Народ проігнорував інавгурацію Януковича?

Янукович сказав, що парламент – місце для дискусій. Цікаво, що відчув спікер Держдуми Гризлов, який заявляв, що в Росії парламент – не місце для дискусій?..

Янукович сказав, що парламент – місце для дискусій. Цікаво, що відчув спікер Держдуми Гризлов, який заявляв, що в Росії парламент – не місце для дискусій?..

Ну ось, проінавгурували Віктора Федоровича. Вранці дорогою до парламенту, йдучи абсолютно порожніми вулицями, я подумала, що проплачені мітинги грають злий жарт з політиками. Ну чом би людям, які стояли під ЦВК з першого туру, маючи намір у разі чого захистити перемогу свого кандидата Януковича, не прийти ще і на інавгурацію, не підтримати свого Президента? Чи на це не був відпущений бюджет? На цинічну купівлю народної підтримки в період між двома турами народ відповів цинічною ж байдужістю в день прийняття присяги.

Центр був оточений міліцією, біля входу до парламенту стояло лише десятка півтора стареньких з корогвами, співали щось. «Пришли на інавгурацію, підтримати Януковича», – пояснювали вони. Ну хоч хтось з народу прийшов.

Герман одягла вишиванку

Інавгурація Президента – подія неординарна. Вона хвилює, навіть якщо сам ти особисто за цього політика не голосував. Приїзд глав іноземних держав, сотні зарубіжних журналістів, судді в мантіях – все створювало атмосферу піднесення.

У кулуарах ходила народний депутат від Партії регіонів Ганна Герман. У вишиванці, якій більш ніж двісті років, гранично ввічлива, усміхнена. Напевно, хотіла тим самим сигналізувати журналістам, що все буде нормально і в національному, і в демократичних сенсах.

У ложі уряду побачила екс-прем`єр-міністрів Віталія Масола, Вітольда Фокіна, Євгена Марчука. Прихід екс-президента Леоніда Кучми сесійний зал зустрів аплодисментами. Відсутність першого президента України Леоніда Кравчука і останнього – Віктора Ющенка – була помітною. Як і було дуже помітно, що половина парламентського залу не прийшла на інавгурацію. Місця БЮТ і частини НУ-НС просто зяяли порожнечею, створюючи незручність.

Чомусь згадую, як повівся Маккейн під час своєї поразки. Після оголошення результату він на мітингу жестом зупинив крики і протести своїх прихильників – у країні є вибраний президент, він визнає його перемогу. Та і під час інавгурації Ющенка були присутні і Кучма, і Кравчук.

Але, мабуть, прихід бютівців на інавгурацію вважався б «зрадою» тієї половини українців, які голосували за Тимошенко...

Янукович не знає слів Гімну?

Журналістів цього дня видворили з ложі преси, на прохання ЦВК їх місця були віддані іноземним гостям. Народ стовпився біля екранів, і тут гостро відчувався настрій братії, що писала і знімаючої. Що сказати про її настрій? Віктору Федоровичеві буде нелегко... На його адресу сипалися міцні слова і насмішки, його жести і усмішки піддавалися критиці. Хтось із знущанням наспівував «Мурку», хтось зображав, як майбутній президент покладе два пальці (мізинець і вказівний) на Пересопницьке Євангеліє.

Напевно, якби Янукович раніше не встиг зробити заяви, що вважаються антиукраїнськими, то дрібні казуси (коли двері ВР перед Президентом майже закрилися) здавалися б простимою незграбністю. А тут вони викликали дружний сміх. Пишуча братія, яка дружно встає із стільців під час українського гімну, заледве не під мікроскопом розглядала, чи співав Віктор Янукович, їдко зауважуючи, що міг би активніше губами ворушити.

Колеги з видань, контрольованих Партією регіонів, жартома висловлювали журналістській більшості співчуття з приводу інавгурації і приймали поздоровлення.

