Ющенко і Янукович виграли кожен на своїй дошці, або це ще не все?

Ющенко і Янукович виграли кожен на своїй дошці, або це ще не все?

Можна до хрипу і до бійки сперечатися про переваги і недоліки одного або іншого підходу. Приблизно як про смак ананасів з тими, хто їх їв, як казав Жванецький...

Свіжопрооперований в Іспанії прем`єр сходив до Президента, котрий саме повернувся з енергетичного саміту в Польщі, з доволі задавненим наміром – пошукати консенсус у питанні проведення дострокових виборів. І хоча в Олександрові Морозі складно запідозрити пророчий дар, його фраза, вимовлена на самому початку переговорного процесу, з кожним днем стає, якщо так можна висловитися, дедалі більш ствердною. Це про те, що сторони демонструють бажання домовитися. Саме що демонструють.

Іван Плющ і Микола Азаров після зустрічі у Президента. Київ, 12 травня
І навіть переможні реляції у виконанні того ж дня призначеного секретаря РНБО Івана Плюща та міністра фінансів Миколи Азарова, які замінили вимученим в очікуванні інформації журналістами головних ньюсмейкерів дня, відверто кажучи, особливих захоплень не викликали.

Не в останню чергу тому, що досі підсумки зустрічей Віктора Ющенка з Віктором Януковичем більше за все нагадували спробу зіграти партію на двох дошках. Кожен – на своїй, причому один грає в шахи, а другий – в шашки. І кожен чекав від протилежної сторони згоди з тими правилами, за якими грає сам.

Найлаконічніше суть складної для подолання суперечності виклав регіонал Леонід Кожара: «Якщо сторона Президента вважає, що компроміс починається після рішення про проведення дострокових виборів, то ми вважаємо, що саме в самому питанні про дострокові вибори і слід шукати компроміс. Ці дві позиції поки що несумісні», - чесно визнав нардеп.

Зозуміло, кожна із сторін переговорного процесу висуває (і висуватиме) свої аргументи. І, до речі, далеко не всі з них геть позбавлені сенсу, як це намагаються довести політичні супротивники. І один, і інший підхід мають як безперечні плюси, так і свої мінуси.

Скажімо, позиція Президента, яка спочатку зводилася до пропозиції скоротити рамки обговорення до визначення дати дострокових виборів, винісши за дужки проблеми «шліфовки» законодавчого забезпечення виборчого процесу, поза будь-якими сумнівами дозволяє жорстко обмежити розвиток кризи в часі. Але на жаль не дає жодних гарантій, що партії, які прийдуть до парламенту внаслідок «розрубання гордієва вузла», одразу візьмуться за внесення розумних (підкреслюємо, розумних і необхідних) змін до законів про вибори.

Натомість позиція прем`єра і коаліції – вони наполягали на тому, щоб спершу наново прописати закони, і лише після цього йти до виборчих урн, - дає гарантії того, що частину «білих плям» таки приберуть з обличчя вітчизняної Феміди. І це не можна не назвати необхідною роботою на перспективу. Проте прем`єрський спосіб виходу з кризи жодним чином не здатний обмежити цю саму кризу в часі.

Можна до хрипу і до бійки сперечатися про переваги і недоліки одного та іншого підходу. Приблизно як про смак ананасів з тими, хто їх їв, як казав Жванецький. Проте, це навряд чи може мати відношення до позицій головних представників двох взаємовиключних точок зору на шляхи вирішення проблеми виборів. Ющенко і Янукович при зовнішній демонстрації бажання домовлятися поки прийти до конкретних результатів так і не змогли. Погодьтеся, що дана у суботу обіцянка до середи підготувати весь пакет необхідних документів і вже в середу, 16 травня, оголосити дату позачергових парламентських виборів аж до визнання обома сторонами цієї дати і цього пакету обіцянкою так і залишиться.

