хто був у Болгарії, Греції чи Німеччині –  той за  НАТО... Януковичу слід вийти з поїзда на станції Україна... Без НАТО можна не мріяти про ЄС... В Україні ще немає громадської думки, є лише настрої населення... Українці проголосують проти Медведчука... Думки експертів

Сьогодні ЦВК визнала дійсними близько 4,5 млн. підписів громадян за проведення референдуму про членство України в НАТО та ЄЕП. Тепер ці дані передадуть на розгляд Президента. Чи стане реальністю референдум щодо НАТО? Чи потрібен він взагалі? УНІАН поцікавився думкою експертів.

Сергій Згурець, експерт Центру армії, конверсії та роззброєння:

ХТО БУВ У БОЛГАРІЇ, ГРЕЦІЇ ЧИ НІМЕЧЧИНІ –  ТОЙ ЗА НАТО

Проводити референдум з приводу вступу до НАТО завчасно, оскільки на сьогодні в переважної більшості населення немає сталого уявлення щодо НАТО, досі воно сприймається на рівні радянських стереотипів. І ці стереотипи просто експлуатуються деякими політичними силами. Сьогодні можна говорити про фактичну бездіяльність держави у сфері роз’яснювальної роботи щодо цілей та завдань НАТО, щодо переваг перебування України в складі НАТО і в європейській спільноті загалом.

Цікавий факт. Якщо взяти статистику щодо українців, які побували у західних країнах, а це приблизно 10% населення України, то ці люди прихильно ставляться до ідеї вступу до Альянсу. І це закономірно, бо вони розуміють, що Європа, західні стандарти життя і НАТО – це речі одного порядку.

Річ у тім, що сьогодні НАТО – це не просто і не лише військовий блок. Минули ті часи, коли НАТО можна було розглядати як противагу Варшавському договору. НАТО є відображенням європейських сталих підходів до вирішення комплексу питань, не лише військових. Прихильники НАТО кажуть: якщо ви позитивно ставитесь до Болгарії, Угорщини, Франції, Німеччини, то чому ж негативно ставитесь до НАТО, адже всі ці держави є членами Альянсу? Формально якщо ми сприймаємо ті ж розвинуті країни як країни з демократичними традиціями, то звідки думка, що коли ці країни об’єднуються, то починають провадити агресивну міжнародну політику?

НАТО є структурою, у якій будь-яке рішення ухвалюється в рамках консенсусу. Країна, яка не хоче посилати куди б то не було свій військовий контингент, його не посилає. У цьому, до речі, полягає відмінність від принципу ухвалення рішень в рамках колишнього Варшавського договору і в ОДКБ (Організації договору з колективної безпеки). Деякі країни-члени НАТО, які не хотіли посилати свої контингенти до Афганістану чи Іраку, їх не посилали, як би на них не тиснули США чи інші впливові сили в межах Альянсу. Загальні положення договору про колективну безпеку в рамках Альянсу дають право вибору. Цей момент чомусь вперто не згадується противниками вступу до НАТО.

Членство в НАТО передбачає цілу низку чинників, які впливають на необхідність задоволення потреб армії. Зараз ми маємо ухвалений оборонний бюджет на 2007 рік, який, попри заяви нинішнього уряду про те, що ми маємо забезпечувати обороноздатність, не свідчить про намір розвивати армію. У кращому разі він такий самий, як і торішній і аж ніяк не дотягує до показника у 2% ВВП, передбаченого на фінансування оборони. Сьогодні Польща має більший оборонний бюджет, ніж Україна, не кажучи про інші держави: якщо наш оборонний бюджет становить близько мільярда доларів, то німецький – близько шести мільярдів за майже однакової чисельності війська. Українські військові це чудово знають, і тому серед них ви майже не знайдете противників приєднання до Альянсу.

