Ловити шахраїв на малих значеннях простіше

"І чути вже кілька місяців: «За даними центру Соціо-культурний Ренесанс, якому я заплатив десять тисяч доларів, я лідирую в цьому окрузі...» Коментар заступника директора Інституту соціології НАНУ

Прокоментувати соціологічний супровід позачергових парламентських виборів  УНІАН попросив заступника директора Інституту соціології НАНУ Євгена Головаху

"Люди, які збирають інформацію про рейтинги політиків, ніякого стосунку до соціології не мають"

2005 року на з`їзді соціологів  був прийнятий кодекс професійної етики, який передбачав розв’язання всіх можливих спірних питань і орієнтував фахівців на бездоганну етичну складову наукової діяльності. Але це не дуже позначилося на ринкові соціологічних послуг. Є драматичне нерозуміння суспільством того, що люди, які збирають інформацію про рейтинги політиків, ніякого стосунку до соціології не мають. І називатися соціологами більшість з них не мають права. Просто іноді люди, які невідомо звідки з`явилися, невідомо де вчилися, раптом називають себе соціологами. Ніхто не знає, хто такий Володимир Бондаренко (директор Інституту політичних досліджень, який був звинувачений у продажу рейтингу для непрохідної партії. – Авт.), але всі називають його соціологом. Це смішно слухати. Більшість моїх колег-науковців про нього уявлення не мають. Але в цій ситуації багато залежить від журналістів. Можна ж звертатися до соціологічної асоціації, комісії з професійної етики, щоб ті консультували і давали пояснення, хто є хто на цьому ринку.

Проте хочу зауважити, навіть професійні соціологи, гідні шановані люди, коли вони виступають в тій іпостасі, яка пов`язана з вимірюваннями рейтингів і замовленнями політичних сил, не мають права називати себе соціологами. У всьому світі цих людей називають полстерами (від слова полл - опитування, полстеры - люди, що збирають первинну соціальну інформацію). Тут слід розрізняти наукову діяльність і просту роботу, яка не потребує високої кваліфікації, а потребує дисципліни, порядності, організаційних здібностей і мінімальних знань у галузі соціальних наук. Більшість нормальних менеджерів у наших центрах за рік опановують ці навички. Але при цьому вони не мають права називати себе соціологами. Тому, що соціологія - це наука, це знання про суспільство. Ніякого знання про суспільство рейтинги не додають, це поточні, потрібні тут і зараз дані. Іноді вони збігаються з реальною картиною, іноді ні. У момент збору і винесення на публіку кількох відсотків партій, ці люди не є вченими. В усьому світі полстери створюють свої асоціації, у них повинні бути свій статут, свій кодекс, і вони повинні розбиратися з тими, хто порушує їх правила. А науковці соціологи, які намагалися регулювати ситуацію і розставляти акценти, виявилися безсилі, бо в наш час, коли йдеться про гроші, про втручання політиків, професіонали і виявляються безсилі. Соціологи вже ставлять це питання: полстери хай об`єднуються, а для того, щоб вважатися соціологом, треба вчитися, публікуватися, серйозно цим займатися. На сьогодні ця плутанина породила величезну безліч просто авантюрних організацій.

"На Заході політики опитування не замовляють, це вважається ознакою поганого тону"

Соцілогічна служба повинна обов`язково мати свою мережу. Під мережею розуміюю спеціально організовану систему збору соціологічної інформації. У всеукраїнської мережі повинні бути осередки по регіонах, а очолювати її повинен кваліфікований фахівець, якому підпорядковані супервайзери, які підбирають інтерв`юєрів і несуть відповідальність за якість інформації. Матеріали досліджень зберігаються, як і звіти бригадирів і супервайзервв. Це складна система, і щоб її побудувати, потрібні серйозні організаційні зусилля. Честь і шана центрам, які змогли таку мережу побудувати. Це КМІС під керівництвом Володимира Паніотто, Соціс під керівництвом Володимира Чурілова, Соціальний моніторинг під керівництвом Ольги Балакиревої, в центрі Разумкова працює серйозний керівник. Ці центри створили мережі ще десять-п`ятнадцять років тому і мають досвід роботи з великими вибірками. Але таких скоро буде меншість. Наявність мережі і серйозного керівника - ось показник серйозної кампанії.

Я слухаю іноді ці коментарі наших полстерів і вражаюся непрофесіоналізму. Вони роблять грубі помилки в коментарях щодо малих чисел, і серйозно сприймають кожну десяту відсотка, коли реально немає статистично значущих відмінностей між даними.

Журналісти, хочете зловити когось, - ловіть за малими значеннями. Ловити шахраїв на малих значеннях простіше.

На Заході політики опитування не замовляють, це вважається ознакою поганого тону. Тому, що згідно з кодексом, якщо ти оприлюднюєш дані, то обов`язково треба сказати, хто замовив дослідження. А якщо говорити, що містер Джонсон лідирує в такому-то окрузі, а дослідження виконане на замовлення містера Джонсона, то цьому ніхто не повірить. Полстерські опитування на Заході замовляє преса, телеканали, радіо. Основним замовником досліджень на Заході є ЗМІ. Журналісти там не бігають по авантюристах збирати абиякий непотріб. Саме ЗМІ вибирають на ринках поважні фірми. А політики тільки користуються. У нас, мабуть, ЗМІ не настільки фінансово міцні, щоб бути замовниками таких досліджень. І чути вже кілька місяців: «За даними центру Соціо-культурний Ренесанс, якому я заплатив десять тисяч доларів, я лідирую в цьому окрузі.»

На жаль, так у нас нині робиться все.

Записала Лана Самохвалова