Підсумки другого року війни: не перемогли, але й не програли

Рік тому звільнення Харківщини та Херсонщини, успіхи Сил оборони України додали українцям святкового настрою на зимові свята. Зараз навпаки – новини з фронту та від західних союзників викликають, скоріше, тривогу.

Рік тому традиційні новорічні прогнози військових (та) експертів були сповнені оптимізму. Ще не зникла ейфорія від звільнення Харківщини та Херсонщини, святкового настрою також додавали удари по авіабазах Енгельс-2 та Дягілєво (атаки на російські бомбардувальники взагалі виглядали чудовою грудневою традицією). Новини про Бахмут залишались стандартно позитивні: "Фортеця тримається". І ледь не маячнею здавалися думки, що хвиля контрнаступу, запланованого на весну 2023-го, не дійде до Керчі…

Цього року "маятник" настроїв хитнувся у бік песимізму. У експертів нові тези - про оборону, про позиційну війну. І у тіні завищених очікувань залишилася низка важливих перемог. Тому підсумок 2023 року – не лише про нездійснені сподівання, а й про успіхи Сил оборони України. Ми згадали декілька з них.  

Розгром під Вугледаром

На початку 2023 року, у січні, окупанти відновили спроби взяти Вугледар, причому явно збиралися зробити це "за три дні". На позиції Сил оборони України пішли колони з десятків одиниць техніки, їх прикривали групи вертольотів, у бій кинули звані "елітні підрозділи" російських морпіхів. Але результат… Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко описав це так: "Вугледар вкотре засмажив "тихоокеанський оселедець"".

Російські БТРи, БМП, танки були знищені на марші, навіть не дійшовши до лінії зіткнення. Самі росіяни назвали тоді цей розгром найбільшою поразкою за всю повномасштабну війну (станом на зараз у цій номінації - суїцидальний ривок окупантів на Авдіївку).

Можна пожартувати, що планував операцію той самий російський генерал, який через похмілля проґавив розгром російських колон на початку повномасштабної війни на Київщині. Але не хочеться применшувати досягнення захисників Вугледара. Ворога зупинила злагоджена робота української аеророзвідки, артилерії, піхоти, всіх підрозділів. І ще одне: на початку року та в усі наступні місяці росіян також перемагав кожен донат на дрони.

Загалом, минулий рік показав, як ЗСУ вміють оборонятися. Попри безперервні атаки тримається Мар'їнка. Сили оборони знекровлюють ворога на Лиманському, Куп'янському, та й на всіх інших напрямках. Так, росіяни досі сильні. Але їх бачення "стратегії перемоги" змінилося кардинально.

"Для Росії зараз переможний кінець – це стабілізувати лінію фронту, якою вона є. Максимум, з досягненням певних тактичних цілей. Наприклад, захопленням Авдіївки, або ще якихось населених пунктів, та переведенням цієї війни в більш позиційну фазу. Тобто йдеться про фазу війни на виснаження, коли перемагає той, у кого, зокрема, краще тилове забезпечення", – зазначає керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

Бахмут та Авдіївка. Ціна м'ясних штурмів

2023-й відзначився також так званими м’ясними штурмами. Почалися вони у січні у Бахмуті. Попри те, що вже взимку з'явилися новини: "Західні союзники закликають Україну відмовитися від жорстоких боїв за Бахмут і зосередитись на південному наступі", останні захисники міста залишили його руїни лише наприкінці травня.

"Пекельні бої", "Справжнє пекло", - часто саме так називали ті події. Але такий опис не передає й десятої частини того, що відбувалося. Єдиної оцінки, єдиної думки про підсумки битви за Бахмут не існує. Швидше за все, експерти так і залишаться у двох таборах. Частина продовжить припускати: "Якби відійшли раніше, то зберегли б сили та снаряди". Частина так і буде стверджувати: "Не відійшли і знищили найкращий підрозділ росіян "Вагнер". Інші ворожі підрозділи теж перемололи".

Ось як оцінював втрати росіян станом на травень координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джон Кірбі: "Втрати з грудня 2022 року становили 100 тисяч осіб – 20 тисяч вбитими і понад 80 тисяч пораненими".

Варто додати, що за оцінкою експертів, у повномасштабній війні на кожного загиблого з російської сторони може припадати по два важкопоранених, які також не повернуться на фронт.

Влітку українські воїни просувалися на флангах Бахмута, були звільнені Андріївка та Кліщіївка, і це також важливі перемоги. Наразі ворог намагається перехопити ініціативу та знову просунутися на Бахмутському напрямку. Але основний удар скерований на Авдіївку, де повторюється історія з м'ясними штурмами. Армія російських мерців множиться щодня. Проте, схоже, ніхто з їхніх генералів не планував і не планує зупинятися на "кордоні" Донецької області. Тож бої за Бахмут, Авдіївку та всі інші населені пункти – бої за майбутнє України.

Контрнаступ

"Головна тема року – літній наступ, якій мав стати великою перемогою, переломити хід бойових дій. Але, на жаль, він таким не став. Питання в тому, що саме результат цього наступу повинен стати важливим елементом подальшого розвитку війни. Ми повинні зробити висновки, воювати далі, зважаючи на цей досвід, на жаль, негативний", - розповідає військовий експерт Михайло Жирохов.

Причини "невдачі" обговорювалися неодноразово: ворог використав час, щоб замінувати величезні площі, збудувати міцні лінії оборони, Росія використала свою перевагу в повітрі, неприємним елементом стало активне застосовування дронів "Ланцет". Тим часом необхідне Україні озброєння надходило із запізненням та не в тому обсязі. Зокрема F-16 чекали, чекаємо та будемо чекати ще якийсь час.

Але є ще один аспект, про який говорять менше. Ще до початку контрнаступу Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний зазначав: "Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, думаю, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого. Але двома бригадами я не зможу". Простими словами, Україні для переваги на фронті потрібен контроль у повітрі, покращені засоби РЕБ, контрбатарейні можливості та нові технології розмінування. Та, окрім цього - можливість мобілізувати й готувати більше людей.

Саме якісна мобілізація – один з важливих елементів успіху.

"На фронті у нас зараз гостра нестача людей… Воюють люди, в основному, середній вік яких - 47-48 років. Бійці часто гинуть від хронічних захворювань - інсультів або інфарктів. Які з них штурмовики?", – ставить риторичне питання офіцер ЗСУ, спеціаліст з аеророзвідки, волонтер Юрій Касьянов.

І ще один момент: не кількість звільнених населених пунктів та квадратних кілометрів є єдиним мірилом успіху контрнаступу Сил оборони України.

"Було знищено особовий склад [росіян] – понад 93 тис, танки – понад 1400, ББМ – понад 2350. Ствольна артилерія – понад 3750. РСЗВ – 271. ППО – 230. Якби не інтенсифікація бойових дій, більшість цієї маси сил і засобів стала б фундаментом для накопичення та подальшого залучення", - зазначив Олександр Коваленко.

Війна на морі. Втеча в Новоросійськ

Ще один успіх Сил оборони України – війна на морі. Найкрасномовніше про її результати свідчить втеча частини Чорноморського флоту РФ з Криму в Новоросійськ.

Нагадаємо, підводний човен "Ростов-на-Дону", кораблі "Оленегорський горняк" та "Мінськ" отримали дуже серйозні пошкодження, тепер їх дуже проблематично відновити. І окремо можна відзначити ракетний удар по штабу флоту в Севастополі, після якого, ймовірно, був поранений (можливо смертельно) командувач Чорноморським флотом РФ Віктор Соколов. Одразу після "бавовни" в ГУР МО заявили про ліквідацію адмірала, але згодом пом'якшили формулювання: "Поки що немає документа з печаткою, який підтверджує смерть адмірала Соколова". Ну, принаймні вдалося ліквідувати чималу кількість інших офіцерів ЧФ РФ.

"Дуже позитивно показала себе тактика комбінованої зграї: морські та повітряні дрони, крилаті ракети. Значна кількість російських кораблів пошкоджена. Можна сказати, що ми витіснили надводний флот із західної частини Чорного моря. На початку війни росіяни підходили до нашого узбережжя. Розстрілювали, намагались висадити десант. Ми активізували точкові удари на досить велику дальність, фактично – 750 км. Я маю на увазі удар по Новоросійську. Були удари по Севастополю, по Керчі, по Західному Криму", - нагадує капітан першого рангу запасу ВМС України Андрій Риженко.

Удари по російському тилу. Від Москви до околиць

Можливо, не дуже ефективними, але доволі ефектними були прильоти БПЛА в російську столицю. У травні весь світ облетіли кадри атаки безпілотника по Кремлю. Потім була серія ударів по офісному центру "Москва-Сіті", в якому розташовані три російські міністерства - Міністерство цифрового розвитку, зв'язку та масових комунікацій, Мінекономрозвитку та Мінпромторг.

Менш медійними, але не менш важливими були удари дронів по нафтобазах у різних регіонах Росії. Про вибір інших цілей найкрасивіше розповідає пожежа, яка сталася наприкінці серпня в Брянську, на території заводу "Кремній ЕЛ". За інформацією російських ЗМІ, завод виробляє деталі для "Іскандерів" та "Панцирів".

Двічі - у червні та листопаді - загорявся пороховий завод у місті Котовську (Тамбовська область). І не просто спалахував, адже у місцевих пабліках писали, що вибухи чуло усе місто.

У листопаді в Коломні (Московська область) безпілотник атакував НВК "Конструкторське бюро машинобудування", де розробляють російське ракетне озброєння.

І неможливо не нагадати, чому цього року російські військові літаки почали обкладати шинами. Річ у тім, що невідомі безпілотники атакували військовий аеродром у Морозовську (Ростовська область). За даними джерел УНІАН, на летовищі на момент удару перебували до двох десятків літаків СУ-34.  А до цього був успішний удар по аеродрому в Пскові. Не кажучи вже про удар по аеродрому в Курську – наліт стався, коли там відбувалася нарада командування авіаполку.

Також були знищені літаки у Саках, вертольоти у Бердянську та Луганську. І, звісно, на аеродромах горіли не лише літаки, а вибухали склади боєприпасів.

ППО - краще у світі

Неможливо підбивати підсумки року, нічого не сказавши про українські сили ППО.

"Жодна ППО не може дати 100% захисту. У тих умовах, у яких ми діємо, наші військові працюють на відмінно. Жодна армія світу не має настільки професійного персоналу ППО. Ми не просто відбиваємо ракетні атаки, а й понад рік робили це засобами технічно та технологічно відсталими від сучасних викликів війни", - каже Олександр Коваленко. 

З ним згоден військовий експерт Олексій Гетьман: "У нас посилились засоби ППО, з’явились системи, які можуть боротись не лише з крилатими ракетами, а й балістичними ракетами. Це вже протиракетна оборона. Patriot та SAMP-T показали, як можуть нищити ракети ворога... Бойові розрахунки набралися досвіду, фаху. Найцікавіше, що ми на комплексах, які передають нам партнери, працюємо краще, ніж інструктори, які нас вчили. Вони гарні, а ми трошечки гарніше".

За словами Гетьмана, українці радіють, що нам постачають потрібну техніку, але сумують, що її небагато.

"У нас є чи два, чи три ЗРК Patriot, але подивіться на Тайвань? Відносно невеликий острів, але там стоїть п’ятдесят Patriot", - каже експерт. 

Але головний підсумок 2023 року, певно, в тому, що наприкінці другого року повномасштабної війни українці можуть розмірковувати про успіхи чи неуспіхи контрнаступу, атаки дронів та мобілізацію з будинків, в яких є опалення й електрика, дороги встелені новою бруківкою, повсякчас працюють мобільний зв’язок та інтернет, в магазинах можна скористатись банківськими картками…

У паузах між повітряними тривогами фронт бачиться далеким. Але за цією ілюзорною відстанню - щоденний подвиг наших захисників та захисниць, про який не варто забувати ні на хвилину.

Влад Абрамов

УНІАН в Google News