Staying alive: чому варто сходити в метро на тренінг з домедичної допомоги

Можливо, ви помічали на станціях Київського метрополітену групки людей, які зібралися довкола манекена і намагаються його оживити? Якщо ви не знали, хто це і що це, або ж хотіли підійти, але соромилися, то все це треба виправляти й сміливо вливатися в такі групки. Адже це - тренінги з домедичної допомоги.

Такі безкоштовні тренінги кожної третьої п’ятниці місяця проводять спеціалісти. Цієї п’ятниці інструктори Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф з 13:00 до 17:00 проводили заняття на дванадцяти станціях метро.

Спершу я хотіла їхати на одну з центральних станцій, але все ж передумала і вирішила почати з "Героїв Дніпра". Розрахунок був простий: в центрі може бути більше учасників тренінгу. Проте, за словами інструкторів, ситуація - прямо протилежна. Зокрема це пов’язують з тим, що в п’ятницю частина людей їде з міста.

Я вчасно прибула на локацію на "Героїв Дніпра", де мені відразу запропонували вдягнути рукавички. Окрім мене вчасно прийшли ще буквально кілька людей, але швидко наша група збільшилася десь до п’ятнадцяти осіб – і молоді, і людей старшого віку. Крім того, багато людей – пасажирів метро - підходили з цікавості: дивилися, що відбувається і, на жаль, йшли геть. Можливо, вони поспішали…

Інструктори почали з теоретичної частини лекції із демонстрацією прийомів на манекені. Йшлося про те, як узагалі почати надавати людині першу допомогу, та як робити компресії для запуску серця постраждалого. Усіх подробиць, звісно, не переказуватиму, тому що ці речі ви маєте почути від професіоналів на тренінгу – для повної коректності.

Після теорії і демонстрації усі охочі також могли спробувати робити цю "вправу". Інструктори підказали, що ритм натискань на грудну клітину людини має бути приблизно таким, як у пісні "Staying alive" гурту Bee Gees (це, так би мовити, світовий гімн серцево-легеневої реанімації) або в "Імперському марші" (ви можете також знати його як "Тему Дарта Вейдера"). Звісно, я теж спробувала робити цю маніпуляцію, проте почула уточнення, що роблю натискання надто часто. Тож для мене реально увімкнули "Staying alive", аби я зловила ритм.

Далі ми відпустили манекен перепочити й перейшли до інших тем. Адже такі заняття з інструкторами загалом включають і розуміння того, як здійснити первинну оцінку стану постраждалого, як допомогти при масивній кровотечі, при порушенні прохідності дихальних шляхів, при зупинці кровообігу та при термічних опіках.

Однак цими темами спілкування з інструкторами не обмежується, усі присутні можуть вільно поставити професіоналам інших, абсолютно різних, запитань. До речі, доволі приємно, що учасники тренінгу були дуже зацікавлені та активні. Тож усі отримали необхідні їм відповіді. Та й інструктори дуже приємні, терплячі та доброзичливі. І важливо - не забувають пожартувати.

Звісно ж, враховуючи розмір групи та значну кількість охочих спробувати засвоїти навички первинної допомоги з практичного боку, тренінг, який передбачався на 40 хвилин, лише на початку третьої години тривалості перейшов до останньої теми - зупинки критичної кровотечі та накладання турнікетів. Ця тема є особливо вагомою під час війни.

Одна з інструкторів розповіла, що для того, аби отримати потрібну інформацію,  на різних станціях метро зазвичай зупиняються до сотні людей. Вони підходять і відходять, з новими людьми курс починається заново…

Загалом такі тренінги проводяться вже близько року. Їх учасники цікавляться в інструкторів різними питаннями: від надання допомоги людині без свідомості до допомоги людині з судомами. За словами інструктора, орієнтовно у 30% випадків зі спілкування відчувається, що люди вже мають якісь базові медичні знання, або ж відвідували курси домедичної допомоги.

Особисто мені все ж цікаво було подивитися, як все це відбувається на якійсь із центральних станцій. Я поїхала на "Площу Українських Героїв", де людей дійсно було значно менше – до п’яти осіб. Правда, інструктор на місці запевнив мене, що у них за день було близько п’ятдесяти учасників тренінгу. Просто на цій станції всі кудись поспішали, тож слухали не всю інформацію. А, тим більше, не всі практикувалися.

"Соромляться", - вважає інструктор.

За його словами, від учасників тренінгів доводиться чути й незвичайні питання. Наприклад, один хлопець абсолютно серйозно запитав, чи може він, якщо руки стомилися, продовжити реанімацію людини… ногою. Так, так, мова саме про те, щоб натискати ногою на грудну клітину. Однак спойлер: ні, цього робити не варто!

Але, на думку інструктора, нехай краще усі будуть ставити питання на будь-які теми, які цікавлять, і, врешті, знатимуть правильні відповіді, аніж не знатимуть, що треба, можна й не можна робити.

До речі, на станції "Площа Українських Героїв" інструктори також вмикали учасникам тренінгу "Staying alive". Очевидно, це чи не найулюбленіша пісня манекена.

Загалом же тут, у центрі, було більш гамірно і туди-сюди ходило значно більше людей, аніж на "Героїв Дніпра", яка є кінцевою на цій гілці метрополітену. Тому, якщо зважитесь пройти тренінг, краще все ж обирати не центр – краще чути і загалом комфортніше було саме на "Героїв".

Насправді з одного разу навряд все ідеально запам’ятаєш. Тому повторювати такі заняття треба ще і ще. І, певно, такі тренінги обов'язково потрібно пройти усім, хоча б раз. Але бажано поновлювати знання раз на кілька місяців. І, хоча чітких інструкцій щодо термінів немає, на мій погляд, це варто робити хоча б раз на півроку.

Навіть маючи ці знання, ніхто не може бути впевненим, що не розгубиться в критичний момент. Навряд можна спрогнозувати, чи буде змога допомогти іншій людині, або й собі. Але сама наявність у вас таких знань точно збільшує шанси на порятунок життя.

© фото УНІАН, Тетяна Поляковська

© фото УНІАН, Тетяна Поляковська

© фото УНІАН, Тетяна Поляковська

© фото УНІАН, Тетяна Поляковська

© фото УНІАН, Тетяна Поляковська

Таня Поляковська

УНІАН в Google News