«Номером два» у донецькій міській владі знову став двієчник

Новий склад Донецької міськради переобрав (втретє) на посаду секретаря цього органу молодого, але вже одіозного політика Миколу Левченка...

Ой яка чудова наша спільна мова,

Бо ж у нас Донцов був, а у них – Донцова.

Відео дня

Левченко з Донецька, Фаріон зі Львова 

Пнуться нам довести, що не та це мова.

Щось одне торочить, друге щось там мимрить,

Та Микола Янович їх усіх примирить.

Олександр Ірванець, До мовного вопросу   

Учора новий склад Донецької міськради переобрав (втретє) на посаду секретаря цього органу молодого, але вже одіозного політика Миколу Левченка. Потрібно віддати належне Миколі Олександровичу, народженому 1979 року в Донецьку в родині міліціонера, - цю одіозність він старанно і свідомо формував сам.

«Уславився» на всю країну Микола Левченко, зробивши у лютому 2007 року провокативну заявупро те, що російська мова рано чи пізно обов’язково стане державною і єдиною мовою спілкування в Україні. Мовляв, українська – мова фольклору. «І з наданням статусу державної російській необхідність говорити українською просто відпаде. Це не мова науки. Вона не помре, на ній писатимуть пісні, розповідатимуть анекдоти, вона стане фольклорною. А російська мова - мова науки, мова цивілізації. У думці всі перекладають на російську».

Був за це різко розкритикований однопартійцями, зокрема, Я.Сухим і Т.Чорноволом, а Ганна Герман, тодішня прес-секретарка прем’єр-міністра В.Януковича, відзначивши «неосвіченість» цього «чиновника місцевого рівня», фактично назвала Левченка «провокатором»: «Захищати російську мову треба, але той, хто при цьому принижує українську, є провокатором і наносить величезної шкоди власній державі і народові».

Крім того, двоє національно свідомих молодиків облили тоді після прес-конференції в агентстві УНІАН молодого українофоба кефіром (спробувавши на смак, Левченко визнав – свіжий!)

Може, надзвичайна любов Левченка до російської викликана неймовірним знанням мови Толстого та Гоголя, яких він, за власними словами, регулярно перечитує. На жаль, у подібних знаннях кандидата історичних наук Левченка важко запідозрити. Спілкування з ним демонструє обмежений лексичний запас і проблеми з граматикою та орфоепією. А щодо писемної вправності – дозволю собі процитувати замітку колеги-журналістки «Газети по-київськи» під назвою «Писча» секретаря Левченка»:

«З Миколою Левченком ми працювали в одному з інтернет-проектів Партії регіонів. Мало не щодня він хвалився, що працював у виборчому штабі у самого Жириновського та постійно сміявся з убозтва українського політичного життя: воно, мовляв, у порівнянні з московськими виборами – просто дитяча пісочниця.

Одного разу Левченко передав мені через свого помічника складне питання: як пишеться слово «пища» – через «сч» чи як? Побачивши крізь щілину в дверях вираз мого обличчя, вийшов і сам 25-річний донецький геній, якому я вивела на папірці каліграфічне «щ». І він мені все пояснив: мовляв, мається на увазі не їжа, а ... «метафора». А щоб я зрозуміла остаточно і безповоротно, піарник з Донецька, як він представився в редакції, показав «це саме місце» у своїй кандидатській роботі – «бензин - пища для машин». Добре, хоч щодо інших трьох слів Левченкові уточнень не знадобилося.

Як бачимо, любов до «великого і могутнього» у Левченко - і велика, і могутня. З такими філологічними даними в Донецьку узаконять не всю російську, а генетично модифіковану «донецьку російську», де знайдеться місце і «писче», і іншим «метафорам».

Але годі й дивуватись такому рівню грамотності молодого адміністратора-науковця. Адже в одному з інтерв’ю він чесно зізнався, що у школі був двієчником: «Якщо я отримував трійку, то це було свято в сім`ї, від мене нічого іншого ніхто і не чекав. У мене був невеликий вибір: або два або три».

Втім, у цьому сумному і ганебному для інших, звичайних дітей статусі Микола Левченко вбачає і позитивні аспекти, які допомогли сформуватися і загартуватися його непересічній натурі: «Мене всі не любили: вчителі і директор. Батьки вдома постійно лаяли. Кожна контрольна уявлялася мені випробуванням, перевіркою на міцність. Адже відмінникові дається все просто: йому не важливо, де сидіти і який варіант писати. А двієчнику? Ось тут-то і доводиться проявити розум, хитрість, винахідливість і кмітливість».

З подальших роз’яснень Левченка стає зрозумілим, що кмітливість полягала у вмінні розраховано «передрати» контрольну.

«Така ж ситуація відбувається і в житті. Для мене кожна людина становить небезпеку. Я постійно що-небудь долав і продовжую долати. Ось таке життя двієчника, саме воно готує людину до реального життя. Адже коли ти потрапляєш в реальний світ, тут починаються нові складнощі: ніхто тобі нічого доброго не бажає, всього доводиться добиватися самому».

Аж на сльозу пробиває! Жан-Жак Руссо зі своєю «Сповіддю» нервово палить осторонь.

Не дивно, що тяжкі комплекси дитинства викликали потребу бути помітним, виділятися у навколишньому середовищі не лише поганими оцінками. І мовна тема тут – лише інструмент. Показовою в цьому плані була розповідь лідераоднієї з донецьких молодіжних громадських організацій про те, як Левченко найняв його з хлопцями за 600 доларів намалювати свастики на будинках у Донецьку. Потім секретар міськради під телекамерами доблесно зафарбовував кляті «фашистські знаки» і виголошував грізні спічі про те, що «фашизм у Донецьку не пройде!»

Може, все так і залишилося б у секреті, але ж, якщо вірити «художнику», Левченко не розплатився, «затис» 600 баксів…

Може, це у нього гумор такий? Про гумор Левченка дає уявлення його власна розповідьпро поїздку автівкою по Харківській області: «Кілька років тому я їхав в Бєлгород і пізно вночі порушив ПДР на Харківській трасі. Інспектор ДАІ попросив представитися, а я сказав, що працюю секретарем харківської міськради і звуть мене Геннадій Адольфович Кернес. На що інспектор підозріло скривився. Тут мою машину почали «шерстити»: перевірили і салон, і багажник. Довелося пояснювати, що це жарт. Я зрозумів, що мого колегу знають в обличчя». Справді кмітливий!

Російський журналіст Родіон Тунинський розповідає у своєму блозі, як він, читаючи передвиборчу брошурку Миколи Левченка, їдучи поїздом у Донецьк, дійшов до групового фото разом з працівниками посольства Росії в Україні і підписом «У російському посольстві в Києві мені завжди надають теплий прийом» - і буквально охрінів з подиву. «Працюючи на російському телебаченні і будучи громадянином Росії, я звичайно ж часто буваю в своєму посольстві. І дуже добре пам`ятаю той єдиний раз, коли донецький секретар переступав поріг Російського посольства. Був він там всього один раз, ще коли була каденція Віктора Черномирдіна (років сім тому), про що є і запис в журналі служби безпеки посольства. Сфотографувався, випив чарочку, закусив, і поїхав додому балотуватися», - пише Тунинський.

І ще одна цитата з блогу російського колеги: «Приїхавши до міста, намагався додзвонитися до Левченка, домовитися про зустріч, проінтерв`ювати. На жаль, секретар, весь у виборчій гонці, в милі. Йому ніколи. Розумію. Тут Рузвельтом пахне, куди вже до простих московських писак. А ось патрон Левченко, віце-прем`єр Борис Колесніков, виявився більш вільним, і відразу погодився відповісти на запитання російського журналіста. Поскаржився Борис Вікторович, що аж надто розійшовся останнім часом Микола, весь час доводиться червоніти за нього. То образить когось, то накричить в міськраді на депутатів, а то і по столу стукне, як справжній ВЕЛИКИЙ чиновник. Посміхається віце-прем`єр, та тільки видно, по шапці свого протеже навряд чи погладить. Журналістське правило зобов`язує дати слово самому пану Колеснікову, розмова з яким, до речі, була офіційною (відео звичайно є). «Своїми діями і висловами він компрометує партію, і ми вже винесли йому громадський осуд. Він надає нам «ведмежу послугу», розумієте ... І не треба, як кажуть, деклараціями підміняти зміст і Миколи, це насамперед стосується. Він дискредитує партію (виділення – авт.)».

Без коментарів.

Цікаво, що на останньому ефірі «Відкритого доступу» на ТРК «Україна» в Донецьку Левченко чи не вперше за довгий час мовчав про мову, зате видав спіч про нікчемну опозицію, де немає професіоналів, здатних керувати містами. Але, як пише «День» (Ігор Лосєв), «велична промова міського секретаря була вкрай нешанобливим чином перервана молодим жителем Донецька, який запитав, а чому ж, мовляв, ви стільки років у нас при владі, а річки з розірваних водопроводів як текли Донецьком, так і течуть?»

Може, досить Миколі Левченку виступати дешевим шоуменом, зайнятися нарешті проблемами рідного міста? Але ж якщо двієчник втрутиться у серйозні речі, наслідки можуть бути вже не комічними, а катастрофічними.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News