Онопенко: Над Верховним Судом більше року висить «дамоклів меч»

Тиждень тому я заявив, що знову буду балотуватися на посаду голови ВСУ... Слід враховувати той факт, що головою ВСУ може бути тільки суддя ВСУ - Ківалов ним на сьогодні не є... Інтерв`ю 

У Верховній Раді зареєстрований законопроект регіоналки Ірини Бережної «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», яким фактично повертається частина втрачених Верховним Судом України повноважень. Про новий законопроект у світлі майбутніх виборів голови суду ми говоримо з чинним головою Верховного Суду Василем Онопенком.

Василю Васильовичу, журналісти висловлюють припущення, що Верховний Суд знову перетворюють на впливову інституцію, тому що ваш термін головування судом спливає - і на ваше місце має прийти хтось з юристів-регіоналів, найчастіше називають Сергія Ківалова. Як ви це прокоментуєте?

Верховний Суд за визначенням і за Конституцією має бути впливовою в процесуальному сенсі інституцією. І цей законопроект частково вирішує це завдання. Тому питання про мотивацію згаданої законодавчої ініціативи насправді має другорядне значення. Головне у тому, що вона дасть судовій системі, яким буде результат прийняття закону для правосуддя, для судового захисту прав людини. А ті зміни, які цим проектом передбачаються, є нагальними.

Що ж до того, що на посаду голови ВСУ претендує Сергій Ківалов, то з ним на цю тему не спілкувався і не чув, щоб він десь про це заявляв. Однак слід враховувати той факт, що головою ВСУ може бути тільки суддя ВСУ. Сергій Ківалов ним на сьогодні не є.

Але ми бачили, як головою Конституційного Суду екстренно за два місяці ставав макіївський суддя…

У мене 29 вересня завершується строк повноважень на посаді голови ВСУ. За законом протягом місяця має відбутися Пленум ВСУ з питання обрання голови ВСУ. Як діючий голова я прийняв рішення про скликання Пленуму з цього питання. Тиждень тому я заявив, що знову буду балотуватися на посаду голови ВСУ. Водночас це може робити і будь-хто з діючих суддів ВСУ. Кожен з моїх колег може претендувати на цю посаду і може очолити Верховний Суд.

Суперечка про те, якою буде система судів триває багато років. Але Вам не здається, що оця судова ієрархія, реорганізація судів – це лише другорядні заходи. Це як підвищувати якість у будинку розпусти шляхом переставляння ліжок. Будь-яка судова система мертва та обтяжлива, коли вона не має зв’язку із суспільством. Якщо головна проблема громадян у тому, що ми не можемо дати відвід судді, дізнатися, звідки цей суддя взагалі взявся… Судді не мають відповідальності…Жодна реорганізація нічого не дасть, якщо будуть аморальні судді. Чи Ви не згодні?

Чому ж, згоден! Але треба розуміти, що проблема якості правосуддя є комплексною. Питання системи судів і кваліфікації та чесності судді взаємозв’язані між собою.

Нинішній судоустрій не є досконалим, але навіть за існуючої системи судів можна знайти оптимальну модель ефективного правосуддя. У цій моделі кожен суд може мати лише йому притаманне місце і виконувати лише йому притаманну роль – і місцевий, і апеляційний, і вищий, і Верховний.

Останній же має бути на вершині судової ієрархії не формально, як це є зараз, а за своїми процесуальним статусом, який би давав можливість виправляти помилки судів нижчого рівня, спрямовувати судову практику, забезпечувати її однаковість, надавати судам роз’яснення з питань застосування закону та методичну допомогу. Тільки це дасть змогу здійснювати процесуальну перевірку законності і обґрунтованості судових рішень судів нижчого рівня, а на підставі вердикту Верховного Суду – давати правову оцінку діям конкретного судді, виявляти тих суддів, які допускають порушення закону та зловживання своїми повноваженнями.

Я, коли йшла до Вас, спілкувалася із відомим адвокатом. Він вважає, що якщо ВСУ відроджувати, то тільки як верховенство думки та верховенство процесу, бо процесуальне право – це гарантія на захист. Верховний Суд повинен проводити колегії та відбирати для себе особливо гучні та резонансні справи. Як би ви це прокоментували?

Я вважаю, що це може стати ланкою, яка потягне вирішення цілої низки проблем. Зараз суди «перевантажені» тисячами однотипних справ, які не тільки вирішуються у загальному порядку, а до то ж нерідко вирішуються по-різному. Взяти хоча б так звані соціальні справи (щодо чорнобильців, дітей війни, пенсіонерів тощо). Кілька років поспіль законодавець перекидав їх з адміністративної юрисдикції в цивільну, а потім навпаки. У судів виникають спори щодо підсудності цих справ, правильності їх вирішення. А страждають люди.

Що потрібно зробити? Як варіант – дати можливість Верховному Суду розглянути по суті конкретну справу відповідної категорії, яка має загальносуспільне значення і предмет якої стосується сотень або тисяч людей, ухвалити виважене, юридично обґрунтоване рішення, яке б стало правовою позицією (прецедентом) для розгляду решти такого роду справ нижчими судами. І все – не було б у місцевих та апеляційних судах «завалів», і державні кошти зекономили, а люди роками не оббивали б їхні пороги і не чекали на вирішення своєї справи.

Якщо керуватися інтересами справи, то можна досить швидко запровадити багато нових правових механізмів, які б підняли наше правосуддя на якісно вищий рівень. Знову таки, сподіваюсь, що законопроект, про який ведемо мову, є першим кроком на цьому шляху.

Як ви коротко охарактеризуєте суть законопроекту ?

Йдеться про певне розширення повноважень Верховного Суду, зокрема повернення йому права ухвалювати рішення по суті справи. Адже хіба може він бути судом, до того ж Верховним без такого права! Це стосується й структурного удосконалення Верховного Суду – повернення до палатного принципу розгляду справ. Проектом передбачено оптимальну на сьогодні кількість суддів ВСУ – 48. У разі його схвалення відбудеться відновлення і стабілізація Верховного Суду як найвищого судового органу, над яким ось уже більше року висить «дамоклів меч» у вигляді примусового скорочення кількості його суддів до 20 осіб.

Усі повинні розуміти, що такі зміни потрібні передусім не Верховному Суду і його суддям, а – правосуддю, державі, суспільству. Бо тільки повноважний Верховний Суд може виконувати функцію найвищого судового органу, яким він є за Конституцією. Хочеться комусь чи ні, а за своїм призначенням Верховний Суд – це остання судова інстанція в державі, це судовий орган, рішення якого мають бути взірцем для усіх інших судів, це орган, який має забезпечувати єдність судової практики, направляти її.   

Безперечно, законопроект Бережної не вирішує усіх проблем діяльності Верховного Суду. Але це перший і важливий крок законодавчого відновлення його конституційного статусу, бо уже всі, мабуть, переконалися, що через відсутність повноважень у Верховного Суду втрачається якість судочинства в Україні.

І добре, що до такого кроку законодавці вдалися напередодні круглого столу голів верховних судів Європи, який відбудеться 22 вересня у Верховному Суді України на тему: «Роль верховного суду у захисті прав люнини». Крім усього іншого, Україна у такий спосіб демонструє Європі, що вона дослухається до рекомендацій Венеціанської комісії і проявляє мудрість у своїх державних рішеннях.   

Цю мудрість, окрім усього іншого, породило розуміння того, що коли Верховний Суд фактично відсторонений від судочинства, то нашим громадянам не залишається нічого іншого, як шукати правди у Європейському суді з прав людини. А цього не треба ні людям, ні державі.

Це ж Ваша компетенція – переглядати судові рішення українських судів після рішення Європейського суду?

Так. Верховний Суд є єдиним у нашій державі судом, повноважним переглядати судові рішення національних судів після визнання судового рішення Європейським судом з прав людини таким, що порушує міжнародні зобов’язання України. Проте тут є кілька «але».

По-перше, таких справ не може бути багато за визначенням, оскільки Європейський суд приймає до свого розгляду не всі справи, які до нього надходять з України. До того ж, не кожний громадянин України, незадоволений рішенням українського суду, звертатиметься у Страсбург. Раніше було все просто і нормально – можна було без проблем безпосередньо звертатися до свого найвищого національного суду, яким є Верховний Суд.

По-друге, чинне законодавство передбачає ще одну перешкоду до ефективного захисту прав наших громадян, порушення яких визнав навіть Європейський суд. Йдеться про те, що сьогодні Верховний Суд може здійснити перегляд відповідних рішень національних судових органів, в яких Європейським судом констатовано порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише у разі, якщо вищий спеціалізований суд допустить скаргу громадянина чи організації до провадження у Верховному Суді. Замисліться: особи, порушення прав яких констатовано Європейським Судом, не мають прямого доступу до правосуддя з цієї підстави у Верховному Суді України, а сам Верховний Суд не може виконати свою функцію без дозволу на те з боку нижчого суду. Тобто, вищий спеціалізований суд поставили не тільки над Верховним Судом, а й над європейським судом.

Хочу наголосити, що взагалі той перегляд рішень судів нижчого рівня, які зараз здійснює Верховний Суд (у т.ч. після Європейського суду) не є ефективним. Адже будь-яка справа, допущена вищим спеціалізованим судом до Верховного Суду, розглядається усім його складом. Тобто, цивільники залучені до розгляду кримінальних справ, господарники – кримінальних, криміналісти – адміністративних і так далі. Зрозуміло, усі судді ВСУ мають високий загальний юридичний рівень, але кожний із них – ас у своїй спеціалізації. Бути професіоналом в усьому – неможливо. Тому нинішній порядок розгляду справ у Верховному Суді є неефективним.

У разі повернення до розгляду справ палатами (а законопроект Бережної це передбачає) у Верховному Суді відновиться спеціалізація, за якої судді певної палати будуть розглядати лише справи «своєї» юрисдикції. Підвищиться й оперативність їх розгляду. Від цього правосуддя тільки виграє!

Скажіть, а якби Європейський суд у справах Тимошенко та Луценка визнав порушення їх права на захист, як вчинив би Верховний Суд?

Я переконаний: він би прийняв законне, обґрунтоване рішення.

Розмовляла Олена Мігачова