Маючи звичку поважати чужі відчуття, я наклала одноденний мораторій на свою звичайну уїдливість. Тим більше, було дуже помітно, що Янукович хвилюється. Вологі очі, радість на обличчі, коли йому вручали знаки президентської влади, такий напівдитячий власницький жест, коли він ховав за пазуху посвідчення Президента. Янукович, за власним зізнанням, чекав цього моменту п`ять років...

На відміну від Росії наш парламент – місце для дискусії?

Після ухвалення присяги другий за урочистістю момент – інавгураційна промова президента. Віктор Федорович сказав про своє упокорювання перед народом України і Господом, волею якого він вступає на цю посаду. Загалом, Янукович пообіцяв, що державу можна врятувати від колапсу і вивести на шлях реформ. Сказав, що парламент – місце для дискусій. Цікаво, що відчув спікер Держдуми Борис Гризлов, який свого часу сказав, що в Росії парламент – не місце для дискусій? Але додав, що це і місце для стабільної більшості. Ткнув він Тимошенко тільки один раз, сказавши, що уряд не повинен бути командою політичних офіціантів.

Але пілюлю президент запакував в самий кінець: коли став говорити про своє бачення зовнішньої політики, він потішив тільки одну половину країни.

«У мене як у президента є чітке уявлення про те, яка зовнішньополітична стратегія сьогодні більше всього відповідає національним інтересам України. Будучи мостом між Сходом і Заходом, інтегральною частиною Європи і колишнього СРСР, Україна вибере таку зовнішню політику, яка дозволить нашій державі отримати максимальний результат від розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією, Європейським Союзом, США і іншими державами, які впливають на розвиток ситуації в світі. Виклики, які стоять перед міжнародним співтовариством, диктують необхідність об`єднуватися в якомога ширшому форматі. Людству, і Україні зокрема, потрібний ЄС в глобальному прочитанні. Я маю на увазі єдиний світ як силу, здатну гарантувати планеті мирне співіснування різних цивілізацій, енергетичну, екологічну, продовольчу безпеку. Ми готові брати участь в таких процесах як європейська позаблокова держава. Я маю намір запропонувати цю концепцію парламенту для вироблення Основ зовнішньої політики України і, сподіваюся, вона буде підтримана в парламенті», – сказав Янукович, запросивши нас до багатовекторності.

Для УПЦ МП президент не Янукович, а Господь

Після інавгурації я вийшла в кулуари.

– Скажіть, хто більше радий обранню Януковича – Путін чи Медведєв? – іронічно поцікавилася я у Віктора Черномирдіна.

– Обидва, – широко посміхнувся колишній посол Росії в Україні.

Навкруги «регіонали» роздавали обнадійливі інтерв`ю – обіцяли все: коаліцію, процвітання, демократію і свободу слова, само собою.

– Несторе Івановичу, – звернулася я до нардепа Шуфрича. – Поясніть, новий президент пообіцяв виплатити заборгованості по зарплатах і пенсіях. А хіба уряд Тимошенко щось винен бюджетникам?

– Маються на увазі пенсії, розраховані за новими соціальними стандартами, – знайшовся Шуфрич.

– А особисто ви голосуватимете за її відставку у вівторок?

– Я завжди голосував за її відставку, – суворо-сумно відповів нардеп.

Лідер УНП Юрій Костенко стримано критикував націонал-демократів, які не прийшли на інавгурацію. Нашоукраїнка Ольга Герасим`юк м`яко говорила, що половина парламентського залу порожня, оскільки Янукович переміг з дуже маленькою перевагою.

Я побачила митрополита Одеського і Ізмаїльского УПЦ (МП) Агафангела.

– Владико, я так розумію, що курс на помісність нашої церкви буде при новому президентові згорнутий? – запитала я члена синоду Української православної церкви (Московського патріархату).

– Помісність – справа церкви, а не президента. Це питання церковного народу, а не політиків. Віктор Янукович пообіцяв не втручатися в це питання, для нас президент – Господь, – почула я.

У буфеті нардепи-регіонали випивали, святкували інавгурацію.

– Довкруги стільки ієрархів, а ви – із спиртним. ЧИ вам єпископи благословили пити у Великий піст, якщо за Януковича? – поцікавилася я.

– У 2005 році проти нас було відкрито вісім кримінальних справ. Нам є що відзначити, – почула я у відповідь. – А ви що, Віктора Федоровича для себе президентом не вважаєте?

– Ще не вирішила, – чесно відповіла я. – Знаєте, у мене викликає смутний сумнів його концепція зовнішньої політики. Хочу її краще зрозуміти.

Побоюючись власної тенденційності, я набрала телефони знайомих експертів з проханням прокоментувати інавгураційну промову президента.

Валерій Димов, директор Центру суспільно-політичних технологій «Форум»:

ПРОМОВА БЕЗ МАСШТАБНОСТІ, ГЛИБИНИ І ЦІННІСНИХ ОРІЄНТИРІВ

Інавгураційна промова Януковича така ж, як цей день. День, в якому «лица стерты, краски тусклы», а група підтримки, яка залишилася, пакує валізи для від`їзду до Донецька. Цей день без усмішок і без волонтерів, які б вітали президента на вулицях, не соромлячись нести його портрет.

Сама промова президента скоріше підходила б директорові департаменту виконання покарань пенітенціарної системи по введенню європейських стандартів в українських в`язницях. У цій промові немає масштабності, немає глибини, немає символів і ціннісних орієнтирів. Вона безособова, звернення до співвітчизників звучало всього один раз, на початку.

Чомусь, слухаючи вступну промову Обами, мені хотілося встати. Можливо, тому, що він апелював до історії? Може, тому, що не соромився підкреслити: ми, мовляв, велика країна, і ця велич не дається дарма, говорив про предків, які «заради нас, зібравши свої нехитрі пожитки, перетнули океан», з повагою говорив про своїх сорока чотирьох попередників і про масштабність завдань. Слухаючи промову Обами, хочеться встати, в ній є зв`язок з нацією.

У  виступі нашого президента не було особистого звернення до співгромадян, вона виглядала рядовою ритуальною доповіддю чиновника високого рівня, а не промовою, в якій глава держави дає орієнтири на п`ять років.

Він пообіцяв нам позаблоковий статус. А мені хотілося б детальніше дізнатися, як цей статус допоможе нам «подолати виклики і об`єднуватися у все ширшому форматі». От Молдова має позаблоковий статус, івона роздирається між Росією і Румунією. Ніхто не проти хороших відносин з росіянами, про які говорить Янукович. Як обіцянка нових інтеграцій впишеться в раніше задекларований європейський курс? Те, що я почув, – це була доповідь чиновника, а не бачення і філософія розвитку країни Україна.

Володимир Лупацій, виконавчий директор центру соціальних досліджень «Софія»:

НЕ ВАРТО ЗВЕРТАТИ УВАГУ НА ЗОВНІШНІ ЗАВДАННЯ, КОЛИ ПЕРЕД НАМИ СТОЯТЬ НЕ ВИКОНАНІ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

Перемога на президентських виборах і освоєння президентської функції – це дві різні речі. І для Віктора Януковича важливо не наступати на граблі попереднього Віктора, в цьому сенсі важливо повернутися до програмної політики. Цю інавгураційну промову не можна розглядати, як програмний виступ, і, як у всякому першому публічному виступі, в нім є наліт суб`єктивності. Було б неправильно чекати, що виступ міститиме доктрину розвитку країни.

З іншого боку, перед спічрайтерами не стояло такого завдання – розробити доктрину, сформулювати загальнонаціональні проблеми і шляхи рішення. Це багато в чому ритуальний виступ.

І якщо говорити про недоліки, то як на мене, немає сенсу в інавгураційній промові приділяти велику увагу зовнішньополітичній проблематиці. Оскільки перед Україною стоять невиконані домашні завдання. Не виконані попередніми президентами, прем`єрами, режимами. Тому для нової влади зараз важливо зосередиться на внутрішньополітичній, внутрішньоекономічній модернізації. Перш, ніж повернутися до зовнішньополітичних ініціатив, потрібно вивести країну із стану самоізоляції, продиктованої управлінською кризою і економічною стагнацією.

Маша Міщенко