ЄС робить дещо більше, ніж просто сподівається, що Тимошенко не блефує

Нафтогаз законтрактував забагато газу за зависокою ціною... Українські державні фінанси (у тому числі і Нафтогазу) „співають романси”...

Побоювання чергового припинення постачань російського газу продовжують переймати очільників ЄС, незважаючи на наполегливі запевнення українського прем`єр-міністра Юлії Тимошенко, що її країна має достатні фонди для щомісячних платежів Росії за газ. Це зробило можливим прийняття Євросоюзом нових регуляторних норм, які вимагають, щоб держави ЄС могли переживати 60 днів пікового запиту на газ, але наступним кроком вочевидь буде транскордонна торгівля через газогони.

Часто спостерігалося, що Євросоюз тільки тоді діє злагоджено і ефективно, коли стикається з реальним спільним супротивником. Поволі але впевнено з’являються ознаки того, що 27 держав-членів ЄС дають спільну відповідь на постійну нестабільність в українсько-російських газових відносинах.

Починаючи з кризи у січні 2009 року, коли внаслідок останньої суперечки між Газпромом та Нафтогазом  Європа втратила 28% постачань газу посеред зими, широко розповсюджені  побоювання повторної вистави такого роду стали щомісячною ідеєю-фікс. Причина в тому, що контракт, підписаний Києвом та Москвою, щоб покінчити з кризою, диктує, що Нафтогаз імпортує встановлену квоту газу кожного місяця за твердою ціною. Обсяг, законтрактований Нафтогазом для придбання, збільшуються щомісяця (а разом з ним і тарифи).

Проте з колапсом промисловості в Україні (економіка у першому кварталі 2009 року скоротилася на більш ніж 20% порівняно з аналогічним періодом минулого року) і по всій Європі, стало цілком очевидно, що Нафтогаз законтрактував забагато газу за зависокою ціною. Оплата за попереднє постачання має здійснюватися в кінці першого тижня кожного місяця. У разі несплати Нафтогазом цих коштів Газпром має право тимчасово припинити постачання, що призначаються для України (майже напевно спонукаючи Україну відкачувати експортний газ, призначений для транзиту до Європи, як у січні цього року). Українські державні фінанси (у тому числі і Нафтогазу) „співають романси”. Хоча Міжнародний Валютний Фонд недавно виділив черговий транш позики розміром $3.3 млрд., країна так само напружено бореться, щоб вчасно виконувати свої щомісячні зобов`язання і зарезервувати достатньо газу на зиму.

Юлія Тимошенко

Як поспішила підкреслити українська прем’єрка Юлія Тимошенко, Україна посрамила циніків і досі здійснює всі платежі вчасно. Але негнучкість контракту між Росією і Україною і тяжкість рецесії означають, що на початку кожного місяця питання оплати за енергоносії змушуватиме сидіти мов на голках.

Ось чому Європейська Комісія винесла на порядок денний нові правила регулювання енергетичної безпеки. Основна пропозиція комісії полягає в тому, що держави-члени ЄС повинні бути спроможними покрити свої потреби у газі протягом 60 днів пікового попиту (тобто, протягом дуже холодної зими). Це спрямовано на досягнення відповідності стандарту"N-1" (даний індикатор означає зупинку основного об`єкту інфраструктури газопостачання або рівноцінного об`єкту, наприклад, трубопроводу, по якому йде газ, що імпортується, або генеруючих потужностей – прим. перекл.).

Подібна пропозиція була висунута в 2006 році, але не здобула достатньої підтримки від держав-членів ЄС. З того часу низка криз в українсько-російських енергетичних відносинах змусила певним чином зосередитися на цій проблемі, і законопроект скоріше за все стане законом. До того ж, нові члени ЄС, наприклад Болгарія і Румунія, на 100% залежні від газу Росії на відміну від західних партнерів, тому нагальність питання зросла.

Утримання стратегічного підземного запасу газу є настільки дорогим, що ніякий уряд ЄС ще не веде такої політики. Запропоноване регулювання не вимагає, щоб держави змінили цей курс (на відміну від нафтового законодавства), але натомість пропонує декілька альтернативних шляхів досягнення відповідності стандарту N-1. Вони включають конструкцію терміналів повторної газифікації зрідженого газу; зміни до конструкції мереж, щоб дозволити газу витікати в різні боки; угоди на купівлю газу з іншими державами або комерційними фірмами (які діяли б лише на час кризи); інструменти управління, орієнтовані на попит (наприклад, контракти, які зобов`яжуть промисловість перемкнути джерело виробництва або тимчасово зупинити виробництво, зберігаючи постачання).

Нові правила регулювання також надають Єврокомісії повноваження оголошувати „енергетичну тривогу” на запит однієї з держав-членів, або у випадку, коли ЄС втрачає більше 10% зі свого щоденного обсягу газового імпорту від третьої сторони. Варто відзначити, що нове законодавство прийме форму регулювання (специфічна законна вимога) в протилежність директиві (менш значна мета).

Все це відбувається після того, як міністри ЄС у травні вирішили створити енергетичний фонд розміром 4 мільярди, який є частиною ширшого фінансового стимулюючого пакету, покликаного нейтралізувати ефекти рецесії. Серед інших проектів пакет включає 80 млн. для удосконалення нинішньої системи транспортування газу ЄС, яке дозволить реверсний потік. Це особливо розсудливий крок, оскільки майже всі труби від колишніх радянських транспортують газ у напрямі „Схід-Захід”, але ж саме східноєвропейські держави „сіли на мілину” під час кризи. Таке ефективне і просте удосконалення європейської ГТС до того ж коштуватиме відносно дешево.

Звичайно, найбільш ефективний крок, який міг би здійснити ЄС, - це створення справжнього єдиного ринку транспортування газу (і електрики). Той факт, що цього досі не було досягнуто, став особливо гостро усвідомленим протягом січневої кризи.

Це додає значимості роботі Агентства співпраці енергетичних регуляторів (ACER), нового органу енергетичного регулювання. На ACER покладено завдання розробити єдиний регламент енергетичних мереж, щоб гарантувати, що торгівля може здійснюватися газогонами через державні кордони.Тобто, де б не був куплений газ, в  Іспанії, наприклад, він може бути доправлений в Угорщину з невеликими зусиллями.

Крайній термін для створення регламенту мережі - 2014 рік. Це збігається з крайнім терміном Єврокомісії, призначеним для досягнення державами стандарту N-1, так само як і з очікуваною датою завершення будівництва декількох нових трубопроводів і терміналів повторної газифікації. Поволі але напевне ЄС дає відповідь проблемі енергетичної безпеки. Поки там що, держави ЄС можуть робити трохи більше, ніж просто сподіватися, що Тимошенко не блефує.

iStockAnalyst (США)