Чи потрібен референдум зі створення газового консорціуму?
Чи потрібен референдум зі створення газового консорціуму?

Чи потрібен референдум зі створення газового консорціуму?

10:25, 16.02.2010
14 хв.

Таке рішення треба обговорювати всенародно... Німеччина – просто ширма для Росії... ГТС – надбання всього народу... Вибори Президента – це і є референдум... Експертні оцінки

Віктор Янукович ще до оголошення його Президентом поспішив поінформувати суспільство, що він має намір порушити питання про створення консорціуму з управління газотранспортною системою України за участю Росіїhttp://unian.net/ukr/news/news-361795.html. У ЗМІ прозвучала ідеяпро те, що не порадившись із єдиним власником ГТС – українським народом – ніхто не може передавати її іншим іноземним державам чим компаніям. Це питання має вирішуватися на загальноукраїнському референдумі.

Ми опитали політиків та експертів щодо їхнього ставлення до такого ідеї.

Леонід Кравчук, перший Президент України:

Відео дня

ЯКЩО ЯНУКОВИЧ ВИРІШИТЬ СТВОРИТИ КОНСОРЦІУМ, ТО ЦЕ ПОТРІБНО ОБГОВОРЮВАТИ ВСЕНАРОДНО

Леонід КравчукЄ закон, який забороняє будь-які маніпуляції з газопроводом. Ніхто не може взагалі розглядати створення консорціуму, поки не будуть виставлені умови його створення на всенародне обговорення. Я б не вживав слово «референдум», а радше – «всенародне обговорення». Для такого обговорення можна знайти безліч методів, наприклад, надрукувати в ЗМІ умови, на яких вони хочуть віддати в оренду нашу ГТС. Чи залишаться труба з газосховищами за нами, чи росіяни захочуть за нібито модернізацію привласнити це майно. Навіть якщо лише 45 відсотків залишиться нам, то ми її втратимо, якщо 53 – то держава ще має право приймати рішення самостійно. Тобто це дуже непросте питання.

Хотілось би, щоб ніхто не забував, що ГТС – це всенародна власність, відчуження якої захищається законом. Якщо команда Януковича якимись методами прийме новий закон, який дозволятиме створення консорціуму, то, безумовно, це не можна зробити без всенародної думки. Оскільки це питання дуже делікатне, і різні політичні сили ставляться до нього по-різному. Потрібно це обговорювати на різних зборах, публікувати заяви, протоколи, тобто для цього є ціла система. Ми ж обговорювали першу Конституцію… Зачитувалися протоколи... Здається, до ВР прийшло шість тисяч протоколів…

Гадаю, якась політична структура має це питання винести на обговорення Всеукраїнської національної асамблеї. Зробити щось таке, аби воно зазвучало на всю Україну.

Олександр Гудима, народний депутат (БЮТ), радник прем`єр-міністра:

НІМЕЧЧИНА В ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ – ТАКА САМА ШИРМА, ЯК І ВІСІМ РОКІВ ТОМУ

Олександр ГудимаУ разі створення консорціуму виникає загроза енергетичній безпеці не тільки Україні, а і Європейському Союзу. Росія хоче подальшої монополізації, аби поставити Україну і Європу на коліна через збільшення залежності від труби й газу. Газ вони мають, а труба і сховища належать Україні. Тобто якщо вони захоплять українську газову трубу, то стануть не тільки газовим, а й транспортним монополістом. Вони захоплять тисячі кілометрів української труби й диктуватимуть свої умови.

Південний та Північний потоки – питання довгострокове. В умовах кризи Північний потік може бути реалізований не раніш, як через п’ять років. Якщо Росія візьме транзит у свої руки, то вона визначатиме ставку транзиту, а не Україна. Відповідно, матиме більший економічний і політичний вплив на Євросоюз.

