Парк "Беремицьке" розташований між Києвом та Черніговом / фото УНІАН

Втекти від карантину. Унікальне сафарі з "турами" та сайгаками, болотна романтика і язичницьке капище

Послаблення карантину – чудовий час для відвідування парків, скверів, зелених зон. І якщо у містах на кожен клаптик зелених насаджень – купа людей, то варто пошукати релаксу за містом. Для мешканців Київщини та Чернігівщини таким місцем може стати парк "Беремицьке".

Парк "Беремицьке" розташований між Києвом та Черніговом / фото УНІАН

Якщо ви втомилися від карантинних обмежень, хочете відчути дух свободи і безмежне єднання з природою, вам - сюди, в парк дикої природи «Беремицьке» на Чернігівщині. Парк розташований на півдорозі між Черніговом і Києвом, з‘їжджаєте з автомагістралі у бік міста Остер, а потім орієнтуєтеся на села Козелецького району - Поліське, Євминка і Беремицьке, назву якого і носить парк.

Читайте також«Шастати» законно: де українцям можна відпочивати з 11 травня

Відстань від Чернігова до «Беремицького» - 80 км, приблизно стільки й зі столиці. Ми заїжджаємо на паркінг, поруч - фестивальне поле та кемпінг. В адміністративній частині зустрічаємося зі співробітницею парку Аріною Зенченко, яка супроводжує нас і детально розповідає про парк та мешканців «Беремицького». Загалом наша подорож затягнулася... на чотири години, однак, виявляється, це приблизно чверть того, що можна побачити і відкрити для себе.

За словами Зенченко, парк був створений 2015 року на території селянських паїв, взятих у довгострокову оренду. Площа «Беремицького» сягає до 500 га. Два роки тривали підготовчі роботи, межі парку обгородили, прибрали сміття, яке, як скрізь, рясно лишають за собою відпочивальники. Почали відтворювати рослинність і тваринний світ на принципах поширеного в Європі так званого «ревайлдингу» (природоохоронна ідеологія, що популяризує створення природних парків, де відбувається повне відновлення природної екосистеми, - УНІАН). До заснування парку дикої природи на Чернігівщині долучилася група інвесторів, зараз до його розвитку теж приєднуються різні компанії і волонтери. З 2017 року парк відкритий для відвідування.

Підіймаємося на вежу, аби побачити парк з висоти пташиного польоту… Захопливо! З неї досить добре видно значну частину території парку.

Після огляду краєвидів вирушаємо на маршрут. До речі, його протяжність, а, відповідно, і тривалість екскурсії, може бути різною (від 2 км до 3,5), залежно від того, який маршрут оберете - «синій», «зелений» чи «червоний».

Читайте такожНа свій страх і ризик: готуємося до поїздки у відпустку в умовах карантину

Екскурсія може бути більш орієнтована на місцеву природу - флору і фауну, історію цієї ділянки Сіверщини чи навіть містику. Крім того, маршрут може розповідати про рослини-медоноси Полісся, традиції бортництва і бджільництва на цій території, є подорож з цікавою розповіддю про здоровий спосіб життя.

«Ми приходимо в гості до дикої природи, до диких тварин. І не ми встановлюємо правила, а підлаштовуємося під правила природи», - наголошує Зенченко.

У парку суворо заборонено їсти, наближатися до диких тварин ближче, ніж на 25 метрів (йдеться не тільки про спокій тварин, а й власну безпеку), залишати дітей без догляду. Звісно, не смітити і не шуміти.

Перші мешканці «Беремицького», яких ми зустрічаємо на пасовищі, - туроподібна худоба Хека, нащадки знаменитих турів, які жили на цій території у прадавні часи, однак були безжально винищені людьми. «Тури» з’явилися у парку цієї зими, з Латвії, з національного заповідника «Кемері», на Чернігівщину приїхали 12 дорослих тварин, вже тут народилися двоє дитинчат. «Тури» - ніби великі корови, пасуться на галявині під лісом і спокійно реагують на фотографування, звісно, здаля. Наша екскурсовод звертає увагу, що зараз худоба Хека перебуває у симбіотичному зв’язку зі шпаками, які очищають шерсть тварин, що линяють, знищуючи шкідників.

Відносно новими мешканцями парку є сайгаки, яких завезли до «Беремицького» цієї весни із заповідника «Асканія Нова». В однієї із самок теж уже народилося маля. Наша прогулянка до сайгаків була успішною відносно - вони ще призвичаюються до нових умов, а тому надмірна увага для них некорисна, та й бігають ці тварини в умовах степу до 80 км за годину (тут швидкість менша, зважаючи на іншу природну зону), але побачити їх вийшло дуже-дуже здаля.

Читайте такожВесняний відпочинок: за травневим квітом - на Хортицю та інші ідеї для подорожі на довгі вихідні

Співробітниця парку наголошує, що акліматизація тварин у «Беремицькому» - питання тривалого часу. «Коли вже в цих умовах народиться потомство, і тваринкам виповниться більше року, тільки тоді можна стверджувати, що вони прижилися», - підкреслює Зенченко.

У парку роблять все, аби цей процес був максимально плавним - деякий час нових мешканців тримають у спеціальних вольєрах, потім випускають на волю, але ще підгодовують, і поступово тварини пристосовуються до природних умов, переходячи на самостійне харчування.

Дорогою до місцини, де живуть сайгаки, ми проходимо кілька ярів, між якими натягнуті підвісні мости, зроблені сходи. Денна спека у лісі майже не відчувається, натомість приємно віє прохолодою та відчувається неймовірний аромат конвалій, які квітнуть на схилах ярів. Минаємо язичницьке капище - Зенченко пояснює, що у парку відтворюють не тільки природні умови життя наших предків, а й розповідають гостям про уявлення слов’ян про світ, нагадуючи, що вони цінували природу і родину. В умовному місці язичницького культу, розташованому на підвищенні між ярами, представлені головні боги, в яких наші пращури-слов’яни та які уособлюють різні природні стихії. Також у парку є кілька курганів із встановленими кам’яними «бабами»…

Територією України у минулі часи проходили скіфи, сармати, лишаючи кургани, які мали сакральне значення. На Чернігівщині кургани не збереглися, однак у «Беремицькому» вирішили їх відтворити. Біля одного з курганів пасеться табун польських коней - нащадків тарпанів, що теж водилися у нашому краї та зникли ще у позаминулому столітті. Цих коней вже виведено методом зворотної селекції, враховуючи, що гени вимерлих тварин залишилися у їхніх свійських «родичів». У табуні діють свої правила - у випадку небезпеки, усіх дитинчат дорослі коні беруть у коло, створюючи для них захист, а власне на захист всього табуна має стати жеребець. Молодих польських коней ми ще зустріли на луках, пройшовши болото. Польські коники добре знають нашу екскурсовода, тому й сфотографувати їх вийшло ближче. Майже портретне фото.

Читайте такожПервозданна природа Чернігівщини: у пошуках диких коників і кришталево чистих блакитних озер

Окремо хочеться розказати про подорож болотом. Її варто назвати унікальною, адже прогулюватися лісом доволі звично, а ось пройтися болотом - це шанс, який випадає не так і часто. У парку на болоті прокладений спеціальний дерев’яний поміст, і це дозволяє дивитися на рослини, комах достатньо зблизька, чого не зробиш у звичайних умовах - можна банально застрягти. Води поряд небагато, але варто зробити крок у бік, і можна опинитися по пояс у трясовині. Навколо - краса: росте вільха, все зеленіє, співають птахи і є відчуття, що подорож має увінчатися чимось незвичним. Так і вийшло. За болотом, живе Бембі - косуля, яку співробітники парку вигодували з пляшечки, тому тварина їх не боїться. Вона підпускає нашу супутницю, яку добре знає, однак одразу насторожуються до чужинців, фотографуватися не хоче і швидко тікає геть.

Починаємо повертатися. Зенченко проводить нас повз сад папороті, розповідає, як збирали місцеві легенди і фольклор, аби їх також включити до екскурсій парком. Після надзвичайно свіжого повітря та пережитих від побаченого емоцій, просто хочеться перепочинку. Тим паче, що крокомір в телефоні показує понад 19 тис кроків.

Читайте такожНа Закарпаття в гори: затишний Воловець, мальовничий Синевир та курортний Пилипець

До речі, ще в парку можна відвідати міні-зоопарк, музей диких котів, де пропонують детально дізнатися про цих тварин, та побачити цікаві види, у тому числі рисей. Є умови для відпочинку - мангали, бесідки (це поза територією дикої природи й за окрему плату). Також передбачена можливість оренди велосипедів, та чи вийде побачити стільки, як пішки? А, втім, у кожного свої бажання й очікування. Нині серед відвідувачів парку - представники різних регіонів України, найбільше – з Києва та Київської області.

На прощання наш екскурсовод говорить, що парк кожного разу можна побачити іншим. Все залежить від того, з яким настроєм прийдеш, з якими помислами, якою буде погода чи навіть пора року.

Ірина Синельник

Підписуйтесь також на Телеграм-канал УНІАН.Туризм.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter