Одна із головних вулиць-каналів у Вилковому / фото УНІАН

Вилкове: українська Венеція, нульовий кілометр Дунаю та унікальні острови

Місто Вилкове, яке знаходиться у межах дельти Дунаю на самісінькому півдні України, частенько полюбляють називати не інакше, як «українською Венецією». Відвідавши містечко та його околиці, дослідивши та оцінивши його принади і особливості, вже ж таки спробуємо підтвердити або заперечити це поетичне формулювання.

Одна із головних вулиць-каналів у Вилковому / фото УНІАН

Перше, про що слід знати охочим поїхати до Вилкового: дорога туди буде нелегкою. Добиратися від Одеси - близько 3,5 годин, вартість проїзду на маршрутці становить 180 гривень. І хоча дорога місцями непогана, однак є просто жахливі відрізки, по яких доводиться, буквально, повзти.

Найперше враження по прибутті у місто таке: нічого не дивує, звичайнісіньке собі містечко із приватними будиночками, ще радянськими побудовами та церквами. Попри те, що населення містечка невелике - близько 6 тисяч осіб, храмів тут цілих три. І один із них по-справжньому старообрядний: до нього не можна заходити з оголеними частинами тіла та фотографувати.

Як розповідає один із таксистів, у місті практично немає розваг ні для молоді, ні для старшого покоління. Також він одразу намагається розвіяти міф про «українську Венецію» кажучи, що Вилкове на неї перетворюється хіба що після рясного дощу, коли всі дороги затоплює, адже водостоки практично не працюють.

До речі, ціни на таксі у місті на рівні столичних - за 2 км шляху тут просять 50 гривень, при цьому не соромлячись сказати, що саме коштом туристів і мають заробіток.

Перша незвична річ - це дорога у місті, яка всюди викладена не з асфальту, а з бетонних плит (це пов'язано з особливістю досить вогкої місцевої землі).

Більшість місцевих баз відпочинку розміщено ближче до Дунаю, і  вони практично нічим не відрізняються від будь-яких інших морських місць для туристів в Україні. Гостям тут, в основному, пропонують двоповерхові будиночки із невеличкими 2-3-місними номерами. Правда, цінову політику важко назвати ліберальною - ціни тут трохи «кусаються». При чому це стосується як вартості номерів – одномісний номер в літній сезон коштує близько 800 грн на добу, так і їжі.

Кухня тут, в основному, складається з рибних страв, особливої уваги варта місцева юшка. Вона вживається досить оригінально: окремо подається власне юшка у спеціальній чаші, окремо - риба, з якої вона зроблена, а також спеціальний часниковий соус до неї.

Також однією з родзинок вилковської кухні є смажені жаб'ячі лапки, які можна замовити в індивідуальному порядку. За смаком вони чимось нагадують біле куряче м'ясо або кролятину.

Місцеве особливе вино «Новак», яке робиться з винограду, що росте лише тут, досить непогане, і за смаком нагадує щось середнє між продуктами з винограду сортів Ізабелла та Лідія.

Та найцікавіше і найчарівніше починається вже там, де видно могутній Дунай. Тут перше враження про місто, як про «звичайнісінький райцентр», зникає. Тут бачиш справжнє Вилкове - таки ту саму «українську Венецію», порізану безліччю великих і маленьких каналів.

Саме по собі місто досить контрастне. Умовно, воно поділене на кілька частин та має кілька основних вулиць - як земних, так і водних.

Можна спочатку зробити пішу прогулянку по місцевих вуличках, адже це виглядає, як мінімум, незвично і нетипово. Вам доведеться ходити по невеличких збитих дерев'яних імпровізованих стежках чи то доріжках та переходити туди-сюди по незліченній кількості мостів та містків. Цікаво те, що їх ремонтом займається місцева влада разом із жителями: одні надають матеріал, а інші - вже безпосередньо їх ремонтують, кожен біля свого двору. Гуляючи по них, можна легко зайти в глухий кут або забрести прямо до когось на подвір'я. Адрес і вулиць як таких у Вилковому немає, жителі просто орієнтуються на номер хати з того чи іншого боку, що унеможливлює будь-яку навігацію. Проте насправді це некритично, адже місто невеличке.

Щодо водних прогулянок, тут справа трохи інакша. Пересуваються жителі по широких каналах, в основному, на моторних човнах. І, до речі, швидкісний режим у межі міста - не більше 20 км/год. Варто сказати, що такі човни є лише у третини місцевих мешканців, в основному, у тих, хто займається рибним промислом або ж катає туристів.

Один із власників такого плавзасобу розповів, що в нетуристичні періоди місцеві, зазвичай, займаються риболовлею. При чому (як він зізнається «по секрету») не гребують і побраконьєрити в заповідних територіях. Рожева мрія кожного рибалки у Вилковому - піймати рідкісного червонокнижного осетра, якого можна сміливо назвати «золотою рибкою», правда, не за кольором, а за його досить солідну ціну на чорному ринку.

Також жителі збирають очерет на незліченній кількості островів, які сформувались у дельті Дунаю. Він іде, в основному, на експорт у Європу.

А от у сезон напливу туристів щасливі власники плавзасобів катають охочих затишними водними вуличками міста, попутно виступаючи у ролі гідів та розповідаючи цікаві історії про Вилкове та Дунай. Можна й самому орендувати каное або каяк, проте цього року власники цього бізнесу явно перестарались із цінами, заломивши за годинну оренду 450 гривень (для прикладу, минулого року це коштувало не більше 150 грн).

Втім, приїхавши до Вилкового, не обов’язково увесь час сидіти у місті. Адже навколо є кілька інших цікавих місцин, куди стовідсотково слід завітати.

Особливої уваги варта поїздка далеко за межу міста, десь за 30 кілометрів: спуститись по одному із рукавів Дунаю аж до його виходу до Чорного моря. Під час такого вояжу ви побачите справжню дику природу: величезну кількість птахів, серед яких є цілі колонії пеліканів і лебедів.

Крім того, шляхом до гирла Дунаю можна побачити на берегах старезні будиночки, жителі яких практично не плавають у місто, а живуть у повному єднанні з природою. Вони, в основному, збирають той самий очерет, ловлять рибу, вирощують виноград, полуницю, та навіть гранати з хурмою (останнім часом клімат став теплішим, тому ці фрукти почали добре тут рости). Все це у них забирають постачальники на місці, працюючи на бартерній основі.

В самому ж місці витоку Дунаю до Чорного моря прісна вода змішується із солоною, а тому тут водними потоками постійно намивається пісок на сушу. Таким чином, ця територія поступово збільшується у розмірах. Власне, тут і встановлений пам'ятний знак із символічною назвою «Нульовий кілометр». Через збільшення острову, який місцеві гордо називають «наймолодшою сушею» або «місцем, де починається Україна», його щороку переносять далі до моря. Також місцеві кажуть, що, пройшовши повз цей знак, людина повністю скидає із себе негатив і таким чином «обнуляється», надихаючись до нових починань та звершень.

Не менш цікавою буде прогулянка і мережею островів дельти Дунаю, особливим з яких вважається острів Єрмаків. Він є плодом роботи природи та екологів, унікальним за своєю суттю, входить до складу Дунайського біосферного заповідника. На ньому ви відчуєте справжнє єднання з природою, побачите грандіозну кількість різних видів птахів та рослин: починаючи від величезних колоній пеліканів, закінчуючи стадами диких коней та корів. Детальніше про нього можна прочитати в окремому матеріалі.

Наразі туристична привабливість Вилкового почала зростати великими темпами. Як зазнає власник однієї з місцевих баз відпочинку, в минулому році потік туристів зріс приблизно на 20%, а у поточному - вже на чверть. Пов'язано це із капітальним ремонтом траси Одеса-Рені, адже до цього шлях сюди був вдвічі довшим через просто жахливий стан доріг. Також він радить приїжджати сюди посеред тижня у весняно-літній період, а не на вихідні, коли потік туристів колосальний для такого містечка з практично нерозвинутою інфраструктурою: елементарно, не вистачає місць на базах відпочинку та човнів для водних прогулянок.

Цікавим буде той факт, що близько десятої частини туристів тут - європейці, які пливуть сюди на круїзних лайнерах аж від початку Дунаю, пересідаючи потім на менші човни для подорожі на той самий «Нульовий кілометр» та попутно відвідуючи саме Вилкове.

***

Якщо ви хочете справді «відпочити душею» та не шукаєте шумних вечірок та розваг, вам потрібно саме сюди. Приїздити можна буквально на кілька днів, щоб відвідати навколишні острови, перейнятися атмосферою «української Венеції» та відчути себе частинкою матінки-природи на островах. А романтичні вечори на березі Дунаю під акомпанемент жаб та комах вам просто гарантовані.

Олег Давигора

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter