Анатолій Гальчинський: якщо Янукович визнає Майдан - я аплодуватиму стоячи

Кучма був патріотом і не збирався лягати під Росію, але його підкосили скандали... З Росією ми добре торгуємо і без Митного союзу... Альянс комуністів із регіоналами - це суміш баобаба із кропивою... Інтерв`ю 

 Доктор економічних наук Анатолій Гальчинський протягом 1994-2004 років був радником Президента України з питань макроекономічної політики, упродовж 2000-2004  років вчений паралельно очолював Національний інститут стратегічних досліджень. Його знають як людину, котра намагалась задавати західний вектор політиці президента Кучми. Сьогодні він – головний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин. Анатолій Гальчинський відповів на запитання УНІАН

МАЙДАН - ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ

Анатолію Степановичу, розпочався 2011 рік, який є ювілейним роком нашої Незалежності. Серед тих викликів, які стоять перед нашою державою, які, по-вашому, є найсерйознішими?

Я б не хотів розпочинати нашу розмову з економіки, де дійсно завжди існують нерозв’язані проблеми. Економіка ніколи не зупиниться, навіть криза – це атрибут її розвитку. Однак якщо ми ставимо за мету, говорячи словами Януковича, докорінну модернізацію, то мусимо враховувати, що ключові проблеми вирішення цього завдання лежать, в основному, за межами економіки. Економіка – складова суспільства, тому акценти потрібно розставляти у першу чергу на проблемах розвитку суспільства.

Україна по праву вважається однією з найбільш “продвинутих” на теренах СНД країною в питаннях демократизації. І особливу роль у цьому відіграла Помаранчева революція, яка стала важливою ланкою у формуванні громадянського суспільства. Я жодною мірою не хочу применшити зроблене у питанні демократизації до Майдану – 2004, однак його події надали відчутного імпульсу у цьому процесі. Це незаперечна істина, її визнав увесь світ і я плекаю надію, що діючий президент зробить мужній (конче значущий для суспільства крок) та приєднається до відповідних оцінок Помаранчевої революції. Мені чомусь думалося, що це буде зроблено вже у інавгураційній промові, однак якщо це станеться на торжествах з нагоди двадцятиріччя проголошення Незалежності, то я в такому випадку аплодуватиму стоячи.

Ви плекаєте такі сподівання навіть зараз, коли загроза нашому демократичному транзиту найбільша?

Демократизація – це, зазвичай, консервативний процес, який унеможливлює штучне прискорення. Його протяжність на заході, щонайменше, – 200 років.   

Тож, начальність проблеми українського демократичного транзиту не у темпах, а у визначеннях траєкторії цього процесу. Йдеться про можливу альтернативність двох шляхів – рух у напрямку цілеспрямованого освоєння цінностей та механізмів консолідованої демократії ліберального типу чи у розгортанні інституційної мережі так званої керованої демократії.  Нині існує загроза зміни маршруту, переведення рейок у напрямку керованої демократизації. Модератором керованої демократії на теренах СНД, без сумніву, є Росія. Журналісти називають її “путінська демократія”, хоча і назарбаєвська, і карімівська, і, скажімо, аліївська демократії, за своїми принципами, це та ж сама керована демократія, своєрідна (зі своєю специфікою) калька “путінської демократії”. Пропагандистська домінанта, яка нав’язується суспільству, тут проста: "сильна держава можлива лише на засадах керованої демократії". Мова йде про застосування бюрократією лімітуючих інструментів у межах існуючих демократичних інститутів. Опозицію у Росії ніхто не забороняв, однак бюрократією все робиться, щоб її фактично витіснити за межі політичного процесу. Задекларований Конституцією розподіл влади де-факто представляється лише у вигляді помічної норми: бюрократією все робиться лише для посилення виконавчої влади і аж ніяк не представницької, тим більше – судової. Засоби масової інформації не піддаються цензурі, однак залишаються підконтрольними державі. Місцеве самоврядування – це на словах, виборність губернаторів ліквідована, перестав існувати інститут депутатів – одномандатників. Перелік відповідних колізій можна продовжити.  Головне у цьому, що все робиться під гаслом зміцнення російської державності, посилення її світового впливу, а відтак підтримується у своїй переважній більшості населенням країни. 

Я не повинен давати оцінки цим явищам, у кожній країні демократія повинна розвиватися у специфічній формі. Але вона може бути дієздатною, коли вона виростає із глибинних основ нації. Специфіка демократичного проекту в Україні, його відмінності від Росії визначаються насамперед цією обставиною. Звісно, нам не слід абсолютизувати нашу специфіку, ми вийшли з однією “комунальної квартири”, а в нас багато спільного, але ми водночас різні. До того ж, наші країни перебувають на різних фазах історичного розвитку. Для Росії визначальним є пошук оптимальної моделі протидії остаточному розпадові колишньої імперії, тоді як Україна як нова незалежна держава лише стартує у своєму відродженні. Майдан як дзеркало української душі – це не керована демократія.  Майдан – це українська ментальність, українська демократична традиція, і водночас гідність української нації. Ще врешті-решт - нагадування українського народу про свої цінності, готовність їх захищати. Революція 1991 року, двадцятиріччя якої ми будемо відзначати, - це завойоване право кожної держави пострадянського простору стати самим собою. І нікому з політиків не дано право цим нехтувати.  

У мене у цьому зв’язку виникає запитання: на вустах наших очільників питання Митного союзу. Як ви ставитеся до цього?

Коли Президент у одному із своїх інтерв’ю заявив, що давайте почекаємо рік, другий, подивимося, що у них вийшло, а потім приймемо остаточне рішення, то я подумав, що це не його власна ідея, це, скоріше за все, “імпортованих радників”, “орендованих назарбаєвців”, які відстоювати іншу точку зору просто не мають права. Мене здивувала непоінформованість Президента щодо реалій як російської, так і казахської економік. При такій ситуації важко очікувати коректних рішень. І справа не в тому, що у нас принципово різні за своїми відтворювальними структурами економіки.  Росія не може, попри свої намагання, подолати свою залежність від сировинного наркотику. За даними російської аналітики, за десять років частка Росії на світовому ринку високотехнологічної продукції знизилася з 1,2% до 0,3%. Експорт машин та обладнання у структурі її зовнішньої торгівлі заледве перевищує 5%. За оцінками експертів Світового банку, рівень тінізації російської економіки майже у півтора рази вищий від нашого, хоча і у нас він давно зашкалює. У Казахстані – ті ж самі проблеми. Чи ми маємо право на це закривати очі? До того ж, наше членство у євразійському Митному союзі на відміну від зони вільної торгівлі унеможливлює західну інтеграцію. З Росією ми добре торгуємо і без Митного союзу, у нас є все необхідне для поглиблення партнерських відносин на двосторонній економічній основі, альтернативи якому фактично не існує.  Хочеться думати, що це розуміє і Президент. Тож, давайте будемо говорити про це відверто. 

Мене більше турбують гуманітарні проблеми україно-російських відносин. Вже стало сумною традицією, що у передвиборний період у Росії активізується пошук ворогів (це один з атрибутів “керованої демократії”), в обойму яких обов’язково потрапляє і Україна.  В одному з останніх номерів авторитетного російського журналу “Политические исследования” ця ситуація презентується таким чином: “Шестой год призрак бродит по Европе. Призрак украинского “Майдана”. Он пугает властные элиты, заставляет прнимать крутые меры, оправдывает политические жертвы”.  Можливо, поясненням останніх путінських “випадів” на адресу нашого народу є саме ситуація, за якої “призрак Майдана шестой год бродит по России”.

Я ставлю на перше місце  проблему урівноваження наших гуманітарних відносин з врахування і цієї ситуації.  Не економіка, а потім все решта, а навпаки – поглиблення механізмів взаєморозуміння і духовного збагачення, і лише на цій основі – нові важелі економічних взаємин – така логіка пріоритетів потребує перегляду проголошеної владою стратегії “суцільної” економізації зовнішньополітичних відносин нашої країни. Втім при сприятливому гуманітарно-політичному кліматі економічні взаємини отримують можливість поглиблюватися на основі власних самовідтворювальних механізмів. 

НЕ РОЗУМІЮ АЛЬЯНСУ КОМУНІСТІВ ІЗ РЕГІОНАЛАМИ. ЦЕ СУМІШ БАОБАБА ІЗ КРОПИВОЮ

Оцініть реформи, які розпочала нова влада...

Я підтримую все, що продекларовано владою щодо реформ у соціальній сфері. Зокрема, пенсійну реформу, реформу охорони здоров’я та ЖКХ. Це те, що потрібно було здійснювати багато років тому. Але реформування соціальної сфери не зупиняється на цих проблемах. Є проблеми, пов’язані із реформуванням середнього класу, регулюванням відносин між працею та капіталом. І багато інших проблем, які потребують уваги. Реформи в соціальній політиці повинні були початися у 2000-2001 роках. Але у Кучми не було більшості, касетний скандал перевернув все догори ногами. Накопичилися складні проблеми, які потрібно вирішувати. Головна суперечність нашої економіки у тому, що є ринкова система виробництва та неринкові принципи організації соціальної сфери. По суті  у нас стара система соціальних відносин, освіта, медицина, ЖКХ. Я підтримаю ідею про те, що необхідно провести земельну реформу. З цього Кучма починав ще у 1994 році, коли був прийнятий указ про земельну реформу, але ми зупинилися на півдорозі, і всі колізії, які ми маємо зараз, пов’язані саме із тим, що у нас невідреформовані земельні відносини. Я знаю, яка це складна проблема, але підтримую заяви влади, що цей рік стане роком земельної реформи, створення земельного ринку, без чого неможливий процес розвитку АПК та інвестиційний прорив у сільському господарстві.

Перед Різдвом Азаров публічно заявив, що буде змінена система власності у земельних відносинах. Але чи Азаров розуміє, що продаж землі неможливо вводити без цілого пакету законів, які створюють інфраструктуру аграрного ринку та убезпечують землю  від латифундистів? 

Ви правильно ставите питання. Але це вже питання якості реформи. І всі ці питання, про які ви кажете, вони вже давно опрацьовані українськими фахівцями.

Тоді чому не прийнятий закон чи поправка до закону, яким би обмежувалося землекористування?

Чому не прийнятий зараз – запитання до нинішньої влади. Мене ви можете лише запитати, чому він не прийнятий за Кучми? Я ще раз кажу, що указ президента Кучми про земельну реформу опрацьовувався у моєму кабінеті, і він передбачав етапність проведення земельної реформи. Ми два етапи провели, ліквідували колгоспи та створили механізм розпаювання. Це були серйозне рішення. Але ми не зробили наступний крок, тож земля, яку не можна приватизовувати де-юре, фактично приватизована, існує чорний ринок й затягувати далі проблему не можна. Але в аграрній сфері є дуже потужні розробки у тому числі і інституту аграрної економіки Саблука. І це вже, підкреслюю, питання якості реформи. Але казати, що реформа нічого не дасть, - це просто злочин. Я знаю, як свого часу Олександр Мороз зробив все, щоб перешкодити проходженню президентського указу щодо землі, тож заключний етап залишився невирішеним і маємо те, що маємо. Я - ринковик... без ринку землі,  цивілізованого ринку, розвиток неможливий. Щодо обмежень землекористування - це питання іншого порядку, воно вимагає спеціального вивчення.

Питання обмеження землекористування слід вирішувати в комплексі із питанням продажу, а не потім  - після прийняття закону про продаж...

Все слід вирішувати в комплексі. Адміністративну реформу теж слід було вирішувати у комплексі. Спочатку – визначити функції, а потім скорочувати. Коли міністр фінансів оголошує, що хоче скоротити свій штат на 50%, то я подумав, чому не на 48, не на 52?... Адже за кожним процентом стоять живі люди, фахівці високого класу. Тому так не можна. Спочатку слід було сформувати функціональні обов’язки, а під ці функції вирішувати проблеми штату. Те саме слід робити, коли йдеться про земельну реформу. Вона повинна бути глибоко зважена. Підкреслю, напрацьовані дуже серйозні матеріали, не потрібно ніяких “імпортованих” хлопчиків, які нам робитимуть реформи. 

Чому це все не вдалося Кучмі та вашій команді?

Якщо ви пам’ятаєте, 2002 року був презентований прекрасний документ - “Європейський вибір” . Це був  документ європейської інтеграції та радикальної перебудови суспільства.  І ми з вами колись говорили, що Кучма був патріотом, він ніколи не збирався лягати під Росію. Але почався касетний скандал, потім був скандал із “Кольчугами”. У цій ситуації все було поставлено догори ногами, він був підкошений.

Журналістам теж хотілося би побачити в дії та підтримати реформи. Але наявні законопроекти супроводжуються порушенням прав людини. Житловий кодекс містить норми, які дозволяють при реконструкції будинку виселяти людину просто так з її помешкання. Проект Трудового фактично закріплює 60-годинний робочий тиждень...

Одна з найбільш великих драм цих п’яти років у тому, що ми відродили патерналістські настрої нашого населення. І це стало одним з найбільших ризиків, що ми породили утриманство. Ми повинні допомагати тим, хто дійсно потребує. У нас є проблема якості праці, ефективності праці. Ми прийшли з будинку, де принципи патерналізму були домінуючими. Звичайно, легше будувати рішення на популістських заявах, але якщо ця жорсткість необхідна нам, то її слід зрозуміти.

А 60-годинний робочий тиждень – це дурниці. Це все слід з проекту вичищати. Я взагалі не розумію альянс комуністів із регіоналами. Це суміш баобаба із кропивою. Про яку політику може йти мова, якщо є таке поєднання?!

ЛІБЕРАЛ НІКОЛИ НЕ НАЗВЕ ЛЮДИНУ МАЛЕНЬКИМ УКРАЇНЦЕМ

Чим ви зараз займаєтеся?

Пишу книгу “Принципи лібералізму: уроки для України”. В ній, зокрема, я намагаюся довести, що євроінтеграція та ЄС – це не лише економіка. Це: ліберальне суспільство, ліберальна демократія, ліберальна економіка, ліберальний ринок. Це заповнення  світоглядного вакууму, який створився після краху комунізму, який серйозно відчувається на проблемах суспільства. Це – невелика науково-популярна книга без великих теоретичних викладів.

Світоглядні цінності впливають на формування інституціональних структур тобто і на ринок. Ринок – це інструмент вільного розвитку. Але якщо ринок нам потрібний як інструмент утвердження вільного розвитку людини, то ми будемо його інструментально будувати так, щоб він працював саме на рішення цієї задачі. Допустимо, ми будуємо ринок, щоб була ефективна економіка. Але й економічні досягнення можна використовувати лише задля інтересу приватних осіб. У німецького соціолога Вебера є книга “Протестантська етика та дух капіталізму”. Капіталізм зароджувався, завдячуючи ідеї економії, немарнотратства, з цих позицій будувалася економіка. Ви цікавитеся питанням реформ? - Нам слід чітко зрозуміти, на яких принципах та на основі яких пріоритетів слід будувати реформи. Земельну реформу, як і реформу ЖКХ, можна по-різному моделювати. Може існувати ринок, який кореспондується із керованою демократією,  Китай розвивається саме цією моделлю. Вона може бути ефективною. Але вона повинна спиратися на традицію. Я поділяю те, що Ющенко казав про матрицю як про первинне... Я до речі, з повагою ставлюся до Ющенка. Щоправда, ліберал ніколи не назве людину маленьким українцем. Кожна людина, це – мікрокосмос, планета.

Лана Самохвалова