Коаліція професійних лобістів?

Янукович, сперечаючись із Тимошенко, захищає газові угоди від перегляду. Мабуть, забув, що разом із БЮТ голосував за відставку уряду Єханурова саме через ці угоди... Як відокремити бізнес від політики...

Можливо, про останнє “прохання” СПУ до “Нашої України” змінити кандидата на посаду спікера й не варто було б згадувати. Урешті, цей тест на дотримання коаліційної угоди й узагалі на порядність партнери соціалістів, за незначними винятками, витримали успішно.

Але не варто проходити повз мотив, за яким Олександр Мороз поставив під сумнів право Петра Порошенка очолювати парламент. Лідер СПУ нагадав відому тезу Президента Ющенка та й, власне, один із пунктів коаліційної угоди про потребу розділити владу та бізнес. Мовляв, пан Порошенко цій вимозі не відповідає. Наступна теза з мотивації Мороза – тандем Порошенка й Тимошенко вже раз призвів до кризи й призведе знову, - ніби автоматично випливає з того, що потенційний голова ВР -  бізнесмен. Те, що й пані Тимошенко не далека від бізнесу, - якось із логіки соціалістів випало...

Отже, чи не найбільша проблема всього політичного життєустрою України була використана як технологічне знаряддя для досить таки дрібної тактичної операції одного із суб’єктів коаліційного процесу...

СПРАВЕДЛИВІСТЬ Є, ДОСТАТНЬО ПОЧИТАТИ КОНСТИТУЦІЮ

Механізм розділення влади та бізнесу давно прописаний у Конституції. Він полягає у забороні сумісництва виборних та виконавчих посад, депутатського мандата й посади в керівництві комерційного підприємства тощо.

Усю решту в “розділенні” забезпечує дотримання цієї норми. А дотримання норми – це не “корупційні скандали”, які завершуються, як каже Мороз, “громадською думкою”, а справжнім судовим процесом. Де сторона обвинувачення, як от у справах про корупцію з дітьми екс-прем’єрів Ізраїлю та Британії або віце-президента США, - виступає з фактами та доказами й не ховається за “громадською думкою”.

Саме цей механізм стимулює зовсім не вроджені звички західних еліт не лише бажати виглядати чесними, а й бути ними.

У нашому конкретному випадку здійснити контроль щодо сумісництва мала після виборів 26 березня ЦВК. Якщо пан Мороз має претензії до неї, то до чого тут питання щодо спікера? А якщо ЦВК, за даними Мороза, погано виконала свій обов’язок, то тоді лідер СПУ мав би вимагати скласти повноваження не лише від більшості з теперішніх народних депутатів з так званих “правих” партій – “Нашої України” та ПР, але й половини власної фракції, не кажучи вже про БЮТ.

Утім, очевидно, що саме наявність “колоди у власному оці” і не дає змоги навіть найчеснішим політикам в Україні вести справжню боротьбу не те що з корупцією, а й саме з бізнесом у політиці. Звідси, між іншим, і електоральний результат “борців”, як от у пана Олександра Зінченка. Який  свідчить саме про громадську думку щодо згаданих способів боротьби. Не подобаються ці способи громадянам. Мабуть, їм таки потрібні факти, а не лише ярлик “олігарх” чи “корупціонер”.

Тим часом у світі справді існує метод “самовідокремлення” бізнесу від влади, коли інтереси бізнесу в політиці представляють не просто наймані депутати, а цілі ідеологічні партії ліберального штибу. Різницю з нашим варіантом утілення цього механізму можна побачити на власні очі. Найсуттєвіша полягає в тім, що “там” у всього бізнесу абсолютно однакові ідеологічні установки: менше податків, менше бюджетних видатків, нижчі соціальні стандарти тощо. Обстоювати такі вимоги й утілювати їх у життя здатні лише потужні політичні структури. Причому ця їхня ідеологія сама по собі не виховує “соціально відповідальний бізнес”, а просто вимушена робити поступки внаслідок жорстокої боротьби з не менш принциповими й монолітними лівими силами. І саме жорстокість цієї боротьби не дає змоги справжнім ідеологічним партіям ні змішувати всередині себе ліберальне з соціалістичним, ні створювати партії за галузевим принципом, не кажучи вже про персонально-кишеньковий.

Може, тому їхні навіть вимушені “широкі коаліції” значно відрізняються від наших, бо коаліція – це тимчасове, але не ідеологічне союзництво.

Що маємо ми?

БАЗАР ПОЛІТИЧНОГО ЛОБІЗМУ

Передусім відсутність партій та політиків, яким великі бізнесмени довірили б представляти їхні інтереси у владі. Прихід у парламент пана Ахметова – це не лише гонитва за імунітетом. Якщо правда, що він гарний менеджер своїх активів, - то логічне його бажання принаймні зсередини побачити законодавчі та урядові механізми, від яких залежить їхнє майбутнє. А потреба побачити самому є – бо ні найманий менеджер Віктор Янукович, ні інші поважні особи з партії, нехай вони й самі мають великі статки, - останніми тижнями ніяк не доведуть свою політичну спроможність. Та і їхній виборчий успіх, у чому вони самі зізнаються – не так їхня заслуга, як “досягнення” помаранчевого табору.

Ось, до речі, про останній “топ-менеджмент” лідера Партії регіонів Януковича... Одночасно з блокадою роботи парламенту та підготовкою якихось акцій протесту просто під гучним, але беззмістовним гаслом “Досить!”, - він раптом згадав російсько-українські газові угоди. Ну й, звісно, сперечаючись із пані Тимошенко, давай їх захищати від перегляду. А що разом із БЮТ голосував за відставку уряду Єханурова саме через ці угоди – просто забув. Утім, якби просто забув про послідовність своєї політичної, а головне – економічної позиції, то це його особиста проблема. Але від імені народу він обіцяє мало не повстання на захист цих угод.

Хоча нормальний політик мав би згадати, що деякі друзі з Росії за “повстання” в Україні ще й доплатили б. А тут їм пропонують “усього лише” з цією метою, а також під приводом “провокації” від Тимошенко навпаки - отримати додаткові гроші, піднявши ціни на газ... Ну, і кому врешті Янукович своєю заявою догодив - великому бізнесові свого регіону, де вже росіяни в розрахунку на підвищення їхньої віддачі скуповують місцеві облгази?

Добре, якщо “гарного менеджера” Ахметова примусив “зівнути” цю витівку Януковича лише футбол. А то вже сумніви закрадаються: чи сам він справді такий великий менеджер, як його малюють...

Іншим доказом тому, що успішному бізнесменові все доводиться робити власними руками, є ціла низка політичних проектів пана Пінчука, яким він намагався передовірити в парламенті обстоювання своїх інтересів, але, як виявилося, марно. КОПи, “Віче”, та навіть Народна партія Литвина... Схоже, пан Пінчук, наспілкувавшись із найавторитетнішими грандами світової політичної еліти, чесно намагався здійснити експеримент з відокремлення свого бізнесу від офіційної влади, але таки не зовсім  західного типу. Не вийшло.

Чому провалилися ці електоральні проекти? Ні, той факт, що за ними, попри “відокремлення”, усе одно бовваніло ім’я нелюбого народом олігарха, - не головна причина. Головна – він не зміг найняти чесних менеджерів, які б працювали за гарну винагороду з рук господаря, а не за спробу заробити ще на етапі розкрутки проектів власний політичний капітал, плануючи конвертувати його в капітал фінансовий. Дивна річ: є в олігарха гроші – а “музика” не замовляється. Дефіцит справжніх “музикантів”. Ну, не Співакови вони – аутсайдери останніх виборів. Хоча справжній Співаков в Україні непогано конкурує з попсою. Якби ж і найняті політики-менеджери справді конкурували на рівні еліти, а не “косили” під урожайний популізм...

Отже, при всьому “багатстві вибору” – ринок політиків-функціонерів ідеологічного формату в Україні дуже обмежений. Це ще одна причина неможливості нормального відокремлення бізнесу від практичної політики. Чому нема ринку політиків-функціонерів? Бо попит на них – не ідеологічний, а конкретно-лобістський. Щось на кшталт Співакових, які б лабали “Мурку”... Днями ось довелося побачити, як відомий експерт-економіст, що пройшов до парламенту в команді Партії регіонів уже в ролі найманого функціонера, інтелігентно так блокував трибуну. Без натхнення, бочком-бочком...

До речі, про блокаду цю з боку Партії регіонів... Звісно, і право таке в ПР є – блокувати, якщо більше ні чим засвідчити свою опозиційність. І пан Зварич конче не правий, що скаржиться в Мін’юст та прокуратуру: на те в депутатів і недоторканність, щоб вони в межах своїх депутатських повноважень могли навіть заважати працювати парламентові. Ми вже не згадуємо про блокування урядових установ під час Помаранчевої революції, де саме депутатський імунітет багато чому прислужився...

Але з боку ПР ця блокада, а ще більше погрози всіляких народних повстань - це черговий провал політичного менеджменту. Адже в такий спосіб вони остаточно закривають собі шлях до іншого формату коаліції, саме заради якого не хочуть змиритися з опозиційністю та, нарешті - висунути на посаду віце-спікера свого кандидата.

Але й у цьому прикладі є прямий зв’язок бізнесу та політики. Зокрема, навіть за недоведеності бравими правоохоронцями з команди Президента Ющенка конкретних злочинів, за підозри в яких протягом минулого року “гнобили” активістів Партії регіонів, - нинішній їхній демарш, очолюваний першими особами всього “клану”, доводить сутність цілого стилю як в політичному, так і в економічному житті: штурм і натиск. Це – м’яко кажучи. Бо якщо і свої бізнес-справи вони чинять так, як будують коаліцію, - то крім силових засобів у їхньому інструментарії справді нічого не проглядається...

У ЛІЖКО ДО ГИДКОГО НАРЕЧЕНОГО?

Тепер погляньмо, як впливає бізнес на політику головного промоутера президентської ідеї про “відокремлення” – пані Тимошенко. Ні, не будемо перегортати списки “перевихованців” БЮТ із числа “в’язнів кучморежиму” і навіть імена майбутніх голів комітетів чи й урядовців з них же. Хоча там є прямі бізнесові конкуренти колег із союзницьких фракцій коаліції... Але візьмемо за аксіому, що якраз їхні економічні суперечності помирить спільна програма й правильне бюджетне фінансування, збалансована митно-тарифна та валютно-грошова політика. Можливо, їх навіть не посварить подальший процес приватизації під орудою представника БЮТ...

Але який загалом вплив жорстких бізнес-інтересів мала відчути сама Тимошенко, аби після колись веселих переможних наскоків на партнерів-“корупціонерів” тепер замогильним тоном проголосити кредо британських королев: “заплющити очі й думати про...” в нашому випадку – Україну.

Ні, це не заради народу чи навіть своїх виборців, які люблять її, коли вона безстрашно йде на бій і на “багаття” – в опозицію, гучну і яскраву, після якої щоразу все ближче очищена від зайвих домішків влада. Але ж не в “ліжко” до гидкого “нареченого”... І це під широко розповсюджувані байки, що саме цей “наречений” потім і вижене її під найменшим приводом з палацу, - принижену й розчавлену самим своїм вимушеним “шлюбом”, та ще й з вантажем соціально-економічних поразок...

Так, Юля вміє викрутитися з будь-якої ситуації й повернути її собі на користь. Але тільки за чийсь кошт. Якщо вже брати аналогію з торішньою відставкою, - то врешті вона не піднялася за рахунок Порошенка, а лише отримала завдяки йому мученицький вінець. А як баласт, наче колись Лазаренка, вона скинула (викинула з політики) кількох більш наближених партнерів: панів Зінченка, Волкова, останнім часом – Бродського. Хто наступний? Не ті, заради кого нині “заплющуються очі”?

Власне, це також спосіб відокремлення бізнесу від влади. І що контракт у Юлі з її теперішніми “грошовими мішками” тимчасовий – зрозуміло. Але на яких умовах? Можливо, саме Тимошенко є тим ідеальним політменеджером для бізнесу, який системно захищає його інтереси? Ані програмні “солідаристські”, а згодом “соціал-демократичні” назви про це не свідчать. Про системність стилю Тимошенко взагалі годі говорити. Суцільний плач бізнесменів за часів її урядування – тим більше. Натомість  Юлине мистецтво ходіння по чужих бізнес-трупах нормальні ділки не могли хоча б не помітити.

І правда, бізнес прийшов до БЮТ під абсолютно конкретні обіцянки прем’єрства як головної і необмеженої влади. Інша річ, що не з її провини  нині потрапив у жорстку систему коаліційних координат, та ще й із “заплющеними очима”. Аби виправдати вкладені в цей незапланований проект інвестиції, її фракційний бізнес має тримати Юлю зі здобутими нею урядовими посадами в заручницях так довго, поки не “відіб’є” все плюс обіцяне... І це може завадити їй вийти на президентські вибори так красиво, як вона досі вміла, а партнери по коаліції в разі провалу уряду, де в БЮТ суцільні економічні блоки, - допоможуть виборцям не переплутати, скажімо, енергосектор з соціальним фондом...

КОАЛІЦІЯ І БІЗНЕС: НАВІКИ РАЗОМ

Якщо зовсім відверто, то найкращим професійним лобістом різноманітного бізнесу донедавна була СПУ, яка просто робила це через окремі голосування під будь-якими пристойними приводами. І хоча багато яких таких голосувань пояснити соціалістичною ідеологією було важко, але свого великого бізнесу в неї було не так багато, як в інших, і це давало змогу тримати партійну марку.

Нині все ускладнилось, бо півфракції надано “промисловцям”, які чомусь не опинилися в природній для себе стихії ПППУ та “Нашої України”. Можливо, через донецьке походження. Але проблем ці півфракції наробили соціалістам удосталь. І не тому, що справді тягнуть СПУ до коаліції з Партією регіонів чи примушують лідерів партії непристойно домагатися посад, зі спікерською включно. А тому, що в цьому соціалістам важко публічно зізнаватися. Це – чи не найгірший, “сором’язливий”, як у відомого Альхена, зв’язок бізнесу й політики. Звідси щоразу такі смішні байки, зокрема, і про чужі гріхи в цій царині.

Що ж до “Нашої України”, героя найбільш цікавих міфів та легенд про зв’язок бізнесу і влади, то навряд чи варто прикладати ці міфи до шоколадного, автомобільного, ба навіть нафтового та банківського бізнесів, які, зрозуміло, тут є, і ніколи цього не приховували. Свій зиск цей бізнес здавна отримував через законодавчі рішення, лобійовані, як правило, за Кучми в компанії з кучмістськими ж фракціями, а за Ющенка – просто через уряд Єханурова. Але приводів говорити, що вони якось системно повпливали на процеси в українській економіці, - так і не дали. Мільйонери, близькі до НУ, за даними ДПАУ множаться десь там, поза владою, ну, нехай у регіонах. І навіть земельні посягання та митні “бешкетування”, на які натякав ще пан Зінченко, - не виходять за межі звичайного ліберального погляду на речі, нехай і ліберального в нашому розумінні.

Але, зрозуміло, усе це лише на тлі першого й поки що останнього справжнього газового мільярдера Д.Фірташа, чиїм лобістом виявився президентський блок. Тут картина одразу круто змінилася, хоча, схоже, не тоді, коли пішли розмови про таємниці “Росукренрего” та тінь С.Могилевича, а коли сам Фірташ легалізувався і все, окрім Могилевича, підтвердив.

Найважче в цих умовах “Нашій Україні” стало тримати монополію на тепер уже знаменитого Фірташа з його та “газпромівським” РУЕ. Довелося цей “посаг” покласти в коаліційний кошик і просто передати в руки Тимошенко, чиї люди керуватимуть ПЕКом та НАКом...Про те, що “різати” цю курку з її золотими яйцями нові розпорядники не збираються, - можна було здогадатися ще до того, як Юля зняла найрадикальнішу свою тезу про скасування газових угод з Росією, а залишила тільки бажання прибрати посередника, знайшовши тут спільника з Порошенком.

Можливо, згодом позиція ще пом’якшиться, коли порахують інших посередників: тих, що торгують газом безпосередньо на українському ринку, тих, що ганяють український, власного видобутку, призначений для українців, газ до Європи. А також зіставлять посередницькі функції “Газпрому” щодо, наприклад, туркменського та решти середньоазійського газу.

Або все буде, як завжди, простіше: Фірташ поділиться...У будь-якому разі просто викинути його з угоди, не запропонувавши Путіну “сатисфакцію”, - просто неможливо. Навіть за допомогою “великої вісімки”... “Сатисфакція” ж може стати ще дорожчою?

Суттєва відмінність від попереднього стану полягатиме в тім, що тепер знатиме і контролюватиме всі процеси, пов’язані з бізнес-інтересами Фірташа, широке коло зацікавлених осіб не просто з коаліції, а з різних його партій, та ще й з парламентського комітету. Плюс на конкурсній основі призначений голова НАК “Нафтогазу” зі своїми – не своїми чиновниками...

Чи знатиме про цей зв’язок влади та бізнесу суспільство? Навряд. Хіба якщо додатково вдарять по бізнесу “регіоналів”. Хоча ті самі вже пообіцяли підтримувати газові угоди, а значить – і РУЕ з Фірташем...

Загалом же саме тут і проглядає нова система відносин коаліції та бізнесу: вони стають груповими. Тепер, при забороні коаліціянтам голосувати разом з опозицією, фактично виключається можливість купівлі окремих законів уроздріб, за рахунок “випадкового збігання інтересів” окремих депутатів коаліції з інтересами опозиції. Але це не означає, що ці інтереси будуть зовсім проігноровані. Навпаки, у ліберальній щодо економічного розділу коаліційній угоді є досить широкі рамки, куди, за правильного підходу опозиції, впишуться і її конкретні інтереси, навіть без її голосів. Про інтереси коаліціянтів, звісно, можна взагалі говорити в “пакеті”.

З байками й чутками з надр коаліції стане сутужніше: коаліція втратить інтерес до їхнього “зливу”, - принаймні до можливої наступної політичної кризи. Це буде зірковий час для справжніх економічних експертів...

А на широкий загал так: влада та бізнес – це погано, треба відокремлювати і боротися як з корупцією. А от коаліція та бізнес – це красиво, розумно й системно.

Не вірите? Ось на останній спільній прес-конференції трійки пана Мороза запитали про кандидата на посаду міністра транспорту від СПУ, про бізнес і владу. Відповідь: якби щось було, уже б розслідували. Потім усі троє повернулись і пішли. Прес-конференція завершилась. Коаліція вкотре укріпилась.

Ірина Погорєлова