Київський центр судово-психіатричної експертизи наразі єдиний в Україні / фото УНІАН

​​​​​​​Тест на божевільність: хто і як визначає наявність психічних розладів у злочинців

З наближенням виборів все частіше доводиться чути від пересічних українців, що непогано було б, якби кандидати у президенти і народні депутати перед тим, як балотуватися, проходили психіатричну експертизу. Втім, деяким депутатам, якщо вони знаходяться під слідством, а також іншим підозрюваним у скоєнні важких злочинів, це дійсно доводиться робити. УНІАН дізнавався, де, хто і яким чином визначає, чи справді той чи інший злочинець має психічні розлади.

Київський центр судово-психіатричної експертизи наразі єдиний в Україні / фото УНІАН

Київський центр судово-психіатричної експертизи - єдиний в Україні. Другий такий центр нині, на жаль, на окупованій території – в Донецьку (всі інші судово-психіатричні експертизи функціонують як структурні підрозділи обласних психіатричних лікарень). Але потрапити до цієї закритої установи виявилось не так просто. І справа не тільки в тому, що спочатку не було ясності, чи Центр підпорядковується Мінюсту (як пенітенціарний заклад), чи МОЗу (як частина психоневрологічної лікарні).

Насправді, щоб дізнатися, що потрапити до установи можна через звернення до Київської міської державної адміністрації, спілкування з міністерствами у УНІАН забрало не багато часу. А ось КМДА перед тим, як надати такий дозвіл, тягнуло кота за хвіст понад два місяці: два інформаційні запити редакції до Департаменту охорони здоров’я КМДА лишились без відповіді, і тільки з третьої спроби вдалося пробитися до столичних чиновників. Нарешті, днями відвідати Київський центр судово-психіатричної експертизи кореспондентів УНІАН запросила його директор – Світлана Опейда.

«СІЗО» з квітами

Щоб знайти ту саму будівлю, УНІАН довелося добряче поблукати величезною територією київського медичного об’єднання «Психіатрія», утвореного кілька років тому на базі міської психоневрологічної лікарні №1 (в народі – «Павловка»).

«Ой, дитинко, це тобі ще довго йти. Вгору, до лісу, відділення номер 13», – давала напрям літня санітарка, яку пощастило зустріти.

«Ви не туди йдете, вам треба в інший бік…», - казав хтось з випадкових у цьому місці перехожих.

«Йдіть, доки не побачите високий п’ятиметровий паркан…», – підбадьорював хтось інший.

І паркан виявився, справді, вражаючим – височенний, сірий, бетонний, характерний не для медзакладу, а для якоїсь тюремної установи.

Паркан характерний не для медзакладу, а для тюремної установи / фото УНІАН

Парадний вхід у будівлю Київського центру судово-психіатричної експертизи також відповідає специфіці режимного об’єкта – решітки на вікнах, камера спостереження і велике підвісне дзеркало для ширшого куту огляду. Червоний вуличний дзвінок, поруч із яким висить розпорядок і вимоги до «передач».

Через невеличке віконце у залізних дверях кореспонденти УНІАН передають свої посвідчення особи. З-за дверей чутно телефонний дзвінок: «Тут двоє журналістів прийшли…». За п’ять хвилин нам відчиняють двері, пропускаючи через прохідну…

Київський центр судово-психіатричної експертизи - режимний об'єкт / фото УНІАН

На цьому аналогії з потраплянням до якогось СІЗО різко обірвалися. Картина, яка відкрилася у дворі режимного об’єкта, ніяк не в’язалася з розумінням того, де ми знаходимось. Адже величезне різнобарв’я квітів на клумбах – останнє, що очікуєш побачити за височенним невиразним парканом. «Квіти у нас всі страшенно люблять, - говорить директор Центру Світлана Опейда. – Жаль, ви не прийшли у червні, у нас тут така роза цвіла! Мушу показати, бо не повірите. Вона у мене на телефоні, на заставці. Щороку цвіте – листя не видно. Всі прокурори, коли приходять, спочатку з нею селфі роблять, потім в будівлю йдуть».

