Старий козир у новій грі, або Ще раз про мовне питання

Провладні депутати знову намагаються проштовхнути скандальний законопроект Колесніченка-Ківалова про мови, покликаний законодавчо закріпити двомовність у державі...

Зранку у Верховній Раді і навколо неї – гаряче. Провладні депутати знову намагаються проштовхнути скандальний законопроект Колесніченка-Ківалова про мови, покликаний законодавчо закріпити двомовність у державі. Захищати «ексклюзивність» української мови під стінами парламенту зібралися депутати-опозиціонери, Львівська й Івано-Франківська облради і небайдужі громадяни.

Але, кому насправді зараз потрібна і вигідна битва за мову, і, головне, хто в ній переможе?

Історія лобізму російської мови

Ні для кого не секрет, що питання мови в Україні виключно політичне, і його загострення за традицією припадає на вибори. Цей такий собі джокер, який дістають кандидати у президенти чи депутати, а згодом, розбурхавши суспільство та отримавши голоси потрібного електорату, швидко ховають у колоду – аж до наступної кампанії, залишивши ситуацію без змін. На темі мови спекулював Кучма у 1994 і 1999 роках. Щоправда у 1999 році конкуренцію йому в цьому питанні створили Вітренко і Симоненко, які теж обіцяли зробити російську другою державною.

Перед стартом президентських виборів 2004 року російську мову законодавчо взялися “захищати від дискримінації” депутати-нашоукраїнці Порошенко та Король, подавши на розгляд парламенту законопроект "Про забезпечення вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України".

У 2005 році тодішній голова СПУ Мороз теж врешті решт не втримався від мовних обіцянок і навіть ввів нове поняття – “офіційна мова”. Забажавши напередодні виборів поживитися голосами комуністів, він зареєстрував законопроект, у якому прописав, що: “Офіційними мовами на всій території України є українська та російська мови”. Згодом на законодавчому рівні “захищати” російську мову і російськомовних намагалися комуністи Грач і Симоненко, регіонали Шуфрич, покійний Кушнарьов, Єфремов, Колесніченко, литвиновець Гриневецький та інші.

Для Януковича питання мови – це взагалі стандартна обіцянка протягом всіх виборчих кампаній, починаючи з 2004 року. Звісно, вона досі лишилася невиконаною. Воно і зрозуміло, треба ж наступного разу теж щось обіцяти електорату.

У 2004 році передвиборча програма кандидата в президенти Януковича передбачала «вільний розвиток російської». У програмі блоку Януковича під час виборів до ВР 2006 року значилося: "Ми за надання російській мові статусу другої державної в Україні. Наш лозунг: "Дві мови - один народ!". Те саме гасло ПР використала і на позачергових парламентських виборах 2007 року. Президентська кампанія 2010 року не стала виключенням, там Янукович теж обіцяв надати російській мові статус другої державної. Посівши президентське крісло, про мовну обіцянку лідер ПР легко забув, як забував завжди. Навіть більше, вже у березні 2010 року Віктор Федорович заявив, що українська мова буде єдиною державною.   

І раптом напередодні візиту в Москву в березні 2012 року гарант заявляє, що “Україна найближчим часом прийме закон про дві державні мови - українську і російську”.

А вже наприкінці травня законопроект “Про засади державної мовної політики”, Колесніченка-Ківалова, який фактично впроваджує двомовність, з боєм і кровопролиттям намагаються проштовхнути у Раді. На перший раз опозиції атаку вдалося відбити.

Про підміну понять і ціну питання

Законопроект Ківалова-Колесніченка передбачає використання регіональних мов або мов меншин нарівні з державною.

Передбачений критерій визначення кількості носіїв регіональних мов на території регіону (села, міста, області) – 10% і більше - фактично забезпечить статус регіональної мови лише російській (за винятком хіба що кримськотатарської в Криму, і угорської – на Закарпатті), а не караїмській чи гагаузькій, які дійсно потребують захисту і підтримки. Навіть у пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що в разі його прийняття, російська мова стане регіональною в 13 адміністративно-територіальних одиницях – Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, Криму, Києві та Севастополі.

