Резолюція Європарламенту: перемога чи останнє попередження?

Янукович зірве переговори і не поїде у Брюссель... У Каддафі теж було багато вертолітних майданчиків... Не лише Євросоюз потрібний Україні, але й Україна потрібна ЄС... Думки експертів

Сьогодні на пленарній сесії Європарламенту була прийнята резолюція щодо ситуації в Україні.

Незважаючи на те, що значна частина документу  була присвячена Тимошенко та Луценко, МЗС в особі свого речника заявило, що текст резолюції - це велика перемога України, та “вітає те, що європарламентарії визнали за Україною право апелювати до статті 49 договору про ЄС, тобто претендувати на членство в ЄС за умови досягнення відповідних критеріїв…» Ми попросили прокоментувати текст резолюції експертів та політиків.

Олександр Палій, експерт з міжнародних питань:

У КАДДАФІ ТЕЖ БУЛО БАГАТО ВЕРТОЛІТНИХ МАЙДАНЧИКІВ

Європарламент у своїй резолюції намагається до останнього зберегти можливості для відновлення нормального діалогу з Україною. Їм потрібна не Тимошенко, а збереження плюралізму в Україні, що у європейському розумінні є ключовою ознакою демократії. Коли два лідери виборчих списків, що здобули перемогу на минулих виборах (!) сидять, а українська влада демонструє, що основна ціль її існування (крім суто меркантильних) – посадити Тимошенко – ЄС це не може сприймати нормально.

Часом мені здається, що депутати Європарламенту на пару порядків більше турбуються про інтереси України, ніж у своїй більшості депутати Верховної Ради нашої постгеноцидної країни, не кажучи про урядовців.

Проте є ще й не лише слова, а фактичний вимір європейської інтеграції.

Нині влада починає говорити про близький компроміс з Росією в питаннях газу. Досить імовірно, паралельно це означатиме відмову від інтеграції в ЄС, вину за яку влада спробує спихнути не на власну безвідповідальність і мстивість, а на самий ЄС.

Своїм рішенням Європарламент, сигналізуючи Україні про європейську перспективу, фактично усуває для української влади можливості спихнути на ЄС згортання європейської інтеграції. Якщо перспектива членства в ЄС буде не в Угоді про асоціацію, а в рішенні Європарламенту і базових установчих документах ЄС – що це принципово міняє?

Проте найгірше інше. Влада, звинувачуючи Тимошенко у газових угодах зараз готує ще гіршу здачу інтересів України. Влада обрала найбезглуздіший момент для здачі ГТС. Переговори Росії з ЄС щодо можливої зміни «Третього енергопакету» зайшли в глухий кут. По-суті, усе це означає, що проект «Південного потоку» спіткав колапс – монополія України в транзиті російського газу зберігається на тривалу перспективу.

Попри списання половини боргів Греції, фінансова криза триватиме щонайменше до 2014 року. У цей час відбуватиметься потужний тиск «униз» на ціни на нафту і, відповідно, газ. Навіть такий локомотив Європи, як Німеччина, скоротила прогноз зростання економіки у 2012 році з 1,8 до 1%. Ситуація в ЄС уже сама по собі збиває ціни на нафту. Навіть Китай пригальмовує. Тим часом, Лівія, що до революції виробляла 1,6 млн. барелів нафти на день, нині відновлює ці обсяги (а це 10% спожвання Європи) практично з нуля. Тому нині здача контролю над українською ГТС виглядає рідкісним безглуздям. В угод Путіна-Тимошенко є один плюс – вони скоро, у 2019 році, закінчаться. Навіть монголо-татарське іго за 80 років закінчилося. І в таких умовах заради «балансування бюджету», як каже прем‘єр, віддати українську ГТС буде цілковитим безглуздям. Тим більше, що це одразу знизить зацікавлення до України з боку Європи і світу, колосально знизить суб‘єктність нашої країни. Владі, укладаючи угоди з Росією, треба спитати себе, чому досі всі угоди в газовій сфері були на шкоду Україні? Слід рахувати тисячу, а не сім разів, перед тим, як узяти й не відрізати.

Тимошенко судили за значно менші гріхи. Влада, зрозуміло, судді Кірєєва не боїться. То хоча б побоялася наочного прикладу Каддафі, у нього теж було багато вертолітних майданчиків. Судячи з усього, влада думає, що 2004 рік – це був сон, а для повторення Лівії в Україні замало лівійців.