Німеччина в цьому процесі – це така сама ширма, як і вісім років тому. Тоді Росія не захотіла Німеччини, щоб ні з ким не ділитися. Росіяни можуть зробити так, що формально Німеччина матиме 25 відсотків, 25 – Україна, а Росія – 50. Ось вам і політична бутафорія – буцімто ми беремо Німеччину в партнери.

Як поводиться Німеччина щодо Північного потоку? Росіяни купили собі Шредера, якого зробили головою ради директорів. Тобто начебто будують цей потік з Німеччиною, але всі знають, що управлятиме ним Росія.

У Євросоюзі деякі країни мають вихід до Північного моря, і вони можуть дозволити собі доставляти танкерами, метановозами газ із Алжиру, Сирії, Норвегії. Ці держави будуть відносно незалежні від Росії, а деякі не мають такої змоги, тому на 50–60 відсотків залежні від Росії. Тож, повторюся, що це небезпека не лише для України, а і ЄС. Європейці це знають...

“Регіоналам” байдуже, віддавати чи не віддавати трубу, бо вони не думають про стратегію, тільки – як утриматися при владі. Газотранспортна система ніколи не була інтересом Януковича і Партії регіонів, бо їм байдужі національні інтереси. Вони хочуть зберегти свої бізнесові впливи.

Якщо Янукович на чолі зі своєю Партією регіонів робитимуть спроби змінити законодавство, щоб допустити Росію до нашої ГТС і узаконити консорціум, на створення якого сьогодні немає жодної юридичної ніші, бо є закон Тимошенко про трубопровідний транспорт, – тоді ми порушуватимемо питання про референдум. Народ має визначати долю ГТС, від якої фактично залежить доля України. Та поки що основна загроза – не заяви Януковича, а зазіхання на законодавство.

Валерій Коновалюк, народний депутат (ПР):

ВИБОРЦІ ДОВІРИЛИ ПРЕЗИДЕНТОВІ СТВОРЕННЯ КОНСОРЦІУМУ

Валерій КОНОВАЛЮК Віктор Янукович виступав з цим питанням під час виборчої кампанії, і якщо його підтримало 49 відсотків виборців. Тож  відповідно, вони схвалили його дії не тільки щодо внутрішньої та зовнішньої політики, а й у економічних, стратегічних питаннях, у тому числі й зі створення консорціуму.

Для нас немає потреби тримати нашу застарілу ГТС, якщо не буде відповідних обсягів газу. Якщо Росія й надалі будуватиме обхідні газотранспортні мережі – Північний і Південний потоки, – то ми можемо взагалі залишитися без транзиту, і наша ГТС дотуватиметься державою, давати нам додаткові збитки.

Михайло Гончар, керівник енергетичних програм Центру «Номос»:

ГТС УКРАЇНИ Є НАДБАННЯМ УСЬОГО НАРОДУ, А НЕ ОКРЕМИХ ПАРАЗИТАРАНО-ПІРАТСЬКИХ ГРУП

 Михайло ГончарПодібні питання навряд чи мають вирішуватися на референдумах… Вступ до НАТО теж свого часу було запропоновано вирішувати на референдумі, хоча воно не повинне так вирішуватися, оскільки це професійне питання – забезпечення національної безпеки країни. За такою логікою, і створення консорціуму, з яким ми втрачаємо контроль над нашою ГТС, має значно більше підґрунтя вирішуватись шляхом референдуму. Оскільки газотранспортна система України є надбанням усього народу України, а не окремих паразитарано-піратських бізнес-груп.

Свого часу без проведення референдуму відмовилася від ядерної зброї. І зараз ми бачимо наслідки цього. Тож віддати ГТС, не спитавши народу, не можна. Хоча, ще раз підкреслюю, я не є прибічником того, щоб такі питання вирішувалися таким чином.

У цивілізованій країні зі стабільним законодавством, з усталеними правилами гри вирішення такого питання відбувається шляхом приватизації. Тут варто загадати приклад сусідньої нам Словаччини, яка достатньо успішно реалізувала модель приватизації національної газової компанії у 2002 році. Держава зберегла за собою контрольний пакет – 51 відсоток, 49 віддала на приватизацію.

В умовах політичної нестабільності, корумпованої влади в Україні й нездорової конкуренції оцих паразитарних промислово-фінансових груп шансів на реалізацію словацької моделі в Україні, на жаль, дуже-дуже мало.

Ще раз нагадаю, чому ГТС дуже важлива для України… Протягом усього періоду незалежності українська ГТС цілком нормально забезпечувала транспортування і транзит газу як власним споживачам, так і європейським. Газові кризи з 2006-го по 2009 рік ніким, підкреслюю, окрім Росії, не ідентифіковані на офіційному рівні як такі, що відбулись з вини української сторони. Тому віддавати важелі управління української ГТС іншому суб’єкту підстав немає.

У цьому плані намагання показати, що створення консорціуму автоматично призведе до збільшення обсягів транзиту, є абсолютною ілюзією. Тому що збільшення чи зменшення обсягів транзиту залежить, з одного боку, від транзитера, від готовності транзитера зробити таку пропозицію, з другого – від готовності споживача прийняти цю пропозицію.

Якщо після січневої кризи 2009 року європейський споживач не хоче брати більше російського газу, оскільки Європа має можливості взяти необхідні їй обсяги газу в інших постачальників, то що б не робила Україна, вона не змінить цю ситуацію. Оскільки першопричина не в Україні, а в російські політиці.

Приклад спроби створення газотранспортного консорціуму у в 2003–2004 роках після підписання відомої санкт-петербурзької декларації Путіна–Шредера–Кучми свідчить про те, що якраз російська сторона відмовлялася надати українській стороні гарантії додаткових обсягів транзиту газу. Тоді йшлося про те, що Україна готова спорудити газопровід Богородчани–Ужгород, який би додав ще 20 мільярдів кубометрів транзитних потужностей до існуючої потужності української ГТС. Тобто взамін на створення консорціуму Україна вимагала гарантій з боку Газпрому, що ці 20 мільярдів будуть забезпечені. Росія так і не дала цих гарантій.

Це свідчить про те, що російська сторона не має реальних намірів збільшувати обсяги транзиту газу.

У чинному транзитному контракті, підписаному 19 січня 2009 року в Москві, зафіксовано позицію у 110 мільярдів кубічних метрів щорічного транзиту. Ця індикативна цифра і є тим рівнем транзиту, на який розраховує російська сторона при транспортуванні газу через українську ГТС.

У разі реалізації Південного і Північного потоків ця цифра може й зменшитися, оскільки вона не визначена жорстко.

Тому перед тим, як вести розмову про створення консорціуму, потрібно добитися чіткої гарантії, зафіксованої контрактним чином: що цифра в 110 мільярдів є не просто індикативною, – транспортуєш чи не транспортуєш, плати.

Друга позиція, яка була б дуже важлива при обговоренні консорціуму, –щоб у обмін на участь Газпрому в управлінні української ГТС, Газпром передав у власність Нафтогазу частину свого пакета акцій у Downstream щодо дистрибуції та продажу газу на європейському ринку. Газпром практично в кожній країні, куди постачає газ, має відповідні спільні підприємства, котрі займаються реалізацією газу для кінцевого споживача. Там отримуються величезні доходи.

Тож українська сторона була б частково підстрахована тим, що незалежно від обсягів транзиту газу через українську територію, Україна отримувала б частину прибутків, пов’язаних з реалізацією газу на європейському ринку. Така собі плата Газпрому за участь в українській ГТС. Тоді б це справді було на партнерських засадах.

Олександр Волков, екс-народний депутат:

СПРАВДІ – ПОТРІБЕН РЕФЕРЕНДУМ

Олександр ВолковЯ цілком погоджуюся: з питання створення консорціуму потрібно проводити щось на зразок референдуму.

В Україні є багато підприємств, які сьогодні комусь передавати, продавати чи ще щось робити з ними – безглуздя. Тим паче що мова йде про стратегічний об’єкт – ГТС. Віддавати три мільярди прибутку, які Україна отримує від цих труб, іншій державі, м’яко кажучи, некоректно щодо українського народу. Тому я погоджуюся з вами щодо референдуму, незважаючи на те, що такі питання не прописані в Конституції.

Якщо покладатися на Конституцію, то там чітко вказано, що влада належить народу і народ обирає владу, аби вона захищала його інтереси, його майно, а не ось так роздавати направо й наліво.

Якщо не проводити референдум, то думку народу з питання створення консорціуму якимсь чином все одно потрібно знати.

Оксана Охрімчук, журналіст (Москва - Київ):

ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА МОЖНА ВВАЖАТИ РЕФЕРЕНДУМОМ: БІЛЬШІСТЬ НЕ ПІДТРИМАЛА ІДЕЮ КОНСОРЦІУМУ

Зараз нас активно почнуть переконувати, яка наша газотранспортна система нещасна  і збиткова, а газосховища – просто валяться...

Усе це відома схема захоплення народного майна. Відомо ж, яка у нас здійснюється приватизація об’єктів. Спочатку їх доводять до критичного стану, переконують громадськість, що далі так не можна, і за безцінь “продають” потрібним людям.

Інформаційна підготовка щодо “непотрібності” Україні ГТС уже розпочалася. Уже ми чуємо, що Москва “образиться” й зовсім відмовиться від нашої труби, якщо вона їй не належатиме. Смішно було б таке слухати, якби не так сумно...

Як каже новітня влада, Росія, побудує Північний потік (Південний – уже накрився) і відмовиться від нашої ГТС. Це лукавство і звичайнісінька пропаганда. Якщо газотранспортна система України така “погана” й “непотрібна”, то чому Кремль у особі Газпрому воює за неї вже багато років? Навіщо їй зайвий клопіт?

Газотранспортна система України – це не просто рядовий об’єкт – завод чи автозаправна станція. Це стратегічне багатство українського народу, яке матиме ключове значення для України та Європи, поки Росія спроможна видобувати й продавати газ. Особливий статус ГТС підкріплений спеціальним законом, прийнятим, 6 лютого 2007 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств магістрального трубопровідного транспорту».

Нагадаю, що законом передбачено заборону на реорганізацію, зняття, приєднання, перетворення державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту, а також їх приватизацію. Крім того, забороняється відчуження майна державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту, передача його з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, та передача до статутного фонду інших юридичних осіб майна та акцій таких підприємств, учинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження майна та акцій цих підприємств, а також майна та акцій НАК «Нафтогаз України». Передбачається, що до державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту НАК «Нафтогаз України» не можуть порушуватися справи про банкрутство.

Цей закон було прийнято якраз за прем’єрства Януковича, який уже тоді мав намір “добазаритися” з РФ про передачу їй ГТС, але Верховна Рада його вчасно зупинила. Пам’ятаю, як тоді обурювалися “регіонали”. Янукович заявив, що цей закон “нічого не дасть”, а Азаров назвав його “дурницею”. Але ця “дурниця” тоді їх зупинила...

Щодо референдуму... Конституція передбачає проведення референдуму з питань відчуження територій від України. Наша ГТС з її газовими сховищами, трубопроводами та компресорними станціями, гадаю, нічим не “гірша” від якогось населеного пункту чи цілого району. Тому, відчужуючи, стратегічно важливе майно від його власника, у нього треба запитати дозволу. Тому без референдуму тут не обійтися.

А якщо хтось вважає, що обрання Януковича і є референдумом, то я цілком погоджуюся з такою позицією. Як бачимо, підтримали передачу ГТС Росії 48 з гаком відсотків. Не підтримали – більш як половина.

Опитала Ксеня Лесів

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся