Голодомор в Україні

Забрав понад 1 мільйон життів. Чому українців морили голодом навіть після Другої світової війни

09:00, 27.11.2021
9 хв. 3205

В останні вихідні листопада Україна вже традиційно вшановує пам’ять жертв голодоморів. Найчастіше згадуються страшні 1932 та 1933 роки. Але не менш жахливим для українців став голод 1946-1947 років, коли люди ще не встигли оговтатися від війни. УНІАН поцікавився в істориків природою виникнення цього голодомору, а також дізнався, скільки й чиїх життів він забрав.

В суботу, 27 листопада, в Україні вшановуватимуть пам’ять жертв голодоморів. Хоча деякі історики та громадські діячі вважають за доцільне називати його День пам'яті жертв Голодомору. Мовляв, на сьогодні в Україні на юридичному та законодавчому рівні статус "Голодомор" має лише геноцид 1932-1933 років. Адже події 1921-1923 та 1946-1947 років, коли люди в Україні теж масово голодували, кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведений. Проте це не применшує їхнього значення та трагізму.

"Заходили до хати і просили їсти"

Західна Україна від голодоморів не постраждала, оскільки довго перебувала поза межами Радянського Союзу, а у 1946-1947 роках колективізація тут лише починала набирати обертів і колгоспи ще не встигли знищити приватне сільське господарство, до того ж діяло українське підпілля. Однак кілька тижнів тому у лісі на Львівщині "чорні" археологи відкопали кілька бочок з зерном. Припускають, що це може бути збіжжя, закопане там саме у часи голодомору 1946-1947 років.

На Львівщині "чорні" археологи відкопали кілька бочок з зерном / фото "Копачі України у пошуках скарбів"/ Facebook

За інформацією голови археологічної комісії у Науковому товаристві імені Шевченка в Європі, завідувача відділу Інституту релігієзнавства у Львівському музеї історії релігії Миколи Бандрівського, несподівану знахідку виявили під Перемишлянами.

"Це дві металеві бочки, які по вінця засипані зерном. Це чергова і доволі несподівана знахідка "чорних" копачів у лісах під Перемишлянами. Скоріш за все, ці дві бочки – німі свідки страшного голоду, який спіткав Галичину у 1947 році, про це мені розповідали мама і бабця. Чому це зерно залишилося невикористаним тією особою (чи особами), які його закопували, сьогодні навряд чи вдасться встановити", - написав він у Facebook.

Бочки по вінця засипані зерном / фото "Копачі України у пошуках скарбів"/ Facebook

У коментарі УНІАН Бандрівський розповів, що про Голодомор 1946-1947 років знає з розповідей мами та бабусі, які тоді проживали у Самбірському районі на Львівщині.

"У нас, на Західній Україні, голоду не було, адже тоді радянська влада тут ще не дуже господарювала. Моїй мамі на той час було 18 чи 19 років, і вона все добре пам’ятає. Розповідала, як до них з Бессарабії йшли люди цілими сім’ями у пошуках хоч якоїсь їжі – щось продавали і купували харчі, щось вимінювали на хліб або просто заходили до хати і просили поїсти… Їх було дуже багато. Тому більшість вмирали просто по дорозі, тіла лежали під плотом, їх там і закопували. Були так звані санітарні захоронення. Люди були виснажені, хворі… Це жахливо", - зазначає історик.

Більше ніж мільйон осіб страждало на дистрофію

Голодомор в Українській РСР 1946-1947 років, внаслідок якого померло понад 1 млн людей, влаштувала російсько-більшовицька диктатура. Голод був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати у селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Москва наказала комуністичній владі у Києві здати державі з врожаю 1946 року понад 5 млн тонн зерна. Так, у 1946 році з СРСР було вивезено 350 тисяч тонн зерна до Королівства Румунія, у 1947-му 600 тисяч тонн зерна — до Чехословацької республіки. Польська республіка за ті два роки отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. Тим часом в Молдавській РСР й південних, східних областях Української РСР стрімко поширювався голод. Історики кажуть, що лише за перше півріччя 1947 року офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Читайте такожБільшість українців вважають Голодомор геноцидом нашого народу - опитування

"Звичайно, голод 1932-1933 років був масштабнішим, але якщо порівнювати з ним голод 1946-1947 років і говорити про технологію творення, то обидва вони були дуже подібними, - розповідає УНІАН провідний науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України, кандидат історичних наук Олег Бажан. – Основна його причина – репресивна сталінська партійно-державна політика. Звичайно, ми можемо говорити, що була тоді посуха, але можна було уникнути тієї трагедії та її наслідків. Та держава цього не хотіла, бо Сталіну був потрібен хліб. На початку 30-х років – щоб будувати нові заводи та фабрики, а в 1946-1947-му – щоб раніше, ніж країни Західної Європи, скасувати карткову систему, продемонструвати переваги соціалізму, надати допомогу східноєвропейським союзникам. Тому у час, коли у 1946-1947 роках українці голодували, до Албанії, Франції, Польщі, Чехословаччини, Угорщини було вивезено 2,5 млн тонн хліба! А на початок літа 1947 року, за офіційними даними, в Україні через голод від дистрофії страждали понад 1 млн осіб".