За великим парканом - величезне різнобарв’я квітів на клумбах / фото УНІАН

Втім, якщо фотографувати квіти тут – норма, то фотографувати пацієнтів (їх називають підекспертними), безпосередньо умови їх утримання та персонал - не можна. «Мене теж не фотографуйте, будь ласка… Ми маємо справу не лише з особами, які порушують закон, а й з психічно хворими, які порушують закон», – пояснює Опейда.

Пані Світлана працює в Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи з 1989 року. Починала з посади психіатричного експерта, потім стала завідувати відділом стаціонарної експертизи, а вже восьмий рік є директором. Тож були часи, коли їй погрожували, але про це жінка воліє не говорити.

Фотографувати квіти тут – норма, але пацієнтів та персонал не можна / фото УНІАН

Втім, про те, що підекспертні Центру можуть бути небезпечними для персоналу, мимоволі свідчить той факт, що, на відміну від клінічних психіатричних лікарень, тут більше медбратів, ніж медсестер. ««Медсестри» у нас чоловіки, «молодші медичні сестри» – чоловіки. Є і жінки, але, в основному, процедурні, які тільки вдень працюють. А ті, хто залишається на зміну вночі, – чоловіки», – каже директор.

Загалом, у Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи працює трохи більше сотні людей. Більшість – це медичний персонал, судово-психіатричні експерти, психологи, медичні сестри, молодші медичні сестри. Плюс, господарчі посади. А охороняє Центр рота конвойного полку.

Не лікування, а дослідження

Головне завдання судово-психіатричних експертів – не лікувати психічні розлади, а проводити судово-експертне дослідження. Тобто - діагностику наявних психічних розладів, визначення їх ступеню, соціальної небезпечності людини, її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. «В своїй діяльності судові експерти керуються принципом презумпції психічного здоров’я – будь-яка особа вважається психічно здоровою, якщо клінічно не буде встановлено зворотне», – пояснює Опейда.

У Центрі є амбулаторна судово-психіатрична експертна комісія, засідання якої відбуваються двічі на тиждень, і яка за рік проводить близько ста тридцяти експертиз, а також стаціонар.

Будь-яка експертиза складається з кількох етапів. Ще до того, як особа прибуде на огляд, експерти центру детально вивчають надані матеріали провадження, медичну документацію відносно людини. Коли особу вже оглядають, то зіставляють дані. І, якщо під час амбулаторної експертизи спеціалісти не можуть винести рішення при одномоментному огляді, то можуть рекомендувати суду, слідчому судді чи особі, яка залучила експертів в цивільному провадженні, провести експертизу в стаціонарі. Тривалість останньої, згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України, не може перевищувати два місяці. І за цей час експерти повинні передати своє рішення суду.

До речі, більшість експертиз у резонансних справах, частіше, проводяться амбулаторно. Наприклад, у справі позбавленій мандата Надії Савченко, яка підозрюється у діях, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

Сама по собі експертиза не визнає особу осудною або недієздатною / фото УНІАН

Попри те, що у Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи не розголошують таку інформацію, відомо, що у квітні поточного року Савченко проходила свою експертизу саме тут. «Це обов’язкова експертиза на перевірку стану осудності. Вона проводиться в будь-якому кримінальному провадженні. Перевіряється, чи розуміла людина здійснювані нею дії. Якщо ні, і вона не осудна, її відправляють на примусове лікування», - розповідав тоді один з адвокатів Савченко Олег Соловій.

Інший її адвокат Дмитро Бугай, який був присутній на експертизі, зазначив, що вона тривала близько двох годин, за стандартною процедурою: «Експертизу проводила комісія. Це певна кількість осіб, які ставлять питання… Це як розмова з психологом. Савченко трималася спокійно, врівноважено, логічно, послідовно».

До речі, за словами Світлани Опейди, років п'ятнадцять тому в таких резонансних справах експерти Центру виїжджали для огляду особи на місце її перебування. Втім, останні роки всіх кандидатів для експертизи привозять до Центру. «Такі експертизи нічим не відрізняються від прохідної експертизи. Вони, можливо, складні для слідства, але для нас не важкі», – зазначає вона.

Читайте такожВід водіння напідпитку до неосудності через "хворобу": журналісти згадали найрезонансніші ДТП

Складними, за словами директора Центра, є експертизи після ДТП. Проблема у тому, що експерти повинні визначити не те, в якому стані людина, яка скоїла аварію, перебуває зараз, а те, в якому стані вона була, коли вчинила ДТП.

Такі дослідження ускладняються тим, що на момент ДТП у людини дійсно може відбутися раптовий розлад свідомості. Причини його, як правило, не психічні захворювання, а різноманітні фізичні – підвищення або зниження тиску, раптовий інфаркт тощо. Адже, навіть якщо розлад свідомості тривав три-чотири секунди, а людина була за кермом – це могло призвести до непоправних наслідків. «Розлад свідомості – це взагалі досить короткочасний стан. Теоретично, можуть бути ситуації, коли на момент зіткнення у особи був розлад свідомості, а на період експертизи – особа цілком психічно здорова», - підкреслює Світлана Опейда.

Ці слова директора Центра найкраще можна проілюструвати ситуацією зі Станіславом Толстошеєвим, який в січні 2016 року на смерть збив жінку на тротуарі в Києві. Адже перша експертиза визнала, що у нього міг бути тимчасовий розлад свідомості через епілептичний напад, який начебто стався у нього вперше в житті.

До речі, станом на кінець липня поточного року прокуратура все ще вивчає, чи може він бути осудним – матеріали на повторну психіатричну експертизу передали тільки зараз. За словами прес-секретаря прокуратури Києва Надії Максимець, прокурор не може піти до суду з обвинувальним актом, де в експертизі написано, що Толстошєєв «не керував своїми діями і не міг усвідомлювати їх, а його стан є неосудним». «Тому що це свідомо незаконне притягнення людини, яка не може бути засуджена за таких причин», - сказала вона, коментуючи ситуацію одному з українських ЗМІ.

У свою чергу, Світлана Опейда підкреслює – сама по собі експертиза не визнає особу осудною або недієздатною. Це робить винятково суд, який, до того ж, може не погодитись з висновками експертів. Самі ж експерти та психіатри зазначають лише наявність або відсутність психічного розладу та здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Режимні будні

Окрім амбулаторного експертного дослідження, спеціалісти Київського центру судово-психіатричної експертизи проводять дослідження і в стаціонарі. За словами директора Центра, високопосадовці чи підекспертні з резонансних справ в стаціонарі ще не бували. Тому тут немає і VIP-палат.

Загалом стаціонарне відділення розділено на два незалежні блоки з різним режимом утримання. Перший блок – для осіб, які перебувають під вартою. Тому тут існує цілодобова охорона поліції та внутрішній цілодобовий пост медперсоналу. Підекспертні з цього блоку не мають доступу до телефонів, однак мають право на побачення, наприклад, з родичами, але тільки з дозволу органу, який їм призначив експертизу.

Стаціонарне відділення розділено на два незалежні блоки з різним режимом утримання / фото УНІАН

Другий блок – для осіб, яким обрано запобіжний захід, не пов'язаний з перебуванням під вартою (застава, домашній арешт тощо). Тут умови утримання максимально наближені до типового клінічного відділення будь-якої лікарні. Тобто підекспертні з цього блоку можуть вільно пересуватися в межах відділення, виходити на прогулянку, телефонувати родичам та бачитись з відвідувачами.

А от суворі вимоги до «передач», які тут перевіряються медсестрами і працівниками поліції, стосуються всіх підекспертних. Наприклад, не можна передавати продукти в скляній тарі, бо скляний посуд можна розбити і нанести шкоду або собі, або комусь іншому.

Попри те, що Центр судово-психіатричної експертизи є комунальним закладом і обслуговує Київ, однак на стаціонарні експертизи, за рішенням суду, сюди привозять людей з усієї України (безпосередньо за нашої присутності директор підписувала документи щодо експертизи для людини із Чернігова). Стаціонар розрахований на тридцять ліжок. І нині всі вони, за винятком одного-двох місць, заповнені.

Під час перебування на стаціонарній експертизі проводиться детальне обстеження, залучається психолог, буває, що призначаються обстеження суміжних спеціалістів (невропатолог, терапевт). Експерти спілкуються з людиною, зіставляючи інформацію з наданих їм матеріалів з тим, що вони бачать. Таким чином, виносяться експертні рішення. «Бувають складні випадки, коли клінічна «картина» психічних розладів не вкладається в клінічні закономірності. Тоді ми збираємося всім експертним складом (чотирнадцять експертів разом із психологами) і засідаємо по декілька годин, дискутуємо», – розповідає Світлана Опейда.

Свої дослідження експерти центру намагаються проводити в «чистому вигляді» – скасовують всі препарати, які до того приймала особа. Якщо це, звісно, не загрожує різким погіршенням стану людини. «Корекція якихось психічних розладів та медикаментозне лікування призначається у виняткових випадках», – говорить директор Центру.

Симулювати психічний розлад не вдається майже нікому

Статистика Центру свідчить, що, крім висновку «психічно здоровий» (а таких - великий відсоток) на першому місці серед психічних розладів підекспертних – розлад внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми. Зокрема, це може бути травма в ранньому дитинстві.

Також, з року в рік, збільшується кількість поведінкових розладів, пов’язаних з вживанням алкоголю чи наркотиків.

Що стосується статистики по скоєних злочинах психічно хворими особами, яких суд визнав недієздатними, то останні роки «пальму першості» отримують злочини проти майна – крадіжки, пограбування. Вбивств та інших злочинів проти здоров’я та життя людини менше. Наразі серед підекспертних центру не має тих, кого звинувачували б у вбивстві, та й взагалі резонансних прізвищ серед них немає.

Втім, були випадки, коли тут в стаціонарі перебували кримінальні авторитети. «Весь Центр був у підвищеній напрузі, щоб ніяких озброєних нападів з метою «визволити» не сталося. Слава богу, не було», – розповідає директор.

Світлана Опейда підкреслює, що в їхній роботі вкрай важлива співпраця усіх ланок – експертів, медсестер, молодших медичних сестер, які цілодобово спостерігають за підекспертними.

За словами керівника центру, симулювати психічний розлад практично неможливо / фото УНІАН

Наприклад, в центрі був випадок, коли людина симулювала психоз: мовчала, не вмивалася, ходила під себе в туалет, доводила до істерики персонал. Експерти вже почали думати, що це і справді синдром здичавіння. Але одного разу пильна молодша медична сестра вночі побачила, як підекспертний вовтузиться під ковдрою і виявилося, що чоловік цілком свідомо вночі крав чужу їжу  - ковбасу, фрукти – з холодильника і їв її потайки від персоналу. «Вона сказала йому: «смачного». І він природно відповів: «дякую». Стало зрозуміло, що це була симуляція, ніякого психозу не було», - згадує директор Центру.

За її словами, насправді симулювати психічний розлад практично неможливо. Просто сказати – «маю галюцинації» – легко. А от правдиво показати це своєю поведінкою і утримувати такий «статус» цілий місяць, перебуваючи у Центрі – нереально навіть для геніального актора.

…Виходячи за межі Центру, замислюємося про роботу його працівників. Чи важче їм, ніж, наприклад, лікарям або медсестрам у пересічних психлікарнях? З одного боку, майже щодня ці люди мають справу зі злочинцями. Але, з іншого – вони завжди до цього готові. Мають і постійну конвойну охорону, величезний паркан, врешті-решт працюють тут, переважно, чоловіки. У звичайних психіатричних лікарнях ситуація геть інша, а гарантій, що якась психічно неврівноважена особа не нападе на санітара і не втече – немає.

Втім, давати поверхневі оцінки, не знаючи всієї «кухні», певно, не слід. Адже інколи не все таке, як здається з першого погляду – за бетонним парканом цілком можуть бути чудові квіти.

Тетяна Урбанська, Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter