Опозиція завалила коаліцію вимогами

Ми хочемо створити юридичні підстави для дострокових виборів... Юлії Тимошенко потрібно «з’їсти» Ющенка, і вона його «доїдає»... Єдина альтернатива – новий формат коаліції... Якщо Президент включиться в конфлікт, то не отримає міністра закордонних справ...

У понеділок об’єднана опозиція ухвалила заяву про спільні дії та затвердила звернення до антикризової коаліції , що містить 17 пунктів. Після вручення «ультиматуму» коаліції опозиційні фракції залишили сесійну залу Верховної Ради – до виконання своїх вимог. Серед них – референдум щодо форми державного правління України, звільнення міністра внутрішніх справ та генпрокурора, призначення голови СБУ та міністра закордонних справ, звільнення з уряду міністрів-бізнесменів, розірвання угод із компанією «РосУкрЕнерго», підвищення зарплат та пенсій, подолання тарифної кризи, проведення референдумів для дострокових виборів мерів, котрих звинувачують у корупції, тощо.

УНІАН поцікавився у політиків та політологів їхньою оцінкою такого кроку опозиції.

Юрій Ключковський, народний депутат, НУ:

МИ ХОЧЕМО СТВОРИТИ ЮРИДИЧНІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ДОСТРОКОВИХ ВИБОРІВ

Якщо певні вимоги не мають шансів бути реалізованими, то це зовсім не означає, що їх не треба висувати. Тоді, може, й опозиція не потрібна?

Так, певні пункти, зокрема щодо захисту мови, справді є просто попередженням, оскільки коаліція не зможе ухвалити відповідні закони, бо не подолає вето Президента. Але таке попередження також має сенс, бо виражає нашу суспільно-політичну позицію.

Відставка Цушка? Це право опозиції вимагати відставки міністра. Якщо в органах МВС проводяться навчання з розгону мітингів і демонстрацій, тоді це диктатура, а не демократія, і тоді геть такого міністра.

Так, справді, тарифи визначають місцеві органи влади. Але скажіть, будь-ласка, які органи влади зупинили дію законодавства щодо можливості фінансування місцевих бюджетів? Це уряд нав’язав Верховній Раді такий проект бюджету. Хіба уряд не може змінити фінансування місцевих бюджетів, щоб дати їм можливість дотувати сферу комунальних послуг? А хто має встановити правила нарахування тарифів – так, щоб місцева влада не вписувала туди представницькі видатки, зарплату, а також покриття втрат від дірявих водогонів? Для чого тоді посада віце-прем’єра з питань ЖКГ? Якби такі єдині правила існували, то були б підстави говорити про порушення правил, а не про те, хто і що включає в схеми тарифів.

Невже хтось може повірити, що всі рейдерські атаки відбуваються без благословення влади? Ви думаєте, що ринок «Озерка» в Дніпропетровську захоплювали без відома влади? Ми вимагаємо відповідної політики уряду – не сприяти цьому.

Пункт про «сповзання ЦВК до маніпуляцій і корупції» внесено за наполяганням БЮТ, я не можу цього коментувати. Щодо закону про опозицію, то я не вважаю, що більшість має встановити якісь межі для опозиції, але це моя особиста думка.

Я не згоден з думкою, що Президент начебто став на бік опозиції. Хіба він був на боці коаліції, коли ветував закон про Кабмін? У нас сьогодні принципова відмінність між коаліцією та опозицією полягає в тому, що коаліція діє антиконституційно, а опозиція вимагає від неї ввійти в рамки Конституції та правової держави. І те, що Президент є нашим союзником, – цілком природно. Він заявив, що є факти узурпації влади з боку коаліції та уряду. Цьому треба протидіяти.

Без сумніву, ми хочемо створити юридичні підстави для дострокових виборів – цього ніхто й не приховує. Політичних підстав уже більш ніж достатньо – сама лише зрада соціалістів є політичною підставою. На жаль, не юридичною.

