Безправні заручники: чи можна звільнити з полону РФ журналіста УНІАН Дмитра Хилюка та інших цивільних

Раз по раз, коли відбуваються обміни, усі українці, хто чекає рідних з полону, завмирають: чи буде серед звільнених їхній? Та побачити своїх можуть хіба близькі військовополонених. Цивільних Росія вперто не віддає. Вони – безправні заручники РФ.

Журналіста УНІАН Дмитра Хилюка колеги легко впізнають по світлинах з мотоциклом, на якому він часто приїздив висвітлювати резонансні судові процеси, або в традиційній вишиванці, в яку він вбирався за нагоди поставити гостре питання якомусь з президентів. Попри гучну ніч, 24 лютого 2022 року Дмитро, як завжди, приїхав з Козаровичів (Київська область) на роботу – в редакцію на Хрещатику. Увечері повернувся додому.

Російські військові зайшли в селище вже за два дні, 26 лютого. Тоді Дмитро ще виходив на зв’язок з редакцією, писав в смс, що він і родина живі, про розбиту хату, в яку влучив ворожий снаряд, про відсутність газу та електрики. Потім зв’язок обірвався.

Пізніше вдалося з’ясувати, що Дмитро та його батько Василь Хилюки були затримані окупантами. 11 березня 2022 року, коли дехто з місцевих вирушив в імпровізовану евакуацію – отримали змогу виїхати з селища – родини Хилюків вдома вже не було.

Як розповідає батько Дмитра Василь Хилюк, російські військові схопили їх, коли вони від сусідів, де перебували після прильоту у власний будинок, пішли подивитись, що з обійстям.

"Нам кричали: "Руки вгору! На землю!". Стріляли над вухом у Дмитра", - згадує пан Василь.

Після цього чоловік тиждень провів у полоні, йому сказали, що сина допитали й відпустили. За тиждень пана Василя перемістили у Димер. Там в одному з приміщень фільми "Альянс" утримували кількадесят в’язнів з різних селищ Київщини. Дмитро теж був серед них. Врешті батька відпустили, а сина лишили.

Наприкінці березня 2022 року, коли ЗСУ потроху почали очищувати Київщину від окупантів, з’явилася слабка надія, що Дмитра вдасться звільнити. Проте ні в Димері, ні в Гостомелі, куди російські військові забрали частину заручників, знайти його не вдалося. За даними розвідки, росіяни забрали бранців із собою в Білорусь, а звідти – в Росію.

Після цього була не одна спроба обміняти Дмитра, й російська сторона декілька разів підтверджувала його у списках на конкретний обмін. Проте цього так і не сталося – росіяни "передумували" в останній момент.

Влітку батьки Дмитра отримали листа, датованого квітнем 2022 року. В ньому було лише кілька фраз: "Дорогі мої мамо і тато, я живий, здоровий. В мене все добре. Діма". Сумнівів, що лист від сина, у них не було – впізнали рідний почерк. Але досі не можуть зрозуміти, чому Дмитро досі в полоні.

Чи можна обміняти цивільних заручників?

Це дійсно не зрозуміло, якщо брати до уваги кілька нюансів.

По-перше, Дмитро Хилюк – журналіст, який був викрадений російськими військовими та вивезений на територію РФ як цивільна особа. Тобто його взагалі не мали брати у полон! Такий вчинок, відповідно до Женевських конвенцій, є воєнним злочином.

На жаль, як увесь світ вже міг переконатися за понад рік, Росії жодні закони не писані, тож загарбники продовжують затримувати цивільних, серед яких є навіть діти, за надуманими приводами, й вивозити їх за межі України. Що вже казати про журналістів, яких агресор може вважати особливими "мішенями", адже представники медіа фіксують в Україні воєнні злочини росіян.

Зважаючи, що у правовому полі немає визначених механізмів, які допомагали б повертати таких людей додому, доводиться лише вірити у силу ордерів Міжнародного кримінального суду та ймовірність, що в Україні буде затримано якусь цивільну особу, яку Росії конче потрібно буде забрати.

Варто згадати, що свого часу сумнозвісного кума Путіна Віктора Медведчука обміняли на двісті "азовців", а нещодавно священника УПЦ (МП) - на сотню українських бійців. Проте в ГО "Цивільні у полоні" вважають, що можна було б обмінювати московських священнослужителів не на військових, а на цивільних. Адже, і юридично, і по факту, священники УПЦ (МП) також є цивільними. Простими словами, рідні тих, хто опинився в заручниках у РФ, вважають: якщо в Україні є цивільні люди, яких Росія зацікавлена забрати, то варто було б обмінювати їх саме на цивільних.

