"Висвітлюється інформація лише про 30% українських бранців у РФ... Тому з понад 65 тисяч полонених вдалося обміняти менше 4 тисяч", - адвокат Тетяна Лєбєдєва

Адвокат адвокатського об'єднання "Актум" розповіла, як звільняли українців-заручників РФ до повномасштабного вторгнення та чому ці механізми не працюють зараз.

В російському полоні, окрім військовослужбовців, перебувають і десятки тисяч цивільних громадян України. Міжнародне право забороняє їх утримувати, проте чітких механізмів звільнення, окрім "Росія мусить їх відпустити", не існує. Країна-агресор не надто зацікавлена розкривати карти і надавати списки усіх українців, яких незаконно утримує. Тож навіть процес верифікації тих чи інших цивільних осіб – довгий і складний.

У третю річницю викрадення з власного будинку на Київщині журналіста УНІАН Дмитра Хилюка, УНІАН поспілкувався з адвокатом Адвокатського об’єднання "Актум" Тетяною Лєбєдєвою про те, чи справді цивільним заручникам шкодить розголос, чи легше обміняти громадянина України у разі, якщо РФ сфабрикувала проти нього якусь кримінальну справу, та навіщо українцям, яких незаконно утримують в Росії, потрібен офіційний статус полоненого.

Якщо вірити даним торішньої резолюції №2573 Парламентської асамблеї Ради Європи, зниклими безвісти військовополоненими та незаконно ув’язненими цивільними визнано понад 65 тисяч українців. За даними Координаційного штабу, під час обмінів було звільнено 3767 осіб, з них цивільними є лише 168. Пані Тетяно, на вашу думку, чому такі малі цифри по звільнених з російського полону?

Тому що на державному рівні питання врегульовано виключно щодо військовополонених. На жаль, що стосується цивільних в полоні, то немає ні якогось закону, роз’яснення чи положення (як на вітчизняному, так і на міжнародному рівні), ні правил поводження з ними, ні механізму обміну. Так, існує Женевська конвенція, яка містить загальну заборону взяття цивільних у заручники під час воєнних дій. Проте в ній не йдеться про обміни.

Крім того, якщо говорити відверто, інформація щодо українських бранців РФ висвітлюється лише на 30%. Умовно кажучи, ми можемо побачити лише 30% якихось списків, реєстрів, щоб прослідкувати, коли особа потрапила в полон і коли її змогли обміняти. На загал немає статистики чи якоїсь інформації, що така-то особа потрапила в полон, приміром, у 2022 році, станом на сьогодні вона жива і утримується там-то... Самі звільнені також не дуже публічні, і лише одиниці розповідають, як були в полоні, де, можливо, з ким, які були умови утримання тощо. Уся ця цінна інформація не публічна.

Тому із загальної цифри у понад 65 тисяч незаконно ув’язнених Російською Федерацією українців, вдалося обміняти трохи менше 4 тисяч. Це ті, кого вдалося знайти, ідентифікувати, включити у списки обміну і врешті забрати з російського полону.

До речі, щодо закритої інформації, люди, яким довелося розшукувати близьких, і хто стикався з відповідними структурами, які координують питання обмінів, іноді можуть почути: не треба розголосу. Чому розголос може шкодити?

По-перше, це може безпосередньо нашкодити людині, яка перебуває в ув’язнені у РФ. По-друге, на жаль, статистика позитивних історій, коли людину вдалося знайти й звільнити саме через розголос, дуже низька.

Росіяни в таких випадках набивають ціну за звільнення?

Не зовсім. Мова більше про те, що зазвичай з’являються багато "волонтерів", "помічників", які нібито допомагають, шукають людину, а насправді лише беруть у близьких кошти "на пошуки" і… зникають. На жаль, на чужому горі наживаються дуже багато, причому як в Україні, так і в Росії.

Чула про випадки, коли такі "помічники" просили кошти у родин, щоб начебто підкупити охоронців у місцях утримання цивільних полонених, зокрема на окупованих територіях, і передати якусь вісточку з України. Родини їм вірили, адже ці люди називали конкретні місця утримання, прізвище, ім’я особи, якісь деталі про цю людину…

Про це й мова. Близькі люди оприлюднюють в інтернеті багато інформації, фото, деталі про те, як і де людина зникла, що про неї відомо зараз… І знаходяться ті, хто готовий цією інформацією скористатись у своїх корисливих цілях. Насправді зі 100% випадків таких пошуків, реальну допомогу отримали 5% українців. Інші родини були ошукані.

Наприклад, дружина написала в соцмережах про зниклого чоловіка, що у нього є якесь татуювання, що він може утримуватись в якомусь конкретному місці. Хтось це перепостив – далі й далі, інформація розлетілась і потрапила на очі шахраям.

Вони досить легко зв’яжуться з родиною і повідомлять, що дійсно в цьому місці утримання бачили людину з таким татуюванням…

Тому моя порада рідним: не треба нічого нікому платити, ще й наперед, а також мати кілька базових запитань до свідка, який стверджує, що знає, де і як утримують зниклу людину. Це мають бути не загальновідомі факти про цивільного полоненого, а якісь такі, які дійсно можна було побачити/почути лише особисто. Тоді можна зрозуміти, чи дійсно ви розмовляєте з першоджерелом.

Приміром, як про вашого колегу Дмитра (журналіста УНІАН Дмитра Хилюка викрали з дому на Київщині на початку березня 2022 року) розповідали інші звільнені з полону – військовослужбовці. Що вони були в одній колонії, були в одній камері… Тобто, треба з потенційними свідками спілкуватись предметно: де вони бачились з вашими близькими, коли, як виглядав ваш родич, що говорив і так далі.

Але якщо родини не будуть говорити про викрадених росіянами українців, чи не виглядатиме це так, що цих десятків тисяч цивільних заручників взагалі не існує?

Звісно, коли людина публічна (представник місцевої влади чи журналіст), то про неї вдається отримати більше відомостей. Але, повторюсь, більшість справ просто є закритими.

Найчастіше з офіційних джерел доводиться чути, що, мовляв, Росія мала би просто звільнити усіх незаконно затриманих цивільних українців, без будь-яких умов. Ви теж згадували, що механізмів обміну цивільних не існує. Однак такі випадки були зафіксовані: у 2022 році Україна віддала проросійського політика Віктора Медведчука в обмін на 215 військовослужбовців, влітку 2024 року в рамках обміну полоненими в Росію поїхав раніше засуджений в Україні представник УПЦ МП.

Такі історії дійсно є, але вони поодинокі. Зараз це взагалі ніяк не працює.

Але чи може відігравати роль для можливого обміну те, що в Росії цивільного Українця засудили за якийсь "злочин"? Маю на увазі, що наявність навіть вигаданої кримінальної справи та фейкового судового процесу робить людину видимою. І маємо приклади тих самих Сєнцова, Кольченка та інших, кого в РФ свого часу засудила за "тероризм".

Якщо на виконавчому рівні існує аналогічне покарання, умовно, за тероризм – 15 років позбавлення волі, то ми можемо будь-якого засудженого (і військового, і цивільного) вимагати з будь-якої країни для відбуття покарання в Україні. У 2018-2020 роках, тобто, до початку повномасштабного вторгнення, таких кейсів було багато і Росія передавала людей. Зараз це абсолютно не працює.

З огляду на те, що Україна не має доступу до місць утримання українців (і військових, і цивільних полонених) на окупованих територіях та в РФ, чи могли б допомогти у формуванні списку таких наших громадян, приміром, представники Міжнародного комітету Червоного Хреста? Адже місія організації полягає саме у захисті жертв збройних конфліктів.

Частково МКЧХ допомагає. Але, відверто, вони висвітлюють щодо цивільних, приблизно, зі ста справ лише десять. По військових – з тисячі справ так само десять. Головний посил: якщо хочете, щоб ми допомагали, давайте не будемо висвітлювати це у ЗМІ. Така позиція пов’язана з тим, що МКЧХ вважають себе нейтральною організацією і намагаються бути а-ля нейтральними – не ставати ні на чий бік.

Це можна прийняти у прив’язці до можливого формування списку незаконних бранців, ідентифікації кожної особи. Але, приміром, батьки нашого журналіста Дмитра Хилюка пробували передати йому листа через представників МКЧХ. Пройшли місяці, а ми так і не знаємо, чи він того листа отримав, чи він взагалі утримується в тій колонії, про яку у нас була інформація. МКЧХ не надає жодних даних.

Це, знову ж таки, через позицію "не бути ні на чийому боці". Навіть якщо вони реально передають лист, то не мають давати зворотній зв’язок, оскільки не існує офіційного підтвердження, що ця конкретна цивільна особа має статус полоненого. Представники МКХЧ хочуть, щоб хтось – неважливо, Росія чи Україна – офіційно надав людині цей статус. Після цього вони готові співпрацювати.

Якщо по всіх цивільних громадянах України, яких незаконно утримує Росія, ми не можемо надати статус полоненого, бо навіть не знаємо точну кількість таких "заручників", чи існує якийсь механізм (і потреба) визнати полоненою конкретну людину?

Можна спробувати надати людині статус полоненого або заручника через український суд. Для цього потрібно, щоб родичі надали всі документи, фото, фактаж про затримання, переміщення, покази свідків, які бачили громадянина України в місцях утримання на території РФ і так далі. Однак статистики по таких справах немає – всі дані закриті. В Єдиному реєстрі судових справ ви навряд щось знайдете. А з власного досвіду – на сьогодні така судова практика невелика.

Але це може допомогти? Хоча б теоретично сприяти звільненню з російського полону цивільних громадян України?

Теоретично, може. Адже це дає додаткові важелі для працівників Координаційного штабу для того, щоб включити людину у списки на обмін. Річ у тім, що одного бажання зробити це – недостатньо. Потрібно підтвердження, що людина реально перебуває в полоні…

Тож, якщо у рідних є можливість додати до відповідної заяви документи, свідчення, а ще й судове рішення, то проблем з включенням до списків на обмін не буде взагалі – навіть коли мова про цивільних. Маючи "фундамент", Координаційний штаб зможе подавати запити до РФ, що ми конкретно цю людину шукаємо. А Росії все одно, кого віддавати – військового чи цивільного.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News