Тому насамперед потрібно ламати стереотипи у сприйнятті НАТО. Іншим питанням є начебто необхідність проведення референдуму як обов’язкової передумови вступу до Альянсу. З усіх 26 країн – членів Альянсу референдум проводили лише три країни – Словаччина, Словенія та Угорщина. Для вступу в Альянс не потрібен референдум. Та якщо вже ми проголосили, що хочемо провести референдум, то треба сказати, що в Україні референдум не має законодавчої сили, не існує механізмів імплементації рішень загальнонаціонального референдуму. Чинний закон про референдум не передбачає такого механізму. До того ж, він не був приведений у відповідність до Конституції після внесення до неї змін. Тому референдум сьогодні – це всього лиш показник бажання народу на зразок соціологічного опитування. Розмови про референдум – це елемент політичної гри й намагання певних політичних сил нагадати про своє існування та підсилити власну політичну вагу.

Кость Бондаренко, керівник київського Інституту проблем управління ім. Горшеніна:

ЯНУКОВИЧУ СЛІД ВИЙТИ З ПОЇЗДА НА СТАНЦІЇ УКРАЇНА

Думаю, що референдум у принципі має відбутися. В Універсалі записано, що питання вступу до НАТО визначатиметься референдумом. Якщо це не просто папірець, то потрібно виконувати те, що там записано. Інше питання, коли його проводити і як саме. Це питання має вирішувати не окрема політична сила, а державні органи влади. Друге питання –необхідність внести зміни в закон про референдум або прийняти новий закон. Той, що є сьогодні, залишає велике поле для зловживань і фальсифікацій. Ми всі пам’ятаємо квітневий референдум 2000 року, коли, здається, понад 80% голосували за бікамералізм, хоча дев’ять з десяти опитаних вам не скажуть, що це таке. Якщо ми згадаємо, як у 1991 році приймався закон про референдум, коли Леонід Кравчук дуже боявся, що народ не проголосує за незалежність, то зрозуміло стане, чому в законі залишилося стільки слизьких моментів. Зокрема, закон взагалі не передбачає наявність спостерігачів на дільницях.

Я не думаю, що Віктор Медведчук (лідер СДПУ(о), яка є ініціатором проведення референдуму щодо НАТО. – Ред.) як юрист не розуміє цих моментів. Якби він справді розраховував на можливість проведення такого референдуму, то провів би низку попередніх заходів, у тому числі й щодо прийняття відповідного закону. Оскільки цього зроблено не було, то йдеться про піар-хід певної політичної сили.

На сьогодні референдум несвоєчасний, оскільки понад 50% населення негативно ставляться до вступу України в НАТО, і він просто поставить крапку на перспективі інтеграції України в Північноатлантичний альянс. Можливо, на це й робиться розрахунок, але результати референдуму все одно не будуть визнані, якщо референдум пройде з порушеннями.

У Криму був проведений такий самовільний референдум, який дав мало не 98% тих, хто виступає проти НАТО, але ж ці результати ніким не визнані.

Референдум може бути проведений лише після проведення широкої просвітницької роботи серед населення, оскільки більшість громадян України уявлення не мають, що таке НАТО. Я особисто не розумію, куди пішли державні кошти, які впродовж останніх 15 років виділялися на інформування населення про діяльність НАТО. Ще в 1995-му Леонід Кучма разом з Євгеном Марчуком підписали в Брюсселі угоду про відкриття в Україні Центру інформації та документації НАТО. То чому в нас сьогодні лише 17% населення готові вступати до НАТО? Я постійно переглядаю пресу й не бачу там ні пропаганди, ні контрпропаганди щодо НАТО. Усі статті лише констатують: НАТО – це добре або НАТО – це погано, але нічого не роз’яснюють.

Цим питанням мало б займатися Міністерство оборони України, починаючи з 1991 року. Що ж до зусиль нинішнього уряду, то можна сказати, що якщо Україна приєднається до НАТО при Януковичі, то він буде „на коні”, зрештою, як і в протилежному випадку. Не забуваймо, що євроатлантична інтеграція прописана в програмі Партії регіонів окремим пунктом, а щодо вірності сподіванням електорату, то відомо, що політики згадують про електорат напередодні виборів.

Тут можна провести історичну аналогію. Коли Симон Петлюра у 20-х роках зустрівся із Юзефом Пілсудським, Петлюра став закидати Пілсудському, що той був соціал-демократом і зрадив соціал-демократію, став авторитарним лідером. На це Пілсудський йому відповів: „Я на поїзді соціал-демократії доїхав до станції „Польща” і там вийшов.” Так само Янукович на поїзді ідеологем, випрацюваних для східних областей, доїхав до станції „Україна” і має вийти, тобто представляти інтереси всієї України. Думаю, що Янукович і надалі займатиме двояку, неоднозначну позицію щодо інтеграції в НАТО. Він ніколи не скаже однозначно „так”, поки не побачить, що населення готове до вступу, і не скаже категоричне „ні”. Він, до речі, жодного разу цього й не сказав. У Брюсселі Янукович просто озвучив пункт Універсалу, сказавши, що Україна не готова до вступу в НАТО, але вступ до Альянсу – це наша стратегічна мета. Це і є його поглядом на проблему. Янукович стоятиме осторонь процесу, але в жодному разі не чинитиме перешкод. Він намагається сподобатися Заходу. У ньому спрацьовує той самий комплекс, який спрацював свого часу і в Леоніді Кучмі, який прийшов до влади як політичний агент Москви, але впродовж року перетворився на політичного агента Вашингтона. У Москві з цього приводу дуже жалкували. Янукович зараз хоче себе показати прозахідним політиком, бо Росія його і так вважає своїм „в дошку”.

Вадим Гречанінов, голова Атлантичної ради України:

БЕЗ НАТО МОЖНА НЕ МРІЯТИ ПРО ЄС

Референдум сьогодні зайвий з однієї простої причини: нас туди ніхто не запрошує. То чого здіймати галас? Сьогодні ідея референдуму щодо вступу до НАТО просто використовується для задоволення політичних амбіцій певних політичних сил.

Проведення референдуму сьогодні дасть до 20% підтримки ідеї вступу до НАТО. Тому таку акцію можна було б розглядати як антидержавницьку.

Наша влада й політична еліта перш за все повинні зрозуміти одну надважливу річ: НАТО нам потрібне для того, щоб потрапити в Євросоюз. Це не закон, але об’єктивна реальність – усі без винятку держави, які приєдналися до ЄС, спершу стали членами НАТО. Це як коридор, обов’язковий щабель на шляху до Європи. Якщо ми скажемо НАТО „ні”, то це буде „ні” перспективі вступу до ЄС.

Не можна сьогодні крізь пальці дивитися на спроби проводити „домашні” референдуми щодо НАТО в Криму. Це злочинна безвідповідальність. Референдум у Криму – це задурювання людей і заохочення сепаратистських настроїв. Я вважаю, що за такі речі треба притягувати до відповідальності. Президент мав би жорсткіше реагувати на такі речі.

Цікаво, що ініціатори кримського референдуму йдуть у фарватері російської політики, хоча сама Росія має набагато тісніші зв’язки з НАТО, ніж Україна.

Наші дії у відносинах з НАТО непродумані й нескоординовані, зокрема і з боку Президента. Чому ми посилаємо на саміт НАТО в Ригу делегацію на чолі з радником Президента Олегом Рибачуком (при всій повазі до нього),  а не на чолі з міністром закордонних справ чи, принаймні, з його першим заступником? Грузія посилає на саміт делегацію з дев’яти осіб на чолі зі спікером парламенту, бо Грузія прагне до НАТО.

Позиція Януковича щодо НАТО ще остаточно не визначена. Утім, його дії свідчать про значно більший ступінь прозахідної орієнтації, ніж це декларується для східного електорату. Він близький до розуміння того, що Україна не може мати нейтрального, позаблокового статусу, бо нам цього статусу ніхто не дасть. Не виключено, що він не до кінця розуміє, що шлях до ЄС, за який він виступає, лежить тільки через НАТО. Європа стає більш єдиною, ЄС і НАТО – це просто різні вияви цієї єдності, економічні та військові, можливість уніфікації стандартів, можливість не „роздувати” армії держав і не створювати зайві структури.

