Янукович вручив Шевченківську премію за твори про ОУН-УПА

«Віктор Федорович сидів коло мене й сказав зі святою наївністю: “Іване Федоровичу, я вперше на такому концерті!” Коли виступали співаки, він коментував їхні голоси... Він мені читав свої вірші…»

Віктор Янукович

У 196-річницю від дня народження великого українця Тараса Шевченка президент Віктор Янукович вручав найпрестижнішу винагороду за мистецькі та літературні твори в Україні – Шевченківську премію. Уперше церемонія проходила на Тарасовій горі в Каневі й уперше матеріальну винагороду не збільшили, а врізали на 40 тисяч гривень.

Якщо торік шевченківський лауреат отримував 170 тисяч, то цього року доведеться задовольнятися 130 тисячами. Хоча голова комітету Шевченківської премії Микола Жулинський сподівався, що грошова винагорода зросте до 200 тисяч гривень. За його словами, відбулися навіть попередні консультації з екс-президентом Ющенком і той дав “добро”, але в бюджеті закладено 1 мільйон 300 тисяч гривень. В Адміністрації новообраного президента вважають, що 130 тисяч – “нормальна сума”.

– Сам Шевченко жив скромно, жив у потребі, і для того, щоб його викупити з кріпацтва, російською інтелігенцією було зібрано 2,5 тисячі рублів, – заявила заступник глави АП Ганна Герман.

Відомий український письменник Іван Драч, який теж свого часу отримав Шевченківську премію, а нині є членом комітету, що визначає лауреатів, ділився своїми спогадами про вчорашній прийом Януковича:

– Віктор Федорович учора сидів коло мене на концерті в опері й сказав мені дивну, але дуже цікаву фразу, зі святою наївністю: “Іване Федоровичу, ви розумієте, я вперше на такому концерті!” (У розумінні – шевченківському)... Потім, коли виступали співаки, він коментував їхні голоси. Було цікаво, що він до цього небайдужий. Я знаю, що він сам і співає, і пише вірші. Він мені читав свої вірші, коли вже був прем’єром. Один присвячений товаришу, який загинув у лаві.

Цього року комітет визначив десять лауреатів Шевченківської премії. Цікаво, що першим від Януковича її отримав письменник Михайло Андрусяк за документально-художню трилогію: «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів». Лейтмотивом усіх трьох книжок є національно-визвольна боротьба, а головні персонажі – люди, які очолювали народну боротьбу на Прикарпатті, провідники ОУН і командири УПА, а також прості повстанці.

Не секрет, що серед митців до Шевченківської премії нема однозначного ставлення. Приміром, відома всій Європі письменниця Оксана Забужко назвала її “содомією літератури і держави”. А не менш відомий і талановитий її колега письменник Юрій Андрухович свого часу гучно відмовився номінуватися на премію.

Про те, що не в грошах щастя, знають і французи. Знаменита Ґонкурівська літературна премія має символічну матеріальну нагороду в 10 євро. Проте той, хто її здобуде, буде найбажанішим автором не тільки серед французьких, а й найкращих європейських видавців, і отримає промоцію, про яку годі й мріяти українцеві.

Ми вирішили запитати лауреатів Шевченківської премії різних років, чи доцільно економити на нагороді, що є важливішим – престиж і визнання чи все ж таки гроші, - і чи не варто зробити символічною матеріальну винагороду, натомість кошти спрямувати на промоцію лауреата та українського мистецтва й культури в цілому?

Галина Пагутяк, письменниця, лауреат Шевченківської премії 2010 року в номінації “Письменник” за книжку прози "Слуга з Добромиля":

МЕНІ ПРОСТО ПОВЕРНУЛИ ТІ ГРОШІ, ЯКІ НЕДОДАЛИ ЗА ВСІ МОЇ КНИЖКИ

Я трошки засмутилася, коли дізналася, що премію урізали, але пройшов час, і вже заспокоїлася. Що ми зробимо?.. Думаю, наступного року буде трохи інакше, якщо доживемо.

Я вважаю, що цією премією мені просто повернули ті гроші, які мені недодали за всі мої книжки. Їх у мене 14. Адже гонорари письменникам у нас просто жалюгідні.

Якби письменники отримували хороші гонорари, можливо, на цій премії стільки б не спекулювали і не було б навколо неї стільки корупції, як раніше було.

Коли будуть пристойні гонорари, тоді можна робити Шевченківську премію чисто символічною.

Володимир Гришко, оперний співак, лауреат Шевченківської премії 2001 року в номінації “Виконавці” за вокальні партії в оперних виставах:

МЕНЕ ВЗАГАЛІ НЕ ЦІКАВИЛО, ЯКА ТАМ СУМА

Коли я в Нью-Йорку виборював ім’я українського артиста і робив кар’єру, для мене було приємною несподіванкою дізнатися, що я отримав найпрестижнішу нагороду України – Шевченківську премію. Мене взагалі не цікавило, яка там сума. Я не фарисей, але скажу, що всі ці гроші роздав по клініках і на храми. Для мене головне було отримати визнання українського народу. Думаю, митці, які отримали цю премію, мають таку саму думку, як і я. І не важливо, урізали премію чи ні. У той час, коли я отримував її, вона була 50 тисяч українських карбованців. Головне не гроші, а визнання того, що людина досягла вершин у мистецтві.