Тарас Чорновіл, народний депутат, ПР:

ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО ПОТРІБНО «З’ЇСТИ» ЮЩЕНКА, І ВОНА ЙОГО «ДОЇДАЄ»

Що стосується самих вимог, то ми ставимося до них двозначно. По-перше, опозиція має повне право висувати жорсткі вимоги перед владою – це не лише її право, це її обов’язок. З іншого боку, опозиція не може вимагати від влади порушувати закони чи йти на якісь абсолютно нерозумні кроки. Давайте поглянемо на їхні вимоги. Опозиція вимагає прийняти нову редакцію Конституції через референдум. Але для імплементації таких змін все одно потрібне їх затвердження в парламенті 300-ми голосами.

Далі – Тимошенко вимагає викинути з угоди про ЄЕП пункт про створення єдиного наддержавного органу. Коли ВР ратифікувала договір про ЄЕП, з документа було вилучено положення про наддержавну структуру і для страховки внесено пункт, що дія договору можлива лише в межах, що не суперечать Конституції.

Для призначення міністра закордонних справ треба мати 226 голосів, яких у опозиції нема, або шукати компромісну кандидатуру.

Далі – „відкликати законопроекти, які здійснюють наступ на українську мову та культуру”. Мені теж багато з цих законопроектів не подобається. Але кому потрібен цей ультиматум, якщо є президентське вето на будь-який закон, яке парламентська більшість не зможе подолати?

Вимога звільнення міністра внутрішніх справ – це елементарне намагання врятувати свою шкуру. Опозиції неприємно, що вже порушено кримінальні справи проти певних осіб, зокрема проти Олексія Івченка. Проти Тимошенко ніхто нічого не порушуватиме, щоб не робити їй таку чудову рекламу. Навіть якщо будуть доведені ті чи інші злочини, нехай ними займається американська Феміда. Для звільнення Цушка й Медведька треба, знову ж таки, мати 226 голосів. Їх у опозиції нема.

Вимога щодо перепідпорядкування внутрішніх військ Президенту... За Конституцією, внутрішні війська – це структурний підрозділ МВС. Перепідпорядковувати лише тому, що вони носять зброю? Товариство мисливців теж носить зброю. Може, і його підпорядкувати Президентові? МВС не є квотою Президента.

Далі – вимога розірвання контрактів з „РосУкрЕнерго” й перехід на прямі контракти з Росією і Туркменистаном. Скасувати контракти з „РосУкрЕнерго”, не маючи прямих угод, неможливо. А хто розірвав прямі контракти? У серпні 2005 року перший заступник Івченка денонсує за ініціативою української сторони визначальний 4-й пункт додатку, а 4 січня 2006 року той самий Івченко вночі, навіть не в Газпромі, а десь у номері готелю „Україна” підписує нові угоди. Угоди з Туркменистаном розірвано в березні 2005 року: спершу була відповідна заява Віктора Ющенка, потім заява Тимошенко. Такі ж заяви з приводу розриву прямих угод з Росією. Я вважаю, що дехто з БЮТ і „Нашої України” за угоди з „РосУкрЕнерго” мав би сидіти в тюрмі.

Подолання тарифної кризи, підвищення пенсій і зарплат і припинення рейдерства... Рішенням КС заборонено перекладати відповідальність за формування тарифів на уряд – це відповідальність органів місцевої влади. Уряд сьогодні займається подоланням тарифної кризи, а Юлія Тимошенко хоче вистрибнути на паровоз з прапором БЮТ і казати, що це вона зробила. Що ж до пенсій і зарплат, то вже зареєстровано законопроект, який передбачає ще більше їх підвищення, ніж президентський законопроект. А щодо рейдерства, то нікого з лідерів та активістів Партії регіонів експерти в цьому не звинувачували.

І так з усіх пунктів. Як на це реагувати? Повне безглуздя. Де-факто ми ставимося до цього як до чергової серії мильної опери. Проти кого можуть об’єднатися кіт з собакою? – хіба що проти кухаря на кухні.

Якщо ж Президент дійсно ветуватиме всі закони, не погоджені з опозицією, то це прямий шлях до імпічменту. Думаю, що союз Тимошенко–Ющенко проіснує до травня-червня, максимум до вересня – з осені ми поновимо можливість долати вето. Я певен, що цей союз недовговічний. Тимошенко мріє стати другою особою в державі як лідер опозиції. Для цього їй потрібно «з’їсти» Ющенка, і вона його «доїдає». Тимошенко насправді чудово розуміє, що дострокових виборів не буде. Вона хоче в статусі національного лідера перемогти на парламентських виборах 2011 року, а можливо, на президентських 2009-го, і все для цього робить.