Можна вболівати, коментувати і давати поради, як це роблять «фани» двох гравців. Так бютівці за прикладом одного з «Джентльменів удачі» - “лошадью ходи, лошадью, век воли не видать!”, - періодично наполягають то на підписанні нових указів, то на проведенні «принципово неоскаржуваних рішень» через Раду нацбезпеки і оборони, то на запровадженні прямого президентського правління... Трапляються і такі гарячі голови. А соціалістам з комуністами чомусь найближчим видався «подвиг» Остапа-Сулеймана-Ібрагіма-Берти-Марії Бендер-бея: історичний кидок жмені фігур в обличчя керівника шахового клубу. Власне нічим іншим заклики кинути все і згорнути переговори, які періодично лунають з цієї частини коаліції, не є.

Віктор Ющенко спостерігає, як вітаються Віктор Янукович і новопризначений секретар РНБО Іван Плющ перед початком зустрічі за підсумками переговорів робочої групи. Київ, 12 травня
Але здається, що лідери нарешті домовилися. Помагай Бог їм, якщо це справді так. Але треба зазначити, що зосередження проблеми суто на визначенні дати виборів є небезпечним саме по собі. Припустімо, сторона президента настільки зацікавлена в тому, щоб призначити якомога ближчі до сьогоднішнього дня терміни, що, боронь Боже, неуважно поставиться до деяких аспектів пропонованих ПР змін до законів. Проте якщо вибори – акція одноразова, то із законами нам ще жити і жити. Дірки в тій же Конституції, а з ними вся країна впритул має справу ось уже який місяць, нема куди краще демонструють небезпеку такої «неуважності».

Або, припустімо, симпатики прем`єра так захочуть провести вигідні їм (сьогодні вигідні – про це теж не варто забувати) поправки до законів, що пустять на самоплив питання «обрахунку» реальних термінів проведення виборів. Теж ситуація може скластися не з приємних. А ось не встигли (причин може бути купа) вчасно підготувати, ну, наприклад, списки, що робити будемо? Відмовлятися від обіцяного, лементувати про підступність ворогів демократії, чи наплювавши на все, визнати, що є на світі така зручна система підрахунку, коли можна і не голосувати зовсім...?

Звичайно, дуже хочеться вірити, що ця ситуація врешті решт вирішиться на загальне задоволення. І Плющ ось каже про злагоду між Президентом і прем`єром. І Азаров дає «сто відсотків». І знати б ще, кому молитися, щоб усе це не залишилося черговими словесами, що повисли в повітрі.

У середу оголосять дату виборів? Що ж, почекаймо до середи. Тільки як же бути з основним питанням? Принцип пошуку рішень на випадок чергової політичної кризи, а вони (кризи - хоч би не наврочити) зустрічаються в наших широтах із завидною регулярністю, - так і не визначили. А в цьому питанні, пардон, компроміси недоречні. Зрозуміло, якщо ми збираємося претендувати хоч на якусь перспективу, а не вдавати, що із заходом сонця життя закінчиться. Тут або – або. Або ми домовляємося про те, що подібні ситуації в майбутньому вирішуються шляхом пошуку політичного компромісу, і раз і назавжди відмовляємося іменувати подібний процес «сходняком» та іншими неприємними прізвиськами. До речі, за бажання це можна і законодавчо закріпити (не скасування ярликів, звичайно, а політичний компроміс як спосіб розв`язання кризи). Або раз і назавжди погоджуємося, що всі рішення, незалежно від того, кому вони подобаються і не подобаються (а також незалежно від того, наскільки вони, вибачте, законні), вимагають попереднього рихтування законодавчої бази. Після чого, зрозуміло, не повинно бути ніяких сумнівів у легітимності знайденого виходу.

І вирішити це принципове питання для нас життєво важливо. Хоч би з міркувань євроорієнтації України. Зверніть увагу: сякі-такі євроструктури воліють не помічати закликів вислати «миротворців» на береги Дніпра. І це при всій любові Європи до мирного врегулювання і роздачі безплатних порад! Та ще трохи, і нас почнуть просто боятися – ми неприпустимо непередбачувані. Європі необхідно дати хоч трохи впевненості в тому, що хай частину рухів тіла української влади, але прорахувати все-таки можливо. А для цього необхідно продемонструвати наявність чітких правил гри. Нехай не дуже справедливих, але щоб вони були одні на всіх.

Олена Перегуда

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter