Війна популізмів: чия риторика ближча до народу

Тимошенко отримала майданчик для піару, і хоча їй дуже старанно й дуже брутально заважали говорити і Бродський, і Болдирєв, і співець «України без української мови» Левченко, призвело це до зворотного результату...

Її ведуть між собою в Україні влада і опозиція, головним чином в особі БЮТ. Ведуть уже давно і з перемінним успіхом, перебуваючи то при владі, то в опозиції почергово. Останніми днями маніпулятивний популізм двох провідних політичних сил зосереджувався навколо принципово різних речей.

«Регіонали» традиційно для будь-якої української влади хвалилися на центральних телеканалах успіхами президента в зовнішній політиці (від Німеччини до Китаю). Аякже, з Ангелою Меркель поспілкувалися про євроінтеграцію (хоч й почули ущипливі репліки щодо свободи слова), а крім того, отримали цілу купу обіцянок від керівництва Піднебесної. Які, щоправда, поки що ані юаня не коштували КНР.

Крім того, був застосований відомий інформаційний прийом («показати один бік») для того, щоб довести суспільству, ніби новий урядовий проект Податкового кодексу є неймовірно ліберальним і корисним для бізнесу та економіки.

Прем’єр Микола Азаров та віце-прем’єр Сергій Тігіпко, відповідальні за підготовку проекту, який уряд пропонуватиме на розгляд парламенту, дуетом розповідали, що він і інвестицій привабить більше, ніж до країн Європи надходить, і підприємцям та підприємствам дасть удихнути вільного фіскального повітря. Адже в новому проекті кодексу нібито передбачається зменшення кількості податків та відсоткових ставок, спрощення їх адміністрування.

“Ми встановимо низькі податки. Напевне, найнижчі податки в Європі. Ми спростимо саме адміністрування податків. Ми створимо атмосферу довіри між податковою службою, державою і бізнесом, але при цьому ми чітко кажемо, що ці зменшені податки мають сплачувати всі”.

Читав Азарова – і плакав.

ЗМІ певний період часу мусили давати саме цю лаковану інформацію, оскільки іншої не було. Сам рекламований продукт – текст «всенародно обговорюваного» проекту Податкового кодексу – журналістам та аналітикам не показували. Ви що, шановні, керівним урядовцям не вірите?

До речі, всупереч давнім вітчизняним традиціям, не було жодного витоку тексту цього важливого документа й у Інтернеті. Можливо, мали слушність деякі представники опозиції, припускаючи, що його ще взагалі не існує в природі.

Експерти були змушені критикувати проект, що називається, «наздогад буряків», вираховуючи, що в ньому міститься негативне. Олександр Мінін, юрист, який спеціалізується на податковому праві, наголосив у інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі, що саме в адмініструванні більшості податків і приховані ті сюрпризи, що можуть стати неприємними для бізнесу:

“За наявним матеріалом, адміністрування податків надалі ускладнюється, а ті буцімто переваги є значною мірою примарними. У нас уже була ставка податку на прибуток 19%. Однак база податку була тоді значно більшою і реальні суми податку, які підлягали сплаті, також були більшими. Певні цяцянки з’явилися, такі, як зниження податку на прибуток або податкові канікули для малого бізнесу. Це окремі 3–5 пунктів, які можна показувати як позитивний момент, а насправді, якщо брати сукупний результат, – то це погіршення. Тобто, на мою думку, цей кодекс ускладнить ситуацію і зменшить інвестиційну привабливість України, якщо ще від неї щось залишилося".

Таким чином, влада піариться переважно на доволі спеціалізованих і відірваних від реального життя простих людей темах. Надто далекі від них Китай і адміністрування податків. Тим часом Юлія Тимошенко та її соратники з БЮТ (точніше, тепер – з БЮТ–“Батьківщини”) знаходять для своєї популістської теми значно ближчі, доступніші та болючіші теми.

Тут мораторії на підвищення цін на газ та комунальні послуги, на збільшення пенсійного віку для жінок. Тут спрощення порядку оформлення субсидій. Тут пророкування жахливих платіжок, які прийдуть до наших домівок восени. Тут переслідування гнаної та нещасної Юлії Володимирівни та її доблесних соратників (особливо Турчинова) злочинним режимом (як відомо, у нас люблять скривджених). Та інші соціальні й соціально-психологічні сюжети, які справді хвилюють багатьох рядових українців.

Якось забувається, що ті самі зобов’язання в соціально-економічній площині перед МВФ зовсім недавно брав і уряд Тимошенко. І виконував би, щоб отримати подальші транші, нікуди б не подівся, якби залишився в кріслах. Це до питання про сумнівної якості похвальбу лідера фракції БЮТ Івана Кириленка, що ми, мовляв, і кредити отримували, і зобов’язань перед МВФ не виконували.

А щодо «гнаних і голодних», то важко собі навіть уявити, наскільки швидко і жорстоко розправилася б з політичними супротивниками Юлія Володимирівна.

Але сьогодні ми спостерігаємо вищу ефективність опозиційного популізму БЮТ порівняно з «паркетом» та надмірною спеціалізацію владної риторики. І це цілком може вилитися в несподівані для «регіоналів» результати місцевих виборів. На названі чинники накладається топорність адміністративної діяльності та роботи ПР у інформаційному полі, грубість та агресія її спікерів.

Свого роду мікромоделлю в цьому плані може слугувати остання передача «ШустерLive» за участю Юлії Тимошенко. Вона отримала майданчик для піару, і хоча їй дуже старанно й дуже брутально заважали говорити, обриваючи через слово, і Михайло Бродський, і Юрій Болдирєв, і сумновідомий співець «України без української мови» Микола Левченко, призвело це до зворотного результату.

Тимошенко відіграла при переголосуванні в студії з питання «Затримання колишніх чиновників – це розправа над опозицією, чи відстоювання законності?» 8 відсотків (з 55% до 63%).

А якщо це повториться в масштабах усієї країни? Якщо до електорального ядра в 11–13% додасться ще 8–10%? А може, й більше, враховуючи знаменитий фінішний спурт Юлії Володимирівни?

Тоді нинішній владний режим отримає дуже серйозні проблеми – неабияку «фронду» в місцевих органах влади в Західній та Центральній Україні, втрату повноцінного контролю над цими регіонами. І це на тлі збереження складної соціально-економічної ситуації, оскільки ніхто з серйозних аналітиків не прогнозує її поліпшення в найближчому майбутньому.

Та безвідносно до того, популізм якої з політичних сил переможе у війні популізмів, безсумнівно, програє український народ. Адже униканням серйозної і аргументованої розмови з ним, підгодовуванням інформаційним ерзацом «одобрямсу» або «засуждамсу» і влада, і опозиція старанно люмпенізують людей.

І це віддаляє нас ще більше від побудови української політичної нації європейського зразка.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News