Володимир Литвин: Я не бичок, і не теля, яке б можна було взяти і завести кудись...

Контрольний пакет влади дозволяє мати контрольний пакет власності... Скільки з державного бюджету не беруть - виявляється, ще є що брати... - Що робити? - Жити... Інтерв`ю

УНІАН звернулася за інтерв’ю до голови Народної Партії Володимира Литвина

"ПРИЧИНА КРИЗИ – БОРОТЬБА ЗА ВЛАСНІСТЬ"

Володимире Михайловичу, незручно просити Вас коментувати чутки, але у наших реаліях чутки  - чи не єдиний спосіб отримати бодай крихти інформації. Отже, з чуток, Ви особисто “імплементуєтеся” у команду Президента. Троє політиків, які мають репутацію “Ваших людей” стають головами ОДА. І призначення Гаркуші частково легалізує цю думку. Як Ви це прокоментуєте?

Я вийшов з того віку, щоби коментувати чутки, але оскільки питання сформульоване, то я відповім. Я не бичок, і не теля, яке б можна були взяти і завести кудись. Особливо цікава така постановка питання щодо мене, який свого часу ввів багатьох нинішніх провідних українських політиків у владне середовище.

На Миколаївщині призначений губернатором Олексій Гаркуша, який є керівником обласної регіональної організації Народної Партії. Я це розглядаю як бажання Президента вирівняти економічні процеси й забезпечити зростання економіки у тих регіонах, які “кульгають”. Я тут бачу, насамперед, намагання діяти за принципом: чим краще будуть діяти регіони, тим більшою буде підтримка особи, яка має право призначати на керівні посади у регіонах. 

А чим погана ідея: підсилити націонал-демократичний табір блоком Литвина, для якого ця ідеологія зовсім не чужа?

Ідея гарна, але ви прекрасно розумієте, як це деколи буває: повний плюралізм думок у одній голові. Таке трапляється, коли одні члени президентської команди стверджують, що не може бути ніякої мови про приєднання до них політичної сили, яку я представляю, а інші кажуть: ми Литвину пропонували, але він відмовився. У таких випадках краще, щоб вони самі в собі розібралися, які там у них плани щодо співпраці або не співпраці з тою чи іншою політичною силою.  Ви ж прекрасно розумієте – у політиці, як у житті: скільки людей, стільки думок. У нас мета чітко визначена: ми про неї заявили і відступати не збираємося.

Ви бачитеся із Президентом?

Я один із сорока шести мільйонів громадян України, а в Президента немає можливості бачитися із кожним з них. Я зустрічався із Президентом, коли була чергова фаза загострення політичної кризи. Він цікавився моїм баченням того, що відбувається в Україні, і моїм баченням, що слід було б робити у даній ситуації. Звісно, з того часу багато води спливло.

Політики називають різні причини тієї політичної кризи, яка мало не призвела до громадянської війни. Найпоширеніші з версій: недосконалість Конституції, нехтування законом, відсутність політичної культури, реставрація кучмізму. Яка головна причина того, що відбулося?

Сьогодні на ключових позиціях перебувають “пташки з гнізда Кучми”. Усі, без винятку, навіть ті, хто демонструє відверту ворожість по відношенню до нього. Бо вони свого часу бігали до нього у кабінет, де отримували можливості задля того, щоб потім проти нього боротися.  Всі – від лівого до крайнього правого спектру. Це я вам заявляю відповідально. Причина кризи – боротьба за власність. Точніше – незавершена боротьба за державну власність. Скільки з державного бюджету не беруть - виявляється, ще є що брати. Це головна причина, контрольний пакет влади дозволяє мати контрольний пакет власності. І наступний момент – нездатність домовитися. Російською мовою це називається “недоговороспособность”. Вони стали заручниками тих настроїв, вихід на поверхню яких вони ж спонукали.  Помаранчеві стали заручниками ідеї вступу України до НАТО, а біло-голубі стали заручниками ідеї другої державної мови. І перші не можуть вирішити проблему, і другі. 

Тоді зміни до Конституції не допоможуть після виборів подолати кризу. Що робити?

Жити. У політиків поважне ставлення до закону має стати генетичним кодом. Зараз у них спрацьовує інстинкт, що залишився ще з радянських часів, коли головну роль відігравали не закони, а постанови ЦК КПСС, ВЦСПС, Ради міністрів. Але тоді не було кричущого порушення законів. Була мораль. Її можна трактувати по-різному, але вона була. Сьогодні ми живемо в умовах суцільної аморальності, коли люди закликають жити чесно, а втім самі живуть в інших вимірах. Спочатку слід навчитися жити за законами, а потім закони вдосконалювати. Ніхто не каже про те, що погані правила дорожнього руху. Але те, що відбувається на дорогах України, свідчить про те, що правила не виконуються. Те саме можна сказати і про Конституцію: вона ігнорується. А якщо вона тотально не виконується, то ми не можемо побачити, що слід вдосконалювати, а від чого відмовлятися. Зараз ми бачимо бажання українських політиків писати Конституцію під себе і під певний розклад політичних сил, під певний момент.  

"ПАРТІЯ РЕГІОНІВ ПОВТОРЮЄ НАШІ ПОМИЛКИ"

Вже за кілька днів журналісти почнуть аналізувати бізнес-частини кожного виборчого списку. Кого з великих бізнесменів ми побачимо у вашому списку?

Тут нема що відкривати. Ви бачили список претендентів на кандидатство в депутати, ми його опублікували. Дивіться, вносьте зауваження. Скажіть, будь ласка, яка політична сила з тих, хто збирається йти на вибори, це зробила? А ми це зробили. Оскільки пропорційна виборча система не має можливості побачити та відчути, хто буде представляти їхні інтереси в області та на певній території, ми намагалися компенсувати недолугість виборчого законодавства. У нашому списку немає бізнесменів, немає представників ФПГ. 

А за які гроші вибори проводити будете?

Відповідно до закону про вибори народних депутатів, включно з особливостями цього процесу на дострокових виборах. Ви знаєте мою ідею і мою позицію: кожен з тих, хто бажає бути у списках, кожен з тих, кого рекомендували регіональні партійні організації, має чітко усвідомити. один депутатський мандат - це  50-60 тисяч голосів в залежності від явки на виборчі дільниці людей. Кожен з претендентів на кандидати підпише відповідну угоду, у якій чітко буде зафіксовано, що він зобов’язується отримати підтримку людей, у кількості не менше, ніж один мандат. У разі невиконання цієї позиції зобов’язується добровільно покинути списки кандидатів. З його приводу партія має прийняти  відповідне рішення, він у свою чергу не буде оскаржувати рішення ані в суді, ані у будь-який інший спосіб. Всі з цим погодилися. 

Це буде письмове зобов’язання чи джентльменська угода?

Письмове зобов’язання, оскільки джентльменські угоди інколи у нас не виконуються. Всі  з цим погодилися – і на політраді, і на політвиконкомі, і перед з’їздом кожен підпише такий документ. Будь ласка, хай переконують людей, шукають гроші, але кожен повинен виступати як член команди, і думати, як виступити, щоби люди його підтримали. Інших можливостей у нас просто немає. 

Газета, до якої має відношення Партія регіонів, пише, що на вашу участь у  виборах дане добро з Банкової і ви будете здобувати голоси, відбираючи їх у Партії регіонів. Ви думаєте, що Ваша політсила може боротися із Партією регіонів за її виборця? І чи в принципі, ви боретеся за одного з ними виборця? 

Я не думаю, що слід саме так ставити питання. Ми маємо українських громадян, які повинні дати оцінку кожній політичній силі відносно того, наскільки вона була щирою під час передвиборчої кампанії і що вона могла зробити, маючи владу у цій країні. Це стосується не тільки Регіонів, це стосується і БЮТ, і “Нашої України”, і СПУ, і КПУ. Всі вони зараз при владі. Сьогодні цікаво спостерігати, як знову ж всі вони штовхаються в опозиції. Всі рванули в опозицію, забувши, що вони при владі. Всі міністри, всі голови ОДА шикуються у стрункі колони, щоб йти на вибори. І в якій вони, пробачте, опозиції? Вести розмови про те, хто чий електорат забирає... В нас що, люди приписані, як кріпаки до політичних партій?!

Не приписані, але історично так склалося...

Це не історично склалося, це штучно так створено під час минулої президентської кампанії. І ця штучність зберігається по сьогоднішній день. Їм не потрібно придумувати месиджів, технологій, вони мають лише відмобілізовуватися на війну один проти одного, і це їхні головні месиджі і головні стимули. Помаранчеві – на біло-голубих, біло-голубі – на помаранчевих.   

Космонавт Леонід Каденюк, який йшов за вашим списком на минулій кампанії, буде балотуватися за списком Партії регіонів. Ви вважаєте кандидатуру Каденюка серйозним надбанням Партії регіонів?  

Оскільки я “живу, как чувствую”, відверто скажу те, що я відчуваю, і те, що бачу безвідносно до осіб. Мені дивно спостерігати, як Партія регіонів повторює наші помилки попередньої виборчої кампанії. Може статися така ситуація, що Партія регіонів у свій час неочікувано впаде під тягарем власної величі. 

"У МЕНЕ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО НАШИХ ВОЖДІВ ДОВГО НЕ БУЛО В КРАЇНІ..."

Про неучасть Росії у наших наступних виборах до парламенту говорили дуже багато. Але віце-прем’єр Микола Азаров відправився до Москви підписувати якісь спільні документи із “Єдиною Росією”. Як ви розцінюєте такий візит? Хто тут кого “імєєт”?  Партія регіонів використовує як карту “дружбу” з Росією чи це московські політики охоче демонструють свої симпатії політсилі, з якою у майбутньому планують тісні інтеграційні процеси?    

До останнього часу українським політикам вдавалося використовувати російську сторону. Водночас, як на мене, російська сторона це прекрасно розуміла. І сьогодні вона скептично й навіть іронічно оцінює те, що відбувається в Україні. Я вітаю намагання дружити партіями різних країн, і нічого не бачу поганого, коли партії націонал-патріотичного табору підписують угоди, скажімо, із європейськими партіями. А щодо останньої заяви, я тільки не розумію, що заважало зробити це раніше, півтора роки тому, щоб поєднати зусилля однієї правлячої партії з іншою, щоб стосунки між Україною та Росією не були просто формалізовані. Адже за великим рахунком вони сьогодні просто поставлені на паузу. А відтак висновок напрошується очевидний: це, швидше за все, передвиборчий хід. Це боротьба за електорат, який симпатизує Росії, оскільки це робиться для того, щоб не відповідати на запитання: а що ми зробили для того, щоби російська мова набула статус державної, як обіцяли? Такі кроки робляться для того, щоби заручитися симпатіями людей із відповідною зовнішньополітичною орієнтацією, а також, щоб переключити їх увагу, аби вони не запитували про те, чому не виконані попередні передвиборні ключові гасла.

Які гасла ви будете використовувати?

Ми будемо правду говорити про те, що в Україні робиться, хто за це несе відповідальність, і що потрібно робити. Думати, що, вигадавши красивий слоган, можна завоювати симпатії людей,  ілюзія. Вони роблять акцент на зомбування громадян. Нібито люди повинні вибирати між поганим та гіршим. Крім того, зомбування людей полягає у тому, що люди нібито несуть відповідальність за суцільну політичну кризу в країні.

Дехто з політиків каже, що Литвин, стверджуючи про майбутнє фальшування виборів, готує собі плацдарм для поразки. А я хочу сказати: це буде поразка не Литвина, а країни. Бо якщо вони домовляються і ділять сфери впливу, якщо вже домовилися, як розставити кадри після 30 вересня, а відтак домовилися, що не заважатимуть одне одному “підраховувати” голоси, то перспектив немає. Бо країна і так дійшла до межі, коли вона вичерпала ресурс державного будівництва і державного творення. Вони ще раз дограються до того, що їм не буде ким керувати, що Україна розпадеться.    

Як ви будете захищати свій результат на виборах цього разу?

Як захищати? Якщо до формування виборчих комісій не мають допуску сили, які не є парламентськими? Одна надія – на спостерігачів: будемо шукати людей, які б не продавалися. Я не хочу коментувати чутки, але зараз оприлюднюються суми, які деякі політичні сили  повиділяли для “своїх людей” у виборчих комісіях для забезпечення потрібного результату. Правда, прочитавши ці слова, дехто буде демонструвати праведний гнів. Але це лише слугуватиме ще одним підтвердженням того, що я кажу правду. Звідки беруться гроші? Не з власної ж кишені. Чого вони прагнуть у Верховну Раду? Бо мають відбити те, що вже начебто затратили. Знаєте як виходить: взяли чуже, воно стало своїм, вклали у вибори, тепер мусять відбити, бо воно ж здається своїм.

Вже розпочалася передвиборча кампанія. Як ви оцінюєте перші телевізійні ролики політиків та їхніх сил?

Я б не сказав, що це початок. Президентська кампанія плавно без паузи перейшла в парламентську кампанію 2006 року, а кампанія 2006 року продовжується донині і так само плавно перетікає у кампанію дочасних виборів 2007 року. Щодо самих роликів... Я думаю, що політики вибудовують рекламу з урахуванням рекомендацій. Тому претензії можна пред’являти не до дійових осіб, а до іміджмейкерів. Мені просто цікаво, що заважало правлячим нині партіям та вождям реалізовувати обіцянки, про які вони вкотре говорять. У мене таке враження, що їх довго не було в країні. А зараз вони повернулися, побачили: щось не так. І тепер збираються робити, щоб було «так». Пробачте, а хто відповідатиме за то, що було чи не було зроблено?

ПІД ПАРАСОЛЬКОЮ ВЕЛИКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ  НЕГІДНИКИ ТА ПРОЙДИСВІТИ ЗАСКОЧАТЬ В РАДУ

Володимире Михайловичу, на виході з кабінету побачила американського політтехнолога Гаррі Келнера? Що це він у вас робить?

Цікавився ситуацією, хотів почути з перших вуст оцінку того, що відбувається в Україні. І, звичайно, про мої перспективи.

Допомогу свою пропонував?

Всі добрі люди нам допомагають.

Гаррі Келнер на одній політологічній тусовці дуже аргументовано переконував присутніх, що російські політтехнологи не потрібні, і що не вміють робити вибори. Чи ви згодні з містером Келнером? 

Мені важко сказати, чи він має рацію, бо я сам ніколи не звертався до послуг російських фахівців. Багатьох з них я знаю, читаю їхні речі і  роблю відповідні висновки. Очевидно, змінився вектор наших політиків. Очевидно, помінялася мода. Очевидно, один від одного вони не хочуть відстати, відтак, звертаються до послуг представників Америки для того, щоб передбачити та спрогнозувати, що буде робити суперник під час виборчої кампанії.

Так хто у вас з політтехнологів працює? У всіх штабах працюють політтехнологи. Навіть, кажуть, Петру Симоненку Зюганов когось з Пітера прислав...

На превеликий жаль, ми не маємо тих, хто б нам когось прислав. Тому будемо спиратися на власні сили. Але будемо слухати консультації людей зі сторони, які б могли свіжим поглядом подивитися на наші оцінки, на наші плани та на наші напрацювання. 

Якою, на Ваш погляд, буде поствиборча коаліція? 

Я взагалі не є прихильником штучного поділу Верховної Ради. Виходить, що частина більш спритних і тих, які мають “підсилюючі аргументи”, щоб сформувати коаліцію у 226 голосів, оголошують себе керівною силою. А ті, які не змогли домовитися, і  в яких не вистачило “підсилюючих аргументів”, вимушені назвати себе опозицією. За нинішнього рівня культури, відповідальності слід скасувати «пропорціоналку» і повернутися до мажоритарної системи виборів. Ви подивіться, скільки «сміття» в списках, але вони знову сховаються під парасолькою великих політичних партій, і негідники та пройдисвіти заскочать в Раду. Хай вони вийдуть на світло і щось скажуть людям. Ну не можна так, щоб зрадників та перебіжчиків брали у списки лише за те, що вони зрадили. Ну як можна виховувати молоде покоління, якщо ми його вчимо на прикладах політичної зради?!  Якщо людина, яка нічого не варта, така собі посередня сірість, заскочила в парламент, надулася та побігла за портфелем до іншої сили – це добре? А потім він ще й пояснює свою поведінку політичною доцільністю. Якщо є така доцільність, і ти не згоден із практикою діяльності твоєї політичної сили, то вийди з її рядів, здай мандат та отримай підтримку людей, щоб проводити власну лінію. 

Ми просто перетворюємося на колоніальну державу, яка має атрибути державності, втім нічого сама не може вирішити. Ми перетворюємося на європейський відстійник, таке собі звалище...   

Чи важлива для політичного успіху країни така категорія, як особиста людська  порядність державних діячів?

Кожен день стикаєшся з непорядністю. Я є головою Наглядової ради Київського Національного університету. Вчора випадково дізнався про те, що Кабінет міністрів має розглянути новий склад Наглядової ради. Скажіть, будь ласка, у суспільстві, де правлять порядні політики, людину попереджають про те, що його очікує зміна статусу?  - Обов’язково, та ще «дякую» кажуть при прощанні, правда ж? Не кажучи про те, що як голова Наглядової ради я маю працювати до 2008 року. Я вчора, прочитавши в Інтернеті, що готується моє звільнення, зателефонував одному з керівників Кабінету міністрів і сказав: “Як же так? Коли я хотів скласти повноваження голови Наглядової ради та подав відповідну заяву, мене попросили забрати її, щоб не поглиблювати напруження навколо університету. А вчора таємно (до речі, це приховав від мене і ректор університету, і Кабінет міністрів) намагалися протягнути таке рішення”. Після цієї розмови питання відклали. Але ж я розумію, що тільки на певний час. Це називається боротьба з Володимиром Литвиним. Чи є мораль у таких стосунках? Немає. Якщо їх мотивація полягала у тому, що я не можу бути головою Наглядової ради тому, що очолюю кафедру в університеті, вони могли б сказати: хочете працювати головою Наглядової ради, визначтеся із завідуванням кафедри. Але при цьому хай би показали хоча б один нормативний документ, який забороняє суміщати ці посади. Скажіть, я що, злочинець? Чи не можна по-людськи сказати: ми не хочемо, щоб ти був головою Наглядової ради. Сказали б: у нас змінилися плани, тебе звільнено, чому – пояснити не можемо. Все б порядніше виглядало. Вперше рішення про моє звільнення хотіли провести через Вчену раду, але вона його не підтримала. Тепер вирішили зробити це прямо через Кабмін. Йому більше немає чим зайнятися? І скажіть, чому звільняти мене саме зараз, а, скажімо, не після посвячення у студенти 1 вересня?.. Може, тому що Литвин не хоче пристати до якоїсь їхньої зграї? Я тільки так це розцінюю. Це навіть не візантійщина, це якесь середньовіччя... 

Лана Самохвалова