Першотравень-2007: під вікнами Ющенка збиралися люди в протигазах

Травнева акція комуністів проходила в столиці мирно, якщо не сказати, сонно. І навіть оркестр, що грав на демонстрації, більше був схожий на поховальний. Щоправда, Першотравень також відзначали «Нові ліві»: обіцяли тисячу чоловік.

Щось Першотравень-2007 вийшов в Києві зовсім вже кислим. Мабуть, причиною цього став незвичний для цього часу холод, а також те, що комуністи вже «повиходилися» на вуличні акції, які активно влаштовувалися перед цим. Так чи інакше, збиратися, за традицією, почали о дев`ятій на «Арсенальній».

Скільки тут було тисяч людей, сказати не беруся, але, здається, значно менше, ніж минулого разу. Акція проходила мирно, якщо не сказати, сонно. І навіть оркестр, що грав на демонстрації, більше був схожий на поховальний, ніж на якійсь іще. Щоправда, були тут кілька буйних, але вони, на жаль, критичної маси не складали і погоди не робила. А погоду – сіру і смутну - робила сама природа.

Всі, хто дотяг у житті до Першотравня-2007, мали ще пройти вулицями Києва, щоб висловити солідарність з трудящими всього світу. Що приємно, підтримати товаришів по партії прибув Петро Симоненко, який з повною віддачею робив хорошу міну, гордо крокував у колоні. Прийшовши на Майдан, комуністи немов опинилися в обіймах біло-блакитних, які тепло зустріли своїх нинішніх союзників. Симоненко привів своїх прихильників до «донецьких» так само легко і природно, мов до себе додому. Тут і відбулися виступи: традиційно гудили антинародний режим, дісталося заразом естонцям за знесення пам`ятника в Талліні та українській опозиції.

У цей час біля Бессарабки зібрався рух «Нові ліві». У заявці на проведення акції вони зазначили, що орієнтовна кількість її учасників - 1000 чоловік. Прийшло максимум п`ятдесят. Тут були переважно ті, хто застовпив в Україні антиглобалістські бренди: це насамперед представники «Лівої ініціативи» під керівництвом Олега Верника, члени мережі цивільних ініціатив «Баста», марксисти і якісь абсолютно неприкаяні соціал-демократи. Штовхалися тут і різні анархісти, зокрема росіянин Петро Рауш, що рятується від правосуддя, а також націонал-анархісти. Підтримати лівих прийшов Володимир Чемерис, один з найактивніших учасників акції «Україна без Кучми». Були тут також дівчата, судячи з комплекції, студентки Києво-Могилянської академії.

Молоді люди тримали простирадло з написом «Антифа Троєщина». Для тих, хто не знає: словом «Антифа» - це антифашистський рух. А ось «Антифа Троєщина» - абсолютно віртуальний феномен. Свого часу ці хлопці поширили інформацію про те, що на Троєщині існує потужний антифашистський рух – грізне парубоцтво, люті качані гопники. Представники правих організацій шукали їх по всьому місту, щоб вступити в бій, але знайти не вдалося. Рух виявився не більш ніж написом на простирадлі. Отак київський політичний маргінес живе своїм насиченим життям.

Багато учасників акції «Нових лівих», що більше скидалася на флеш-моб, були в протигазах. Цей факт пояснював гасло: «Капіталізм смердить!» Наглянути за акцією прийшли кілька десятків відряджених беркутівців у повному спорядженні. На фіг це було робити, сказати важко. Бо один такий «космонавт» за лічені секунди впорається з усіма «новими лівими» однією лівою, даруйте за каламбур. Щоправда, сьогоднішній Київ таке місто, що тут у будь-який час з-за рогу може вибігти з півсотні люду і оперативно поюшити носи будь-яким учасникам будь-якої акції.

«Нові ліві» протестували проти приватизації ЖКГ, освіти і медицини. «Бунтуй, кохай, життя не провтикай!» - скандували вони впродовж всього шляху по Хрещатику. Схоже, у покоління «снікерсів» і кричалки відповідні. Шлях антиглобалізму лежав до пам`ятника Іванові Франку, що стоїть біля Театру української драми. Річ у тому, що, за версією «нових лівих», Франко був великим українським революціонером, а тому викрити капіталізм біля його карбованого образу – річ справа. Виголосивши належні промови в кінцевій точці шестя, ліві поклали квіти перед пам`ятником. Проте вся хитрість травневого флеш-мобу чорної і червоної молоді полягала в тому, що акція, власне, відбулася під вікнами адміністрації президента. І якщо він був на роботі, то міг усе бачити, а якби міг чути, то почув би критику на свою адресу.

Антон Зікора, фото Сергія Светлицького 

УНІАН в Google News