Для надприбуткових залізорудних підприємств прийшов час платити за рахунками

Власники українських ГЗК отримують надприбутки, використовуючи надра, які належать державі. Відновити справедливість покликаний законопроект, який запропонував Ігор Палиця...

Стрімке зростання цін на металопрокат на світових ринках, яке спостерігалось з початку цього року обумовило дуже сприятливу кон’юнктуру на ринку, не лише сталі, а й сировини, яка використовується для її виплавки. У першу чергу мова йде про залізорудний концентрат, виробництвом якого займаються гірничо-збагачувальні комбінати. Сьогодні ціна залізорудної сировини становить для українських металургійних підприємств від 100 до 135 дол. за 1 тонну, залежно від вмісту заліза. При цьому, за даними експертів, собівартість виготовлення 1 тонни залізорудного концентрату становить близько 35 дол. Таким чином, власники українських ГЗК отримують надприбутки, використовуючи надра, які належать державі. Відновити справедливість у цьому питанні покликаний законопроект, який запропонував народний депутат України Ігор Палиця.   

Народний депутат Ігор Палиця

Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (№ 3022), автором якого є І.Палиця, передбачає встановлення рентних платежів за виробництво залізної руди. Зрозуміло, що власники українських ГЗК не будуть у захваті від такого нововведення. Вони і зараз не припиняють скаржитися на зростання вартості енергоносіїв та вантажоперевезень, які нібито змушують працювати їх на межі прибутковості, але рентабельність виробництва зрс у майже 300% лишається фактом.  

У пояснювальній записці до законопроекту Палиці цілком обгрунтовано зазначається, що загальносвітова динаміка зростання попиту на металопродукцію сприяє поступовому та значному збільшенню світових цін на залізорудну сировину. “На тлі обмеженості доступу до покладів залізної руди та їх значної концентрації у декількох підприємств світу створюються умови, за яких окремі металургійні групи відчувають труднощі у доступі до сировинної бази, внаслідок чого відбувається конкуренція пропозицій цінових показників на залізорудну сировину. Сукупність зазначених факторів створює сприятливі умови для власників гірничо-збагачувальних активів постійно збільшувати ціни на залізорудну сировину”, - підкреслює автор законопроекту.

Наприкінці лютого 2008 року трійка найбільших світових експортерів залізної руди – Rio Tinto Group, BHP Billiton (Австралія) та Vale (раніше CVRD - Бразилія), які забезпечують понад 75% світових експортних поставок залізної руди, домовились із найбільшими її споживачами – виробниками металопродукції Nippon Steel, JEF (Японія), POSCO (Південна Корея) та Baosteel (Китай – представляє 13 найбільших виробників сталі Китаю) - про збільшення ціни на залізну руду на 65–71%.

Вітчизняні виробники, не зволікаючи, відреагували на cвітові цінові тенденції, і з квітня 2008 року залізорудний концентрат подорожчав для українських металургів на 60–65 %. Як наслідок, і до того непогані прибутки власників ГЗК зросли більш, ніж у півтора рази. Звісно, вони мають аргументи для обгрунтування такого істотного подорожчання, але головний з них і при цьому дійсно чесний - це зростання вартості сталі, пропорційно до якого вони, мовляв, і підняли вартість своєї продукції. Тобто, ГЗК у своїй ціновій політиці вважають цілком логічним кроком збільшення вартості залізної руди через подорожчання кінцевого продукту – сталі, а не через збільшення собівартості власного виробництва. Не можна не погодитися, що, в цілому, це нормальний ринковий підхід. І все було б непогано, якби і держава реагувала на ринкові коливання не менш оперативно, адже від надприбутків повинен отримати свою долю і державний бюджет, а відтак і громадяни країни, на території якої власне й видобувається залізна руда.

У пояснювальній записці до законопроекту І.Палиця підкреслює: “Саме завдяки доступу до природних ресурсів гірничо-збагачувальні підприємства отримують значні прибутки від своєї діяльності. Враховуючи обмеженість таких ресурсів, а також складність входження у ринок нових виробників залізорудної сировини, гірничо-збагачувальні підприємства отримують сприятливі умови для збільшення вартості залізорудної сировини та нарощування прибутку”.

На думку І.Палиці, яка викладена у пояснювальній записці до законопроекту, на сьогодні в Україні відсутні будь-які механізми перерозподілу надприбутків ГЗК на користь держави. Хоча у всьому світі передбачено стягнення спеціальних рентних платежів із підприємств, які видобувають корисні копалини.

“Рентний платіж – це платіж до бюджету, який здійснюється суб’єктами господарювання у вигляді частини прибутку, отриманого ними завдяки факторам, що не залежать від діяльності таких суб’єктів господарювання, а пов’язані з використанням природних ресурсів. Всі держави світу використовують рентні платежі як основний компонент системи оподаткування підприємств, що використовують у своїй діяльності природні ресурси держави”, - йдеться у записці.

Враховуючи вищевикладене, І.Палиця пропонує у своєму законопроекті запровадити в Україні рентний платіж за видобування руди, що містить компоненти заліза.

За розрахунками, які наводяться у пояснювальній записці, сума рентних платежів до Державного бюджету становитиме близько 10 млрд. грн. щорічно, за умови збереження обсягів виробництва залізорудної сировини, які спостерігались за підсумками 2007 року. Народний депутат переконаний, що додаткові надходження до Державного бюджету України сприятимуть розв’язанню нагальних соціальних проблем, що існують в Україні.

P.S. Наостанок слід зазначити, що законопроект вже підтримало Міністерство фінансів, про що воно і повідомило Ігоря Палицю в офіційному листі, текст якого має у своєму розпорядженні УНІАН.  

 Петро Черних