Дмитро Видрін, народний депутат, БЮТ:

КОЛИ Є ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ, ТО ЗНАХОДЯТЬСЯ ЮРИДИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

На мій погляд, це дуже цікавий крок, що свідчить про напрацювання механізмів співпраці опозиційних сил. Раніше традиції української опозиції обмежувались відсидкою у в’язницях та знищенням бізнесу опозиціонерів. Тепер ми живемо в більш-менш демократичній країні, і саме зараз формуються нові традиції, за якими існуватиме не тільки нинішня опозиція, а й усі подальші. Потрібно напрацювати методи, які може використовувати опозиція, починаючи, даруйте, від блокування електрощитової і до подачі альтернативних законопроектів, створення тіньового Кабміну.

17 пунктів, сформульованих в опозиційному універсалі, на мою думку, закладають максимальне поле для подальшої роботи. І справа зовсім не в тому – важко чи не важко виконати якісь із цих пунктів, – а в тому, що в такий спосіб закладаються величезні можливості для роботи опозиції в майбутньому. У політиці не буває поганих методів, бувають лише погані результати. Якщо ці кроки приведуть до розпуску парламенту й до створення більш дійової системи влади, то це й буде позитивний результат.

Насправді дуже важко спрогнозувати, як може складатися ситуація. Можна лише пофантазувати. Наприклад, 150 депутатів складають депутатські повноваження або, скажімо, більшість з якихось причин іде на саморозпуск. Президент може вдатися до якогось кроку, який базується не на законах, а на політичній волі. Важко казати, який крок є конституційним, а який ні, якщо вже півроку Конституційний Суд фактично не діє. Коли є політична воля, то знаходяться юридичні інструменти. Якщо ж політичної волі нема, то навіть широкий спектр юридичних інструментів не працює.

Не можна повністю виключати, що погрози коаліції сформувати конституційну більшість можуть реалізуватися. Ми ж не можемо гарантувати, що абсолютно всі депутати мають стійкий імунітет проти психологічного та іншого тиску – мотивів для створення цієї «трьохсотки» може бути багато.

Я вже багато чув про те, що Президент, який підтримує опозицію, – це начебто унікальне явище. Щойно був в Угорщині, там Президент теж в опозиції до прем’єр-міністра. І при цьому нормально працює угорський демократичний парламент.

Олександр Дергачов, політолог:

ЄДИНА АЛЬТЕРНАТИВА – НОВИЙ ФОРМАТ КОАЛІЦІЇ

Думаю, що йдеться про досить серйозні домовленості за участю Президента. Зараз встановилася певна рівновага сил у політикумі. Станом на сьогодні використано більшість можливостей відвоювати якісь повноваження, вичерпуються можливості кадрових спекуляцій, важко приховати від уваги громадськості певні кроки влади. У такій обстановці є багато підстав ще раз оцінити ситуацію й почати новий тур переговорів про компроміс. Тут опозиція досить активна. Оці 17 пунктів, серед яких чимало неприйнятного для коаліції, є платформою для компромісу. Думаю, невдовзі ми побачимо, чи це більшою мірою чинник впливу на громадську думку, такий собі пропагандистський інструмент, чи предмет для торгу.

Ми вступаємо в черговий і досить динамічний етап політичної боротьби. Утім, гадаю, підстав для кардинальних змін сьогодні немає. Навіть якщо в суспільстві зростатиме підтримка ідеї дострокових виборів, а зараз вона недостатньо велика, то це навряд чи дасть конституційні підстави для нових виборів. А тоді залишається єдина альтернатива такому стану постійнійних зіткнень і непорозумінь – новий формат коаліції. Сьогодні важко говорити, який це може бути формат, але такий варіант розвитку подій виглядає найімовірнішим, оскільки близька ситуація, коли можливості урядувати в інший спосіб не буде.

Партія регіонів має замислитися над стратегічною перспективою. Невідомо, якою буде програма уряду, наскільки вдалим буде маневрування між політикою, орієнтованою на задоволення інтересу великого капіталу, і політикою, що дасть змогу послабити зростання соціальної напруги. Не можна довго жити за логікою користування сьогочасними перевагами. Треба ж усвідомлювати, мандруючи по вашингтонах і берлінах, що має народитися якесь нове розуміння відповідальності за державу.

