Деокупація Криму: боротьба за людей, а не лише за території

З 2014 року Україна шукає варіанти повернення окупованого Росією Криму. І зараз все частіше мова йде не тільки про політико-дипломатичні заходи, а й про військовий шлях півострова. Проте Україна працює над стратегією повернення не лише територій, а людей.

Матеріал підготовлено в рамках кампанії "Мости солідарності та відновлення: звільнені та прифронтові міста" за підтримки благодійної організації Smart Angel.

Коли йдеться про деокупацію територій України, захоплених Росією, часто можна почути, що подекуди легше повернути землі, ніж ментально людей, які значний проміжок часу жили в умовах інформаційного вакууму та російської пропаганди. Мовляв, є проблема: "Якщо люди самі не хочуть повертатись в Україну, зробити це поза їх бажанням - дуже складно".

Однак, чого вартують території без людей? Та й в цілому помилково вважати, що, перебуваючи в окупації, усі мешканці захоплених Росією територій перетворились на тотально проросійських, а проукраїнські – давно виїхали. Хоча, звісно, повернення під контроль України, умовно, Криму, відрізнятиметься від повернення частини Харківщини чи правобережної Херсонщини. Адже на окупованому півострові у росіян було банально більше часу на впровадження "русского мира": йдеться і про фінансові вливання, щоб ні у кого не було сумнівів про "Кримнаш", і про інформаційну складову з "промивання мізків" місцевому населенню, і про каральні методи "боротьби" з тими, хто не погоджується миритись з російським окупаційним режимом.

Перевірений сценарій

Як зазначає Постійна Представниця Президента України в АР Крим Таміла Ташева, РФ використовувала і використовує однакові "механізми" русифікації й мілітаризації окупованих територій, діє за одним і тим самим сценарієм. Простими словами, всі методики, які ми спостерігали на тимчасово окупованих територіях, наприклад, Херсонщини, до того Росія випробувала на Донбасі та в окупованому Криму.

"Усе це почалось, щонайменше, у 2014 році. Всі методики, які РФ випробовувала спочатку в Криму, потім на території Донецької та Луганської областей, вони калькували й перенесли, за допомогою однакових методичок, на інші новоокуповані території України після повномасштабного вторгнення", - розповіла вона.

Один з яскравих прикладів – вивезення українських дітей.

"Незаконне всиновлення почалось з території Криму. Почалося з будинків сімейного типу, сиротинців, які залишились на тимчасово окупованій території. РФ їх фактично привласнила. Крім того, Росія влаштовувала заходи на кшталт акції "Потяг надії", яким у 2014-2015 роках з території півострова вивозили українських дітей для всиновлення російськими громадянами", - зазначила Таміла Ташева.

"Великою проблемою є те, як, методами впливу на свідомість людей, РФ намагається впливати на майбутні покоління, - додає вона. - З садка, зі школи дітей вчать ненавидіти Україну, ненавидіти країни західних демократій, фактично, вкладаючи їм зброю у руки".

Ще один приклад - примусова паспортизація. Як зазначає аналітик громадської ініціативи КримSOS, яка є учасницею коаліції правозахисних організацій "Україна. П’ята ранку", Євгеній Ярошенко, з 2014 року РФ послідовно створювала умови, щоб фактично унеможливити життя на тимчасово окупованій території у разі, якщо у людини немає російського паспорта: "Мова йшла і про отримання соціальної та медичної допомоги, і про забезпечення права власності на землю… Відсутність російського паспорта могла стати причиною примусової депортації. Водночас отримання російського паспорта також створювало чимало ризиків: нав’язаний російський паспорт став зручним інструментом для примусового призову до служби в російській армії, примусової участі у "виборах" та "референдумах", для фальсифікації кримінальних справ про "державну зраду"".

Український спротив

Але, скільки б російська влада, російські медіа, окупаційні адміністрації тощо не розповідали про "російський Крим" та "Севастополь – російське місто", навіть майже десять років окупації не зламали на півострові український спротив.

За інформацією Представництва Президента України в АРК, з 24 лютого 2022 року в тимчасово окупованому Криму триває хвиля антивоєнних протестів та заяв проти повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І це – масові, а не поодинокі випадки. Як результат, окупаційна адміністрація переслідує людей в Криму за будь-які дії, які можна розцінити як підтримку материкової частини України, включаючи синьо-жовті стрічки, графіті, традиційні українські вишиванки та офіційну українську державну символіку.

Станом на кінець листопада 2023 року у провадженні окупаційних судів в Криму перебувало майже 600 справ за "дискредитацію збройних сил РФ". Окупаційні судові реєстри містять 329 опублікованих "судових рішень" у таких справах. Своєю чергою, КримSOS наводить таку статистику.

У Представництві звертають також увагу, що поступово змінюється риторика публікацій та закликів, за які в окупованому Криму притягують до адміністративної відповідальності. Якщо раніше це були заклики "Ні війні", то зараз вже "Російський військовий корабель іди на…" та "Чекаємо на ЗСУ".

При цьому, йдеться не лише про так звані розмови на кухнях. Дедалі частіше кримчани висловлюють своє ставлення до Росії та України в публічних місяцях. І мова не лише про жовті стрічки чи жовто-блакитні міні-малюнки (історію активістки Руху спротиву "Жовта стрічка" УНІАН розповідав тут). Люди не бояться навіть вигукнути "Слава Україні!", чи відкрито зазначити, що росіяни - це загарбники, а Путін - злочинець. Саме за вигук "Слава Україні!", за даними Кримської правозахисної групи, у вересні поточного року окупаційний "суд" в Ялті присудив "штраф" жителю Криму Глібу Малкову.

Ба більше, слухаючи пісню "Ой, у лузі червона калина" чи пісню "Байрактар" можна отримати не лише звинувачення у дискредитації окупаційних військ, а й звинувачення у демонстрації нацистської символіки.  І тут можливий не лише штраф, але й арешт до 15 діб.

Аналітик громадської ініціативи КримSOS Євгеній Ярошенко зазначає, що щомісяця кількість постанов про притягнення до адміністративної відповідальності мешканців Криму за "дискредитацію російської армії" збільшується. Якщо у жовтні поточного року їх було 27, то в листопаді вже 38.

Крім того, в листопаді поточного року один з "судів" ухвалив вирок у кримінальній справі за нібито повторну дискредитацію російської армії: Олега Валєєва позбавили волі на 1,5 року за дописи у соцмережах на підтримку України.  Річ у тім, що за діяння, яке окупанти розцінюють як дискредитацію російської армії, вчиняється повторно впродовж року, то це тягне за собою кримінальну відповідальність. 

Молодь Криму - за Україну

Таке закручування "гайок" призвело до того, що кримська молодь поступово "тікає" з окупованого півострова. Влітку 2023 року Державна міграційна служба повідомила, що уродженці АРК, яким виповнилось 19-25 років прибувають на материкову частину України, щоб оформити свій перший паспорт громадянина України.

"Щоб потрапити на територію, підконтрольну уряду України, молоді кримчани долають складний шлях: перетинають кордони, зокрема і країни-агресора. На територію України вони в’їжджа в’їжджають, маючи на руках лише свідоцтво про народження або паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлений до 2014 року", - йшлося в повідомленні ДМСУ.

Як вважають міграційники, це пов’язано, в першу чергу, зі спрощенням порядку оформлення паспорта громадянина України на період дії воєнного стану.

Водночас не варто скидати з рахунків заклик Представництва Президента України в АРК про освітні програми для майбутніх держслужбовців на деокупованих територіях, напрацьованих спільно з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. Адже, як повідомляють в ДМСУ, на співбесідах молоді люди з Криму запевняють, що планують вступати саме в українські виші.

До речі, цю тенденцію помітили в Росії: російські пропагандисти вже намагаються сформувати наратив про те, що на півострові немає проукраїнськи налаштованих людей – всі виїхали. І, на жаль, цей меседж стає доволі популярним на Заході.

"Помічала це останнім часом в міжнародній пресі, також це звучить у запитаннях наших міжнародних партнерів. Мовляв, що там зараз у Криму? Звідти ж поїхали вже всі проукраїнські люди?, - зазначає на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук очільниця Служби забезпечення діяльності Кримської платформи у структурі Представництва Марія Томак. – Це – неправда… Цей мислевірус - "звідти всі вже поїхали" і лишилися лише колонізатори - якраз штовхає до того, що "а, може, ну, його", це ж бо дуже складно, то, може, Україна все ж таки поступиться? Але ні. Поїхали далеко не всі. І ні – не поступиться".

Звісно, простого виходу з ситуації, в якій опинилася Україна, в якій опинився Крим та інші тимчасово окуповані території, на жаль, не існує. І "деокупація мізків" потребує років роботи. Проте певне бачення в української влади щодо цього є.

"Ми розуміємо, що легше відновити зруйноване майно, інфраструктурні об’єкти, легше поновити органи влади, ніж працювати з людським ресурсом. Особливо, коли люди десять років жили в умовах тотальної пропаганди, - розповіла Постійна Представниця Президента України в АРК Таміла Ташева. - Ми розуміємо, що потрібна послідовна робота з розумом людей, з баченням, візіями, страхами, установками і так далі. Для цього, зокрема, ми вже створили Раду питань з когнітивної деокупації".

Своєю чергою, допомогти прискорити деокупацію, щоб припинити систематичні грубі порушення прав людини в окупованому Криму з боку Російської Федерації, можуть західні партнери України. Потрібно лиш своєчасне (і у достатній кількості) постачання необхідних Силам оборони України засобів для цього.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News