”А наші хазяї... Їм безпека шахтарів до одного місця”

"Якби все відбувалося, як передбачає техніка безпеки, ми б потрібного видобутку не давали...А як не виконаємо план – будемо сидіти на 2/3 тарифної ставки. І – ніякого хліба з маслом..." Інтерв`ю з шахтарем 

Інтерв’ю з шахтарем, що пережив одну з найбільших аварій в українських шахтах

Володимир Іващенко, шахтар. 30 років працює на шахтах Луганської області. У 1992 році пережив вибух метану. Фартовий, майже не зачепило. Тепер – на одній з шахт ВАТ “Краснодонвугілля”. З жахом дивиться останні новини з рідного регіону. А завтра – знову в забій.

Вам не страшно завтра знову спускатися під землю після того, що трапляється регулярно, й особливо після трагедії, що сталася кілька днів тому?

Я вже пройшов це все. На одній із шахт, де я працював, прогримів вибух, це також був метан. Причина та, що й завжди, – недотримання техніки безпеки. Хто порушує? Та самі шахтарі. Їсти хочеться, отже план треба виконувати. В нинішніх умовах план виконати нереально, от і доводиться порушувати всі правила.

Видають шахтарям датчики для визначення безпечної концентрації газу?

Так, видають усім. Ще у нас є лампи – так звані «смс-ки». Вони мають індикатор газу: якщо підвищена концентрація, лампа починає миготіти. У такому випадку з допомогою приладів перевіряється рівень насиченості повітря газом, є автоматична система контролю метану, яка має відключати все обладнання. Але, як часто воно буває, система не працює.

Де кабель обірваний, де ще що. Приходиш в забій – наче усе нормально. А потім починається: то немає струму, то треба відключати реле витоку...

По ідеї, ми маємо зупиняти техніку і дати вивітритися виробітці. А насправді, коли виділяється метан, доводиться відключати газовий захист – ну, щоб заробити копійку.

Ми "вирубаємо" свої смс-ки, щоб не заважали, і продовжуємо працювати.

Бо якби все відбувалося, як передбачає техніка безпеки, ми б потрібного видобутку не давали. Щоби шахтарі працювали відповідно до вимог технічки безпеки, план треба зменшити в кілька разів. Але при цьому зарплата має виплачуватися «як положено». Та, звісно, ж господарі не хочуть, щоб так було. А як не виконуємо план – будемо сидіти на 2/3 тарифної ставки. І – ніякого хліба з маслом. 

Сьогодні нам кажуть перед зміною: має комісія приїхати. Не приїхала, ми спустилися в шахту. А там – газ. Хоч і допустима норма, але краще б його там не було.

Від чого зазвичай трапляться вибухи?

Просто від підвищеної концентрації газу. Ми можемо працювати до моменту, поки концентрація метану в повітрі шахти складає 2%. Потім має відключатися електрика. Іноді раптові викиди вугілля і породи призводять до вибуху. Але найбільше – все через ті самі порушення. Їсти-то шахтарям хочеться... А наші хазяї... їм ця безпека, по-моєму, до одного місця.

Ось наприклад, за паспортом виїмки вугілля й управління крівлею: паспорт один, а нам дається наряд з його порушенням. А наряд маємо виконувати – не буде вугілля, не буде хліба. Хоча.. сьогодні даємо більше вугілля, але зарплата від цього не зростає. А на державних шахтах зростає – зараз становить 5-7 тис. гривень. Знаю, наприклад такі зарплати на Ровенькиантрацит, Луганськвугілля і на інших.

Ось кажуть хлопці, які працюють на державних шахтах: “Нам тут «рвачєй» не треба. Ось цю лаву,  наприклад, згідно плану, нам немає потреби випрацювати за рік. Можна за два”.

Або йде смуга вугілля, їм, державним, на зміну дається одна смуга. А нас змушують за зміну втричі більше знімати. Через це і аварії...Одна справа, що є можливість вивітрити цю смугу (від метану – авт.), або коли працюєш утричі швидше, поки не рване…

Розумієте, що таке вибух? Його технічна назва “600 метрів горіння на секунду”. Отакий шахтний метан. Уяви собі ескалатор метро, через який проноситься вогняна куля. А вугільний пил, що висить у повітрі, перетворюється на порох. Закінчитися може кілометрів за п’ять.  І сховатися неможливо. Сила удару така, що рейки в баранку скручує. А ще - обвали.