Я цілком згоден, що можна премію робити символічною, а краще ці гроші витрачати на саму ротацію ідеї і на ім’я лауреата Шевченківської премії. Люди, визнані Україною, потребують ротації, промоції, про них мають писати, а також про їхні мистецькі досягнення, погляди на реформування культури тощо.

Володимир Яворівський, народний депутат, голова Національної спілки письменників України, лауреат Шевченківської премії 1984 року в номінації “Письменники” за художньо-документальну повість “Вічні Кортеліси”:

ДЕЯКІ ГОТОВІ ЗАПЛАТИТИ, ЩОБ ОТРИМАТИ ШЕВЧЕНКІВСЬКУ ПРЕМІЮ

Економити на нашій найвищій національній премії – це така скаредність чи жадібність або нерозуміння культури. Я не знаю, як це можна було зробити. У гіршому разі хоч би залишити суму, яка була. Що б ми про Ющенка не думали, але він все-таки її підвищував, принаймні на рівень інфляції.

Безперечно, дуже важливим насамперед є визнання. Є багато людей, котрі б хотіли мати звання лауреата Шевченківської премії навіть без грошей. Є навіть такі, які готові були б і заплатити таку суму, якби їм цю премію дали. Був такий випадок, коли я очолював цей комітет, прийшов один з членів комітету й заявив, що йому дзвонили додому й пообіцяли 170 тисяч гривень (стару суму винагороди), аби він проголосував за одного з кандидатів...

Але сума має значення для багатьох лауреатів. Ми забули зараз, що таке гонорар. Я не плачуся, я депутат, у мене висока зарплата. Але письменники, як правило, ніде не працюють. І для них ці гроші – можливість сісти й написати один-два нових твори. Галя Пагутяк сказала, що їй цього вистачить на кілька років прожити.

Ґонкурівську премію присуджують дуже талановитим людям. Це популярні письменники, які отримують величезні гонорари, і для них мати цю премію – це почесть, бо тебе друкуватимуть усі видавництва у Франції. У нас такого нема. Шевченківську, іноді буває, присуджують випадково. Одна поетеса написала свій перший прозовий твір, експериментальний такий, і отримала Шевченківську премію тільки через те, що її чоловік – член Шевченківського комітету. На превеликий жаль, якість цієї премії не завжди так, як хотілося б. Таємне голосування, хтось з кимсь домовився... Навіть певна корупція є в цьому. Нам не варто зараз рівнятися на Ґонкурівську премію. Наше суспільство абсолютно не готове до цього.

Богдан Ступка, народний артист України, художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, лауреат Шевченківської премії 1993 року в номінації “Виконавці” за виставу “Тев`є-Тевель” за Шолом-Алейхемом:

НЕ МОЖНА ШАБЛЯМИ МАХАТИ ПО ЛАУРЕАТАХ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ

Я був здивований, що премію зменшили на 40 тисяч. Треба було підвищити до 200 тисяч. Криза кризою, але не можна шаблями махати по лауреатах Шевченківської премії. Їх усього буває п’ять, максимум – десять.

Українцям важливіша матеріальна винагорода. Лауреат – це ж не мер Києва Черновецький, що дістає гривню і займається бізнесом.

Ми не можемо порівнювати себе до Ґонкурівської чи іншої премії, де отримують 25 євро. Там одне життя, у нас інше.

Лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка 2010 року

1. Андрусяк Михайло Миколайович, публіцист – за документально-художню трилогію «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів»;

2. Бабак Микола Пантелеймонович, автор проекту та художнього оформлення, Найден Олександр Семенович, автор тексту – за монографію «Народна ікона Середньої Наддніпрянщини XVIII – XX ст. у контексті селянського культурного простору»;

3. Ганжа Степан Олександрович, майстер народного мистецтва – за мистецьку серію килимів;

4. Іванов Дмитро Йосипович, поет – за книгу поезій «Село в терновому вінку»;

5. Ковтун Віктор Іванович, художник – за цикл живописних робіт «Мій край – Слобожанщина»;

6. Козак Богдан Миколайович, артист – за концертне виконання поетичних композицій «Євангеліє від Тараса» та «Думи» за творами Тараса Шевченка;

7. Колодуб Левко Миколайович, композитор – за симфонію № 9 «Sensilis moderno» («Новітні відчуття»), симфонію №10 «За ескізами юних літ», симфонію №11 «Нові береги»;

8. Лавро Костянтин Тихонович, художник – за ілюстрації до творів класиків вітчизняної літератури та монументальні розписи на тему українських народних казок у Київському академічному театрі ляльок;

9. Москалець Галина Василівна (Галина Пагутяк), письменниця – за книгу прози «Слуга з Добромиля»;

10. Пахльовська Оксана Єжи-Янівна, письменниця – за книгу публіцистики «Аvе, Еиrора!».

Анна Ященко