 Василь Кисельов, народний депутат України (Партії Регіонів):

ГОЛОВНА ЗАСЛУГА РЕЗОЛЮЦІЇ НАЛЕЖИТЬ ПРЕЗИДЕНТУ ВІКТОРУ ЯНУКОВИЧУ

Я як політик розумію, що резолюція – досягнення нашого зовнішньополітичного відомства МЗС та Кабінету міністрів. Бо перемовини вів перший віце-прем’єр Андрій Клюєв. Але головна заслуга у цьому належить президенту Януковича. Ця резолюція нормальна абсолютно. Відкривається шлях. Нам сказали, що вважають  необхідним надати Україні перспективу членства в Євросоюзі. Мається на увазі  підписання договору про асоційоване членство в ЄС. Також бачимо, що відкривається шлях до підписання протоколу про зону вільної торгівлі із ЄС. Я не бачу пересторог. У 13 пункті резолюції сказано, що Європарламент вважає за необхідне запропонувати та провести недавно відкладену зустріч із нашим президентом Віктором Януковичем. Резолюція - це досягнення. Вона дає Україні карт-бланш. Вона вимагає проводити реформи, як вимагає того Євросоюз у кожної країни-претендента. Те, що там у значній частині тексту є застереження щодо Тимошенко та суду над Луценко, то я цього чекав. Я не здивувався. Бо вони сповідують свої принципи. А як сказав би так: коли у 2004 році помаранчеві прийшли до влади та викинули на вулицю 27 тисяч підготовлених спеціалістів, то тоді ЄС та США не говорили, що нова влада творить щось недобре. Я вважаю так: Тимошенко подала апеляцію, вона буде розглянута. І я переконаний, що буде прийнято зважене рішення у рамках українського законодавства. І всім потрібно буде з тим змиритися і з ним потрібно буде рахуватися. І Європі треба буде змиритися, бо вони сповідують демократію та верховенство права, і нам теж треба буде змиритися. Бо ми сповідуємо ці ж принципи, прийде час - у нас до всього буде абсолютно такий підхід, як у них. Тому всім треба буде рахуватися із рішенням (суду).

Тарас Чорновіл, народний депутат (позафракційний):

ЯНУКОВИЧ ЗІРВЕ ПЕРЕГОВОРИ І НЕ ПОЇДЕ В БРЮССЕЛЬ РОЗМОВЛЯТИ НА ПЕВНИХ УМОВАХ

Сам текст резолюції – це дуже скомпільований компромісний варіант, бо було побажання, щоб він об’єднав весь Європарламент. Треба було залучити до підписання цієї резолюції у тому числі і європейських лівих. Це було дуже важливо для авторів резолюції. Тобто щоб це була загальна позиція всього ЄП, а не окремих фракцій.

Тому, по-перше, це свідчить про те, що навіть найближчі соратники Януковича, в яких є договір з Партією регіонів про співпрацю, виставили серйозні передумови, яких би вони хотіли необхідних змін в Україні, щоб далі можна було вести з нею переговори.

По-друге, оскільки компромісний текст і частина євродепутатів була за те, щоб припинити переговори з Україною, але друга частина наполягала, аби їх продовжити, відбулася трошки дивна колізія. З одного боку, включено цілу низку положень, які б мали бути приємні для України, наприклад, згадка 49 статті, також, що обов’язково треба парафувати Угоду про асоціацію. Згадується необхідність візиту Януковича, згадується необхідність проведення самміту Україна-ЄС, а ми вже почали сумніватися, чи він відбудеться. Тобто ці всі позитиви є, але в підсумку вони всі дуже чітко ув’язані з певними вимогами. І оці вимоги мене трохи непокоять, тому що Європарламент побачив лише окремі проблеми, але не загальні, які є в Україні: повна відсутність судочинства взагалі як такого, повне свавілля силових структур, повне наростання централізації влади… Тобто замість цього всього, є лише окремі згадки про ув’язнення Юлії Тимошенко і в якомусь пункті – Юрія Луценка. Відбулася така собі фетишизація Європарламенту до подій в Україні.

