"До кожного, хто публічно радіє ударам по ТЦК, має прийти СБУ. Такі люди вирішили бути на боці ворога", - військовий аналітик Євген Дикий

Ветеран російсько-української війни, колишній командир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий розповів УНІАН, навіщо росіяни атакують ТЦК в Україні та що робити з українцями, які радіють таким ударам.

Російська армія почала свій "літній наступ" не лише намагаючись взяти кілька нових кілометрів на лінії бойового зіткнення й "шахедним" терором цивільних, а й серією атак по приміщеннях територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Станом на сьогодні відомо про щонайменше пʼять влучань – у Кривому Розі, Полтаві, Кременчуці, Харкові та Запоріжжі. І це вже не перша спроба РФ "фізично" вплинути на мобілізацію в Україні, адже раніше Москва намагалася підривати будівлі ТЦК за допомогою "диверсій".

Чому тепер у хід пішли БПЛА та ракети й чи вплинуть ці російські атаки на мобілізацію в Україні, УНІАН запитав у ветерана російсько-української війни, колишнього командира роти батальйону "Айдар" Євгена Дикого.

Пане Євгене, з червня поточного року Росія завдала вже серію ударів по приміщеннях українських ТЦК та СП. Це якась спланована кампанія?

Так, і ми спостерігаємо лише початок цієї кампанії. Росіяни намагаються використати різні засоби, аби зупинити нашу мобілізацію. Вони її дійсно сповільнили, але так і не зірвали. А для них це критично важливо.

Зараз ми бачимо вже наступну хвилю нашої мобілізації, і бажання росіян просто, тупо в лоба, розбомбити ТЦК. Думаю, що у найближчі кілька днів побачимо ще кілька таких ударів. А тоді, сподіваюся, нормально відреагуємо…

Ви сказали, що ворог використовує різні засоби, аби підірвати мобілізацію в Україні. Чи можна вважати, що застосування цих засобів не було успішним, зважаючи, що зараз доводиться вдаватись вже до прямих ударів по наших ТЦК?

Від самого початку повномасштабної війни росіяни намагаються підірвати нашу мобілізацію. Усі три роки це була добре скоординована інформаційна війна, в яку вливалось багато грошей та ресурсів. Російські "інформаційні війська" дійсно показали значно більшу результативність, ніж їхня армія на фронті. Їм вдалося дуже багато.

Так, через Telegram-канали, мережі ботів і наших корисних ідіотів, які іноді навіть не розуміють, що допомагають ворогу, вони розганяють потрібні Росії меседжі й наративи. Їм вдалося вкрай ускладнити нашу мобілізацію, дуже знизити її темпи, вдалося зробити тему мобілізації токсичною для політиків. Це реально дуже серйозні успіхи російських "інформаційних військ".

Але ворогу не вдалося зірвати мобілізацію в Україні остаточно?

Наша мобілізаційна кампанія йде зовсім не тими темпами, що потрібно, супроводжується купою "спецефектів", яких не мало б бути. Але, все ж, вона йде. 

На цьому тлі, десь півроку-рік тому, росіяни додали до інформаційної кампанії ще диверсії. Були неодноразові спроби підпалити, підірвати будівлі ТЦК. Але цю хвилю теж вдалося погасити.

Тут, з одного боку, дуже добре відпрацювала СБУ – багато диверсантів були викриті й перехоплені. З іншого боку, затуханню цієї хвилі допомогли самі росіяни.

Річ у тім, що багато людей в Україні, які готові були підзаробити, підірвавши ТЦК, при цьому не погоджувались бути самогубцями-шахідами. А їх такими робили. Тобто, люди погоджувались за російські гроші покласти десь пакет. Але, згадайте, коли вони підходили на місце, росіяни (щоб зачистити кінці, аби українські спецслужби не вийшли на куратора і він міг далі спокійно працювати) дистанційно підривали вибухівку. Тож після кількох таких випадків охочих співпрацювати з росіянами поменшало й диверсійна кампанія затихла.

Це не означає, що такої небезпеки зараз немає. Але вона вже значно менша, ніж навіть півроку тому.

Як на мене, удари по ТЦК – це значно простіша операція, ніж диверсії. Чому саме зараз, на четвертий рік повномасштабної війни, росіяни почали це робити? 

Насправді дістати наші ТЦК росіяни намагались завжди. Зараз у них просто з’явилась така можливість.

Ця війна для росіян дуже не типова. Вони звикли воювати, маючи повну перевагу у повітрі. Згадаймо Афганістан, Чечню, Грузію, Сирію. В усіх цих випадках російська авіація просто панувала у ворожому небі й це було причиною їхньої перемоги. Наші ж Повітряні сили їм цього не дали (і це – величезне досягнення). Тож росіяни вперше за багато десятиліть опинилися в умовах, коли їм доводиться воювати на суходолі, не маючи контролю над небом.

На жаль, зараз ми, вперше з весни 2022 року, частково втратили контроль над нашим небом. Тож росіянам вдалося пробити нашу ППО – вони змогли масштабувати виробництво дронів, і нам тепер потрібно наздоганяти ці нові умови. До повного панування у нашому небі Росії далеко (повне панування можна було бачити у війні між Ізраїлем та Іраном), але дірка в ППО є. Якщо ми з цим нічого не зробимо, це може вплинути взагалі на весь хід війни. Тож зараз у нас дуже важкий, один з переламних моментів. Ситуація дуже небезпечна і складна.

Маючи можливість таких атак, складається враження, що Росія взялась за звичний для неї терор цивільного населення. При цьому, ворог постійно рапортує, що вражає "військові цілі".

Удари по цивільних – це давня російська стратегія, аби змусити населення вимагати у влади капітуляцію. Якщо ж говорити про справді військові цілі, у росіян їх дві.

Перша – наше оборонне виробництво. Вони зрозуміли, що ми вже виробляємо багато зброї, а можемо ще більше (адже ми залучили туди значні кошти – як наші, так і партнерів). 

Друга – на рівні з оборонним виробництвом вони поставили ТЦК та СП.

Тобто, вони вважають, що два критичні елементи, на яких тримається наша оборона - це виробництво зброї й боєприпасів та ТЦК. І якщо в когось до цього були якісь сумніви, наскільки важливим елементом цієї війни є мобілізація, сподіваюсь, тепер це бачення зміниться.

Враховуючи можливості РФ і ваші прогнози, що такі удари продовжаться, як Україні реагувати на такі дії ворога? 

Спершу треба визнати той факт, що контроль над небом ми відновимо не скоро. А тому нам треба згадати весну 2022 року, коли нас сильно рятувало те, що ми використовували напівпартизанські практики. Нам треба, як то кажуть, більше трьох не збиратися. Треба розосереджувати й військове виробництво, і ТЦК, і навчальні частини, і полігони... Треба не концентрувати людей.

Треба не використовувати старі приміщення військкоматів, які ще з радянських часів усім відомі. А брати найрізноманітніші тимчасові приміщення, не обживатися в них, а переїжджати. Грубо кажучи, місяць на одному місці, місяць на іншому, і не більше 20-30 людей разом.

Чи такий підхід не ускладнить процес мобілізації ще більше? 

Так, це ускладнює роботу. Але, за нинішніх умов та засобів зв’язку, ускладнює – це аж ніяк не унеможливлює.

Для росіян зірвати нашу мобілізацію – це ключ до їхньої перемоги. А наш ключ, відповідно – не дати їм цього зробити.

Якщо почитати коментарі під новинами про атаки на ТЦК, складається враження, що чи не кожен другий цьому радіє. Це діють російські "інформаційні війська"?

На жаль, є реальні люди, які радіють російським ударам по ТЦК. І, що стосується тих людей, які публічно радіють влучанням по наших ТЦК – це навіть не про корисних ідіотів. Корисні ідіоти – це ті, хто не радіють прильотам по наших, смертям наших, вони просто хлопають очима і скаржаться на "жахіття бусифікації". Натомість ті, хто відкрито радіє російським ударам – це вже про зрадників.

Тож буквально за кожен такий коментар у соціальних мережах треба, щоб приїжджала СБУ. Щоб таких пакували і давали терміни по 111 статті Кримінального кодексу України (державна зрада). Адже це люди, які обрали свою сторону і які вирішили бути на боці ворога. Ми маємо їх судити і знищувати як ворогів. 

Як швидко ми зможемо відреагувати та удари росіян по наших ТЦК і вирівняти ситуацію в небі?

Мій оптимістичний прогноз, що ситуацію ми вирівняємо на осінь. Але це потребує величезних зусиль, сконцентрованих саме на пошуку нових засобів масового збивання ворожих дронів. Тобто, це не день, не тиждень… Боюся, що все літо нам треба буде перетерпіти під цими ударами. А до осені все вирівняти. Інакше осінь та зима будуть вкрай важкими. 

УНІАН в Google News