Цілком імовірно, що населення це зрозуміє через кілька років, але еліта повинна зрозуміти це сьогодні. Питання термінів вступу до НАТО – це питання тактики. Заяви про те, що ми у 2008 році будемо в НАТО, на мій погляд, тільки завдали шкоди. Реально населення стало жити гірше, військових масово звільняють, не забезпечують пенсіями, житлом. Про яке НАТО ми можемо говорити, якщо лейтенант отримує 850 грн., а міністр – 19 тис. грн.? Усе це викликає тільки спротив до таких голослівних заяв і дає козирі в руки противників вступу України до Альянсу. Має бути послідовність у словах і діях.

На початку 2006 року я об’їздив усі обласні центри, де проводив ознайомчі заняття щодо НАТО та питань безпеки. І можу сказати, що вся країна, незалежно від регіону, нічого не знає про НАТО. У західних областях до НАТО ставляться прихильніше в силу тісніших контактів із Заходом, але не внаслідок глибшої обізнаності. Атлантична рада України впродовж 2006 року працювала з 200 школами по всій Україні з питань інформування про завдання та діяльність НАТО учнів старших класів. 15 грудня підбивали підсумки, нагороджували переможців конкурсів. Ця акція проводилася за підтримки посольства Польщі.

У травні 2006 року Віктор Ющенко давав велику прес-конференцію в Українському домі. На запитання щодо НАТО він відповів, що торік читав дослідження Центру Разумкова, які свідчать, що лише кілька відсотків населення володіють інформацією про НАТО. А що робилося впродовж року, якщо він читав ці дані торік? Нічого не робилося. Тільки зараз діяльність у цьому напрямку трохи активізувалася. До речі, саме для просвітницької роботи на 2006 рік бюджет виділив МЗС та Держкомтелерадіо 5 млн грн. А на 2007 рік у бюджеті не закладено ні копійки. Щоправда, саме НАТО на інформаційну роботу в Україні виділило 1 млн. євро.

Треба негайно братися за організацію просвітницької діяльності. І це робота не лише МЗС та Міноборони. Цим мають займатися Міносвіти, громадські організації, у числі яких Атлантична рада України, Громадська ліга „Україна–НАТО”, ЗМІ, цим мають займатися політичні партії, які у своїх програмах записали, що бачать Україну інтегрованою в Альянс, потрібно залучати посольства країн – членів НАТО. Я спілкувався з кількома посольствами, і є сподівання, що в цій роботі ми матимемо підтримку від Польщі, Угорщини, Словаччини. Але все це треба робити не лише в Києві, а насамперед у регіонах. Це початки, це абетка. І керувати цим процесом повинен Президент. Влада має нам розповідати, як це робити, а не ми їй.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

В УКРАЇНІ ЩЕ НЕМАЄ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ, Є ЛИШЕ НАСТРОЇ НАСЕЛЕННЯ

Думаю, що реальність такого референдуму на сьогодні мінімальна. Навряд чи потрібно розглядати серйозно ту партійно-народну ініціативу, яку ми спостерігаємо. Референдум не може бути акцією однієї політичної сили. Питання про референдум та імплементацію його рішень вирішує Верховна Рада.

Загалом ідею референдуму в нинішній політичній кон’юнктурі треба розглядати не як процедуру, що формує низову плебісцитарну демократію, а як політтехнологію, як інструмент політичної боротьби з метою загострення ситуації з боку політичних сил, котрі почуваються невпевнено. Зараз ця ідея активізується політичними силами, які перебувають в лавах коаліції або поза межами парламенту. Останній сплеск референдумної активності спостерігався в Криму, і цей сплеск можна записати навіть не в актив лівих сил Криму, а в актив особисто пана Грача, чия діяльність, до речі, не дуже схвально сприймається навіть у КПУ, оскільки комуністи як представники коаліції не зацікавлені в дестабілізації ситуації в країні.

Прихованою ж причиною такого сплеску активності є те, що ідею референдуму щодо НАТО розглядають як хід у відповідь на випадок, якщо Конституційний суд скасує політреформу або якщо буде поставлено питання про референдум щодо Конституції.

Питання політики щодо НАТО сьогодні для всіх складне, але найбільш складне воно для Віктора Януковича й Партії регіонів. Вони самі ще концептуально не визначилися. На мою думку, вони розуміють, що вступати до НАТО ще, може, й рано, але категорично відмовлятися від цієї перспективи не потрібно. Усе вирішуватиметься залежно від політичної кон’юнктури й зовнішньополітичних впливів.

На сьогодні з’ясовувати громадську думку щодо НАТО, взагалі не актуально бо ми не вступаємо в Альянс, щонайменше в найближчі рік-два. Навіть якщо потреба в референдумі назріє, то в будь-якому разі не сьогодні і, можливо, не завтра.

У ситуації, коли суспільство збуджене й занадто політизоване, не варто проводити жодних референдумів. У країні ще не завершилося формування влади в постреформенній політичній системі, у політичній боротьбі та в суспільних настроях переважають емоції, тому референдум – чи щодо Конституції, чи щодо НАТО – навряд чи вирішать питання. Референдуми мають сенс тоді, коли проводяться в умовах стабільності влади та суспільства.

Загалом з’ясовувати на емоційному й досить примітивному рівні масової психології, потрібно Україні НАТО чи ні, – не справа референдуму. Такі питання мають вирішуватися більш фахово і менш політизовано та емоційно.

Сьогодні в нас немає громадської думки з цього питання. Існує думка окремих виборців, окремих соціальних прошарків, прихильників тих чи інших політичних партій, але громадської думки, у політологічному сенсі цього слова, тобто думки зрілої, раціональної, виваженої поки що немає. Коли якесь соціологічне опитування називають громадською думкою – це спекуляції. Це замір настроїв у суспільстві – і не більше.

В Україні поки що немає критичної маси громадян зі свідомим раціональним вибором. Питання формування громадської думки щодо НАТО – це багатоскладовий процес, який значною мірою залежить від зовнішніх факторів, зокрема російського. Якщо, наприклад, завтра загостриться ситуація в чорноморсько-каспійському регіоні, чого не можна повністю виключати, то українці самі побачать, що фактор НАТО – це фактор безпеки.

Олег Медвєдєв, політтехнолог, віце-президент української PR-Ліги:

УКРАЇНЦІ ПРОГОЛОСУЮТЬ ПРОТИ МЕДВЕДЧУКА

У прибічників євроатлантичної інтеграції в Україні є всі шанси виграти референдум про вступ України до НАТО, ініційований СДПУ(о).

По-перше, противники вступу давно виклали всі свої аргументи, і то – аргументи вчорашнього дня. Водночас прибічники – ще навіть і не починали роз’яснювальної кампанії щодо очевидних переваг вступу до НАТО як необхідного кроку на шляху до Євросоюзу. Перспектива ж референдуму мобілізує євроатлантистів, зорганізує і змусить провести потужну кампанію.

По-друге, виграти цей референдум прибічникам НАТО допоможе Медведчук, тому що це буде референдум не тільки «за» чи «проти» вступу України до НАТО, але й референдум проти Медведчука… Медведчук має таку недовіру, яка робить негативною будь-яку ідею, яка походить від нього, і Україна, м’яко кажучи, скаже йому «ні».

Кардинальна зміна позиції виборців щодо НАТО цілком реальна. Подібне траплялося в 1991 році, коли в березні українці проголосували за збереження СРСР, а в грудні – за незалежність.

Ступінь складності завдання залежить від позиції Януковича, а глава уряду в інтерв’ю західній  пресі неодноразово заявляв про те, що підтримує вступ України до НАТО. Тому прибічники євроатлантичної інтеграції зарахують Януковича у свої союзники, а це може забезпечити додатково кілька мільйонів голосів.

Щодо референдуму про вступ України в Єдиний економічний простір, то він є попросту безглуздим, тому що Україна вже вступила в ЄЕП, підписала відповідні міжнародні угоди, які ратифікувала Верховна Рада із застереженням, згідно з якими Україна може в інтеграції до ЄЕП вдаватися тільки до таких заходів, які не суперечать Конституції. Медведчук ломиться у відчинені двері.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News