Литвин на короткому повідку

Спікер є заручником двох речей – справи Гонгадзе і ефективної роботи Верховної Ради... Ющенко його не турбував, а тепер він справно виконує доручення Банкової...

Метаморфози, що відбулись із спікером парламенту Володимиром Литвином, є, мабуть, однією з кращих ілюстрацій проведення політичної контрреформи в Україні. Політик, який учора був одним з керівників країни, сьогодні вимушений відчайдушно боротися за власне крісло.

Кар`єра публічного політика Володимира Литвина почалася навесні 2002-го, після його обрання спікером Верховної Ради з мінімальною перевагою голосів. До цього сивочолий «книжковий хробак» був вірним помічником Леоніда Кучми в різних іпостасях. У спікерському кріслі Володимиру Михайловичу довелося пережити кілька неприємних днів, коли його зумисно голосно навчали вести парламентські засідання досвідченіші депутати. Як виявилось, Литвин добре вчиться, і в 2004 році, під час Помаранчевої революції навіть виступив в ролі одного з модераторів переговорного процесу між Ющенком і Януковичем. Власне кажучи, за що і був удостоєний звання Героя України. Цікаво, що Леонід Кучма доволі скептично ставився до Литвина як голови Верховної Ради, одного разу публічно давши зрозуміти, що той «підносить патрони» не тим, кому треба.

З часом популярність лідера Народної партії і іменного блоку почала падати. Нічого дивного – на демонстрації своєї прихильності до рідної землі і обіцянках боротися за світле майбутнє далеко не виїдеш. Треба сказати, що вибори без використання адміністративного ресурсу для Володимира Михайловича виявилися невдалими: у 2006-му році ведений ним блок «Ми» до парламенту не пройшов, а в 2007-му Блок Литвина зміг сформувати мінімальну фракцію у Верховній Раді, що, втім, не завадило Володимиру Михайловичу в грудні 2008 року повернутися в спікерське крісло. Звідти він і підтвердив, що голові Верховної Ради не варто балотуватися в президенти: найяскравішою подією гонки за крісло голови держави для Литвина стало ридання на партійному з`їзді в материнський рушник. Гасло «Країні потрібний Литвин» на президентських виборах підтримали 2,35% виборців, що дозволило Володимиру Михайловичеві тішитися сьомим місцем в загальному заліку.

Подальший розвиток подій показав, що Литвин є заручником двох речей – справи Гонгадзе (на плівках Мельниченка не бракує фрагментів з його участю) і ефективної роботи Верховної Ради. Важко не погодитися з ініціативою Володимира Михайловича, який запропонував розібратися, хто ж прослуховував кабінет Леоніда Кучми і монтовував плівки. З власного визнання Литвина, минулі 10 років фактично викреслені з його життя. Цікава заява для політика, який двічі очолював законодавчий орган і категорично не хоче змінити крісло спікера на спокійнішу гавань. По Литвинові записи вдарили сильніше за інших внаслідок його публічності, хоча навряд чи авантюра з плівками затівалася, щоб скомпрометувати тодішнього голову президентської адміністрації. Якщо від звинувачень у причетності до смерті опозиційного журналіста спікер навчився відбиватися майже професійно, то залежність від працюючої Верховної Ради її голові подолати складно. Тим цікавіше спостерігати, як дедалі коротшим ставав повідець, на якому тримають спікера його партнери по коаліції. Смішно чути, як лідер найменшої фракції говорить, що у формуванні уряду не повинно бути квотного принципу.

Варто нагадати, що Володимир Михайлович – визнаний фахівець з новітньої політичної історії України, що давав свого часу критичні оцінки Леоніду Кравчуку. Про відносини з Леонідом Кучмою розказано чимало, а ось з Віктором Ющенком контакти у Володимира Михайловича не склалися, хоча знайомі вони давно. Натомість з Віктором Януковичем спікер демонструє повне взаєморозуміння, що деколи нагадує підлабузнення. Він помітно хоче бути потрібним новій владі, справедливо вважаючи, що співпраця допоможе зберегти спікерське крісло. Напевне, тому Литвин останнім часом любить критикувати опозицію, то заявляючи, що кілька політиків каламутять країну, і від них потрібно відкупитися, то обіцяючи залучити силовиків для наведення ладу в сесійному залі.

Часом навіть цікаво, наскільки щиро спікер-академік помилявся в своїх прогнозах. Наприклад, на початку вересня Литвин був повний упевненості, що Конституційний суд не відмінить закон 2222 цілком, і саме на парламент ляже вся повнота відповідальності за здійснення рекомендацій КС щодо приведення політичної реформи у відповідність до законодавства. Практично напередодні вердикту Конституційного суду Литвин був переконаний, що підстав для повернення до Основного Закону в редакції 1996 немає. Але це не перешкодило спікерові заявити, що рішення КС привело до надзвичайного підвищення відповідальності влади, а країна і Конституція повернулися в правове поле.

Якщо за часів президентства Ющенка той практично не турбував спікера телефонними дзвінками, то сьогодні Володимиру Михайловичу треба бути готовим ретельно і вчасно виконувати доручення Банкової. Збереження норми парламентського Регламенту про обов`язкову участь 300 парламентаріїв у процедурі звільнення і призначення спікера навряд чи заспокоїло Володимира Михайловича. Сьогодні він набагато більше побоюється ейфорії у лідерів Партії регіонів після проведення місцевих виборів. Адже у такому разі вони можуть дати відмашку на обрання парламенту в березні 2011 року, а популярність Литвина не дає йому підстав розраховувати на продовження політичної кар`єри.

Небезталанний політик на очах у всієї країни перетворюється з суб`єкта політичного процесу в об`єкт маніпуляцій своїх вчорашніх союзників. Звичайно, Володимир Михайлович міг би спробувати розіграти карту «Парламент – це я!», але він дуже не схожий на Людовика XIV, щоб зуміти реалізувати цю схему. Тому Литвин приречений на роль політичного «приймака» при Партії регіонів, яка взяла голову законодавчого органу на короткий повідець.

Євген Магда

УНІАН в Google News