Я особисто був під вибухом. Це сталося у шахті Суходольська-Східна, в 1992 році. Тоді загинули, здається, 76 людей. Я був далеко і знаходився перпендикулярно виробітці -  тій, куди пішла хвиля. Нас трохи струснуло. Мене не зачепило, але один хлопець з нашої бригади загинув. Це було за десять третя дня… (після того шахтар більше місяця лежав у барокамері - авт).

Ви працювали ще при Союзі, тоді з безпекою було краще?

Звичайно – всі шахти державні були. Траплялися порушення. Але якось надійніше було.

А зараз – що? Купа приватних шахт, і всюди порушення техніки безпеки. Тільки про це ніхто не говорить. Ви бачили – ваші колеги з телебачення розпитували одного в лікарні. Він каже: вибачте, але мені ще працювати на цій шахті. Всюди порушення, розумієте. Але всі бояться втратити роботу.

Є хоч за що триматися? Ця робота того варта?

А що робити? Де тут роботу шукати?

У мене пенсія 2 тисячі гривень, і тільки завдяки їй вистачає зарплати, щоби прогодувати сім’ю. Та вже все, досить. Треба змінювати професію. До наступного року ще протримаюсь, дочекаюсь, поки перерахують (збільшать – авт.) пенсію, тоді буду йти. Будемо щось шукати…

До слова... Знаєш, от як висловився наш начальник, молодий ще хлопець: ви ж, каже нам, понабирали кредитів, тепер і за 800 гривень будете працювати, якщо доведеться. Отаке ставлення керівництва приватних шахт до нас. Хлопці на одній шахті вже ходили до начальства скаржитися – їм так і сказали: ви вільні.

Ви вважаєте, було б доцільніше лишити шахти у держвласності?

Звичайно ж! Люди залізли в кабалу, треба виплачувати кредити, купувати житло, дітей годувати… Люди просто мовчки працюють. Ось випадок: шахтар узяв у заручники когось і вимагав телевізійного звернення до Президента. Це крик душі - довели шахтаря! Скоро нас усіх до цього доведуть.

От, згадаю, раніше.. У сімдесятих я приїжджав до Москви, міліціонер нас зупиняє, питає, хто ми: “А, гірняки,”- каже з повагою. І в армії тоді поважали. А зараз... Шахтарів опустили до ТАКОГО рівня! Янукович думав, його весь Донбас підтримає… а нащо він Донбасу такий? Я вже нікому не вірю. Жодним політикам. Партії регіонів – у першу чергу. Янукович як приїхав після аварії і каже: це все природнє явище. А що він іще може сказати? Яке явище?! Все через порушення!

На кого шахтарі сподіваються?

Тільки на себе. Єдине, чекаю, що ж буде, якщо Юля стане прем’єром. Інші бояться казати про політику. От ви скажіть, як ті шахти перекочували у приватні руки? Ясно, їх викупили за копійки, а хто тепер може думати про їх повернення державі, якщо всі депутати – мільйонери?.. Яка влада винна? Та вся влада! Вони ж хочуть тільки нажитися на цьому…

Я от підраховував – робити нічого було – видали ми приміром тисячу тонн за зміну. Раніше таку кількість за добу видавали… так от, тонна коштує 400 гривень. Значить – 400 тисяч за зміну отримує власник. Мінус зарплати, електрика, те се. Тобто за добу власник шахти отримає півмільйона гривень – ну, це якщо дуже приблизно рахувати. А ще кажуть, збиткова галузь...

Інспектування шахт державними органами щось дає? Чи дарма звинувачують інспекторів у продажності?

Ні звичайно. От про них, як про даішників, кажуть: йому заплатив – і поїхав з чистою совістю. Вони написали: все в межах норми, все налагодиться, і все, вперед - працювати.

А профспілки ваші що роблять?

Та немає ніяких профспілок. Вони тільки на дошці і на паперах.

Тільки, будь ласка, не називайте мого імені. Я хоч і на пенсії, але ще допрацювати треба. А в мене ще діти тут, на Донбасі. Боюся як би у них чого не виникло... 

P.S. На прохання нашого співбесідника його ім’я змінено

Розмовляв Дмитро Стаховський