Цей фетиш, з одного боку, позбавляє маневру українську владу, тому що зараз непросто звільнити Тимошенко. Зняти з неї будь-які звинувачення Янукович не ризикне. А, з другого боку, ЄП показав, що їх не особливо й цікавить проблема взагалі прав людини, судочинства і свобод, які є сьогодні в Україні. Їх цікавить конкретна проблема Тимошенко: щоб її звільнили й зняли звинувачення, а на тисячі людей, які гинуть ні за що у наших тюрмах, їм начхати.

Ця резолюція все-таки носить рекомендаційний документ для органів ЄС, а проблема виникає якраз з української сторони – Янукович чомусь увірував, що він може шантажувати ЄС і що Європі Україна потрібна більше, ніж Україні Європа. Насправді це абсолютно не так, Європа дуже швидко може махнути рукою. Бо весь бюрократичний механізм, який діє у Європейському Союзі, дуже інерційний, його дуже важко зупинити. Механізм у Європі на підписання Угоди був запущений давно, і ось так в один момент не могли його припинити, а Янукович сприйняв це як слабкість ЄС. Та насправді все набагато сумніше, а Янукович ще продовжуватиме бавитися цим шантажем і вимагатиме перспективи членства в ЄС, чого не буде за жодних обставин, враховуючи, що в нас робиться. Янукович також зірве переговори і не поїде в Брюссель розмовляти на певних умовах, унаслідок цього зірветься саміт, бо не буде на ньому що парафувати.

Григорій Немиря, народний депутат України (БЮТ):

РЕЗОЛЮЦІЯ - ОСТАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКІЙ ВЛАДІ

Будь-який неупереджений читач скаже, що це безпрецедентно жорстка резолюція. Я розглядаю резолюцію, перше, як підтвердження висловлених з боку Європарламенту попередніх резолюцій на підтримку українському суспільству щодо прагнень України до європейської перспективи. Європарламент підтвердив це. Друге. Європарламент чітко попередив Президента та його уряд, що вибір та вся відповідальність за вибір між інтеграцією та ізоляцією лежить на ньому. Підкреслю, це попередження і, можливо, останнє попередження щодо наслідків цього вибору та відповідальності. І третє. Європейський парламент також вважає, що хоча вікно можливостей щодо того, щоб найближчим часом завершити процес переговорів суттєво звузилося, воно ще не закрилося.  Ці три речі є ключовими: підтримка суспільству, попередження режиму та сигнал про те, що вікно можливостей звузилось, а не закрилося.

Крім того, я хотів би сказати про безпрецедентну чіткість та деталізованість резолюції, яка є результатом підтримки всіх політичних груп. У цьому є її відмінність від попередньої резолюції червня 2011 року. Зокрема зверну увагу на пункт, яким визнається, що процес проти Юлії Тимошенко засуджується Європейським парламентом, як порушення прав людини та зловживання судовою системою для політичного переслідування опозиційних політиків.

Подібні прецеденти існують у сусідній країні (мається на увазі Білорусь). Там теж починалося з резолюції Європарламенту, починалося з чітких сигналів, які давалися потім на найвищих переговорних рівнях. І коли на ці сигнали не було ніякої відповіді, то в Європі перейшли до інструменталізації політичних сигналів. Один з елементів такої інструменталізації - не лише пониження статусу зустрічей, відмова від самітів, що є найбільш легкими дипломатичними інструментами. Ще одним елементом є санкції, до яких належать відмови у візах і замороження фінансових активів та можливостей ними розпоряджатися. Якщо взяти список двох сотень білоруських чиновників різного калібру - від президента до його адміністрації, і закінчуючи суддями районних судів та членами виборчих комісій, та підставити сюди прізвища українські, то можна спрогнозувати, що може статися, якщо влада та Президент продовжуватимуть ігнорувати чітку позицію Євросоюзу. Якщо у виборі між інтеграцію та ізоляцією влада обирає друге, то відбувається інструменталізація ізоляції. І якщо такі випадки можуть бути прийняті на рівні окремих країн, то у випадку із Білоруссю це рішення було прийнято на найвищому політичному рівні ЄС. Отже, українська влада знає наслідки. Вона не може очікувати, що будуть зроблені виключення. У цьому є важливість послідовної та чіткої позиції ЄС, що її продемонстрував і Європарламент.

 Опитували Оксана Климончук, Маша Міщенко

УНІАН в Google News