Леся Оробець: Табачник руйнує імідж Януковича

Держзамовлення – це фінансове джерело, яким живиться кожен вуз.  Допоки контроль буде в руках у міністра, він будь-яке з них може перекрити, добившись того, що вуз зачахне менше, ніж за рік... Інтерв`ю

Епопея з законопроектами про вищу освіту набирає обертів. Проти законопроекту Луцького, Самойлик і К°, який обмежує університетську автономію і студентське самоврядування, а головне – дозволяє збільшувати плату за навчання (що суперечить побудові "світлого комуністичного майбутнього", за яке так вболіває комуністка Самойлик), студенти протестують ще більш масово і згуртовано, ніж проти призначення Табачника на посаду міністра. Не до вподоби законопроект і ректорам. Про кількісний підхід у розподілі ВНЗ, який перетворить Києво-Могилянську академію на коледж, не писав хіба що лінивий. Далеко не всі виші в Україні можуть похвалитися наявністю 10 тисяч студентів. А якщо вихованців менше – то вже не класичний університет за законопроектом. Не в захваті ректори і від ідеї укрупнення вузів. Хоча більшість керівників вишів поки відкрито не висловлюють свій протест. Воно і не дивно – у законі, писаному з благословення Табачника, серед умов прийому зазначений “бал ВНЗ”, який так прагнуть повернути ректори.

Альтернативний законопроект Мірошниченкаосвітянам більше до вподоби, але й там недоліків вистачає: відсутнє ЗНО, чітко не прописана процедура держзамовлення та ін.

Погоджувальна Рада парламенту своїм рішенням зобов’язала розглянути обидва зареєстрованих проекти реформування вищої школи на відкритому засіданні Комітету з питань науки і освіти за участі експертів. Призначили дату – 16 лютого. Але жоден з авторів законопроекту не з’явився, кворуму не вийшло, тож і рішення ніякого не було.

А в цей час ходять вперті чутки, що в Адміністрації Президента і Міносвіти незалежно одне від одного активно кипить робота над створенням альтернативного законопроекту.

Про майбутнє вищої освіти в Україні у разі прийняття/неприйняття того чи іншого законопроекту в інтерв’ю УНІАН розповіла народний депутат Леся Оробець. 

Пані Лесю, парламентський Комітет з питань освіти не прийняв жодного рішення щодо законопроектів про вищу освіту – не було кворуму, причому жоден з авторів законопроектів на засідання не прийшов. Кому вигідно зараз затягувати цей процес?

На засіданні профільного комітету експерти дійшли висновку, шо адекватний проект, який може слугувати ґрунтом для підготовки хорошого базового закону про вищу освіту, є. І це законопроект Юрія Мірошниченка.

Відтак, будь-яке затягування проходження законопроекту через наш комітет, а потім – і через сесійну залу, можуть сприйматися лише як бажання відтягнути час, щоб якомога більше відхилитися в напрямку до відверто гіршого законопроекту Табачника-Луцького.

А експерти застерігають, що неприйняття цього закону до 1 вересня матиме критичні наслідки для української освіти.

Які?

Кожен втрачений рік відкидає нашу вищу школу на десятиліття програшу в конкурентній боротьбі за світовий освітній простір. І це стосується не лише дітей, що вчаться зараз. В адекватній  вищій освіті зацікавлена держава, роботодавці – всі громадяни в цілому.

Чому так сталося, що обидва закони про вищу освіти зареєстрували від провладної більшості – опозиція не спромоглася підготувати свій альтернативний?

Якщо історично розбиратися, законопроект зареєстрований Луцьким і Самойлик аж ніяк їхньому авторству не належить. Основу його розробляли ще за попереднього міністра освіти і протягом трьох років йшла робота над цим законопроектом. Чому він так і не дістався парламенту? Пояснюється це дисбалансом у діях тодішньої влади, сварками між БЮТ і НУ-НС, величезним бажанням різних груп впливу вписати туди свої положення, які б відповідали їхнім інтересам. І коли автори законопроекту побачили їх остаточне дітище, вони сказали, що втратили натхнення проштовхувати його через Верховну Раду. Час було втрачено.

Зрозуміло, що автори, які підписалися під цими законопроектами, їх не писали. Обидва законопроекти належать перу різних освітніх експертів. І переважна більшість із них підтверджують, що законопроект Юрія Мірошниченка, хоч і досі сирий, але набагато більш вдалий. У ньому краще прописані вимоги щодо конкурентноздатності, конкурсного підходу до формування держзамовлення, автономії вузів, студентських прав і оплати навчання.

Але там нема жодного слова про ЗНО!..

Мене особисто переконує оцінка Ігоря Лікарчука, який 10 лютого на “круглому столі” сказав дослівно таке: мені більше подобається законопроект Мірошниченка, адже краще взагалі не згадувати ЗНО, ніж прописати його в такому «кастрованому» вигляді, як у законопроекті від Міносвіти.

Я впевнена, що перед другим читанням можна спокійно внести відповідні поправки. ЗНО – це неоціненний метод контролю якості освіти і можливості добитися при обмежених ресурсах її хорошої якості.

Які ще недоліки законопроекту Мірошниченка, окрім відсутності тестування?

Я не буду говорити про недоліки – скажу краще про поля, які варто доопрацювати.

Варто доопрацювати структуру держзамовлення.

Якщо директору школи для харчування потрібно закупити рибу, то він зобов’язаний оголосити  тендер. А якщо потрібно розподілити тисячі державних місць між ВНЗ, то це чомусь відбувається за закритими дверима в кабінеті міністра, де вузи розподіляються на лояльні і нелояльні. В заявах Луцького часто можна почути звинувачення Івана Вакарчука в тому, що він не додав державного замовлення НАУ (Максим Луцький є проректором НАУ – Авт.). Такий підхід замість боротьби за якість породжує боротьбу за принципом: сподобалися – не сподобалися, підійшли до двору чи ні.

Систему держзамовлення в цьому законопроекті слід ретельно виписати у такий спосіб, аби за можливість навчатися за державний кошт боролися як абітурієнти (цим шляхом пішла Грузія, коли найкращим абітурієнтам було надано гарантовану можливість отримати державою оплачене місце для навчання), так і вузи – за абсолютно чіткою і прозорою схемою. І це має відповідати ніяк не кількості студентів за денною формою навчання, а якості підготовки випускників, якості професорського складу, наявності матеріально-технічної та іншої ресурсної бази та іншим критеріям, які роблять університети – університетами.        

Цього року Табачник хоче зменшити держзамовлення на 42%, мотивуючи зменшенням кількості випускників. Але вже наступного року, абітурієнтів буде набагато більше, і ніхто вже вдвічі не збільшить державне фінансування...

Дійсно, наступного року вступників буде істотно більше.

Насправді, міністр не приховує того, що теперішнє скорочення держзамовлення зумовлено винятково потребами економії і аж ніяк не боротьбою за якість. Відтак, розраховувати на те, що наступного року звідкись з’являться кошти і натхнення суттєво збільшити ресурси здобуття вищої освіти звичайними дітьми, на жаль, не доводиться.

Але з іншого боку, зменшення держзамовлення – це лише рекомендація. Виходить, кожен ректор надішле свої пропозиції, а Табачник може одному урізати на 60%, а іншому – взагалі не зменшувати?

Держзамовлення – це фінансове джерело, яким живиться кожен державний університет.  Допоки контроль за цим буде в руках у міністра, він будь-яке з них може перекрити, добившись того, що вуз зачахне менше, ніж за рік. Можна і перенаправити фінансування, ігноруючи якість освіти, популярність серед студентів чи позиції у рейтингах.

У проекті Мірошниченка прописана обов’язковість викладання українською?

Там сказано, що мовою викладання є державна мова. В проекті Табачника мовою викладання названо мову, визначену законодавством і Конституцією. Як кажуть, дідько ховається в деталях. У закон про мови можна внести зміни, не міняючи при цьому Конституцію. І дозволити російську мову викладання.

Останнє, чим переймається міністр, – це боротьба за права російськомовних. Адже збурення навколо, так званого, «мовного питання» дозволяє легше маніпулювати громадськістю, відвертати її увагу  від розподілу держзамовлення, прибирати до рук державні кошти, важелі впливу на ректорів, затикати рота студентам.

Спостерігаючи за українською політикою, помітила одну сумну тенденцію: як тільки з’являється «мовне питання» – не до добра: або до виборів, або хтось під цим прикриттям краде державні кошти.

Боротьба за російську мову навчання є насправді не боротьбою за двомовність, а за право обмежитися вивченням винятково однієї мови – російської. Хоча, чим більше вивчаєш мов – тим краще. Варто, щоб кожна дитина вивчила у школі й англійську – мову міжнародного спілкування, мову Інтернету, мову науки. Не випадково в нас так погано із рейтингами вузів. Міжнародні рейтинги, до прикладу, зважають на такі показники, як цитованість у наукових джерелах, здатність нашої професури тримати відповідь на міжнародних конференціях тощо. Без знання англійської мови ми будемо пасти задніх дуже довго.

Раз ми вже заговорили про питання мови... Сьогодні батьки дітей україномовних шкіл у Луганській і Донецькій області голодують і навіть погрожують самоспаленням через закриття цих навчальних закладів. Чому так сталося, що під оптимізацію підпадають саме поодинокі україномовні школи на Донбасі?

Відповідно до закону про місцеве самоврядування лише місцеві депутати, міські, районні і сільські ради мають повноваження приймати рішення щодо закриття шкіл. Ані Верховна Рада, ані Міносвіти на це не впливають.

На Сході під скорочення підпадають малокомплектні школи, переважно – україномовні.

У 2009 року за ініціативою Полохала було прийнято мораторій на закриття малокомплектних шкіл. Зрозуміло, що у школі, де менше 50 учнів або менше 5 учителів, про якість говорити не доводиться. Таке рішення було прийняте для того, щоб надати час і можливість Міносвіти, Мінфіну виробити чітку програму врегулювання проблеми, знайти кошти на шкільні автобуси, соціальне облаштування звільнених педагогів, підготувати програму для відкриття шкіл надалі. Адже це зараз бебі-бум йде на спад, а через декілька років кількість дітей, які мають іти до школи, збільшуватиметься. Відповідно, школи треба буде заново відкривати. На жаль, замість того, щоб займатися серйозною роботою, теперішньому керівництву міністерства простіше ігнорувати проблему.

Схожим сценарієм вони пішли, коли скасували дванадцятирічку. Не маючи жодного бажання брати на себе відповідальність і виявляти адміністративний хист, вони одним натисканням кнопки відмінили все те, що робили освітяни 10 років до того.  

Ви згадали про Полохала... Луцький погрожує знятийого з посади голови Комітету.  Які у нього є важелі, щоб втілити в життя свої наміри і як це відіб’ється на роботі Комітету?

Така заява Луцького вже свідчить про те, що вони не готові сідати за стіл, говорити з експертами, відкривати свої карти і добиватися доброго результату шляхом переговорів.

Наявність Полохала на цій посаді – є, по суті, елементом демократії. Як і будь-який здобуток демократії, його достатньо легко зруйнувати. Це можливо зробити двома шляхами. Шлях перший – проголосувати більшістю і зняти з посади. Це нескладно зробити. Єдиною пересторогою є те, що Володимир Іванович - людина авторитетна і шанована. Така підлість, та ще й у прив’язці до закону про вищу освіту, не робить честі нікому, в тому числі і Партії регіонів.

Варіант другий – ще підліший. Вони ним уже скористалися у червні минулого року. Тоді так само починалося з отаких «гнилих», перекручених заяв із погрозами, залякуваннями, звинуваченнями, в надії підірвати здоров’я Володимира Івановича –  і без того хитке. Минулого разу це їм вдалося і на півроку Луцький здобув собі посаду в.о. голови профільного комітету. Боюся, що цього разу заява Луцького спрямована на те саме... 

Ганна Герман заявила, що президент ніколи не підтримає реформ Табачника. Янукович не підпише закон міністра?

Минулого року президент озвучив чітку задачу – забезпечити якість, конкурентноздатність і доступність вищої освіти. Одним із критеріїв її досягнення було проголошено попадання провідних українських університетів у ТОП-500. У разі прийняття законопроекту у такому вигляді, як його рядить Табачник, можна сміливо прогнозувати, що ця ціль буде міражем і ми ніколи її не досягнемо.

Будь-хто з прихильників Президента розуміє, що Табачник своїми реформами руйнує аж ніяк не свій імідж, а імідж глави держави. Водночас, Табачник активно заграє з власними електоральними «симпатиками», які досі ведуться на його дешеві кроки.

Колись Табачника колеги по партії величали «дешевим клоуном». Сьогодні ж дії його команди вже тягнуть на статус «дешевого цирку». Вчорашнє засідання комітету з питань освіти і науки це блискуче ілюструє. Попри те, що на словах всі його члени підтвердили свою присутність, на засіданні не дорахувалися саме «групи підтримки» Табачника.  В останній момент розмовляю з Луцьким по телефону. І він давай бідкатися: здоров’я не дозволяє, уже нема куди колоти, тану на очах. Я йому щиро побажала здоров’я. А коли побачила вже згадану заяву Луцького, то зрозуміла, що давно не стикалася з такою рафінованою підлістю і цинізмом. Кому було вчора складніше фізично прийти на Комітет – Полохалу чи Луцькому?

Якщо їх не влаштовує Полохало, якщо їх не влаштовує публічний розгляд їхнього дітища, якщо вони намагалися свого часу провести його тишком-нишком на комітеті в присутності аж трьох депутатів, то виникає питання – чи готові вони до адекватного оптимального сценарію, який отримає підтримку експертів? Боюся, що ні. З огляду на це, в мене виникають серйозні побоювання, чи вдасться нам достойно реформувати вищу освіту найближчим часом. 

Розмовляла Анна Ященко

Повну версію інтерв`ючитайте тут

УНІАН в Google News