Чим дивує туристів Славутич / фото Марина Григоренко

У Чорнобильську зону – електричкою: відправна точка Славутич

09:33, 19 червня 2021
22 хв. 2672 Туризм

З кожним роком подорожі в Чорнобильську зону відчуження приваблюють все більше туристів з усього світу. Якщо говорити про легальні поїздки, то в першу чергу їх організовують київські екскурсійні бюро прямо зі столиці. Ми ж поїхали туди трохи іншим шляхом – електричкою до ЧАЕС зі Славутича. Останній, до слова, був обраний малою культурною столицею України і сам по собі є доволі цікавою туристичною локацією.

В останні роки Чорнобильська зона відчуження, яку 35 років тому сколихнула одна з найстрашніших трагедій 20 століття, все більше вабить мандрівників як з України, так і інших країн світу (не без допомоги популярного серіалу "Чорнобиль"). На щастя, в наші дні підшукати тур в "зону" вже не є надскладним завданням. На одному тільки сайті Держагенства з управління зоною відчуження зареєстровано аж 24 офіційних туристичних маршрутів найрізноманітнішої тематики і тривалості, відвідати які можна тільки в супроводі офіційно зареєстрованих туроператорів.

Нашу ж групу журналістів чекав вельми незвичайний тур, частково доступний і пересічним туристам – спецелектричкою до Чорнобильської атомної електростанції зі Славутича.

Електричка "Славутич – Семиходи" до ЧАЕС

Зазвичай електричкою "Славутич – Семиходи" на роботу їздять виключно співробітники станції, і простому туристу туди не потрапити. Виняток – ті, хто купує тур на станцію безпосередньо в адміністрації ЧАЕС. Так-так, такі тури є! І вони доволі популярні, незважаючи на те, що задоволення це не з дешевих – 3300 грн з людини (можливі знижки для груп).

Як пояснює нам представник відділу міжнародного співробітництва та інформації ЧАЕС Юлія Марусич, більшість турів в Чорнобильську зону організовують посередники, але без домовленості з адміністрацією ЧАЕС вони не можуть завести туристів далі пам'ятника ліквідаторам перед пунктом пропуску на станцію. Потрапити далі можна тільки в супроводі співробітників ЧАЕС за попередньою домовленістю – самостійно або через турагентів.

У програму входить відвідування внутрішніх приміщень чотирьох енергоблоків ЧАЕС, меморіальних комплексів і ще цілої низки доволі цікавих об'єктів. Загалом, все – що можна показати, за винятком Нового безпечного конфайнменту.

"Зараз у нас нечисленні групи. У 2018-2019 роках було дуже багато відвідувачів, кілька тисяч на рік. У 2020-2021 роках, зрозуміло, потік знизився через COVID-19. Були моменти, коли відвідування станції було взагалі заборонене. Зараз у нас відвідувачі щодня – й українці, й іноземці. У нас абсолютно різні гості – починаючи від тих, кому просто цікаво, що відбувається на майданчику, і закінчуючи найвищим державним рівнем, фахівцями та представниками засобів масової інформації", – розповідає Юлія Марусич.

За її словами, відвідують ЧАЕС туристи з усього світу, хоча більшу частину складають гості з Європи. Люди цікавляться нинішнім станом справ на станції – що робиться для контролю над радіацією, які роботи з ліквідації наслідків вже виконані та що ще слід зробити.

Ну і, зрозуміло, тільки такий візит передбачає дорогу електричкою до ЧАЕС. Дістатися можна і на спеціалізованому автобусі, який має пропуск в "зону", до пункту пропуску "Дитятки". Але ми все ж радимо скористатися електричкою, щоб, так би мовити, по повній відчути атмосферу.

Краєвиди з вікна електрички "Славутич – Семиходи" відкриваються неймовірні. Приголомшлива природа, яку 35 років тому людство залишило в спокої, і ось результат. Їдеш – і око радіє. Кажуть, в періоди, коли людей менше і рослинність не така густа, запросто можна побачити козуль, лосів і, звісно, коней Пржевальського.

До слова, електричка частину шляху проходить територією Білорусі. Але якщо у випадку з проїздом наземним транспортом потрібно проходити перевірку при перетині кордону, то електричкою цих формальностей немає. А ось за сигналом мобільного краще стежити – щоб не потрапити в роумінг.

"Зазвичай ми забираємо на електричці о 7:40, і цілий день ми тоді на станції. Можна, звичайно, їхати і електричкою об 11:15, але тоді все буде похапцем. Щоб не поспішати, краще виїхати зі Славутича раніше. Але тоді треба приїхати заздалегідь, наприклад, ввечері, переночувати в Славутичі, походити погуляти, повечеряти, а вранці прийти на електричку. Якщо ви обираєте варіант зі Славутича, ми готуємо на вас програму, де вказано, що ви прямуєте електричкою у супроводі представників ЧАЕС, ми разом перетинаємо КПП", – розповідає Юлія Марусич.

Насправді, ми не помітили, щоб хтось перевіряв, хто сідає у вагони електрички. Однак зайвих людей там немає. Ймовірно, по-перше, співробітники ЧАЕС відразу помітять чужинців, а, по-друге, навіть якщо ви сядете в електричку, далі перону по прибуттю ви не пройдете. Ще й ризикуєте протокол від правоохоронців отримати. Все-таки це режимний об'єкт – там навіть фотографувати далеко не скрізь можна. До слова, майте на увазі – багато фото на території ЧАЕС вам зробити не дозволять.

Електричка приїжджає ось в такий тунель / фото Марина Григоренко

По прибуттю в Семиходи електричка заїжджає в спеціальний тунель без вікон і дверей, по якому ви відразу йдете на пункт перевірки – на вході дивляться ваші пропускні документи, а на виході – в черговий раз вимірюють рівень радіації.

"Ми робимо все, щоб люди тут в першу чергу відчували себе безпечно. Ніхто не женеться за величезною кількістю відвідувачів, тому групи складаються в середньому з 10, максимум 15 осіб. Хоча зараз таких численних груп немає. Ми водимо людей за певним маршрутом, він спеціально дезактивований, прорахований. Визначена дозволена доза радіації для відвідувачів, яку можна отримати за день. Для людей забезпечений індивідуальний дозиметричний контроль, їм видаються індивідуальні накопичувачі, які по закінченню візиту здаються в лабораторію, і прораховується доза, яку вони отримали", – розповідає Юлія Марусич.

Під час візиту на ЧАЕС ви не раз пройдете через такі рамки / фото Марина Григоренко

Крім того, кілька разів за час перебування на станції туристи проходять через спеціальні рамки, які перевіряють їх на перевищення допустимого рівня радіації. Також при відвідуванні певних приміщень гостям видають спецодяг, а також мінімізують час перебування на їхній території. При цьому представник ЧАЕС рекомендує туристам не дуже частити з візитами в Чорнобильську зону – резонно робити перерви.

Під час візиту на ЧАЕС нашій групі журналістів пощастило потрапити на об'єкт "Новий безпечний конфайнмент", який відкрили кілька років тому над попереднім захисним "Укриттям" і, власне, самим зруйнованим 4-м реактором, куди простих туристів не пускають.

Звідси співробітники ЧАЕС моніторять ситуацію / фото Марина Григоренко

Саме з цього командного пункту працівники станції цілодобово моніторять ситуацію, будучи готовими в будь-який момент вжити заходів. Кажуть, НБК дуже надійний, і його вистачить ще років на 100 років. А там, може, нарешті придумають, як утилізувати розплавлене при вибуху паливо. Також на станції заспокоюють, що ймовірність раптової НП з швидким розвитком виключена –якщо щось і станеться, то поступово, і шкідливі речовини встигнуть погасити спеціальним газом ще до витоку.

Обід в легендарній їдальні на ЧАЕС / фото Марина Григоренко

А ще ми поїли в легендарній місцевій їдальні – на другому поверсі місця для персоналу, а на першому – для туристів. Годують тут дуже добре – перше, друге і компот, а потім ще десерт зверху.

Місто-привид Прип'ять

Про місто-привид Прип'ять всі вже чули не раз, а тому ми не будемо занадто навантажувати вас фактами. Краще просто поділимося враженнями.

Місто-привид Прип'ять / фото Марина Григоренко

Головне, що кидається в очі – тут дуже багато зелені, а також комарів та інших мошок, які так і рвуться випити вашої кровушки. Це ще один аргумент на користь того, щоб перебувати в Чорнобильській зоні в повній екіпіровці – мінімум відкритих ділянок шкіри. Не зайвим буде прихопити і засіб від комарів, який стане в нагоді вам і в "зеленому" Славутичі.

Але повернемося до зелені. Свого часу Прип'ять розвивалася стрімкими темпами – радянська влада бачила її як еталон міста-супутника великого підприємства. Засноване в 1970 році селище, вже в 1979 році стало містом, і аж до самої аварії продовжувало розростатися. Тут було все – величезні проспекти, безмежні клумби з трояндами, готель, кінотеатр, палац культури, парк розваг, спортивні комплекси, частину з яких так і не встигли ввести в експлуатацію. Наприклад, знамените колесо огляду – воно так і не було запущено в роботу.

Те саме колесо огляду в Прип'яті жодного разу не запустили / фото Марина Григоренко

Зараз всі ці масштабні конструкції лише пробиваються крізь густі зарості та п'янкі аромати акації. Безумовно, Прип'ять варта того, щоб хоч раз її відвідати. І краще не відкладати на потім, адже багато тутешніх споруд вже старі, і хто знає, скільки вони простоять. Це ще одна з причин, чому туристам в Прип'яті настійно рекомендують утриматися від відвідування покинутих будівель – вони просто можуть обвалитися в будь-який момент. Та й про радіацію не варто забувати – в Прип'яті деактивацію ніхто не проводив. Виняток – тільки ті будівлі, в які вас заводять екскурсоводи (наприклад, будівлі школи або пошти).

А ще в Прип'яті просто величезна кількість бродячих собак, які додають місту-привиду ще більше атмосферності.

У Прип'яті дуже багато бродячих собак / фото Марина Григоренко

Кілька фактів про Славутич

Славутич – дуже незвичайне місто з унікальною історією. Формально місто знаходиться на території Чернігівської області, однак оскільки воно було побудоване як супутник розташованої в Київській області ЧАЕС, до неї він і відноситься. Ось такий анклав.

Добиратися до Славутича доволі легко – у міста є залізничне та автобусне сполучення з Києвом (188 км) і Черніговом (56 км). При цьому міська влада не приховує, що вони дуже хотіли б, щоб через Славутич пустили швидкісний поїзд "Інтерсіті" – з Києва до Чернігова. Весь громадський приміський транспорт відходить від міського вокзалу – від того самого, звідки відправляється і електричка на ЧАЕС. На території вокзалу також є затишна кав'ярня/пекарня, де можна підкріпитися перед дорогою.

А ще Славутич – це наймолодше місто України. Рішення про його будівництво було прийнято незабаром після аварії на Чорнобильській АЕС – щоб заселити туди працівників станції та їхні сім'ї. Чимало з них працювали на ЧАЕС і до трагедії, проживаючи в Прип'яті.

Місто Славутич було побудоване в найкоротші терміни: про його будівництво оголосили в жовтні 1986 року, а перший ордер на квартиру був виданий вже в березні 1988 року. Фактично ж перші жителі в місті з'явилися в 1987 році – правда, тоді вони жили в тимчасових будиночках і навіть на кораблях.

Історія вибору місця для "станційного" міста-супутника така. Воно мало відповідати низці критеріїв: відстань не менше 30 км, але не більше 50 км від ЧАЕС і близькість до залізничних колій. Спочатку під ці цілі вибрали іншу місцевість, де вже було невеличке селище, але незабаром виявилося, що через наявність грунтових вод там неможлива висотна забудова. Тоді на карті вибрали іншу точку, просто посеред лісу.

Славутич – це в прямому сенсі місто в лісі / фото Марина Григоренко

Тому зараз Славутич – це в прямому сенсі місто в лісі, оскільки при забудові діяв принцип "зберегти якомога більше дерев". Можна виглянути у вікно, а там посеред двору стоять височенні сосни. Нині площа зеленої зони в Славутичі в чотири рази перевищує норму! А тому з екологічної точки зору це справжня знахідка – дихати тут дуже легко, та й око радує (тільки пам'ятаємо про комарів!). І так, рівень радіації в Славутичі в межах норми, а часом навіть нижче ніж у Києві – 0,15 мікрозівертів на годину при безпечній нормі до 0,5 мкЗв/год.

При цьому жителі Славутича пишаються своєю питною водою вона тут з власних джерел і завидної якості. Кажуть, її можна пити з крана навіть дітям.

Ще одна особливість Славутича – відсутність громадського транспорту. Кажуть, що в місті намагалися запускати один круговий автобусний маршрут, але в підсумку він не користувався популярністю. Та й сенс? Якщо все в місті в межах пішої доступності.

У Славутичі немає громадського транспорту, але є велодоріжки / фото Марина Григоренко

Але зате в місті є густа мережа велодоріжок. Що цікаво, вона з'явилася ще при проектуванні міста. Звичайно, нині багато з них вже застаріли, але в місті якраз зайнялися заміною дорожнього покриття.

А ще в Славутичі коти визнані частиною екосистеми міста, а тому ви точно не раз зустрінете на вулицях вальяжних вгодованих пухнастиків.

Коти Славутича / фото Марина Григоренко

Окрему увагу варто приділити архітектурі Славутича. Щоб прискорити будівництво, були залучені архітектори і будівельники з восьми союзних республік, які будували квартали в своєму стилі з використанням "рідних" будматеріалів: Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, України та Росії. Звідси і назви: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Єреванський, Київський, Ризький, Таллінський, Тбіліський, Чернігівський, Печерський та інші. Всього їх 13, і кожен з них має свою особливу архітектуру і атмосферу.

У Єреванському кварталі, наприклад, просто посеред дворів стоять величезні мангали для шашликів, куди часом сходяться і жителі сусідніх кварталів.

Ті самі мангали в Єреванському кварталі Славутича / фото Марина Григоренко
Котеджі в Єреванському кварталі / фото Марина Григоренко

Складаються квартали як з багатоповерхових будинків, так і котеджів, які видавали в залежності від складу сімей. Особливо затишно виглядають котеджі в "балтійських" кварталах.

"Балтійські" квартали Славутича / фото Марина Григоренко

Одна тільки біда – частину житлової забудови не пощадили роки, але, на жаль, деякі домовласники не дуже сумлінно підходять до реконструкції. Тут вам і сумнозвісна пластикова вагоночка, і утеплення "шубами" поверх кам'яної кладки. Тож варто поспішити до Славутича, щоб побачити тутешню унікальну архітектуру, поки її не зіпсували.

На жаль, без пластикової вагоночки ніяк / фото Марина Григоренко
І ще народна творчість при ремонті в Славутичі / фото Марина Григоренко

Спочатку Славутич, в якому нині проживає до 25 тисяч чоловік, мав бути рази в три більшим. Однак проект з розширення міста був зупинений після страшного землетрусу в Спітаку (Вірменія) в грудні 1988 року. Тоді загинули 25 тисяч людей і понад 500 тисяч залишилися без даху над головою, тому всі сили і фінанси були перекинуті туди.

Крім жителів Прип'яті, в Славутич з'їжджалися молоді фахівці з інших радянських республік, для яких переїзд сюди був чи не єдиною можливістю швидко отримати власне житло.

Взагалі, Славутич – це місто про людей-історії. Досі більшість населення міста – це ті, хто так чи інакше пов'язаний зі станцією. І, найцікавіше, всі ці люди з радістю діляться своїми історіями.

Галина і Валерій Сулимови / фото Марина Григоренко

Наприклад, під час екскурсії по кварталах міста нам зустрілася сімейна пара – Галина і Валерій Сулімови. Будучи молодими інженерами, вони працювали на ЧАЕС до аварії і жили в Прип'яті. Подружжя ділиться спогадами, що на 26 квітня, коли сталася аварія, випадає День народження Галини, і вона покинула ЧАЕС буквально за годину до вибуху. Вони спокійно лягли спати, шум за вікном прийняли за грозу, і тільки на ранок, вийшовши на ринок, зрозуміли: щось не так. Втім, минуло ще кілька тижнів, поки навіть їм, як співробітникам станції, розповіли, що ж сталося насправді.

Чим же зайнятися в Славутичі?

Оскільки наш прес-тур був в експрес-форматі, ми за один день відвідали і ЧАЕС, і Прип'ять. Але щоб все добре оглянути, краще розбивати візит на кілька днів, зупиняючись на нічліг в Славутичі. Тим більше, що варіантів для розміщення там вистачає – є цілком непоганий однойменний готель "Славутич" з цінами від 800 гривень за ніч. З приємних бонусів – готель впирається прямо в центральний міський парк з височенними деревами, охайними доріжками, новими лавками і зонами для активного відпочинку.

Тут же ви вперше зіткнетеся з однією незвичайною особливістю місцевих скульптур – вони тут всі голенькі. Наші екскурсоводи пояснили, що таким чином архітектори не хотіли, щоб вони своїм одягом асоціювалися з конкретною епохою.

Голі скульптури в Славутичі / фото Марина Григоренко

Також в місті є два хостели і більше десятка закладів харчування. Всю інформацію про них можна дізнатися на сайті місцевої міськради.

Взагалі, Славутич – це про відпочинок далеко від міського галасу. Неспішний ритм життя, красива природа, приємні ціни... Місцева влада каже, що з початком пандемії коронавірусу в місті додалося фрілансерів – ціни на оренду квартир стартують від 350 грн/добу, а на котеджі – від 800 грн/добу. Список всіх доступних в місті послуг, в тому числі туристичних і ріелторських, легко можна знайти на сайті "Агентства регіонального розвитку".

Зі Славутича можна легко подорожувати як в Чорнобильську зону відчуження (тільки потрібно мати при собі документи для перетину кордону з Білоруссю), так і по інших локаціях в Чернігівській області, яка з туристичної точки зору вельми цікава. Тут і Чернігів з його затишними вуличками і численними церквами, і палаци Чернігівщини, і природні дива – від схилів Дніпра і блакитних озер до парку дикої природи "Беремицьке".

Але і сам Славутич не варто скидати з рахунків. Як ми вже згадували вище, у міста вельми незвичайна архітектура, і його легко можна обійти весь пішки. А якщо втомитеся від міської забудови – до лісу рукою подати.

Ще одна обов'язкова для відвідування локація – краєзнавчий музей Славутича та ЧАЕС. Але це не звичайний музей, де показують звичну експозицію "традиційна українська хата складалася з трьох частин", тут розповідають історію абсолютно незвичайного міста, що з'явилося всього 35 років тому.

У музеї можна дізнатися багато фактів про Чорнобильську аварію, переглянувши чимало архівних документів. Всього тут 4 експозиції, але планується відкриття ще однієї, присвяченої українським рушникам. Нас же особливо зачепила зала, де показана традиційна квартира в Прип'яті за кілька секунд до аварії.

Порада: спробуйте потрапити на екскурсію з директором музею Євгеном Алімовим. Він і сам переїхав до міста відразу після його заснування, а тому може розповісти багато всього цікавого. Вхід в музей безкоштовний, всю інформацію можна дізнатися за посиланням.

Славутич – мала культурна столиця України

Славутич будувався як мономісто, тобто все його життя було зав'язане на одному єдиному підприємстві. Проте в 2000 році Чорнобильська АЕС була зупинена, і для багатьох місцевих жителів це стало справжнім ударом. Втім, тоді станцію повністю не закрили, адже за її станом потрібно стежити, попутно утилізуючи ядерні відходи. Тому навіть в наші дні основними роботодавцями в місті є ЧАЕС, Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива і військова частина, що забезпечує їхню охорону. Проте, в місті усвідомили, що з часом станція продовжить стискатися, і краще почати думати про майбутнє вже зараз.

Славутич – мала культурна столиця України / фото Марина Григоренко

У 2019 році Славутич вирішив взяти участь у конкурсі на звання малої культурної столиці України – і переміг. Втім, через пандемію коронавірусу функції міста в цій іпостасі були перенесені з 2020 на 2021 року. Таким чином місто серед іншого хоче заявити про себе – що тут є всі умови для бізнесу, відпочинку та культурного дозвілля.

Славутич очима художників / фото Марина Григоренко

"Славутич – місто творчості та креативних подій. Для нас отриманий статус малої культурної столиці та фінансова підтримка УКФ важливі. Місто ставить перед собою амбітні цілі: сприяти перезавантаженню України-2021 в культурному і креативному сенсі, створити поле для культурного діалогу і продуктивної взаємодії різних аудиторій з різних регіонів України, створити в Славутичі рівні можливості для самореалізації всіх громадян і спільнот, запропонувати нові можливості для розвитку економіки. Ми прагнемо відкрити великі можливості маленького міста країні та світу", – коментує мер Юрій Фомічов.

Мер Славутича Юрій Фомічов і команда малої культурної столиці / фото Марина Григоренко

Ставку роблять в першу чергу на IT і енергетику – 13%, культуру і туризм – 38%, умови ведення бізнесу та інвестиційна привабливість міста – 50% як складові економіки. Щоб заманити бізнес в місто, місцева влада навіть побудувала сучасний бізнес-парк "Славутич", де вартість оренди складає всього 3,77 гривень за квадратний метр, а також відкрила сучасний центр адміністративних послуг з рекордною по країні кількістю функцій.

Бізнес-парк "Славутич" / фото Марина Григоренко

Мер Славутича зазначає, що в доковідні часи в місті було близько 2 тисяч туристів на рік, проте влада поставила собі амбітну мету за 5 років збільшити їхню кількість до 10 тисяч. Для залучення туристів у 2020 році у Славутичі навіть запрацював туристичний інформаційний центр.

У 2021 році у Славутичі відбудеться чотири ключові події, які об'єднають креативний, інтелектуальний та творчий потенціал:

  • Sesam 2021 Poliklinika – фестиваль для архітекторів (серпень 2021 року).
  • OPEN FORMAT ART RESIDENCE – арт-резиденція семантичного сюрреалізму для художників у три етапи: 12-18 липня – "Тривимірне мистецтво у VR", 2-8 серпня – проект "Фото-Графіка", 6-12 вересня – "Медіа Арт".
  • "Золота осінь Славутича" – Міжнародний молодіжний фестиваль демократії, телебачення, преси та творчості (24-27 вересня).
  • GOLDenFest – фестиваль для людей 50+(16-18 жовтня).
Стадіон у Славутичі / фото Марина Григоренко

Ще один напрямок, на який робить ставку Славутич – спортивний туризм. Справа в тому, що в місті просто величезна кількість спортивних і художніх секцій і площ для дитячого активного дозвілля. А тому тут з радістю готові приймати всілякі змагання і спортивні збори.

***

Славутич – це унікальне місто з історією, яке дійсно хоче розвиватися. І він правда може здивувати.

Марина Григоренко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

Погоджуюся
Ми використовуємо cookies