Російські аналітичні центри в Києві: відмашка ФСБ чи пошук друга?

Останні заголовки на сайті Українського філіалу Інституту країн СНД: «Істерія як ознака агонії президентської влади», «Україна закидає зашморги на рот Росії"...

Пам`ятаю, одразу після Помаранчевої революції в Києві відкрився один аналітичний центр РФ, на презентацію якого прибули панове Павловський, Марков та інші. Відкриття супроводжувалося гигиканням російських гостей і, передаю майже дослівно, аргументацією: «Ви не бійтеся. У Києві стільки американських центрів і аналітиків, які працюють на європейські гранти. Ну, буде один російський, ну що тут такого, це не боляче, навіть приємно...»

Осад залишився неприємний, але звідтоді багато змінилося. Аналітичних структур і фондів Російської Федерації в Києві багато. Російсько-українські відносини стали одним з головних тем досліджень політологів, соціологів, темою круглих столів. Ми вирішили зробити невеликий огляд найпомітніших аналітичних структур Російської Федерації, що працюють в Києві.

“Росзарубежцентр”. Діяльність “Росзарубежцентра”, як зазначено на його сайті, спрямована на розвиток міжнародних зв`язків і утвердження за кордоном об`єктивного уявлення про сучасну Росію, її культурний, науковий, економічний і духовний потенціал. “Росзарубежцентр” намагається позиціонуватися як міжнародний інститут народної дипломатії, такий як німецький Гьоте-інститут, французький Альянс, Грецький культурний фонд, що діють в Україні. Але навряд чи такі порівняння доречні, оскільки “Росзарубежцентр” є підрозділом МЗС. І хоч би скільки вони говорили про збереження російської культури та роботу із співвітчизниками, але насправді робота центру - це невід`ємна частина російського зовнішньополітичного інструментарію. Не буду голослівною. Наприклад, там є докладна інструкція, як українським школярам одержати атестат Російської Федерації. А знаєте, автори яких робіт стали стипендіатами Фонду Москва – Крим? (В рамках “Росзарубежцентра” діють різні російські фонди і рухи). Так от, стипендіями були заохочені автори робіт: "Збереження і розвиток російської мови і російської культури в Тавриді", "Російське питання" в німецькій окупаційній політиці і пропаганді на території Криму 1941-44 рр.", "Мовний вплив. Проблема збереження російської культури в Криму та її розв`язання" тощо.

Боротьба за формування свідомості - це не тільки тактика Російської Федерації. Євросоюз використовує такий термін як інвестування в майбутнє покоління. Вони теж відбирають, підтримують і розкручують ті наукові й псевдонаукові проекти, які дозволять утримати той чи інший стереотип ту чи іншу проблему, те чи інше уявлення, як домінанту, що визначає людську свідомість. Якщо людям весь час твердити про те, що права людини і демократія є визначальними питаннями нашого життя, то можна чекати, що підростуть люди, для яких це справді стане цінністю. А якщо в суспільстві постійно обіграватимуться теми Кримської війни, славних перемог Суворова і Румянцева і героїчної оборони Криму, то це призведе до того, що для значної частини мешканців Криму це уявна спільна з Росією історія стане чинником для формування такого ж уявного спільного з Росією сьогодення.

Якщо заходити на сайт згаданого центру і підвідомчих йому фондів, зрідка, і не замислюватися про його пропагандистську роль, то можна щиро повеселитися, читаючи, наприклад, заголовки що «Кримські татари просять захистити їх від геноциду Ющенка», або «Америка тасує Раду, як колоду карт». Або, ось зайшовши, на сторінку фонду “Соотечественники и родина”, а саме до розділу «Друга Батьківщина» я виявила там поезію про любов до Батьківщини і річки Угри. На цьому ж сайті детально розповідається, як стати учасником програми переселення співвітчизників і окремо – презентації російських регіонів. Але я дещо заспокоїлася, оскільки російськомовні й україноментальні співвітчизники навряд чи колись замикатимуть себе в рамки маргінального російського руху.

Дмитрий Рогозін

Російсько-український інформаційний центр заснований 2006 року депутатом Держдуми РФ (нині представником РФ в НАТО) Дмитром Рогозіним. На сайті центрузазначено, що основним його завданням є «відновлення цивілізованого діалогу і налагодження горизонтальних зв`язків між політичними й економічними елітами Росії і України».

2006 року відомий російський міжнародник Олексій Богатуров в приватній розмові зауважив, що в Росії займатися тільки Україною «западло», і дослідження України вписуються в ширші дослідницькі програми, тому що «відносини Російської Федерації та України є функцією відносин Росія – Захід».

Але за останні два роки ситуація змінилася. Під Україну почали виділятися гроші - мабуть, Російська Федерація вже розуміє, що навіть за наявності потужного енергетичного важеля, основна битва вестиметься за душі й розуми людей. І хай росіяни поки що тільки змінили тактику, а не стратегію, хай вони тільки пробують змінювати тон, але вже приємно, що вони вчаться з нами розмовляти. Як і приємно те, що в РФ визріває усвідомлення того, що Москві необхідно замислитися над відносинами з Україною.

Коментарі, що їх часто публікують російські дослідницькі структури, і зокрема зазначений центр, виглядають радикально, але протягом детальніших дискусій, нам часто доводилося переконуватися, що навіть призначені керівники російських структур виглядають і міркують куди помірніше, ніж це прийнято на офіційних російських телеканалах. Гостями Росукрцентру були як і члени Держдуми, так і представники російської опозиції.

Український філіал Інституту країн СНД ми всі добре знаємо. Як і його московського директора Костянтина Затуліна. Ну не повторюватимемо про СНД все, що вже в делікатній формі висловили українські політологи. Ця структура існує ще тільки тому, що українським політикам ніколи оформити розлучні папери. Або, можливо, тому, що нікому не хочеться ставати персональним офіційним могильником Співдружності Незалежних держав.

А тим часом трійко останніх заголовків сайту "співдружності": «Істерія як ознака агонії президентської влади», «Літній сезон репресій відкритий?», «Україна закидає зашморги на рот Росії».

Громадська організація Російський Медіа-центр поки що не виявляє великої активності в Києві. Хоча в його планах і прес-тури українських журналістів, і проведення широких дискусій. Але ще важко сказати, чим вони примітні.

Іскандер Хісамов

Найсерйознішою структурою видався нам київський Інститут вивчення Росії. Ми не можемо вважати його центром, заснованим Російською Федерацією, оскільки, по-перше, точно цього не знаємо, по-друге, з вісьмох молодих науковців центру семеро – українці, чиї публікації і особисті резюме говорять про них, як про цілком національно орієнтованих експертів. Серед джерел фінансування Центру – приватні кампанії. Засновники центру не зазначають, які саме кампанії. Але я не виключаю, що це можуть бути росіяни. Від російської сторони тут представлений головний редактор журналу «Експерт-Україна» Іскандер Хісамов. (Пам`ятаю, коли на одній конференції в Києві російські гості зажадали перекладача з української мови, то Хісамов, тоді організатор, збентежено посміхнувся і попросив російських гостей «просто уважно вслухатися в українську і, я запевняю, «ви всі зрозумієте, я сам вже все розумію, хоча нещодавно в Києві»). Бізнес-еліти двох країн усвідомили необхідність і дають гроші на всесторонній моніторинг відносин між двома країнами, народами, динаміку двосторонньої торгівлі та ін. Аналітики цього центру вперше оперують цілком придатними для роботи наборами індексів, які чітко відображають різні аспекти і динаміку відносин між Росією і Україною і обчислюються на підставі соцопитувань і великої кількості статистичних даних. Використана методологія не може не тішити, оскільки показує, що, принаймні, певна частина експертного співтовариства воліє відходити від традиційних ідеологізованих аналітичних конструкцій («геополітика», «сфери впливу», «архітектура безпеки») і звертається і шукає конкретної відповіді на конкретне запитання. Чому відносини такі, хто винен і що робити. Серед цілей інституту – продукування аналітичних матеріалів для людей, які ухвалюють рішення.

Лана Самохвалова