Полковник Олександр Савенко: Росіянам все одно, куди стріляти. Артилерія РФ часто влучає "не туди" - вони просто вщент знищують Бахмут та Соледар

Начальник групи цивільно-військового співробітництва (CIMIC - civil-military cooperation) оперативно-тактичного угруповання "Соледар", полковник Олександр Савенко в інтерв’ю УНІАН розповів про гуманітарні проблеми населення в Бахмуті, Соледарі, Часовому Ярі, як військові допомагають цим людям, та чи готові ті евакуюватись.

Структура цивільно-військового співробітництва в ЗСУ, сформована за стандартами НАТО, існує в Україні з 2014 року й більш відома за абревіатурою СІМІС (civil-militarycooperation). Знаю, що "сіміки" багато років допомагають мешканцям населених пунктів на лінії розмежування на Донбасі у розв’язанні гуманітарних, побутових питань. Наскільки змінились напрями роботи військових цієї місії на Донеччині зараз?

Ми продовжуємо виконувати свої функції. По-перше, мова про взаємодію з органами місцевого самоврядування. Наприклад, серед наших задач є відновлення інфраструктури, зокрема розмінування (такі заходи ми виконуємо за можливості, не у таких обсягах, як під час АТО/ООС).Нещодавно отримали звернення голови військової адміністрації Часового Яру про те, що існує необхідність провести розмінування 10-го січня. Тому сапери однієї з бригад зараз допомагають знешкодити небезпечні предмети, які залишили окупанти. Мова, зокрема, про нерозірвані боєприпаси, якими росіяни вели обстріл.

Ще одна функція зараз — евакуація загиблих військових до місць поховань "На щиті".

Також ми взаємодіємо з волонтерськими, громадськими, міжнародними організаціями. Наприклад, співпрацюємо з "Лікарями без кордонів", які надають допомогу безпосередньо в міських лікарнях, "Червоним хрестом", який доставляє необхідні лікарям медичні бокси та генератори до лікарень.

Такі організації  доставляють допомогу до міст Донеччини, які розташовані буквально на лінії фронту? 

Можу розповісти, як нам пощастило, що гуманітарні колони під егідою ООН формує мій колишній колега й офіцер місії військово-цивільного співробітництва. Він чітко об'їжджає населені пункти та знає запити місцевих мешканців. Ми, своєю чергою, враховуючи безпекову складову, його супроводжуємо. Наприклад, днів десять тому супроводжували великий конвой, який включав сім вантажних автомобілів до 10 тон. Таким чином, ми завезли близько 60 тон різної гуманітарної допомоги, зокрема теплі ковдри, харчі, воду, засоби гігієни та інше для громади Часового Яру (розташований за 15 кілометрів від Бахмута та за 30 кілометрів від Соледара, - УНІАН).

Яка зараз ситуація на цьому напрямку фронту?

Ситуація в нашій зоні відповідальності досить важка. Буквально всі великі міста — Торецьк, Часів Яр, Бахмут, Соледар - на вустах у всієї України. 

На Бахмутському напрямку росіянам не вдалось реалізувати свій наступ. Але, наступаючи на Соледар, вони повторюють той самий "сценарій". Тобто продовжують завалювати наші міста трупами своїх солдатів. Вони йдуть "на забій", як у Другу світову: цінність життя людини для росіян – це ні про що.

Нашим хлопцям в Соледарі наразі дуже важко, але вони тримаються. Ситуація змінюється щодня, тобто сьогодні, коли ми розмовляємо, вона може бути одна, а вже завтра – інша.

Чи вдасться відбити загарбників з цієї ділянки фронту?

Як повідомив командувач Сухопутних військ Олександр Сирський, підсилення йде, і ми спроможні відстояти місто. Але як швидко вдасться відбити наступ росіян на Соледар — невідомо. Згадайте Бахмут, який обороняється вже понад півроку. Там зараз теж нелегко, тривають бої. Можливо, не такі інтенсивні, але обстріли там тривають постійно. Та все ж, сподіваємось, що ситуацію вдасться локалізувати.

Чи можна говорити, що інтенсивність обстрілів Бахмута знизилась тому, що росіяни вже виснажені? 

Певною мірою, безумовно, ми їх виснажили. Також можливо, що в них почались проблеми з наявністю боєприпасів: зі снарядами до РСЗВ "Град", до артилерійських систем (недарма вони їх забирають зі складів Білорусі). Адже щільність їх артилерійського вогню зараз набагато менша.

А якоюсь мірою, думаю, росіяни на цьому напрямку промацують місця нашої оборони. Можливо, у них десь триває ротація. Тобто не варто недооцінювати противника.

Дійсно, якість підготовки російських мобілізованих наразі дуже низька. І вона впливає на вміння особового складу застосовувати ту чи іншу зброю. Саме тому ми бачимо, що артилерія РФ, більшою мірою, влучає "не туди". Вони погано стріляють, але повірте, вони, на жаль, вчаться. Тут спрацьовує інстинкт самозбереження: хочеш жити, навчишся робити усе, щоб вижити. Тому їх постріли теж досягають цілей.

Супутникові знімки розбомбленого росіянами Бахмута, фото напівзруйнованих будинків у Соледарі вже облетіли мережу. На ваш погляд, окупанти навмисно гатять по житлових будинках та знищують вщент усю інфраструктуру міст?

Маємо розуміти, що у них відсутня високоточна зброя. Вони ведуть вогонь застарілим озброєнням, яке розроблялось ще в 50-ті та 60-ті роки. Водночас їм все одно, куди стріляти. Вони не зважають на різницю у 300-400 метрів.

В липні під час ракетного обстрілу Часового Яру в одному зі зруйнованих будинків одночасно загинуло 48 осіб. Військові розповідали, що це була найскладніша евакуація жертв. Чи мають люди, які лишаються в цих містах, хоч якусь можливість поховати близьких? 

Мене тоді не було на цьому напрямку. А взагалі поховати людину, коли поблизу йдуть інтенсивні бої, не завжди можливо.

Можу навести особистий приклад. Під час бойових дій в районі Нової Гусарівки на Харківщині загинув мій 14-ти річний племінник. Його поховали в садочку біля будинку. Можливість його перепоховати настала тільки за три тижні після завершення бойових дій, коли населений пункт було звільнено. 

Ви бачили фотографії з Лисичанська, з Маріуполя, де людей ховали в прямому сенсі біля під'їздів багатоповерхівок. Я думаю, що аналогічна ситуація буде й тут. 

Чи є точні дані про кількість населення, яке залишається в населених пунктах по вашому напрямку? Чи відомо, як знаходити людей в напівзруйнованому місті?

Так, голови військових адміністрацій Соледара, Торецька та Часового Яру чітко знають, яка кількість людей проживає в цих громадах, в яких вони будинках та яких підвалах. Тому ми чітко знаємо, куди їхати з допомогою, кому її передавати.

Загалом у найнебезпечніших містах наразі проживає десь до трьох тисяч українських громадян. В Бахмуті, за офіційними даними на кінець 2022 року,  залишалось близько 1100 осіб, з яких 216 дітей. В Соледарі зараз залишається всього близько 600 мешканців, з яких близько сотні дітей. 

Набагато більше осіб проживають в районі Костянтинівки та Дружківки.  У місті Торецьк, наприклад, залишається 16,5 тисяч мешканців, з яких майже тисяча дітей. Але й ситуація в цьому місті, безумовно, відрізняється від місць запеклих боїв.

І чим військові можуть допомагати населенню в таких місцях?

Після обстрілів ми можемо підвозити місцевим мешканцям плівку для ремонту вікон. Наприклад, нещодавно ми передали таку плівку в Часів Яр. Також була заготовлена плівка та ліхтарі для Соледара, але сьогодні ми просто не можемо туди потрапити через безпекову складову.

Наприкінці грудня нам вдалось забезпечити подарунками до Нового року дітей фактично з усіх місцевих громад - Соледара, Часового Яра, Торецька, Бахмута.

Ви вже двічі згадали про дітей у цих населених пунктах. В яких умовах сім’ї з дітьми проживають в містах, в яких тривають запеклі бої?

Вони переховуються у підвалах, які розділені на невеликі "кімнати" за допомогою ширм. В одній частині підвалу проживає одна сім’я, в другій — інша, в третій "кімнаті" можуть зберігатись необхідні речі…

Майже в кожному місті проблеми зі світлом. Голови військових адміністрацій доставили в ці громади генератори та буржуйки,  щоб створити якісь умови для життя. Проте ці умови точно не для дітей. Всі знають, які взимку морози. Банально: де помити дітей? Ніде. Можна хіба обмити дитину водою, яку привезли волонтери…

Ми намагаємось пояснити батькам, що це – безвідповідальність. Що це наражає життя їхніх дітей на небезпеку, адже це - місця активних бойових дій. Але вони принципово не хочуть виїжджати. Мають свій куточок і не хочуть з нього нікуди їхати. 

А до вас взагалі звертались люди, які хотіли б евакуюватись?

До нас - ні. Але наша група працює на цьому напрямку лише місяць. За цей час наші офіцери допомагали евакуювати місцевих з одного з селищ неподалік Часового Яру лише один раз, у неділю, 8 січня.

Втім, евакуацією активно займаються голови військових адміністрації. Їх працівники обходять кожну квартиру та підвал щодо питання виїзду. А вивезти людей з зони бойових дій допомагає "Білий Янгол" (евакуаційна група Національної поліції України, — УНІАН).

Більшість охочих виїхати вже виїхала влітку та восени. Взимку таких випадків все менше й менше. При цьому, більшість тих, хто евакуювався, - це проукраїнське населення. А серед тих, хто залишився, на жаль, є такі самі "ждуни", які чекали на "руський мір" в Лисичанську та Сєвєродонецьку.

Як показує досвід деокупованої Херсонщини, без електрики і в повній інформаційній блокаді люди просто не знають, що відбувається "ззовні", у "великому світі". Маю на увазі, що вони можуть бути абсолютно дезорганізовані. Чи можна якось налагодити інформування людей, які переховуються від обстрілів у підвалах? 

Зараз в одному з міст вже впроваджується проект запуску Радіо FM. Можлива дальність охоплення - до 700 кілометрів. Це буде радіохвиля, на яку можна буде налаштувати будь-який радіоприймач чи радіододаток. Також будемо роздавати людям газети (замовлено близько трьох тисяч екземплярів). Мобільний зв'язок також можна відновити у дуже короткий термін: як тільки ми просунемось вперед, як тільки буде перша можливість, буде подача електроенергії — дуже швидко запрацюють інтернет і мобільний зв’язок. 

Анастасія Світлевська

Анастасія Світлевська

УНІАН в Google News