За даними українського омбудсмена Дмитра Лубінця, в заручниках у Росії перебувають понад 20 тисяч цивільних громадян України. При цьому, мова йде лише про тих, щодо яких в Офіс омбудсмена є звернення від родичів.

Україна воліла б забрати усіх, однак, за словами керівника Головного управління розвідки Міноборони Кирила Буданова, у нас навіть немає такої кількості людей в "обмінному фонді". Адже українцям не приходить в голову затримувати цивільних росіян, брати їх в заручники "на обмін", як Росія це робить ще з 2014 року.

Коли цивільні заручники "перетворюються" на військовополонених

По-друге, досвід зі спробами обміняти Дмитра Хилюка свідчить: коли росіянам треба, цивільні українці "перетворюються" на  військовополонених. Зокрема, на російському порталі "Немезіда" Дмитра записали саме до військовополонених.

Та й лист, який отримали його батьки, влітку 2022 року, це "пошта для військовополонених".

В цьому випадку, до речі, своє слово мали б сказати міжнародні гуманітарні організації, які мають відповідну місію. Наприклад, стан та умови утримання військовополонених мають право перевіряти представники Міжнародного Комітету Червоного Хреста. На жаль, МКЧХ від початку повномасштабного вторгнення продемонстрував повну імпотенцію у виконанні своєї головної мети: "Надання захисту та допомоги жертвам збройних конфліктів та інших ситуацій насильства". Нагадаємо, коли захисники "Азовсталі" виходили з Маріуполя, ООН і Міжнародний Комітет Червоного Хреста виступили гарантами життя та здоров'я наших воїнів. Але вже у серпні 2022 року в МКЧХ заявили, що нібито не гарантували безпеку військовополонених, евакуйованих з Маріуполя...

З одного боку, в МКЧХ визнають, що Росія не дотримується законів ведення війни. Зокрема, не допускаючи співробітників МКЧХ до місць утримання полонених чи цивільних заручників. Проте, замість того, щоб ініціювати зміни у міжнародному праві, наприклад, для визначення відповідальності за порушення Женевських конвенцій, в організації надають перевагу нагадуванню про "потребу діяти відповідно до законів". 

Україна не здається

Хоча на допомогу міжнародної спільноти у звільненні цивільних заручників надії мало, Україна не здається і, як кажуть, стукає в усі двері. 

"Щонайменше один цивільний український журналіст, якого торік в березні взяли в полон, досі перебуває в Росії за ґратами. Це Дмитро Хилюк… Ми вимагаємо від Росії його звільнити. Ми вимагаємо звільнити усіх незаконно засуджених журналістів", - заявив днями голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко з трибуни ООН. 

В Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими зазначають, що на цивільних заручників в Національному інформаційному бюро заведені такі самі справи, як і на військовополонених. І у разі, коли цивільних пропонують на обмін як військовополонених, Україна ні від кого не відмовляється. 

Крім того, Україна намагається достукатися в цьому питанні до російського омбудсмена та надала МКЧХ перелік місць утримання цивільних заручників, щоб представники Червоного Хреста все ж надіслали запити до російської сторони стосовно їхнього офіційного підтвердження. В цьому переліку є й СІЗО №2 у Новозибкові Брянської області, де, за даними "Репортерів без кордонів", утримували Дмитра Хилюка. 

При цьому, розслідувачі вказують на відверту брехню, яку розповсюджує Росія стосовно цивільних в’язнів. Зокрема, у листі від 19 січня 2023 року Міністерство оборони Російської Федерації запевняє, що "безумовно поважає міжнародне гуманітарне право" та заявляє, що не зобов'язане надавати жодної інформації про українських затриманих, пов'язаних зі своєю "спецоперацією", нікому, за винятком Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). 

"Досі МКЧХ не мав доступу до сотень українських ув'язнених у СІЗО №2 у Новозибкові, невеликому місті на південному заході Росії, розташованому приблизно за 50 кілометрів від кордону з Україною", - йдеться в розслідуванні "Репортерів без кордонів". 

На жаль, навіть якщо МКЧХ відвідають Дмитра (та інших цивільних заручників РФ) в неволі, це не дає гарантії на звільнення. Росія може підтвердити утримання особи, а може відмовчуватись, як робить це у більшості випадків. Адже підтвердження – це фактично зізнання у злочині. 

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News