Вимінювали на хліб і картоплю все, що мали в хаті

Аби уникнути страшної смерті, попри заборони комуністичної влади, жителі Бессарабії (історична область у Східній Європі між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю та Чорним морем), Східної та Центральної України їхали у західні регіони тодішньої УРСР, де ще тільки починала набирати обертів колективізація й діяло українське підпілля, аби дістати хоч трохи хліба.

"Голод 1946-1947 років вразив переважно південні, східні й центральні регіони України, - продовжує Олег Бажан. – Але ми можемо говорити, що він дещо зачепив і захід, адже тоді була сильна засуха. Проте тут був зібраний непоганий врожай, і в той період ще не відбулася така масштабна примусова колективізація, тож у 1946-1947 роках жителі Західної України ще могли себе прогодувати".

Східняки і жителі Бессарабії везли на Західну Україну усе, що мали – одяг, взуття, речі домашнього вжитку, аби продати їх чи обміняти на харчі. Не одного голодного втікача взимку і навесні 1947 року врятували жителі міст і сіл Західної України – підгодовували, давали з собою хліб, картоплю, переховували їх. Але робити це слід було потайки, адже за допомогу східнякам радянські каральні органи погрожували в’язницею й виселенням.

Читайте такожВшанування жертв Голодомору 1932-1933 років: Байден зробив заяву

"Ми можемо опиратися на ряд документів, зокрема, це інформація секретаря Львівського обкому партії Івана Грушевського, який направив до Києва доповідну записку про наплив колгоспників зі східних областей Української РСР. Він констатував, що, наприклад, ті поширювали серед західних селян чутки про голод, що колгоспники незадоволені радянською владою, - розповідає Бажан. – І дійсно є свідчення, що місцеві мешканці допомагали жителям цих областей, які їхали сюди на дахах вагонів, йшли пішки, хто як міг, так добирався. Люди вимінювали зерно чи за гроші, чи за речі, але транспортна міліція все це вилучала".

"В СРСР голоду бути не може"

НКВСівці людей з інших регіонів переслідували і не пускали на Західну Україну, бо, мовляв, "в СРСР голоду не може бути", називали їх "провокаторами, які дискредитують комуністичну владу, поширюючи брехню про голод". Свідки тих страшних подій згадують, що голодні, худі, змучені люди ховалися у вагонах з вугіллям. Тоді у 1946 році з Кремля надійшов наказ – здорових втікачів відправляти у Харків, а хворих – "утилізувати на місці".

У 2006-2008 роках на колії станції "Підзамче" у Львові археологи знайшли рештки 602 людей. Згідно з висновками судмедекспертів, це були останки жителів східних областей України й Бессарабії, які втікали на Західну Україну від голоду. Понад чотири роки кістки замордованих людей зберігалися у службових приміщеннях дистанції колії. Також залізниця оплатила роботу патологоанатомів, які здійснювали ексгумацію, та виготовила у 2008 році понад 500 міні-трун для вже ідентифікованих на той час закатованих людей. Згодом їх усіх поховали на Личаківському кладовищі у Львові.

Поховання на Личакові останків жертв голоду 1946-1947 років, знайдених у Львові на залізничній станції «Підзамче» / фото wikimedia.org

Пошуком останків займалася історико-просвітницька правозахисна організація "Меморіал імені Василя Стуса". Спеціалісти товариства знайшли також три архівні документи. В них йдеться про те, що у Львові у 1946-1947 роках було "утилізовано" близько трьох тисяч осіб. Де захоронені решта, крім цих 602, невідомо.

Знайдені бочки з зерном передали до музею

Щодо бочок з зерном, знайдених нещодавно на Львівщині, історик Бажан припускає, що під час тодішньої примусової колективізації західних українських регіонів їх все ж таки могли заховати місцеві жителі.

Знайдені бочки передали до Краєзнавчого музею / фото "Копачі України у пошуках скарбів"/ Facebook

"Звичайно, жителі цих регіонів могли приховати зерно, аби не здавати врожай ворожій радянській владі. Люди боялися, що можуть настати ще гірші часи і робили запаси. Разом з тим, у цей період розгортається національно-визвольна боротьба, активізується діяльність УПА, тому, можливо, прихильники повстанців могли заховати зерно, аби передати його воякам", - вважає Бажан.

Наразі знайдені "чорними" копачами бочки передали до Краєзнавчого музею міста Перемишляни.

Мирослава Бзікадзе

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся