Нова війна? Україна та Росія не можуть домовитися про газові резерви
Нова війна? Україна та Росія не можуть домовитися про газові резерви

Нова війна? Україна та Росія не можуть домовитися про газові резерви

16:08, 10.09.2012
12 хв.

Офіційні Київ та Москва знову конфліктують через блакитне паливо. УНІАН вирішив розібратись, у чому, власне, річ.

Газпром почав вимагати від України, щоб вона закачала у свої підземні сховища додаткові резерви газу для виконання Газпромом контрактних зобов’язань із постачання газу до Європи.  

А міністерство оборони РФ взагалі подало позов на повернення боргів газової корпорації ЄЕСУ, хоча про відсутність майнових претензній заявляла ще п’ять років тому.

Фактично, напередодні опалювального сезону, учергове запахло газовою війною. Але, якщо залишити за дужками питання боргів ЄЕСУ (це – тема для окремого дослідження), цікавим є факт претензій Газпрому щодо України з приводу закачки додаткових резервів газу. Передусім, пояснимо: для транспортування газу до Євпропи через Україну також використовується, власне, газ. Тобто, частина газу з газопроводу відбирається на компресорних станціях, і спалюється, щоб забезпечити работу турбін, які далі качають газ до Європи. То навіщо нам якийсь резер?

Відео дня

Як взагалі формуються газові резерви, чи є накопичення газу, що буде використовуватись для транспортування блакитного палива, зоною відповідальності України? Чим, між іншим, є позов щодо списаних раніше боргів ЄЕСУ? УНІАН звернувся до експертів.

ЗАПУЩЕНІ В РОБОТУ ТИПОВІ ГАЗПРОМІВСЬКІ ШАБЛОНИ

Михайло Гончар

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»:

Вимога Газпрому закачати у наші сховища газ показує, що запущені в роботу типові газпромівські шаблони. Розпочата системна робота із дискредитації України. Головна причина пов'язана із тим, що Газпром в минулому опалювальному сезоні в кінці січня — початку лютого поточного року не справився із своїми зобов'язаннями перед європейськими, тоді за найбільшого рівня споживання вони не змогли поставити необхідну кількість газу в країни Європейського Союзу. Причому ще й звинувачували Україну, мовляв, Україна відбирає газ. Невідомо, якою буде зима: теплою, холодною чи аномально холодною, але росіяни заздалегідь розпочали таку підготовку. І, не виключаючи гіршого сценарію, вони показують в бік України. Мовляв, Україна не закуповує та не розміщує необхідну кількість газу для транзиту, тому Європа може мати проблеми. Втім, якщо взяти до уваги контракт, підписаний 2009 роком, то там нема і слова щодо того, що Україна та НАК Нафтогаз зобов'язані закуповувати у Газпрома газ та розміщувати його у своїх підземних сховищах для підтримання транзиту в Європі. Там чорним по білому написано: все, що має робити НАК Нафтогаз, це технологічно забезпечити транзит. Нічого більше. Газпром хоче подвійний результат. При цьому українська сторона абсолютно резонно зауважила, оскільки ви, Газпром, правильно переймаєтеся проблемою безперебійності постачання газу до країн ЄС, оскільки це ваша юридична відповідальність закріплена у відповідних контрактах між Газпромом та європейськими кампаніями, то, будь ласка, візьміть та розмістіть необхідну вам кількість газу для підтримання стабільності постачання

Нагадаю, що, традиційно, до 2005 року включно Газпром розміщав газ у наших сховищах. Фактично, більша частина потужностей українських підземних сховищ газу обслуговувала потреби Газпрому. Газпром у нас напряму розміщав газ. З 2005 року ситуація змінилася, на ринку почав оперувати Росукренерго, але РУЕ фактично оперував газпромівським газом, оскільки сам свого газу не видобувал. Йому вигідніше примусити НАК Нафтогаз купити газ ще додатково десь із п'ять мільярдів кубометрів газу. Тому російська сторона та Газпром у притаманній їй нахабній манері просто намагається змусити НАК Нафтогаз України піти на додаткові витрати для виконання тих зобов'язань, які юридично на українській стороні не лежать. Вони лежать на Газпромі перед клієнтами ЄС. Тому позиція України в цьому випадку стовідсотково правильна. Інша справа, що потрібно це пояснювати. Тому що в Європі починають домінувати газпромівські інтерпретації ситуації. Європейці зазвичай, не намагаючись вникати та розібратися у суті речей, кажуть, що «у вас родинне непорозуміння». Радять: ви повинні це врегулювати. І це цілком грає на руку Газпрому. Українська сторона наступає на граблі. Відбувається певне напруження становища. І потрібні офіційні пояснення, що повинна, а чого не повинна робити українська сторона. Тому що інакше – програш. А, в принципі, Газпром намагається в черговий раз в такий спосіб переконати європейських партнерів в тому, що потрібно приймати інвестиційне рішення та реалізовувати проект Південний потік, що Україна ненадійна транзитна ланка, мовляв у них чергові вибори, нестабільність. Економічний форум в Криниці Гурській, де я перебував кілька днів тому, яскраво це показав. Тут, на форумі в Криниці, на одній з дискусійних панелей звучала така маячня в стилі Газпром-шоу, аж до того, що може розпочатися федералізація Україна, початок розпаду України, та партизанські війни на окремих територіях. Прикрим є той факт, що подібні сценарії озвучував один український експерт…

УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ ОДИН НА ОДИН ЗІ СВОЇМИ ПРОБЛЕМАМИ

Олександр Нарбут

Олександр Нарбут, експерт з енергетичних питань:

Якщо говорити про нашу спеціальну позицію по закачці природного газу в сховища, то вона базувалася насамперед на тому, що Україна ретельно намагається знайти ключ до російської переговорної позиції. І цю «ретельність» я навмисне ставлю в лапках. Бо якби ми дійсно намагалися вирішити проблему газового дисбалансу (маю на увазі як умови постачання природного газу, так і транзиту), то вирішували би проблему на міжурядовомоу рівні. У січні наступного року завершується строк дії важливої міжурядової угоди, яка протягом останніх десяти років регулює проблеми з Росією. Ця угода, як не дивно, підписувалося у Харкові і має назву «Про гарантії транзиту російського природного газу в Європу та його постачань до України». Україна не вживає на урядовому рівні заходів, щоб продовжити строк дії угоди. За такі речі повинен відповідати особисто прем'єр-міністр. Попри те, що таку роботу можуть вести і міністри, і перший віце-прем'єр-міністр. На жаль, це не дуже турбує і нашого президента. Україна втрачає міжурядовий фундамент, на якому могла би коригувати відносини із газовим монополістом. Ми розуміємо, що коли Європа починає розслідувати монопольну діяльність Газпрому в Європі, то Україна також повинна про це думати. Бо єдиним постачальником до нас більш ніж 60% газу є одна компанія – Газпром, він – монополіст номер один. Замість такої роботи, замість звернення до Стокгольмського арбітражу, замість рішення проблем, залучаючи європейських партнерів, міністр Бойко чомусь вирішив спуститися до рівня корпоративного спілкування з головою російського Газпрому Міллером та думав, що можна використовувати якісь спеціальні схеми. Бо, нагадаю, що Україна спочатку погодилася на таку схему закачування та навіть заявила, що буде брати двохмільярдний кредит Газпромбанку та використовувати його для придбання російського природного газу та закачування в сховища.

Але, потім позиція нашого Мінпаливенерго почала змінюватися. Гадаю, що пан Бойко почав думати, що цей газ не лише можна покласти у сховище, а ще й отримати спеціальний дозвіл він пана Міллера та його кремлівських патронів на торгівлю цим газом на європейському газовому ринку. Цікава деталь, правда? Замість відстоювати на урядовому рівні національний інтерес йде схема (або спроба) корпоративного використання наших підземних сховищ, щоб відновити втрачену Росукренерго можливість продавати газ на європейському ринку. Я не знаю, чи планувалося задіяти в цій схемі кампанію Росукренерго чи ні, але я не виключаю цього. Гадаю, що їм хотілося отримати ресурс газу для постачань на традиційно ті ринки, до яких мало доступ РУЕ.

Бо момент дійсно видався зручний. У росіян зараз газу під зав'язку, і цей газ потрібно десь ставити, споживачі не беруть, бо намітилося стійке зниження російського природного газу в ЄС. Та й Україна почала відмовляти у придбанні тих конкретних обсягів, які вона повинна сплачувати. Ця гра продовжувалася. Саме з цього приводу, гадаю, відбулася зустріч у Сочі, на якій сторони не порозумілися не знайшли спільної мови. Як альтернативу Росії запропонували закачати газ за свій рахунок, що цілком резонно, бо їй нема де цей газі подіти, крім того, наші ПГХ – це найбільш близьке плече до постачань цього газу до Європи. Таким чином, Росія могла би уникнути ситуації, яка трапилася цієї зими. Нагадаю, тоді вона знизила обсяги постачань до ЄС та не могла виконати свої зобов'язання. Тож, маючи газ у сховищах на кордоні, Газпром міг би у пікові навантаження знайти додаткові обсяги. Але у офіційної Росії своє бачення, що повинні робити українці. Тож сторони не домовилися по першому питанню: закупівлі газу Україною для подальшого експорту. Ані по другому питанню, коли Україна пропонувала: закачування газу у українські сховища самим Газпромом. Але це — квіточки, ягідкі ще попереду. З моєї точки зору, це  один з елементів стратегічної гри. Коли кажуть, що слід розглядати події у взаємозв'язку, то я вважаю, що її слід розглядати не у короткому взаємозв'язку, (місяця-двох), а у довгому взаємозв'язку. Росія знає фінансову слабкість України, велику кількість боргів, які Україна повинна обслуговувати, проблеми із бюджетом, виборчий процес, все це робить Україну слабкою. Гадаю, що Володимир Путін ставить перед своїми підлеглими питання так: зараз або ніколи, маючи на увазі повне панування на українському енергетичному ринку. А ще краще (так він окреслив на інаугурації), щоб наш митний простір не був замкнений. Тобто, нам пропонується всілякі страшилки, що ми не можемо гармонізувати відносини на рівні зон вільної торгівлі і нам потрібний єдиний митний простір, де Росія буде домінувати (так як вона це робить у зменшеному вигляді митного союзу за участі Білорусі та Казахстану). Це – частина великої атаки. І як ми чули, відмова України наповнювати за свій рахунок сховища задля підтримки експортних програм російського Газпрому було інтерпретована як дії України на підрив енергетичної безпеки Європи. Гадаю, що це перші залпи. І ми почуємо ще. І в реалізації принципу «Бери, або плати» (take or pay). І коли міністр бадьоро каже, що ми маємо вибрати лише 35 мільярдів це невірне трактування діючих контрактів, де інший обсяг річних постачань, 52 мільярди кубометрів. Наші прохання не були задоволені, тож ми по контракту повинні взяти саме 52 мільярди, або 80% від вартості газу. Якщо Україна цього не робить, є діючі умов контракти, які дозволяють Росії перейти на авансову оплату всього газу. Тільки воля Росії визначатиме, чи включати take or pay та переходити на авансовий платіж. У випадку переходу на ці умови у зимовий період Україна може мати певні труднощі. У січні бюджет наповнюється слабко, з січня включення take or pay та авансового платежа може призвести до бюджетної кризи та недофінансування бюджетних програм.

І останній аргумент – це відмова Росії від відтермінування платіжа 100 доларів, яку наші фахівці називають знижкою 100 доларів. Тобто, якщо умови будуть для всіх, хто не входить у Митний союз, єдиними, то Україна повинна буде платити повну ціну за газ, а це – більше 520 доларів за тисячу кубів. Зараз ми платимо на 100 доларів менше. Тобто, Україна може опинитися у ще більш складному становищі. Я не кажу, що сценарій 2009 року може повторитися. Але, враховуючи непрості відносини із європейськими партнерами, та відсутність реальних дій на енергетичному та газового ринку, Україна може постати один на один із проблемами.

Записала: М. Міщенко

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся