Тотальне очищення: як війна допомагає виявити колаборантів та позбавитись кремлівських маріонеток назавжди

Вже ні для кого не секрет, що підготовка до повномасштабного вторгнення проводилась Росією роками. Однією зі складових цієї підготовки був облік потенційних колаборантів та вербування зрадників. На жаль, серед них доволі багато представників влади й силових структур. Проте "велика" війна дозволяє Україні очиститись від них назавжди.

Певно, багато хто з українців помічав зневагу, з якою російські еліти ставились до українських колег. Особливо, в "епоху" Януковича і Ко. Однією з причин такого ставлення можна вважати тотальну продажність українських чиновників та силовиків на різних щаблях влади. І хоча після Революції Гідності була проведена люстрація, яка заблокувала доступ до окремих посад, балотуватися й вигравати вибори колаборантам нічого не заважало.

Вони роками плазували перед Кремлем, тим самим наближаючи рішення росіян про потребу "захисту російськомовних" на українських землях. А впевненість в успішності російської "спецоперації", ймовірно, додавала наснаги творити відверту дичину. Наприклад, колишній депутат Андрій Деркач у 2014 році перебував у складі забороненої зараз Партії регіонів та голосував за диктаторські закони 16 січня. Проте знову обрався в Раду (двічі!) вже як мажоритарник. У 2020 році Міністерство фінансів США запровадило проти нього санкції як "російського агента" за втручання у вибори в Штатах.

• Носії вірусу рашизму
• Буква закону
• Вирок або смерть

Корисними для Росії були й такі відверті блазні, як Ілля Кива, і такі "мастодонти" української політики, як Андрій Портнов чи Віктор Медведчук. Проте їхня робота на ворога, схоже, була не такою успішною, якою вважалася в Кремлі. Адже після повномасштабного вторгнення рік тому Росія очікувала "легкої прогулянки" Україною, як свого часу в Криму, коли низка місцевих силовиків та місцева влада радо перейшли під російський триколор. Але не так сталося, як гадалося.

Річ у тім, що очільники міст та депутати, які, в багатьох випадках вважалися проросійськими, протидіють агресії окупантів і на півдні, і на сході, і на півночі України. Та колаборантів все одно більше, ніж достатньо.

Так, ще до 24 лютого 2022 року на окупованому Росією Донбасі ватажком "ЛНР" став колишній полковник луганського СБУ Леонід Пасічник, який зрадив присязі. А "ДНР" очолив макіївський аферист "МММ" Денис Пушилін. Після повномасштабного вторгнення російські військові "організували" владу в Мелітополі (Запорізька область) під проводом екс-народного депутата, колишнього "регіонала" Євгена Балицького. Безпосередньо керувати містом йому допомагає самопроголошена мер – колишня депутатка Мелітопольської міськради, представниця "Опоблоку" Галина Данильченко.

Багато представників "ОПЗЖ", колишніх "регіоналів", стали на бік ворога на Херсонщині: Володимир Сальдо в Херсоні, Павло Філіпчук в Каховці, Андрій Клочко в Генічеську…

Директор інституту стратегічних досліджень та безпеки Павло Лисянський вважає, що без підготовки сіток колаборантів РФ не могла б захопити Херсон та  швидко просунутись на сході України в перші дні повномасштабного вторгнення.

"Працювали російські консульства, дипломати яких могли бути представниками російської служби зовнішньої розвідки, пошуком колаборантів та агентів впливу займалися спецслужби РФ… Вербування, на мій погляд, тривало впродовж всього 2021-го", - розповідає він.

Носії вірусу рашизму

Викриттям колабораційної діяльності в Україні, схоже, займаються усі правоохоронні структури. В Офісі генпрокурора УНІАН повідомили, що за рік зареєстрували 4 454 факти: "Станом на 15 лютого 2023 року повідомлено про підозру у 1109 провадженнях. 940 справ вже скеровано до суду. Засуджено 290 колаборантів, 4 особи отримали рішення заочно".

До речі, першим обвинувальним актом за колабораціонізм, який був направлений до суду, була історія мешканця Краматорська (Донецька область), який в одній з соцмереж виступив у підтримку дій РФ та заперечував факт російської збройної агресії.

"Колабораційна діяльність справді має досить широкий спектр, починаючи від підтримки ворога у соцмережах, виправдання агресії, і завершуючи зайняттям посад при окупаційній владі. Поліція також фіксує всі ці моменти і розслідує", - зазначає речниця Нацполіції Мар’яна Рева.

Станом на початок 2023 року Нацполіція має вже 2,3 тисячі проваджень щодо колабораційної діяльності.

У Державного бюро розслідувань за останній рік було 210 справ щодо колаборантів з-поміж колишніх українських чиновників, а також зареєстровано 1033 провадження щодо правоохоронців, які перейшли на бік ворога.

СБУ розслідує понад 2 тисячі проваджень, в яких майже тисяча осіб вже отримала повідомлення про підозру.

"Серед них – колишні депутати і чиновники, які підтримали російських окупантів та добровільно запропонували їм свою допомогу у війні проти України", — розповідає речник Служби безпеки України Артем Дехтяренко. 

За словами політичного експерта Олександра Черненка, проникнення ворожих агентів в українські силові структури та спецслужби вже мало кого дивує. А викриття ворожих агентів на середніх та нижчих ланках відбувається чи не щомісяця.

"Наприклад, наприкінці січня стало відомо, що у Запоріжжі викрито працівника СБУ, який працював на росіян. Зрадника заарештовано управлінням внутрішньої безпеки. До цього було затримання агента РФ у Харківському управлінні СБУ, який зливав ворогу секретні дані… Але дійсно вражає рівень такого проникнення", - зазначає він і згадує, як влітку 2022 року нинішній очільник СБУ Василь Малюк проводив затримання екс-керівника кримського СБУ Олега Кулініча.

Своєю чергою, виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко стверджує, що кількість колаборантів серед правоохоронців у 2022 році була суттєво меншою, ніж на початку збройної агресії РФ у 2014-му. 

"У порівнянні з 2014 роком – це небо і земля. Відсоток правоохоронців, які перейшли на бік ворога на початку вторгнення був мінімальним. На жаль, такі люди завжди є у будь-якому суспільстві. Неможливо скласти ніякий тест на те, чи буде людина в СБУ, чи ДБР зрадником. Алгоритм дій був доведений до всіх представників силових відомств, всі вони знали, що мали робити...", — розповів УНІАН Вадим Денисенко. 

Цікаво, що у колі інтересів російських спецслужб завжди були не лише більш-менш впливові персони, а й прості громадяни, які, на перший погляд, не мали ніякої "цінності", адже не мали доступу до корисної інформації, документів, фінансів, зв’язків тощо.

Наприклад, у 2020-му році контррозвідка встановила, як у поле зору ФСБ РФ потрапив один з мешканців Херсонщини: "Під час виїзду до окупованого Криму чоловік був затриманий прикордонниками РФ. Українця доставили до пункту "Джанкой", де намагалися схилити до співробітництва з ФСБ. Для цього  застосовували психологічний тиск та погрози на адресу родичів громадянина".

Нещодавно в Одесі викрили цілу агентурну мережу ФСБ РФ. За даними Служби безпеки України, громадяни України, завербовані росіянами в Криму, розвідували місця дислокації стратегічно важливих об’єктів оборонно-промислового комплексу України, та коригували російські ракетні удари по критичній інфраструктурі одеського регіону, у тому числі енергогенеруючих підприємствах.

Погрозами та обманом громадян України до "співпраці" змушують на окупованих територіях. Зокрема, осіб, які залишились в Маріуполі та подають заявки в окупаційну адміністрацію щодо пошкодження майна, викликають на допити.

"Надалі вимагають встановити зв’язок з родичами, які виїхали на підконтрольну Україні територію та примусити їх до співпраці з окупантами", - повідомляють в  ГУР МО деталі "схеми".

На ЗАЕС російські військові здійснюють фільтраційні заходи та морально-психологічний тиск. Українців змушують брати російські паспорти та укладати трудові договори з "Росатомом", а потім залякують страшилками про те, що після цього в Україні на них покарання - роки за гратами.

Буква закону

Дійсно, у березні 2022 року Верховна Рада доповнила Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України відповідними статтями. Зокрема, з’явилося поняття "колабораціонізм", було введено відповідальність за спроби організації виборів чи встановлення незаконної влади на окупованих РФ територіях, а також покарання за публічне заперечення збройної агресії РФ проти України, підтримку рішень Росії, пропаганду та передачу матеріальних ресурсів.

У статті 111-1 про "колабораційну діяльність" детально розписано, які категорії громадян можуть вважатись колаборантами:

• особи, які публічно заперечували агресію проти України та закликали підтримувати ворога; 
• організатори мітингів чи референдумів, які проводили політичні заходи та здійснювали інформаційну діяльність у співпраці з окупантами; 
• вчителі, які поширювали пропаганду РФ у закладах освіти; 
• чиновники, судді й політики, які обійняли посади в окупаційних органах влади; 
• цивільні, які вступили до лав незаконних збройних формуваннь або правоохоронних органів окупантів.

Покарання за такі дії визначаються в залежності від ступені співпраці з ворогом. Наприклад, вчителі, які погодились викладати в закладах освіти за російською програмою, можуть отримати покарання як у вигляді виправних робіт, так і тримання під вартою на строк до трьох років. А, наприклад, журналісти, які погодились співпрацювати з окупаційною владою, ризикують сісти за грати на строк від 10 до 12 років. 

Та чи справді будь-хто, хто змушений був лишитися на окупованих територіях та виконувати накази окупантів, в тому числі під дулами автоматів, є колаборантом?

"Формально під кримінальну відповідальність можуть підпадати люди, які вимушені працювати у реаліях ТОТ, щоб прогодувати власні родини та підтримувати життєдіяльність громади: лікувати хворих, забезпечувати роботу об’єктів критичної інфраструктури", - зазначали в Мінреінтеграції.

Тож Кабмін вніс на розгляд парламенту проект з уточненим переліком видів діяльності на окупованих територіях, яка не вважатиметься колабораціонізмом. А поки документ лише передано на розгляд в комітети, заступниця міністра юстиції Валерія Коломієць закликає не боятися реєстрації кримінальних проваджень за фактами можливої колаборації.

"Слідство має оцінити кожен випадок", - вважає вона.

За її словами, після деокупації правоохоронці мають уважно розібратись у життєвій ситуації кожної людини.

"Є приклади, коли "ноунеми"  опинились на посадах керівників псевдоміністерств — це точно колаборація. А, умовно, по керівнику управління ЖКГ слід оцінювати конкретний кейс: чи зайняття посади було під впливом примусу, або в умовах неперебоності? Тобто, можливо, якби ця людина звільнилась, місто могло залишитись без води. Якщо люди опинились на окупованій території, їх дії мають оцінювати з точки зору вимушеності. В тому числі, щодо отримання зарплати в рублях. Що як люди не могли евакуюватися або їм банально треба було їсти?", - розмірковує заступниця міністра юстиції.

"Справді, якщо особа на окупованій території працює сантехніком і забезпечує функціонування мирного населення, то може бути важко розмежувати, чи є це колабораціонізмом", - розповідає член комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Верховної Ради Федір Веніславський.

За словами адвоката юридичної фірми ADER HABER Дмитра Воронцова, добровільний чи примусовий характер дій людини є одним з найважливіших аспектів під час розв’язання питання, чи відповідатиме вона за співпрацю з російськими окупантами.

"Але у статті 111-2 Кримінального кодексу України вказано на обов’язковий суб’єктивний елемент такого злочину – умисел. Вочевидь, коли біля твоєї скроні дуло автомата, питання про умисел не постає", - нагадує він.

Вирок або смерть

На жаль, навіть якщо пощастить встановити усі факти колабораційної діяльності, притягнути до відповідальності всіх колаборантів, скоріше за все, не вдасться. Головним чином, тому, що навіть натяк на контрнаступ українських сил оборони змушує їх тікати поза очі. Та й у такому випадку "карма" наздоганяє.

"Для тих, хто допомагає збройним силам РФ, наше правосуддя – не найгірший варіант, тому що багато хто з них просто не доживе до суду. Їх фізично знищують як наші сили спротиву на тимчасово окупованих територіях, так і російська окупаційна влада, якій не потрібні зайві свідки", - розповідає голова комітету Верховної з питань правової політики Денис Маслов. 

За останній рік росіяни ліквідували близько двох десятків своїх посіпак. Серед гучних випадків, наприклад, вбивство екс-нардепів від "Партії регіонів" Володимира Струка та Олексія Журавка, а також нардепа від "Слуги народу" Олексія Ковальова. 

Після деяких смертей зрадників, у соцмережах ширилась думка, мовляв, не здивує, якщо за деякий час ці діячі десь спливуть під іншими іменами та з іншими "легендами". Проте такі закиди – не більше, ніж фантазії. Зокрема, тих колаборантів, хто не був настільки відомим, проте зробив свій вклад у розгортання окупаційної влади на тимчасово захоплених Росією українських територіях. Таке собі "заспокійливе".

Та на них чекає розчарування.

По-перше, Росії немає сенсу рятувати якогось Захарченка з "ДНР" чи Сальдо з Херсонщини: "Мавр зробив свою справу, мавр може йти", більше не потрібен.

По-друге, навіть якщо пощастить вижити, на зрадників чекають інші негаразди. За словами заступника голови Центру Близькосхідних досліджень Сергія Данилова, їх, щонайменше, чекає СІЗО: "Наприклад, колаборанти і зараз продовжують бігти з Херсонщини до окупованого Криму або до Росії. Невпевнені, що росіяни втримають лівий берег. Проте, наприклад, значна частина колаборантів зі Скадовська, хто втік раніше, вже сидять в СІЗО Сімферополя. Те саме розповідають про колаборантів з Генічеська. Вони крали гроші, й сама окупаційна влада їх посадила в СІЗО".

В будь-якому разі, Україні варто зробити кожен факт викриття зрадників максимально відомим, судові справи – відкритими, а вироки – публічними. Адже в такому випадку в інших потенційних агентів зникне бажання думати навіть про можливість співпраці з ворогом.

Що ж до їхніх можливих сподівань на Росію… Станом на сьогодні РФ продовжує позбавлятись від свідків своїх злочинів. Лише в січні 2023-го року в окупованому Бердянську підірвали ще двох гауляйтерів. Росія своїх кидає. Завжди.

Тетяна Урбанська, Анастасія Світлевська

УНІАН в Google News