Донька шахтаря: мій батько був під вибухом

З пам`яті спливає картина дитинства : тато виходить з дому на зміну, ми, діти, його цілуємо, а мама молиться услід, просячи лише про одне – щоб повернувся живим. Скажіть, на яку роботу ще так проводжають?

Дивлюся черговий сюжет про загибель шахтарів на Засядька, тілом пробігає тремтіння, а з пам`яті спливає картина дитинства: тато виходить з дому на зміну, ми, діти, його цілуємо, а мама молиться услід, просячи лише про одне – щоб повернувся живим. Скажіть, на яку роботу ще так проводжають?

Мій тато – шахтар з 32-річним стажем. І про небезпеку і складність цієї професії мені відомо не з чуток. Щодня спускатися в забій, і не знати, чи піднімешся знову... Мирний час, а немов на війні, війні односторонній – шахтар беззбройний перед бідою.

Вибух в червні 1992 року на шахті Суходольська-Східна забрав життя 63 людей. У той час це був “смертельний рекорд”. Він тримався до 2000 року, поки не відбулася трагедія на шахті ім. Баракова, що забрала життя 81 гірника, а зараз “кривава першість” за шахтою Засядька.

Тоді, в 1992-му під цим вибухом був і мій тато. Йшли пошукові роботи, мама, біла як стіна, сиділа в бухгалтерії все тієї ж злощасної шахти. Сиділа, як нежива – не плакала, не кричала. Хвилини здавалися вічністю. Скрипнули двері - і він увійшов.

Щоб підсолодити життя, всіх постраждалих шахтарів відразу разом з сім`ями відправили на море. І не кудись там, а до “самої Ялти”! Природно, ми, шахтарські діти, шалено раділи. Багато хто тоді вперше побачив море. Ми ще не розуміли, що коштувало воно нашим батькам.

Вже пізніше з`ясувалося, що морське повітря разом із сонячною радіацією було украй небезпечне для гірників, в легенях яких все ще залишався метан. Тату ставало все гірше і відразу після повернення додому він пішов в лікарню. Потім була барокамера в Донецьку, нескінченні огляди, процедури. Наслідки тієї жахливої трагедії дають про себе знати до цих пір, а він продовжує працювати.

У середині 90-х шахтарі місяцями не одержували зарплату. Навіть страйки не завжди допомагали. Зате можна було в рахунок зарплати узяти продукти. І всовували за скаженими цінами шахтарям цукор, що відволожився, згущене молоко з минулим терміном придатності і ковбасу з “духом”. І брали гірники “продукти”. А як не брати, якщо у тебе удома голодні діти? Так, хтось у той час добре нажився на чужому горі...

Чиновники заявляють – шахти нерентабельні, а правила безпеки гірники самі порушують. Так, порушують! Якщо рівень метану трохи вищий– нічого, йди працюй, видавай на-гора. Не хочеш – вільний, звільняйся, і на твоє місце вже завтра знайдеться декілька охочих. А удома чекають дружина і діти. Їх треба годувати, одягати, учити. Жоден гірник не хоче, щоб його син став шахтарем.

Що стосується нерентабельності. Є шахти, які дійсно збиткові, але далеко не всі. Не будуть же наші олігархи так активно викупляти збиткові вугледобувні підприємства. А зараз все частіше на місці вчорашнього ДХК виникає ВАТ.

Чому наша країна не виділяє достатніх коштів на безпеку гірників? Чому не проводяться наукові дослідження? Чи дешевше і простіше заплатити сім`ям загиблих?

Анна Ященко

УНІАН в Google News