Науковці наголошують, що законопроект Колесніченка повторює усі головні вади його попередників (зокрема, проекту закону Єфремова, Симоненка й Гриневецького), оскільки передбачає розширення можливостей уживання російської мови до рівня, що перевищує рівень вживання української і, відповідно, негативно вплине на функціонування останньої. Нагадаємо, законопроект Єфремова-Симоненка-Гриневецького канув у Літу. Документ, яким визнавалась українсько-російська двомовність і припускалось вільне функціонування російської мови, зокрема, у діловодстві, законодавстві і освіті, викликав масштабні акції протесту в 2010 році, тож у Раді його навіть не розглядали.

Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності зробив висновок, “що законодавча ініціатива народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка за своїм змістом та формою юридичного викладу не відповідає положенням Конституції, Регламенту Верховної Ради, Рішенню Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10 рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови, а також не узгоджується з міжнародними документами, ратифікованими Україною, зокрема Європейською хартією регіональних мов або мов меншин”.

Навіть Венеціанська комісія у своїх висновках зазначила, що у проекті закону Ківалова-Колесніченка недостатньо гарантій використання та захисту української мови.

Ці два регіонали по суті зловживають засадами Хартії європейських мов, яка покликана захищати мікроскопічні регіональні європейські мови. Зарахувати до них російську мову в Україні – це, прийнаймні, спекуляція.

Цікавим є фінансово-економічне обґрунтування документу від Колесніченка. У Пояснювальній записці до законопроекту зазначено: “З урахуванням того, що у Державному бюджеті передбачені кошти на забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», введення в дію цього законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів”.

Але це чергове окозамилювання. Для забезпечення належного функціонування вісімнадцяти регіональних мов меншин, які нарахували автори законопроекту, необхідні чималі кошти. Додаткові вакансії службовців у державних і місцевих органах влади, перекладачів у судах, вчителів у школах і вихователів у дитсадках, друк навчальних посібників і підручників, випуск газет і журналів - в масштабах країни це виллється в десятки мільйонів гривень. І все це гроші з бюджету, тобто з кишень пересічних громадян. А чи давали вони на це згоду?

Старий козир у новій грі

- Мовне питання внесли до парламенту поспіхом у день, коли мала бути виголошена резолюція Європарламенту щодо політичних переслідувань в Україні. Схоже, владі був потрібний не проект Колесніченка, а винятково галас навколо нього, що мав би гарантовано відволікаючий ефект, - вважає народний депутат Леся Оробець. - Здавалося б, раптове внесення «мовного питання» мало чітку й очевидну мету – показати російськомовним громадянам, хто найбільше з політичних сил переймається їхніми інтересами після провалу з «покращенням життя вже сьогодні». При цьому влада і не приховувала, що голосів для прийняття скандального проекту не вистачає, а депутати в підсумку були надто зайняті трибуною і мордобоєм, аби згадувати про загрози міжнародної ізоляції напередодні Євро-2012 рівня «кольчужного скандалу» часів Леонід Кучми.

У свою чергу, нунсівець Олесь Доній вважає, що «мовна карта вкинута спеціально, щоб відволікти увагу, тому що соціальна політика нинішньої влади – вона провалилась. І вони хочуть знову зцементувати свій проросійський електорат перед виборами, щоб вони забули, що у них (у влади – УНІАН) провальна соціальна політика».

Яка доля спіткає закон Колесніченка-Ківалова? За словами спікера ВР Литвина, існують різні варіанти. Можна завершити розгляд питання - тоді парламент має визначитись щодо даного законопроекту. Інший варіант – прийняти узгоджене рішення з приводу направлення законопроекту на доопрацювання у профільний комітет, на повторне перше читання чи просто повернути Колесніченку і Ківалову на доопрацювання.

Та навіть якщо нинішній склад парламенту таки прийме законопроект Колесінченка, наступний склад його з легкістю зможе скасувати як незаконний і такий, що суперечить Конституції.

Одначе, що найважливіше, - якщо влада взялася за мову – то більше їй нема чого запропонувати виборцям. Але електорат навряд чи купиться на мову, як, власне, і на гречку. Мешканців Сходу (на чию підтримку так розраховують регіонали), як і решту українців, найбільше хвилює зростання цін і комунальних тарифів, відсутність роботи і низькі зарплати, охорона здоров’я і ціни на житло. Словосполучення “дискримінація російськомовних” у самих російськомовних українців викликає здивовану посмішку. Вкинуте в суспільство яблуко розбрату вже не спрацює - “покращення життя” всі громадяни відчувають на власній кишені.

У нову гру партія влади вступає зі старим затертим козирем. Тому фінал цієї не складно спрогнозувати...

Анна Ященко

УНІАН в Google News