Сто п’ятий онук: чи важко в Україні бути багатодітною родиною

Нещодавно у Львові жінка народила сьому дитину, яка стала для її матері 105 онуком. УНІАН поспілкувався з багатодітною родиною і розпитав, як вони наважились на сімох дітей та як їм живеться під час війни.

46-річна Тамара Зав'ялова всьоме стала мамою лише кілька днів тому. У Львівському обласному клінічному перинатальному центрі вона народила хлопчика Павлика. Пологи у жінки були природніми, дитина народилася на 40 тижні вагітності з масою тіла 3 460 грамів і зростом 55 сантиметрів.

Він став 105 онуком для своєї бабусі Ольги Савочки. Окрім маленького Павлика, в сім'ї вже підростають 12-річна Розалія, 10-річний Єлисей, Тимофій, якому 8 років, шестирічний Андрій, 4-річна Єлизавета та дворічна Авігея.

Має бути дисципліна

Часто, почувши, що в сім'ї підростають троє, а то й більше дітей, багато хто хапається за голову – мовляв, чим їх годувати, у що одягнути, як дати освіту? Так, дійсно, багатодітні сім'ї стикаються з різними викликами та питаннями, які під час воєнного стану є особливо актуальними. Вони пов'язані здебільшого з фінансами, доступом до належної освіти та медичної допомоги. Однак для львівської родини Зав'ялових, де підростають семеро дітей, таких проблем не існує. Навпаки, кожне дитя вони приймають як благословення від Господа і, кажуть, що приймуть їх стільки, скільки Бог дасть. 

"Усі наші діти названі на честь біблійних героїв, лише старша – Розалія – на честь свекрухи. Ми люди віруючі, тож так і виховуємо дітей", - розповідає пані Тамара. 

Жінка родом із Рівненщини, теж із багатодітної сім'ї. Проте, вийшовши заміж, вже 13 років живе у Львові. Спочатку проживали у квартирі, але нещодавно придбали ошатний котедж на околиці міста. Тут, за словами пані Тамари, місця вистачає усім – просторі світлі кімнати, сучасна кухня, затишне подвір'я.

Старші троє дітей навчаються у приватній онлайн-школі. Тамара розповідає, що довелося їх перевести туди через повномасштабне вторгнення і постійні тривоги - щоб не возити далеко. Чоловік Павло працює, він – викладач у музичному коледжі по класу альта, Тамара доглядає за дітьми та будинком.

"Зазвичай мій ранок розпочинається о 08:00, але коли чоловік вдома, то можу поспати й довше. Піднімаємо старших дітей, далі – молитва, сніданок і з 09:00 у них починаються заняття у школі. Я у цей час займаюся меншими, потім готую обід. Ввечері старші діти роблять уроки, менші – бавляться, обов'язково всі разом збираємося за вечерею. Ми й обідати намагаємося разом, щоб був порядок. Бо дітей багато і, якщо не буде дисципліни, кожен буде робити, що й коли заманеться, то буде безлад. Відбій, як правило, о 22:00, хоча буває і пізніше. Особливо, коли у школярів кінець навчальної чверті і починаються контрольні, додаткові завдання, щось десь довчити треба", - каже жінка.

У неділю – до церкви, потім – на морозиво

Чоловік Павло допомагає Тамарі по господарству і з дітьми. Він, до речі, був присутнім на всіх пологах, окрім попередніх – тоді перейми почалися вночі, тож довелося їхати у лікарню, а дітей не було з ким залишити.

"Коли народжувала Павлика, з дітьми залишилися наші друзі – молода сім'я, вони самі запропонували допомогти. А Павло був зі мною поруч на пологах, підтримував", - каже Тамара.

Вона зізнається, що наразі особливих проблем у побуті немає, бо діти ще малі і готувати їсти "відрами" немає потреби.

"Їсти поки багато не готую, хоча мене всі про це питають. Але діти ще маленькі, вони багато не їдять. Я варю борщу п'ять літрів, і ми його за раз не з'їдаємо. Навіть немає поки потреби готувати на обід дві страви на день. Варю або перше, або якийсь гарнір і м'ясо. Ну, і звичайно, сніданок і вечерю – окремо. Цілий день на кухні не стою", - говорить жінка.

Вихідні родина теж проводить разом. У неділю обов'язково всі їдуть до церкви – для цього мають власний мікроавтобус. Зав'ялови є членами церкви Христа Спасителя Української християнської місії відродження милосердя. Діти співають у хорі при церкві, відвідують недільну школу. Чоловік Павло теж служить хормейстером. А вже після церкви дозволяють собі якісь розваги – йдуть на піцу чи морозиво, у парк чи на атракціони.

Як Бог дає дітей, то дає і на дітей

Тамара зазначає, що вони – цілком звичайна, середньостатистична родина. А те, що багато дітей потребують невідомо яких витрат – міф.

"Нам всього вистачає – діти мають, що їсти, у що одягнутися, щодня є фрукти, смаколики, – каже багатодітна мати. – Школярі мають комп'ютер, планшети, адже навчаються онлайн, то ж це необхідно. Хоча так, ми не дозволяємо цілий день сидіти в інтернеті, на все є свій час. Скажу вам так – як Бог дає дітей, то він дає і на дітей. Це така давня мудрість. Як нам Бог дає дитинку, ми з радістю її приймаємо як благословення Господнє. Це для нас не тягар. У моєї мами нас було 13, я – одинадцята дитина у сім'ї. Щоправда, живих зараз 12, один мій братик захворів у п'ять місяців і помер… У мене є три брати і дев'ять сестер, це разом зі мною. Не скажу, що ми розкошували, але жодного дня не були голодні і завжди мали, у що одягнутися".

Жінка розповідає, що її сім'я в дитинстві теж була дуже дружня. Жили в селі, мали господарство – город, корову, свиней, курей, все, як годиться. Батько працював столяром, а мама – у садовій ланці і вела бухгалтерію. Діти, коли вже були старші, теж допомагали батькам та один одному – старші доглядали менших, допомагали на кухні, на городі. 

"У нас ніколи не було такого, що кожен сам за себе, усе робили разом", - каже жінка.

Щоб не плутатися у внуках та правнуках, бабуся веде щоденник

Тамара розповідає, що раніше усі її рідні жили на Рівненщині, але тепер доля розкидала по світу. Більшість виїхали за кордон після повномасштабного вторгнення.

"Хтось у Польщі, хтось у Німеччині, хтось у США. От і мама після смерті батька переїхала до молодшого сина у Штати. Вже шостий рік там. Вона має 87 років, тож не могла сама залишатися, їй потрібен догляд", - говорить Тамара.

На запитання, чи її брати та сестри також мають багато дітей, оскільки у бабусі аж 105 онуків, жінка відповіла: "Так, усі багатодітні. Один брат має навіть 17 дітей. А решта – по 12, 13, 14, 9, 5, у мене та моєї сестри – по сім. Тому так і є – 105 онуків. Крім того, є 108 правнуків – минулого тижня ще двоє народилося", - каже жінка.

Тамара розповідає, що її мама поіменно знає та пам'ятає усіх онуків і завжди телефонує, вітає з днем народження й зі святами. А от коли вже пішли правнуки, пам'ять почала підводити і бабуся почала плутатися. Тож завела собі щоденник, де акуратно та чітко записує, як кого звати і в кого коли день народження.

"Моя мама завжди хотіла мати багато онуків. Коли ми з чоловіком одружувалися, пам'ятаю, як вона молилася і говорила: "Боже, ти дав мені вже багато онуків. Але я ще хочу багато від Тамари та Павла".

Претендентка на рекорд 

З такою кількістю онуків бабуся Ольга Володимирівна може претендувати якщо не на світовий, то принаймні на національний рекорд. 

"Це цікавий випадок, але потрібно його досліджувати, щоб зареєструвати рекорд", - говорить керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова. 

За її словами, на Одещині проживає найбільша родина, яка складається майже із 350 людей. Цей рекорд зареєстрували у 2018 році: "Вони з селища Доброслав на Одещині. Голова сім’ї – 87-річний Павло Семенюк, у якого з дружиною народилося 13 дітей (досі живі десятеро з них), 127 онуків, 203 правнуки і шість праправнуків. Останні три праправнуки народилися під час підготовки рекорду до реєстрації в Національному реєстрі".

Однак Тамара Зав'ялова зізнається, що вони не женуться за рекордами. Головне, аби діти народжувалися здоровими.

"Знаєте, ми ніколи не цікавилися рекордами, не ставимо собі таку ціль. Мама приймала нас як благословення від Бога. І кожного внука, кожну внучку - так само. Вона дуже тішиться кожній дитині. Головне, щоб усі діти були живі та здорові", - каже жінка.

Тамара радить українкам не боятися народжувати, навіть попри війну. Жінка вважає: народження дитини – це крок до віри, до Господа, який ніколи не залишить в злиднях.

УНІАН в Google News