Сьогодні важко уявити, що до складу коаліції може увійти «Наша Україна» – а це єдино можлива зміна формату коаліції, – занадто вагомими виглядають взаємні зобов’язання НУ і БЮТ. Тому сьогодні може йтися не так про новий формат коаліції, як про нові домовленості щодо взаємодії, коли буде більший доступ до вироблення спільних рішень у основних гравців, що дало б змогу знизити градус протистояння. І певні кроки з боку коаліції, запевнення в готовності до примирення свідчать про те, що без Президента, а тепер і без конституційної більшості, вони не зможуть повноцінно керувати державою.

Думаю, що сьогоднішні кроки опозиції теж радше тактичні, ніж стратегічні, – змусити “Регіони” відмовитися від тактики постійного тиску та перетягування повноважень і влади. Розрахунки сторін на дострокові вибори будуть і надалі уточнюватися, і не виключено, що виникне ситуація, коли обидві сторони погодяться на них, якщо вважатимуть, що їхні шанси є високими.

Віктор Небоженко, політолог:

ЯКЩО ПРЕЗИДЕНТ ВКЛЮЧИТЬСЯ В КОНФЛІКТ, ТО НЕ ОТРИМАЄ МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ

Для коаліції цей документ був несподіваним. Відчувається, що їх застали зненацька. З цієї точки зору, це велика політична перемога опозиції. Крім того, намагаючись реалізувати документ, опозиція вчитиметься щось робити спільно. Якщо під цей документ буде розроблено пакет конкретних заходів – і щодо акцій протесту, і щодо законопроектів, і щодо залучення думки міжнародної громадськості – і якщо цей текст не стане основою для поглинання «Нашої України» з боку БЮТ, то я бачу в цьому позитив.

Цей документ тактичний, він визначає план дій на найближчі 3–4 місяці – до літніх канікул. Стратегії поки що не видно. А щодо прагнення дострокових виборів, то до березня 2008 року їх точно не варто очікувати.

Будь-яка опозиція має формулювати власну ідеологію. І ось нарешті з’явився певний текст, у якому сформульовано певні спільні позиції. Проблема лише в тому, що частина з цих тез завідомо не може бути реалізована, і це створює тривожне відчуття того, що виконання вимог для опозиції не є головним. Як звільнитися він політизації, криміналізації і т.д.? Для цього потрібні якісь чарівні засоби. І, по-друге, я думав, що такі тексти з’являються в результаті певних партійних дискусій, дуже серйозного опрацювання, а не просто зненацька звідкись випливають. Я як політолог багато працював з різними партіями і дещо з підозрою ставлюся до несподіваних появ важливих маніфестів. Документ дуже важливий по суті, але сирий – хотілося б більшої конкретності.

А є речі, які просто важко зрозуміти. Наприклад, два місяці тому БЮТ голосував за закон про Кабмін, згідно з яким прем’єр отримує владу над усіма силовиками, а тепер вони вимагають підпорядкування військ МВС Президентові. Що відповідає позиції блоку?

Думаю, що Президент, підтримуючи опозицію, долучився до загальної ідеології оновлення і вважає, що оскільки існує сильна влада, то має бути й сильна опозиція. Але в жодному разі це не можна видавати за приєднання Президента до тандему БЮТ та НУ. Президент має бути Президентом усієї країни і не ставати на бік певних політичних сил, бо зазвичай це погано закінчується – або для країни, або для Президента. Він насамперед є гарантом Конституції і повинен мати свободу маневру та виходити на діалог з усіма політичними силами.

У країні немає міністра закордонних справ, голови СБУ, а це вже серйозна проблема. Якщо парламент не працюватиме, а Президент безпосередньо включиться в конфлікт між опозицією та коаліцією, то не отримає міністра закордонних справ. Зрозуміло, що за його кандидатуру має проголосувати коаліція. Але хіба це нормально, якщо Президент вимушений у цих кадрових призначеннях вести діалог з коаліцією, а його політичні соратники його не підтримують, бо взагалі не працюють у парламенті? Для НУ і для БЮТ не настільки суттєві ці кадрові призначення, а для Президента вони дуже важливі.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News